24 березня 2026 р. Справа № 480/9604/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Подобайло З.Г. , Ральченка І.М.
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 (суддя А.І. Сидорук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 13.01.26) по справі № 480/9604/25
за позовом ОСОБА_1
до Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиці , В.о. начальника Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дубровського Сергія Євгенійовича
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в.о. начальника Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дубровського Сергія Євгенійовича, в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність в.о. начальника Конотопського відділу ДВС Дубровського С.Є. у виконавчому провадженні № 71457663 щодо його не зупинення, з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ;
-зобов'язати в.о. начальника Конотопського відділу ДВС Дубровського С.Є. зупинити ВП № 71457663, з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.34 Закону.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема, позивач з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.11.2025 року у справі № 466/10524/22 зазначає, що перебування особи на військовій службі під час мобілізації в особливий період , що підтверджується довідкою форми 5 вже свідчить про те, що згідно з умовами служби проведення виконавчих дій є неможливим, оскільки військова частина переведена на воєнний стан.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що у Конотопському відділі ДВС перебуває виконавче провадження № 71457663 з примусового виконання постанови поліцейського про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 20.02.2023 серії БАБ № 442527. Позивач є боржником у виконавчому провадженні.
04.12.2025 позивач звернувся до Конотопського відділу ДВС із заявою про зупинення виконавчого провадження № 71457663 на підставі п.1 ч.1 ст.34 Закону. До заяви було додано копію військового квитка та довідки Військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2025 № 2661.
За результатами розгляду заяви Конотопським відділом ДВС напрвлено позивачу листа від 08.12.2025 про відмову у зупиненні виконавчих дій у такому провадженні. Відповідач зазначає, що матеріали провадження не містять обставин, які б свідчили, що умови проходження боржником військової служби унеможливлюють вчинення державним виконавцем виконавчих дій у межах виконавчого провадження.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність щодо не зупинення виконавчого провадження, звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для зупинення виконавчого провадження.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами статті 2 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу.
Тобто, наведеною нормою передбачено три умови, за наявності яких виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій:
- проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе;
або
- якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе;
чи
- на прохання стягувача, який проходить таку військову службу.
Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою (форма 5), виданою для подання до Кремінського ЦНАП ( а.с.7).
Статтею 18 Закону №1404-VIII закріплено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до частин першої та другої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Зважаючи на наведені законодавчі положення, які унормовують можливість державним виконавцем здійснювати примусове виконання рішень про стягнення в дохід держави коштів, прийнятих у кримінальній справі та у справі про адміністративне правопорушення, у тому числі шляхом звернення стягнення на майно боржника, що не потребує особистої присутності боржника, колегія суддів зазначає, що умови служби позивача не свідчать про неможливість проведення державним виконавцем виконавчих дій з метою примусового виконання.
У свою чергу, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що умови проходження ним військової служби унеможливлюють здійснення визначених державним виконавцем на даному етапі виконання виконавчих дій у межах виконавчих проваджень.
При цьому, твердження про те, що іншої довідки про умови проходження служби військовослужбовцем, крім як за формою 5 не передбачено, не впливає на право позивача отримати у військової частини документи, що можуть підтверджувати факт неможливості проведення виконавчих дій зважаючи на умови служби позивача або хоча б обґрунтовано стверджувати про неможливість надати такі документи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", підставою для зупинення виконавчих дій є не сам факт проходження військової служби, а саме неможливість проведення таких дій згідно з умовами служби, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.11.2023 у справі № 120/875/23, у якій суд дійшов висновку, що проходження військової служби за призовом під час мобілізації саме по собі не є безумовною підставою для зупинення виконавчих дій.
При цьому, посилання позивача на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 26 листопада 2025 року у справі 466/10524/22 за скаргою особи на бездіяльність приватного виконавця, не заслуговують на увагу, оскільки предметом судового дослідження у цій справі були обставини виконавчого провадження, що склалися на етапі звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна, належного боржнику, що вимагало особистої присутності боржника.
З огляду на вкладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зупинення виконавчого провадження на підставі п.1 ч.1 ст.34 Закону України № 1404-VIII.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 по справі № 480/9604/25 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.М. Ральченко
Постанова складена в повному обсязі 27.03.26.