26 березня 2026 року справа №360/1461/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Гайдар А.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 р. у справі № 360/1461/25 (головуючий І інстанції К.О. Пляшкова) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту персоналу МВС України щодо не оформлення та не направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області документів, необхідних для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме неврахуванням до календарної вислуги стажу служби в пільговому обчисленні та не виготовлення розрахунку вислуги років в пільговому обчисленні відповідно до Постанови № 393 (в редакції на день звільнення);
- зобов'язати Департамент персоналу МВС України підготувати і направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області документи, необхідні для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» (в редакції на день звільнення).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким задовольнити позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів зазначає, що на час прийняття рішення судом першої інстанції у справі № 360/1461/25, Постанова №119 (в частині зазначених пунктів) була нечинною відповідно до Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 року у справі №640/13694/22.
Отже, до 19.02.2022 положеннями Закону та постанови №393 було передбачено право на призначення та виплату довічної пенсії за вислугу років на пільгових умовах.
Однак, запровадивши постановою від 16.02.2022 №119 зміни до Порядку №393 Кабінет Міністрів України скасував порядок визначення пільгових умов призначення пенсій, тим самим позбавивши військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, права на пільгове обчислення вислуги років, а відтак і права на призначення пенсій на пільгових умовах.
В результаті, у зв'язку зі скасуванням зарахування відповідних періодів служби до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, з 19.02.2022 було скасовано право на призначення та виплату довічної пенсії за вислугу років на пільгових умовах.
Відповідно, військовослужбовці, які проходили службу в умовах, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 3 постанови №393, але які не звільнились з військової служби до 19.02.2022, втратили з 19.02.2022 законні сподівання (легітимні очікування) на призначення та виплату пенсії за вислугу років (Позивач звільнився з ОВС 30.08.2013).
Отже, скасування з 19.02.2022 зарахування відповідних періодів служби до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах призвело до позбавлення військовослужбовців та інших категорій осіб їх законних сподівань на призначення та виплату пенсії за вислугу років на пільгових умовах.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
ОСОБА_1 у період з 11 серпня 1997 року по 30 серпня 2013 року проходив службу в УМВС України в Луганській області, що підтверджено записами у трудовій книжці позивача від 11 серпня 1997 року серії НОМЕР_1 , копію якої надано в матеріали справи.
Згідно з наданою в матеріали справи копією довідки від 18.08.2025 року про проходження служби в органах внутрішніх справ України майора ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач проходив службу на таких посадах:
з 11 серпня 1997 року по 23 липня 2001 року - курсант Луганського інституту внутрішніх справ МВС України (наказ ЛІВС від 03.08.1997 № 36);
з 23 липня 2001 року по 22 серпня 2001 року - відряджений у розпорядження Управління МВС України в Луганській області (наказ ЛІВС від 22.07.2001 № 49);
з 22 серпня 2001 року по 05 жовтня 2005 року - оперуповноважений відділення карного розшуку Северодонецького міського відділу (наказ УМВС від 22.08.2001 № 167);
з 05 жовтня 2005 року по 14 листопада 2007 року - старший оперуповноважений відділення карного розшуку Северодонецького міського відділу (наказ УМВС від 05.10.2005 № 392);
з 14 листопада 2007 року по 30 грудня 2008 року - старший оперуповноважений сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу (призначається на посаду у зв'язку з реорганізацією штатів) (наказ УМВС від 14.11.2007 № 463);
з 30 грудня 2008 року по 25 квітня 2010 року - старший оперуповноважений сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу (призначається на посаду у зв'язку з реорганізацією штатів) (наказ ГУМВС від 30.12.2008 № 443);
з 25 квітня 2010 року по 08 лютого 2012 року - старший оперуповноважений сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу (призначається на посаду у зв'язку з реорганізацією штатів) (наказ УМВС від 30.04.2010 № 179);
з 08 лютого 2012 року по 15 березня 2013 року - старший оперуповноважений сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу (призначається на посаду у зв'язку з реорганізацією штатів) (наказ ГУМВС від 13.02.2012 № 77);
з 15 березня 2013 року по 19 червня 2013 року - начальник сектору кадрового забезпечення Кремінського РВ ГУМВС України у Луганській області (наказ ГУМВС від 15.03.2013 № 92);
з 19 червня 2013 року по 30 серпня 2013 року - начальник сектору кадрового забезпечення Кремінського РВ ГУМВС України у Луганській області (у зв'язку з організаційно-штатними змінами) (наказ ГУМВС від 25.06.2013 №228 о/с);
30 серпня 2013 року - звільнений з ОВС за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) (наказ ГУМВС від 27.08.2013 № 320 о/с).
Відповідно до наданої в матеріали справи довідки Департаменту персоналу МВС України від 18 серпня 2025 року № 38430/22 вислуга років позивача в календарному обчисленні становить 16 років 00 місяців 19 днів. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2001 № 1497 та наказу МВС від 29.07.2008 № 361 до вислуги років ОСОБА_1 для визначення розміру пенсії, у разі призначення її відповідно до Закону № 2262-ХІІ, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця, час служби на таких посадах:
із 22 серпня 2001 року по 05 жовтня 2005 року оперуповноваженого відділення карного розшуку Сєверодонецького міського відділу УМВС України у Луганській області - 02 роки 01 місяць 21 день;
із 05 жовтня 2005 року по 14 листопада 2007 року старшого оперуповноваженого відділення карного розшуку Сєверодонецького міського відділу УМВС України у Луганській області - 01 рік 00 місяців 19 днів;
із 14 листопада 2007 року по 30 грудня 2008 року старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу УМВС України у Луганській області - 00 років 06 місяців 23 дні;
із 30 грудня 2008 року по 25 квітня 2010 року старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу ГУМВС України у Луганській області - 00 років 07 місяців 27 днів;
із 25 квітня 2010 року по 27 липня 2011 року старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Сєверодонецького міського відділу УМВС України у Луганській області - 01 років 07 місяців 16 днів.
Всього вислуга років у пільговому обчисленні становить 04 роки 11 місяців 17 днів.
Позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із заявою від 24 червня 2025 року за підготовкою та наданням розрахунку вислуги років в пільговому обчисленні відповідно до Постанови № 393, разом з якою надав копії: трудової книжки, довідки про проходження служби, витягу з наказу від 27 серпня 2013 року № 320 о/с.
У відповідь на це звернення Департаментом персоналу МВС України направлено позивачу лист від 11 липня 2025 року № 44572/22-2025, яким повідомлено позивача про відсутність у нього права на пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Оскільки позивач не має права на призначення пенсії за вислугу років на умовах, визначених Законом, то для оформлення подання на пенсію за вислугу років, у тому числі запитуваного розрахунку вислуги років, та направлення їх до органів Пенсійного фонду України законодавчих підстав в МВС немає.
Також судом установлено, що позивач звернувся до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях із заявою від 23 червня 2025 року за оформленням та наданням до ГУПФУ в Луганській області документів для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 12, статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ, Постанови № 393.
У відповідь на цю заяву позивачем отримано лист РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях від 26 червня 2025 року № 31/31/Т-3053/05-2972-2025, яким повідомлено, що на день звільнення зі служби вислуга заявника у календарному обчисленні складала 16 років 00 місяців 19 днів та заявник не досяг 45-річного віку (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та не мав 25 років страхового стажу. Оскільки не виконуються вимоги, передбачені статтею 12 Закону № 2262-ХІІ, то права на пенсію за вислугу років відповідно до Закону заявник не має.
Також позивач звернувся до Відділу координації пенсійних питань МВС України із заявою від 03 липня 2025 року щодо підготовки на дання до ГУПФУ в Луганській області документів для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 12, статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ, Постанови № 393.
На час звернення до суду з цим позовом позивач відповіді на звернення від 03 липня 2025 року не отримав.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2262-ХІІ особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Частиною першою статті 2 Закону № 2262-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону (абзац тринадцятий пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ).
Частиною першою статті 17 Закону № 2262-ХІІ визначено перелік видів служби та періодів часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону № 2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262-XII Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393).
На час звільнення позивача зі служби (30 серпня 2013 року) діяла редакція пункту 3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.
Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», яка набрала чинності 19.02.2022 до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».
Пункт 3 Порядку № 393 (у редакції Постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Пункт 3 Порядку № 393 (у редакції Постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв'язку з такими змінами, як Закон № 2262-XII, так і Порядок № 393 (у редакції Постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (у цій справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Так, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
З огляду на наведене, суд уважає правильним підхід, відповідно до якого умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-XII після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №520/5695/23, Верховним Судом у постановах від 15 січня 2024 року у справі № 240/22910/22, від 23 грудня 2024 року у справі № 580/3058/24, від 24 грудня 2024 року у справі № 280/1070/24, від 14 травня 2025 року у справі №120/10332/23.
Визначальним у цій справі є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії.
Враховуючи те, що позивач звернувся із заявами про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-XII у червні та липні 2025 року, тобто після набрання чинності Постановою №119, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.
Враховуючи, що позивач звільнився зі служби в органах внутрішніх справ 30 серпня 2013 року і на день звільнення мав вислугу 16 років замість необхідних 21 календарних років і більше, суд дійшов висновку, що у МВС України та його структурних підрозділів були відсутні підстави для підготовки документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років, та направлення цих документів до органу, що призначає пенсію.
Щодо доводів апелянта, що на час прийняття рішення судом першої інстанції, Постанова №119 була нечинною відповідно до Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 року у справі №640/13694/22, суд зазначає наступне.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року в справі № 640/13694/22, визнано протиправними та нечинними: пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393"; підпункт 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393"; пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393"; пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393".
За правилами ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином вищезгадані пункти постанови № 119 втратили чинність 28 серпня 2025 року з набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду в справі №640/13694/22.
Такий підхід узгоджується з правозастосуванням, яке наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року в справі №910/10374/17.
Тим не менше, Верховний Суд у постановах від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23 та інших неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі №800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право (вийти за межі позовних вимог) суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі №520/27906/21 та інші).
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що позовна заява не містить аргументів щодо протиправності та незастосовності Постанови № 119. Доводи позову засновані виключно на позиції касаційного суду щодо можливості врахування пільгової вислуги.
Враховуючи положення частини другої статті 265 КАС України й те, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема, дії відповідача щодо відмови у підготовці та поданні до органу Пенсійного фонду України документів для призначення пенсії за вислугу років, яка зумовлена застосуванням чинної на той час редакції Постанови № 393, то подальше скасування судом норм цього нормативно-правового акта не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Тому, відмовляючи листом від 11 липня 2025 року № 44572/22-2025, в задоволенні заяви позивача, відповідач діяв у відповідності до вимог чинного нормативно-правового акту.
Апеляційний суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості звернутися за призначенням пенсії з урахуванням змін до національного законодавства.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 р. у справі № 360/1461/25 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 р. у справі №360/1461/25 - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 26 березня 2026 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
А.В. Гайдар