26 березня 2026 року м. Львівсправа № 380/12026/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (відповідач/військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в збільшеному розмірі, право на яку передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У зв'язку із отриманими під час проходження військової служби 28 листопада 2024 року та 15 січня 2025 року пораненнями позивач у періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні у медичній роті військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
07 травня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у розмірі збільшеному до 100000,00 грн, у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні внаслідок отриманих поранень, пов'язаних із захистом Батьківщини, у періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року, однак отримав відмову, оформлену листом від 16 травня 2025 року, яка мотивована тим, що медична рота військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на сьогодні не має ліцензії Міністерства охорони здоров'я України для здійснення медичної практики, тому підстави для виплати такої додаткової винагороди відсутні.
Позивач не погоджується із такою поведінкою відповідача, оскільки Постанова № 168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним під час захисту Батьківщини, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за які виплачується збільшена до 100000,00 грн додаткова винагорода. Отже, позивач має право на отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок отриманих поранень, пов'язаних із захистом Батьківщини.
З огляду на вказане з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що згідно з випискою № 1013 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого позивач у період з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні в госпітальному відділенні медичної роти військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України. Відповідно до виписки № 51 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого позивач у період з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні в госпітальному відділенні медичної роти військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України. У зв'язку з тим, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні в медичній роті військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, а не в закладі охорони здоров'я, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, позивачу не виплачувалася.
Відповідач відзначає, що згідно із Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» заклад охорони здоров'я - це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації. Відповідно до пункту 15 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» господарська діяльність з медичної практики в Україні підлягає обов'язковому ліцензуванню. Оскільки медична рота військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України є структурним підрозділом військової частини, а не закладом охорони здоров'я, та не має ліцензії Міністерства охорони здоров'я України для здійснення медичної практики, то підстав для виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не було.
Відповідач підсумовує, що у межах спірних правовідносин він діяв на підставі та у спосіб, передбачені чинним законодавством, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
З огляду на викладене у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 17 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача докази нарахування і виплати грошового забезпечення позивачу за спірні періоди у розрізі за видами виплат.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 11 квітня 2024 року Головним управлінням Національної гвардії України, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Відповідно до довідки № 376 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) 28 листопада 2024 року позивач під час безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 поблизу АДРЕСА_1 отримав поранення: Вибухова травма (28.11.2024) Акубаротравма з гіперемією правої барабанної перетинки. Дрібні вогнепальні осколкові сліпі поранення лівого плеча.
Згідно з випискою № 1013 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого позивач у період з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні в госпітальному відділенні медичної роти військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Відповідно до довідки № 403 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) 15 січня 2025 року позивач під час безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 поблизу АДРЕСА_2 отримав поранення: Вибухова травма (15.01.2025) Вогнепальне осколкове сліпе поранення лівого стегна. Цефалгічний синдром. Тінітус.
Згідно з випискою № 51 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого позивач у період з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні в госпітальному відділенні медичної роти військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
07 травня 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просив, зокрема надати інформацію про порядок та терміни виплати у повному обсязі додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень відповідно до Постанови № 168 у періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року.
Листом від 16 травня 2025 року № 50/02/11/5-К-63 «Щодо розгляду заяви» військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача у відповідь на його заяву від 07 травня 2025 року про те, що медична рота військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на сьогодні не має ліцензії Міністерства охорони здоров'я України для здійснення медичної практики, тому підстави для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року відсутні.
Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Згідно з пунктами 1 - 3 статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози, відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1), який надалі було неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України та діє й на сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (пункт 1).
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року видав постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1-1 Постанови № 168 установлено, що військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), членам груп протиповітряної оборони, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.
За приписами пункту 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що військовослужбовці Національної гвардії України, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), ураховуючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, включаються до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень.
Тобто для виплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень на зазначеній вище підставі мають значення такі обставини:
- поранення (контузія, травма, каліцтво) повинні бути пов'язані із захистом Батьківщини;
- стаціонарне лікування/отримання медичної та/або реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах мають бути у причинному зв'язку із отриманим пораненням (контузією, травмою, каліцтвом);
- стаціонарне лікування/надання медичної та/або реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах повинні забезпечуватися закладами охорони здоров'я (у тому числі закордонними);
- час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого включається до періоду, за який виплачується додаткова винагорода.
Водночас суд зауважує, що тяжкість поранення (контузії, травми, каліцтва) для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень військовослужбовцям, які у зв'язку з таким пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), жодного правового значення (на відміну від перебування у відпустці для лікування) не має.
Крім цього, суд звертає увагу, що вищезгадана норма Постанови № 168 оперує двома поняттями «заклад охорони здоров'я» та «лікарняний заклад охорони здоров'я».
Суд встановив, що отримані позивачем 28 листопада 2024 року та 15 січня 2025 року поранення пов'язані із захистом Батьківщини, що підтверджується довідками про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 376 та № 403.
Жодних заперечень стосовно зв'язку отриманих позивачем поранень із захистом Батьківщини відповідач не навів, відповідно, ця обставина не є спірною.
У зв'язку із отриманими під час захисту Батьківщини пораненнями позивач у періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні в госпітальному відділенні медичної роти військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, що підтверджується виписками із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1013 та № 51.
Цю обставину відповідач також не заперечує, відповідно, й вона не є спірною.
Суд відзначає, що єдиною підставою, з якої відповідач відмовив позивачу у виплаті додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень за вищезгадані періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненнями, пов'язаними із захистом Батьківщини, є те, що медична рота військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на сьогодні не має ліцензії Міністерства охорони здоров'я України для здійснення медичної практики.
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач покликається на те, що згідно із Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» заклад охорони здоров'я - це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації, а відповідно до пункту 15 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» господарська діяльність з медичної практики в Україні підлягає обов'язковому ліцензуванню.
Втім, суд зазначає, що наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року № 385 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 листопада 2002 року за № 892/7180) затверджено Перелік закладів охорони здоров'я (далі - Перелік № 385).
Згідно з цим Переліком до лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я належать лікарняні заклади охорони здоров'я, які, своєю чергою, включають, зокрема медичну частину (медичний пункт) з'єднання, військової частини (навчального центру).
Суд нагадує, що аналізований вище пункт 1-2 Постанови № 168, передбачаючи право військовослужбовця, який у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебуває на стаціонарному лікуванні (отримує медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах), на виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень, оперує двома поняттями: як «заклад охорони здоров'я», так і «лікарняний заклад охорони здоров'я».
Отже, медична частина (медичний пункт) з'єднання, військової частини (навчального центру) відповідно до Переліку № 385 належить до лікарняних закладів охорони здоров'я, перебування на стаціонарному лікуванні у яких дає право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за умов, наведених судом вище.
Відповідно до виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1013 та № 51 такі заповнені медичною ротою військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України за формою первинної медичної облікової документації № 027/о. У вказаних виписках медична рота військової частини НОМЕР_2 зазначена як заклад охорони здоров'я, що входить до сфери управління Національної гвардії України.
Отже, у спірні періоди позивач перебував на стаціонарному лікуванні у (лікарняному) закладі охорони здоров'я, який передбачений Переліком № 385, та входить до сфери управління Національної гвардії України.
Водночас відсутність у вказаного закладу охорони здоров'я ліцензії Міністерства охорони здоров'я України для здійснення медичної практики (як стверджує відповідач) не може нівелювати вже надані позивачу медичні послуги з лікування у стаціонарі у зв'язку з отриманими пораненнями та позбавляти позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за періоди такого лікування.
Варто також зауважити, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача вищезгаданим закладом охорони здоров'я про відсутність у нього ліцензії на здійснення відповідної медичної практики, з огляду на що позивач був позбавлений можливості відреагувати на це у певний, доступний йому спосіб (наприклад, обрати інший заклад охорони здоров'я для стаціонарного лікування (за можливості звісно)).
Крім того, позивач, як військовослужбовець, не відповідає за ліцензування закладів охорони здоров'я, а оскільки відповідний заклад охорони здоров'я, на стаціонарному лікуванні у якому перебував позивач, входить до сфери управління Національної гвардії України, то саме вказаний орган державної влади повинен був вжити належних заходів щодо забезпечення підпорядкованого йому закладу охорони здоров'я необхідною ліцензією. Невжиття таких заходів уповноваженим на те органом державної влади, за поведінку якого позивач не відповідає, не може позбавляти позивача гарантованих йому чинним законодавством прав на отримання грошового забезпечення за стаціонарне лікування у зв'язку із пораненнями, отриманими під час захисту Батьківщини.
Суд також акцентує увагу на тому, що за змістом статей 17, 65 Конституції України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019).
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 вказав на те, що зі змісту частин першої, другої, п'ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв'язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов'язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та ветеранів війни, які брали участь у захисті Батьківщини та в бойових діях є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
Як наголосив Верховний Суд у постанові від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22, усвідомлюючи та високо цінуючи внесок ветеранів у безпеку й оборону України, захист розвитку й існування її громадянського суспільства, держава покладає на себе зобов'язання забезпечити гідну систему підтримки ветеранів, їхніх сімей та членів сімей загиблих (померлих) захисників України. Державна система підтримки ветеранів повинна бути спрямована на ефективну адаптацію ветеранів до мирного життя після завершення військової служби, максимальне відновлення здоров'я та благополуччя осіб, які під час здійснення обов'язків військової служби постійно перебували у середовищі підвищеного ризику, утвердження всебічної поваги до ветеранів, їхніх сімей та сімей загиблих ветеранів в суспільстві, а також на ефективну реалізацію системи пільг та соціальних гарантій на рівні органів державної влади.
Беручи до уваги викладене, суд підсумовує, що позивач, який 28 листопада 2024 року та 15 січня 2025 року отримав поранення, пов'язані із захистом Батьківщини, та у зв'язку з цим у періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні у медичній роті військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яка у розумінні приписів Переліку № 385 належить до (лікарняних) закладів охорони здоров'я, має право на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за вказані періоди, з огляду на що бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу такої винагороди є протиправною.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд ураховує принцип верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом, без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_4 ) визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 29 листопада 2024 року по 06 грудня 2024 року та з 19 січня 2025 року по 29 січня 2025 року.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 26 березня 2026 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна