27 березня 2026 рокусправа № 380/25500/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду 30.12.2025 звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача від 26.11.2025 у реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідача зареєструвати місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Кисильовою О.Й. від 05.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до Розпорядження керівника апарату Львівського окружного адміністративного суду від №7/р від 26.01.2026 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» та відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №100/15-26 від 22.01.2026 та Положення про автоматизовану систему документообігу суду вирішено провести повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано для розгляду судді Кравціву О.Р.
Ухвалою суду від 02.02.2026 справу прийнято до провадження. Розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог значено, що позивач 01.01.2025 уклала договір найму квартири. З метою реєстрації за адресою проживання позивач звернулася до Центру надання адміністративних послуг із заявою від 25.11.2025, однак отримала відмову.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що для реєстрації місця проживання особи, необхідно звернутись зі заявою до районної адміністрації та долучити до такої заяви документи, які підтверджують право на проживання у житлі. Позивач долучила договір найму квартири, укладений 01.01.2025 між ОСОБА_2 (наймодавець) та позивачем (наймач). Відповідно до вказаного договору наймодавець передає, а наймач приймає в безоплатне користування частину житлових приміщень в житловому будинку АДРЕСА_2 . Житловий будинок АДРЕСА_2 (в частині 31/50 часток) належить громадянину на праві спільної часткової власності. А тому, один із співвласників не може самостійно розпоряджатись майном без згоди іншого. Згідно з пунктом 4.1. інформаційної картки адміністративної послуги реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла. Співвласниками не визначено порядок користування конкретними приміщеннями в будинку. Отже, відповідач позбавлена можливості задовольнити вимоги, викладені у заяві ОСОБА_1 , а тому, повернув без розгляду поданий нею пакет документів.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав впоєному обсязі. Також, вказав, що реєстрація місця проживання є адміністративною процедурою облікового характеру, а не способом розпорядження майном у розумінні цивільного права. Отже, застосування відповідачем положень статті 358 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин є юридично помилковим та таким, що виходить за межі предмета регулювання цієї норми. Пункт 35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) не містить застереження, що при спільній частковій власності обов'язково подається згода всіх співвласників за наявності договору найму. Більше того, орган реєстрації не наділений повноваженнями перевіряти цивільно-правові відносини співвласників, визначати порядок користування чи оцінювати дійсність правомірності користування поза межами поданих документів.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, а також долучених письмових доказів,-
ОСОБА_1 уклала 01.01.2025 із ОСОБА_2 договір найму квартири, згідно з яким наймодавець передає, а наймач приймає в безоплатне користування частину житлових приміщень в житловому будинку АДРЕСА_2 , з метою проживання у ній наймача.
Відповідно до пункту 1.2. вказаного договору житловий будинок АДРЕСА_3 часток) належить ОСОБА_2 (наймодавцю) на праві спільної часткової власності, що підтверджується свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок від 20.05.1993 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №368311182 від 04.03.2024.
Також, сторонами 01.01.2025 підписано акт приймання-передачі до договору найму квартири.
Позивач 25.11.2025 звернулася до Центру надання адміністративних послуг із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) з метою реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 .
До заяви позивач долучила документ, що посвідчує особу, квитанцію про сплату адміністративного збору, копію документа, який підтверджує право проживання у житлі (договір найму).
Залізнична районна адміністрація 26.11.2025 відмовила у реєстрації місця проживання, оскільки відсутня згода співвласників.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернулася за захистом своїх прав з позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Закон України від 11.12.2003 №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (далі - Закон №1382-IV) відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до статті 2 Закону №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
У статті 3 Закону №1382-IV визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 №1871-IX (далі - Закон №1871-IX) регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
Відповідно до приписів статті 2 Закону №1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Частина 1 та 6 статті 5 Закону №1871-IX передбачено, що громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Статтею 9 Закону №1871-IX врегульовано порядок реєстрації місця проживання (перебування) особи.
Так, зокрема, передбачено, що у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник).
До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються
1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними;
2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років;
3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України);
4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника);
5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків;
6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору;
7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону №1871-IX у разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом (частина 7 статті 9 Закону №1871-IX).
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону № 1871-IX особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано / задекларовано в цьому житлі, не вимагається.
Пунктом 3 частини 1 статті 12 Закону №1871-IX визначено, що орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі.
Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) врегульовано Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265 (далі - Порядок №265).
Відповідно до пункту 4 Порядку №265 особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (абзац 1).
Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання (абзац 2).
Пунктом 5 Порядку №265 передбачено, що громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати/зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
У разі коли особа, місце проживання якої задекларовано/зареєстровано, декларує або реєструє нове місце проживання з одночасним зняттям з попереднього місця проживання (перебування), заява про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання не подається. При цьому внесення змін до реєстру територіальної громади за попереднім місцем проживання здійснюється на підставі повідомлення органу реєстрації про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи із зазначенням дати зняття з місця проживання (додаток 1).
Відповідно до положень пунктів 27-30 Порядку №265 реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) за адресою житла незалежно від форми власності.
У разі коли особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).
Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється в день отримання органом реєстрації документів.
У разі коли реєстрація місця проживання здійснюється одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (перебування), окрема заява про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання не подається.
Пунктом 35 Порядку №265 встановлено, що для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає:
1) заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8;
2) паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування);
3) свідоцтво про народження (для дітей віком до 14 років), крім іноземців та осіб без громадянства, або документ про реєстрацію народження, виданий компетентним органом іноземної держави і легалізований у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
4) довідку про реєстрацію особи громадянином України (у разі здійснення вперше реєстрації місця проживання дитини віком до 14 років, у свідоцтві про народження якої зазначено, що батьки або один із батьків є іноземцем чи особою без громадянства);
5) документи, що підтверджують:
право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них;
право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах);
6) відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування);
7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
У разі подання заяви законним представником (представником) особи, крім зазначених у пункті 35 цього Порядку документів, додатково подаються:
1) документ, що посвідчує особу законного представника (представника);
2) документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законним представником малолітньої дитини.
Відповідно до підпункту 1 пункту 46 Порядку №265 посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи.
Згідно з пунктом 87 Порядку №265 орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості (підпункт 3).
Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Із доказів у справі суд встановив, що позивач уклала 01.01.2025 із ОСОБА_2 договір найму квартири, згідно з яким наймодавець передає, а наймач приймає в безоплатне користування частину житлових приміщень в житловому будинку АДРЕСА_2 , з метою проживання у ній наймача. Також, сторонами 01.01.2025 підписано акт приймання-передачі до договору найму квартири.
Позивач 25.11.2025 звернулася до Центру надання адміністративних послуг із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) з метою реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 . До заяви долучила документ, що посвідчує особу, квитанцію про сплату адміністративного збору, копію документа, який підтверджує право проживання у житлі (договір найму).
Залізнична районна адміністрація 26.11.2025 відмовила у реєстрації місця проживання, оскільки відсутня згода співвласників.
З позиції позивача вимога відповідача про надання згоди всіх співвласників житлового будинку АДРЕСА_2 є протиправною, оскільки позивач надала договір найму квартири.
Відповідач же вказав, що оскільки житловий будинок АДРЕСА_2 належить наймодавцю ОСОБА_2 (в частині 31/50 часток) на праві спільної часткової власності і один із співвласників не може самостійно розпоряджатись майном без згоди іншого, позивачу необхідно надати згоду співвласників будинку.
Суд встановив, що позивач 01.01.2025 уклала із ОСОБА_2 «договір найму квартири», однак згідно з умовами договору прийняла в безоплатне користування частину житлових приміщень в житловому будинку АДРЕСА_2 (пункт 1.1 договору).
Водночас у цьому ж договорі в пункті 1.2. вказано, що житловий будинок АДРЕСА_3 часток) належить ОСОБА_2 (наймодавцю) на праві спільної часткової власності, що підтверджується свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок від 20.05.1993 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №368311182 від 04.03.2024.
Тобто, відповідач під час розгляду заяви позивача про реєстрацію проживання (перебування) за адресою АДРЕСА_2 із змісту договору найму квартири встановив, що житловий будинок АДРЕСА_2 , частину житлових приміщень якого винаймає позивач, перебуває у спільній частковій власності.
Отже, заява позивача щодо реєстрації її місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 фактично містить вимогу про реєстрацію в житловому будинку, що є спільною частковою власністю та власністю, якою користуються певні особи, частки якої в натурі не виділені та яким не присвоєно окремі поштові адреси.
При цьому, очевидним є той факт, що в житловому будинку АДРЕСА_2 наявні приміщення, які перебувають у спільному користуванні всіх співвласників та зареєстрованих фізичних осіб.
Так, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Правомочність володіння слід розуміти як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (панувати над ним, зараховувати на свій баланс і подібне).
Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка тощо).
Аналізуючи складові правомочності права власності у контексті спірних правовідносин, слід виходити з того, що надання особою, яка є власником житла, дозволу на реєстрацію місця проживання особи стосується права користування майном.
У спірних правовідносинах житловий будинок, у якому позивач вимагає зареєструвати її на підставі договору найму, належить її наймодавцю лише в частині, яка складає 31/50 часток від загального приміщення будинку.
Відповідно до частини 1 статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Основні засади здійснення права спільної часткової власності визначені у статті 358 Цивільного кодексу України.
Так, частиною 1 статті 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Відповідно до частини 2 статті 358 Цивільного кодексу України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Таким чином, закріплена у пункті 35 Порядку №265 вимога про необхідність надання згоди на реєстрацію місця проживання особи співвласниками житла обумовлена особливостями реалізації правомочності володіння, користування та розпорядження майном (житлом), що перебуває у спільній частковій власності, суть яких полягає у тому, що здійснення будь-яких юридично значимих дій, пов'язаних із здійсненням права власності, вимагає отримання згоди інших осіб, яким належить це майно.
З огляду на викладене, здійснення реєстрації місця проживання позивача без надання згоди всіх співвласників житлового будинку є порушенням прав його власників відповідно до частини 1 статті 358 Цивільного кодексу України.
Отже, при реєстрації місця проживання особи в житлі, яке перебуває у спільній власності, згода інших співвласників є обов'язковою.
Подібний висновок щодо застосування вказаних норм права у спірних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №522/8166/17.
При цьому, суд критично оцінює покликання представника позивача, що у разі надання договору найму для реєстрації місця проживання від особи не вимагається згода співвласників такого житла, оскільки за обставин цієї справи позивач уклала договір найму лише з одним із власників житлового будинку, а вчинення юридично значимих дій, у тому числі і реєстрація місця проживання у житловому будинку, не може здійснюватися без згоди інших співвласників такого будинку.
Під час розгляду справи суд встановив, що у заяві позивача від 25.11.2025 відсутня згода співвласників житлового будинку АДРЕСА_2 на реєстрацію місця проживання (перебування). Документів, що підтверджують права власності позивача на частину житлового будинку не надано.
При цьому, позивач ні до органу реєстрації, ні до суду не надала доказів звернення до співвласників житлового будинку з метою отримання від них згоди на реєстрацію місця проживання у такому житлі.
Крім того, позивач не вказала жодних обставин, що ускладнювали б та/або унеможливлювали отримання нею такої згоди (зокрема, відсутність співвласників за місцем реєстрації, ухилення від надання згоди, необґрунтована відмова у наданні такої згоди тощо).
З врахуванням встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи в задоволенні заяви позивача про реєстрацію місця проживання (перебування) діяв на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством та в межах своїх повноважень. Тобто згідно з критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 КАС України.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, законність і обґрунтованість дій та рішень відповідача. Отже, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
За правилами статті 139 КАС України стягнення судових витрат на користь позивача, якому у задоволенні позову відмовлено повністю не передбачено.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради (79040, м. Львів, вул. Виговського, 34; ЄДРПОУ 04056084).
Суддя Кравців Олег Романович