справа № 380/18138/25
26 березня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просила:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України» Про військовий обов'язок та військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з сімейними обставинами, потребі в догляді за матір'ю ОСОБА_2 , інвалідом 2 групи.
Ухвалою від 09.09.2025 суддя відкрила спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю матері, яка є інвалідом ІІ групи (онкологічне захворювання), яка потребує постійного догляду. Однак, відповідач відмовив у звільненні з військової служби.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що 25.07.2025 позивач звернулась з рапортом на звільнення з військової служби по команді через сімейні обставини, передбачені підпунктом «г» пункту 3 частини 5 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», посилаючись на необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я). Розглянувши рапорт позивача, командування військової частини НОМЕР_1 дійшло висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби. Відмовляючи у задоволенні рапорту позивача, командування військової частини НОМЕР_1 виходило з наступного.
Підстави звільнення військовослужбовців визначено Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу». Зокрема п.п. «г» п.3 ч.5 та п.3 ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», посилаючись на необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я).
Зазначено, що обов'язковою умовою є відсутність у особи, яка потребує стороннього догляду, інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або необхідність постійного стороннього догляду за такими членами сім'ї. Серед доданих до рапорту документів містяться документи, що підтверджують наявність у ОСОБА_2 онука - ОСОБА_3 . Отже, у ОСОБА_2 є онук, який відповідно до статті 266 Сімейного кодексу України зобов'язаний утримувати свою бабу. Окрім викладеного, звертаю увагу суду на той факт, що до рапорту позивачем не було додано всіх необхідних документів, визначених наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України». Так, відсутній акт обстеження сімейного стану ОСОБА_1 із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначає ті ж самі мотиви що і у позовній заяві.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач звернулась до відповідача із рапортом, в якому просила про звільнення її з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої та пункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Листом від 13.08.2025 №1194/1/2680пс позивачу повідомлено, що за результатами розгляду рапорту на звільнення з військової служби у запас відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за один із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я)) повідомляю, що матеріали до звільнення не можуть бути реалізовані у зв'язку з тим, що встановлено наявність родича другого ступеня споріднення, який може здійснювати догляд за особою та не надано матеріали, що підтверджують його необхідність в постійному сторонньому догляді.
Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, відтак звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII (далі за тестом Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положенням частини шостою статі 2 Закону України №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до частини третьої якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п. 2).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду цієї справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Відповідно до підпункту “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу:
- військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
- дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
- перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;
- військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;
- військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;
- виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати;
- утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
- виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати;
- необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;
- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;
- якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
- якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).
Аналіз наведених вище положень вказує на те, що законодавцем встановлено ряд умов для звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення догляду.
Спірні правовідносини у цій справі виникли між сторонами у зв'язку із оскарженням рішення відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби, згідно поданого рапорту відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Суд встановив, що позивач звернулась до відповідача із рапортом, в якому просила про звільнення її з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої та пункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Листом від 13.08.2025 №1194/1/2680пс позивачу повідомлено, що за результатами розгляду рапорту на звільнення з військової служби у запас відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за один із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я)) повідомляю, що матеріали до звільнення не можуть бути реалізовані у зв'язку з тим, що встановлено наявність родича другого ступеня споріднення, який може здійснювати догляд за особою та не надано матеріали, що підтверджують його необхідність в постійному сторонньому догляді.
Відповідно до пункту 23 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, який є Додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII), при поданні до звільнення з військової служби за підставами у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:
- документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;
- висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.
Отже, обов'язковими умовами для отримання позивачем права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у цьому випадку є:
- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою, яка є особою з інвалідністю I або II групи;
- відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.
Суд встановив, що ОСОБА_4 (прізвище після одруження - ОСОБА_5 , підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 ) є донькою ОСОБА_6 (зміна прізвища з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 .
Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кам'янка-Бузької міської ради від 02.05.2025 №57, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи. Зазначено, що здатність до самостійного обслуговування втрачена, потребує постійної сторонньої допомоги та догляду, терміном на безтерміново.
Також, відповідно до Витягу рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства Львівського онкологічного лікувально-діагностичного центру №7/25/4913/В від 08.07.2025 ОСОБА_2 потребує в постійному сторонньому догляді.
Отже, суд висновує, що позивач є донькою, особи з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійної сторонньої допомоги.
Слід зауважити, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в 51 статті Конституції України. Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України право на утримання виникає за умови, якщо батьки: є непрацездатними. Непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону (абзац сімнадцятий статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Як зазначено в підпунк “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Тобто, вказану норму слід тлумачити не лише як їх юридичну чи фізичну відсутність, але й як об'єктивну неможливість виконання такими членами сім'ї, зокрема другого ступеня споріднення обов'язків по здійсненню постійного догляду за особою, з певних об'єктивно існуючих причин.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.
Отже, повертаючись до відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача щодо звільнення з військової служби такий вказав, що встановлено наявність родича другого ступеня споріднення, який може здійснювати догляд за особою та не надано матеріали, що підтверджують його необхідність в постійному сторонньому догляді.
Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім'ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.
Відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Таким чином, законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім'ю, яким є, зокрема спільне проживання.
У відзиві на позовну заяву представник зазначає, що серед доданих до рапорту документів містяться документи, що підтверджують наявність у ОСОБА_2 онука - ОСОБА_3 . Отже, у ОСОБА_2 є онук, який відповідно до статті 266 Сімейного кодексу України зобов'язаний утримувати свою бабу.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки про склад сім'ї, виданої Центром надання адміністративних послуг Кам'янка-Бузької міської ради від 290.8.2025 №2249 у позивача наявний син ОСОБА_3 , онук ОСОБА_2 .
Разом з тим, відповідно до довідки Технічного університету у Кошицях факультету технології виробництва, підтверджено, що ОСОБА_9 є студентом 1-го курсу бакалаврату денної форми навчання в академічному році 2024/2025 згідно з навчальною програмою на факультеті виробничих технологій Технічного університету в Кошицях із місцезнаходженням в Пряшеві (Словаччина). Тривалість навчання становить 3 роки.
Таким чином, слід зазначити, що у цьому випадку, хоча формально існує інший член сім'ї другого ступеня споріднення (син позивача ОСОБА_9 ), його неможливість здійснювати догляд за ОСОБА_2 через навчання на денній формі на факультеті виробничих технологій Технічного університету в Кошицях із місцезнаходженням у Пряшеві (Словаччина) є не лише об'єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов'язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.
Суд зазначає, що фізична наявність сина позивачки - ОСОБА_3 , який не проживає з ОСОБА_2 однією сім'єю, не є членом її сім'ї, а з наявних у матеріалах справи доказів, навчається на денній формі у Пряшеві (Словаччина) та постійно проживає в іншій країні, вказує на ту обставину, що з об'єктивних причин онук не має змоги і можливості здійснювати відповідний догляд.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність інших членів сім'ї, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Щодо посилання відповідача у відзиві на те, що позивачем не додано усіх необхідних документів, а саме акту обстеження сімейного стану ОСОБА_1 із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, суд зазначає.
Відповідно до абзацу 16 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення перевіряють за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця.
Суд зазначає, що саме районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділено повноваженнями з перевірки сімейного стану військовослужбовця.
Натомість, згідно фактичних обставин справи, у даному випадку, після надходження рапорту позивача про звільнення з військової служби, командиром військової частини відповідний запит до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім»ї військовослужбовця для перевірки його сімейного стану не скеровувався.
Відтак, суд відхиляє такі доводи відповідача.
Таким чином, позивачем подано достатньо доказів, для розгляду рапорту про звільнення з військової служби.
Суд звертає увагу, що відповідачем при прийнятті рішення про відмову у звільненні з військової служби позивача та при посиланні на наявність ще одного члена сім»ї, не враховано всіх обставин.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України» Про військовий обов'язок та військову службу» є протиправними.
Щодо вимоги про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з сімейними обставинами, потребі в догляді за матір'ю ОСОБА_2 , інвалідом 2 групи, суд зазначає таке.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення позивача у запас відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої та пункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я та прийняти відповідне рішення за результатами його розгляду з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України» Про військовий обов'язок та військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про звільнення позивача у запас відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої та пункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я та прийняти відповідне рішення за результатами його розгляду з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.