27 березня 2026 року справа №320/36480/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛОЦЕРКІВВОДА» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЛОЦЕРКІВВОДА» з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.01.2023 № 1360/0406.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає критеріям правомірності, закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, чим порушує права та законні інтереси позивача. Позивач стверджує, що нездійснення перерахунку податкових зобов'язань до бюджету відбулося не з його вини, а внаслідок невиконання зобов'язань держави перед позивачем (неперерахування субвенції), тож до нього не може бути застосовані штрафні санкції за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Представником відповідача подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним податковим законодавством, за результатом камеральної перевірки позивача, якою виявлено порушення граничних термінів сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість, тож так рішення є правомірним та скасуванню не підлягає. При цьому зазначив, що позивач не заперечує факту несвоєчасної сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість, хоча й не з його вини, а за об'єктивних обставин, тож відповідач вважає, що самого факту виявленого порушення достатньо для притягнення платника податків до відповідальності.
Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивачем подано відповідачу 19.08.2019 податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2019 року, в якій визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 3330775 грн (графа 9); 19.09.2019 податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2019 року, в якій визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 2406018 грн (графа 9).
ГУ ДПС у Київській області провело камеральну перевірку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 21.12.2022 № 15966/10-36-04-06/38010130 (далі - Акт), яким зафіксовані порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання, чим порушено вимоги пункту 50.1. статті 50, пункту 57.3. статті 57, пункту 57.1. статті 57, пункту 203.2. статті 203 Податкового кодексу України. Перевіркою встановлено подання позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за березень, серпень, вересень, листопад 2019 року, лютий-жовтень 2021 року по яким податкові зобов'язання сплачені з порушенням граничних термінів сплати на 303 до 425 днів (177 випадків).
На підставі Акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.01.2023 № 1360/0406, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 10 % в сумі 1 883 405,55 грн по 173 випадкам порушення граничного строку сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених у податкових деклараціях за серпень, вересень, листопад 2019 року, лютий-жовтень 2021 року.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся в адміністративному порядку зі скаргою до Державної податкової служби України, за результатом розгляд якої скарга залишена без задоволення, а спірне рішення - без змін.
Разом з тим, судом встановлено, що позивач є підприємством, яке здійснює централізоване водопостачання та водовідведення м. Біла Церква та Білоцерківського району, працюючи в умовах дії тарифів, встановлених державним органом - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, що не покривають фактичних витрат підприємства та є передумовою створення нестабільного фінансового стану підприємства, який полягає у виникненні кредиторської заборгованості, у тому числі, перед державою - з податкових платежів.
У свою чергу, гарантією реалізації державної політики, направленої на підтримку та стабілізацію роботи позивача, є щорічне виділення, відповідно до Законів про Державний бюджет України, коштів на погашення різниці в тарифах, що передбачає право позивача на погашення існуючої заборгованості, у тому числі, з податкових платежів, коштами державного бюджету, а підзаконні нормативно-правові акти - детально регламентують його процедуру.
Вказані обставини є загальновідомими, тому, в силу частини третьої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають доказуванню.
Так, між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області (сторона перша), Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації (сторона друга), Фінансовим управлінням Білоцерківської міської ради (сторона третя), Департаментом житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради (сторона четверта) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЛОЦЕРКІВВОДА» (сторона остання) укладено багатосторонній договір про організацією взаєморозрахунків від 07.08.2017 № 03/332, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою статтею 31 Закону України «Про Державний бюджет. України на 2017 рік» (далі-субвенція), відповідно до Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332.
Згідно з пунктами 7, 8 Договору сторона четверта перераховує на рахунок Сторони останньої кошти у сумі 8 221 700 грн для погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги.
Сторона остання перераховує до загального фонду державного бюджету кошти у сумі 8221700 грн для погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій та процентів, нарахованих на суму цього розстроченого (відстроченого) боргу.
Підпунктами 2, 3 пункту 10 Договору визначено зобов'язання сторін, а саме: не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - як погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій та процентів, нарахованих на суму цього розстроченого (відстроченого) боргу, до державного бюджету не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунки.
Також, між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області (сторона перша), Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації (сторона друга), Фінансовим управлінням Білоцерківської міської ради (сторона третя), Департаментом житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради (сторона четверта) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЛОЦЕРКІВВОДА» (сторона остання) укладено багатосторонній договір про організацією взаєморозрахунків від 05.12.2017 №12/332, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою статтею 31 Закону України «Про Державний бюджет. України на 2017 рік» (далі-субвенція), відповідно до Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 (зі змінами).
Згідно з пунктами 7, 8 Договору сторона четверта перераховує на рахунок Сторони останньої кошти у сумі 1 641 600 грн для погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги.
Сторона остання перераховує до загального фонду державного бюджету кошти у сумі 1 641 600 грн для погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій та процентів, нарахованих на суму цього розстроченого (відстроченого) боргу.
Підпунктами 2, 3 пункту 10 Договору визначено зобов'язання сторін, а саме: не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - як погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій та процентів, нарахованих на суму цього розстроченого (відстроченого) боргу, до державного бюджету не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунки.
У зв'язку з невиконанням умов вказаних договорів щодо перерахування субвенцій, ТОВ «БІЛОЦЕРКІВВОДА» звернулося до суду з позовом до Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про, окрім іншого: перерахування субвенції в порядку та на умовах, передбачених постанови КМУ від 18.05.2017 №332, договорами №03/332 від 07.08.2017 та №12/332 від 05.12.2017; зобов'язати Державну казначейську службу України перерахувати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Київській області кошти, залучені з єдиного казначейського рахунку на підставі рішення Мінфіну, у сумі 8221700 грн за договором №03/332 від 07.08.2017 та у сумі 1641600 грн. за договором №12/332 від 05.12.2017; зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області виконати свої зобов'язання за договором № 03/332 від 07.08.2017 та за договором № 12/332 від 05.12.2017, перерахувати отримані від Державної казначейської служби України кошти у сумі 8 221 700,00 грн за договором № 03/332 від 07.08.2017 та у сумі 1 641 600, 00 грн за договором № 12/332 від 05.12.2017 на рахунок Департаменту фінансів Київської облдержадміністрації.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2019 у справі №810/1728/18, яке залишено в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2019, адміністративний позов було задоволено. Постановою Верховного Суду від 03.06.2020 рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано в частині зобов'язання Державної казначейської служби України перерахувати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Київській області кошти, залучені з єдиного казначейського рахунку на підставі рішення Мінфіну, у сумі 8221700 грн за договором №03/332 від 07.08.2017 та у сумі 1641600 грн. за договором №12/332 від 05.12.2017 та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову в частині цих вимог.
Судове рішення у справі № 810/1728/18 набрало законної сили, проте добровільно виконано не було, у зв'язку з чим ТОВ «БІЛОЦЕРКІВВОДА» звернулося до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві для його примусового виконання.
Згідно з доводами позивача несвоєчасна сплата податкових зобов'язань з податку на додану вартість спричинена саме невиконанням перед ним державою зобов'язань щодо виплати субвенції, тож виключає вину позивача в умисному вчинені відповідного порушення та застосування до нього штрафних санкцій.
Окрім того, як стверджує позивач, відповідно до акту камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності, сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість від 17.12.2020 № 5396/10-36-04-09/38010130 щодо позивача вже було встановлено порушення пункту 57.1. статті 57 та пункту 203.2. статті 203 Податкового кодексу України, в частині сплати узгоджених сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими деклараціями, у тому числі: від 19.09.2019 № 9214758809, від 19.08.2019 № 9186110158, тож не може бути встановлено повторно.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.01.2023 №1360/0406 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з наведених норм основного закону у зв'язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Зокрема, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) (заява № 37801/97, пункт 36), вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
Разом з тим, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Кодекс).
За приписами підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Кодексу, податкове законодавство України ґрунтується, у тому числі, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до статті 20 Кодексу, контролюючі органи мають право, зокрема: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4. пункту 20.1.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків (підпункт 20.1.18. пункту 20.1.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 20.1.19. пункту 20.1.).
Водночас, посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, окрім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1., 21.1.4. пункту 21.1. статті 21 Кодексу).
Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1. статті 75 Кодексу).
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
За приписами підпункту 75.1.1. пункту 75.1. статті 75 Кодексу, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (2йцк відповідних інформаційних базах, повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов'язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.13 статті 141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти.
Відповідно до підпунктів 83.1.1.-83.1.7. пункту 83.1. статті 83 Кодексу для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи; мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.
Відповідно до пункту 46.1. статті 46 Кодексу, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.
Згідно з пунктом 48.1. статті 48 Кодексу, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (пункт 49.1. статті 49 Кодексу).
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності (пункт 49.2. статті 49 Кодексу).
У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку (пункт 50.1. статті 50 Кодексу).
Відповідно до пункту 57.1. статті 57 Кодексу платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Якщо граничний строк сплати податкового зобов'язання припадає на вихідний або святковий день, останнім днем сплати податкового зобов'язання вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.
Пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу (пункт 57.4. статті 57 Кодексу).
Відповідно до пункту 124.1. статті 124 Кодексу у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Згідно з пунктом 87.1. статті 87 Кодексу, джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Джерелом самостійної сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов'язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов'язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках.
Сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України.
Судом встановлено, а відповідачем не доведено зворотного, що позивачем своєчасно подавалися контролюючому органу податкові декларації з податку на додану вартість, в яких визначені до сплати податкові зобов'язання з податку на додану вартість. Проте самостійно визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість сплачені позивачем не були у зв'язку з неотриманням субвенції.
Відповідно до пункту 102.1. статті 102 Кодексу контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до пункту 109.1. статті 109 Кодексу, податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Платники податків, податкові агенти, а також інші суб'єкти у випадках, прямо передбачених цим Кодексом, несуть фінансову відповідальність за вчинення податкових правопорушень (пункт 110.1. статті 110 Кодексу).
За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності, зокрема, фінансова (підпункт 111.1.1. пункту 111.1. статті 111 Кодексу).
Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (пункт 111.2. статті 111 Кодексу).
Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, може застосовуватися у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Згідно з пунктами 112.1., 112.2., 112.4., 112.7. статті 112 Кодексу, особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Особа не може бути притягнута двічі до відповідальності одного виду за вчинення одного і того самого податкового правопорушення.
У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків.
Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством.
З наведеного в сукупності слідує, що у цілях застосування норм Кодексу вина та умисел є тотожними категоріями і кваліфікуючими ознаками вини як суб'єктивної сторони складу протиправного порушення платника податків є: 1) удавані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов'язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи контролюючих органів); 2) цілеспрямовані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов'язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи контролюючих органів); 3) існування у платника податків фізичної змоги забезпечити дотримання правил та норм у сфері податкової справи; 4) явно та очевидно нерозумні діяння платника податків; 5) явно та очевидно недобросовісні діяння платника податків; 6) діяння платника податків, явно та очевидно вчинені без належної обачності.
Суд вважає, що усі перелічені критерії охоплюються судовою доктриною неприпустимості безпідставного одержання податкової вигоди.
При цьому, згідно з пунктом 112.7 статті 112 Кодексу, порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством.
Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи.
Обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є окрім іншого: сплив строків давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушення (підпункт 112.8.1. пункту 112.8. статті 112 Кодексу).
Також, за приписами пункту 112.8. статті 112 Кодексу, обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є, зокрема: вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору); інші випадки звільнення від фінансової відповідальності, передбачені цим Кодексом або Митним кодексом України.
Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу (пункт 113.1. статті 113 Кодексу).
Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідачем за наслідками камеральної перевірки, спірним податковим повідомленням-рішенням застосовано до позивача штрафні санкції за порушення термінів сплати самостійно визначених грошових зобов'язань, у тому числі з граничним терміном сплати 31.08.2019, 01.10.2019, 19.11.2019, тобто з порушенням граничних строків застосування штрафних санкцій.
Також згідно з доводами позивача, які не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, до розрахунку штрафу за спірним податковим повідомленням-рішенням зараховано суму в оплату податкового зобов'язання за липень 2019 року суму 4995,00 грн та за серпень 2019 року суму 280 337,37 грн, які вже сплачені.
Більше того, з розрахунку штрафу до спірного податкового повідомлення-рішення вбачається, що за однією податковою декларацією з податку на додану вартість позивачу нараховано декілька сум штрафів, що є незрозумілим, у той час як відповідачем не надано обґрунтованих пояснень щодо такого розрахунку.
Окрім того, в акті перевірки відповідачем зафіксовано 177 випадків порушення граничних термінів податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у той час як у розрахунку до спірного податкового повідомлення-рішення, міститься 173 випадки.
Також судом встановлено, що позивач є підприємством та суб'єктом господарювання, який надає послуги централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).
Стрімке зростання цін і тарифів призвело до того, що встановлені тарифи перестали відповідати економічним реаліям, виявилися застарілими та не покривали виробничих витрат, в результаті чого підприємство щомісячно несло збитки від основного виду діяльності - провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення.
Податковий борг, з якого нараховувались штрафні санкції, виник у позивача через невідповідність фактичної вартості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
З метою забезпечення відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетом з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач належні йому субвенції не отримав, що було проігноровано відповідачем при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення.
Суд враховує, що в результаті невиконання державою своїх зобов'язань щодо перерахування позивачу субвенції, кошти, які позивач зараховує на свій рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість для сплати поточних податкових зобов'язань, фактично зараховуються в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
При цьому, відповідач був обізнаний про право позивача погашати свої податкові зобов'язання з податку на додану вартість за рахунок субвенції, як і був обізнаний з процедурою їх погашення, проте не врахував відповідних обставин при прийнятті спірного рішення та при оцінці наявності вини позивача у вчиненні відповідного правопорушення.
У взаємозв'язку з вищенаведеним в сукупності, суд вважає, що у діях позивача відсутні ознаки правопорушення у розумінні податкового законодавства. Разом з тим, під час прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем з незрозумілих для суду підстав, були проігноровані наведені очевидні та документально підтверджені обставини відсутності умислу та вини позивача у спірних правовідносин.
Наведені обставини в сукупності є цілком достатніми підставами для визнання протиправним спірного податкового повідомлення-рішення та, відповідно, його скасування в силу своєї протиправності.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи встановлені обставини справи в сукупності суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.
У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛОЦЕРКІВВОДА» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 20.01.2023 № 1360/0406.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛОЦЕРКІВВОДА» (ЄДРПОУ 380101310274; вул. Сухоярська, 14, м. Біла Церква, 09109) судовий збір у розмірі 26840 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ЄДРПОУ 44096797, вул. Святослава Хороброго, 5а, м. Київ, 03151).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.