Справа №760/3303/25 2/760/971/26
27 березня 2026 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря - Омельяненко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції в Київській області про відшкодування шкоди,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва із позовом до ДПП, в якому просив суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ДПП на його користь матеріальну шкоду у розмірі 6 065,76 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Позовні вимоги мотивував тим, що 09.08.2023 Інспектором ІРППВП № 2 Бучанського РУП лейтенантом поліції Наконечною А. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 188989.
Даною постановою було притягнено до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення п.15.9 ПДР Правил дорожнього руху, відповідальність за яке, передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП.
Не погоджуючись з винесеною постановою він звернувся до суду з адміністративним позовом, однак не дивлячись на оскарження даної постанови та відкриття ухвалою суду від 04.09.2024 провадження у справі № 367/6049/23, орган поліції пред'явив постанову (яка не набрала законної сили) до відділу ДВС для примусового стягнення подвійного штрафу.
Так, 06.11.2023 Ірпінським ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № 73227763 про стягнення з ОСОБА_1 680 грн штрафу, а також 68 грн виконавчого збору та 369 грн витрат на проведення виконавчих дій (всього 1 117,00 грн).
Вказував, що 20.01.2024 вся сума стягнення, в т.ч. 680 грн штрафу, була сплачена, а виконавче провадження закінчене.
У той же час, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27.05.2024 у справі № 367/6049/23 було задоволено позов та скасовано постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 09.08.2023 серія БАБ № 188989 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Вказує, що дії працівників патрульної поліції щодо складання відносно ОСОБА_1 постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві майнової та моральної шкоди (незалежно від вини заподіювачів), оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.
Фактично протиправні дії працівників патрульної поліції призвели до того, що позивач позбавився значного для нього обсягу грошових коштів (1 117 грн), які були стягнуті ДВС на підставі постанови, яка не набрала законної сили та яку працівники поліції протиправно подали до органів ДВС; в межах виконавчого провадження на грошові кошти та майно позивача було накладено арешт, а відомості про нього були внесені до Єдиного реєстру боржників, що також негативно вплинуло на психологічний стан позивача. Він не міг реалізувати своє майно (автомобіль) аж до моменту фактичної сплати всіх витрат виконавчого провадження; з метою захисту своїх прав ОСОБА_1 вимушений був не тільки вести листування з відповідачем, але і звернутися до адвоката за правничою допомогою та подати позов до суду, тобто тривалий час доводив свою невинуватість з залученням третіх осіб; для звернення з позовом до суду позивач вимушений був додатково сплатити судовий збір (536,80 грн) та здійснити витрати на правову допомогу адвоката (5 000 грн), тобто додатково зазнав матеріального навантаження для захисту своїх прав.
Це все призвело лише до моральних страждань та витрачання часу і грошових коштів. І вже більш як рік права позивача не поновлені та збитки не відшкодовані. Моральну шкоду позивач оцінює в 10 000 грн.
Крім цього, представництво інтересів позивача в Ірпінському міському суді Київської області у справі № 367/6049/23 здійснював адвокат Самойленко А.В., що підтверджено як самим текстом позовної заяви, ордером адвоката, а також договором про надання правової допомоги від 09.08.2023 та актом наданих послуг.
За цим договором адвокат здійснював представництво інтересів ОСОБА_1 у справі № 367/6049/23, гонорар за договором (п.4.1.) в розмірі 5 000 грн було сплачено в день укладання договору, що підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордеру № 1.
Зазначив, що таким чином, розмір завданої моральної (немайнової) шкоди та документально підтвердженої майнової шкоди становить: 10 000 грн - моральна (немайнова) шкода; 5 000 грн - понесені витрати на правову допомогу адвоката (у справі № 367/6049/23 про оскарження протиправної постанови поліції); 1 049 грн - стягнуті з позивача органом ДВС грошові кошти (в т.ч. штраф) на виконання протиправної постанови поліції (1 117 грн фактично стягнуто за мінусом 68 грн виконавчого збору, який підлягає поверненню органом ДВС згідно ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»); 16,76 грн обов'язкової комісії банку за здійснений платіж.
Тому, посилаючись на статті 1173, 1174, 1176, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач звернувся із позовом до суду.
06.02.2025 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження судді Усатовій І.А.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14.02.2025 справу прийнято до розгляду та розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
05.03.2025 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки Департамент патрульної поліції є неналежним відповідачем у справі.
05.03.2025 представником відповідача подано до суду клопотання про залучення співвідповідача ГУ НП у Київській області.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 09.10.2025 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Національної поліції в Київській області.
16.10.2025 представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти позовних вимог.
Заперечення мотивував тим, що для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність таких умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Водночас в рішенні Ірпінського районного суду Київської області від 27.05.2024 не встановлено будь-яких протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності. Суд лише вказав на недостатність належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 порушення правил дорожнього руху.
Отже, сам факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських та не може бути самостійною підставою для відшкодування моральної шкоди.
Вказував, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Разом із тим, позивач, вимагаючи відшкодування моральної шкоди, жодним чином не обґрунтовує її розмір і не надає конкретних доказів. Він обмежується лише загальними фразами, не вказуючи: (1) які саме негативні явища та порушення нормальних життєвих зв'язків виникли внаслідок притягнення його до адміністративної відповідальності? (2) яким чином ці порушення вплинули на його здоров'я, професійну діяльність чи соціальні зв'язки (душевні страждання, приниження честі та гідності, переживання, погіршення стану здоров'я)?
Тому позивачем не виконано процесуальний обов'язок щодо доведення факту, обсягу та розміру заподіяної моральної шкоди, як наслідок позовна вимога у цій частині є абсолютно необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Зазначав, що поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, а тому до цих правовідносин не застосовуються приписи ст. 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
З огляду на це, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення майнової шкоди (витрат на правову допомогу у справі № 367/6049/23).
Тому у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
16.10.2025 представником відповідача-2 подано заяву про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Заява мотивована тим, що у провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 761/29138/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП у Київській області про відшкодування майнової шкоди у розмірі 6 065,76 грн, моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
Тобто предмети обох позовів є ідентичними.
Водночас рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07.01.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено та це рішення набрало законної сили, що свідчить про існування підстав для закриття провадження у цій справі відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
16.10.2025 представником позивача подано відповідь на відзив.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 05 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.
У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з'явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України).
З урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Відтак, суд зазначає датою ухвалення рішення дату складання повного його тексту, незважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Позивач, звертаючись до суду з позовом до відповідачів, зазначає, що незаконними діями інспектора ІРППВП № 2 Бучанського РУП лейтенантом поліції Наконечної А. при винесенні постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 09.08.2023 серія БАБ № 188989 йому заподіяно моральну шкоду.
Встановлено, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27.05.2024 у справі № 367/6049/23 було задоволено позов та скасовано постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 09.08.2023 серія БАБ № 188989 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. Вказане судове рішення набрало законної сили.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч. 1 ст. 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України , близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, діями чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
У цій справі перед судом постало питання, чи є факт закриття справи судом у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування моральної шкоди особі.
Згідно вимог чинного законодавства оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
Процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відсутність у судовому рішенні висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні постанови про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення постанови про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже, при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
Як вже наголошувалось наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов'язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.
Третім обов'язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв'язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).
Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв'язку такої поведінки із завданою шкодою.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали постанову про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено постанову про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв'язку між цими обставинами.
Суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення.
Невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали постанову про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП, у справі № 367/6049/23 судом не встановлена.
Зі змісту рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27.05.2024 у справі № 367/6049/23 встановлено, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є не доведеним.
Тобто відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі, що не доводить очевидної протиправності дій працівника патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.
Рішенням у справі про адміністративне правопорушення не встановлено, що складена постанова про адміністративне правопорушення не відповідала вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, та те, що на момент складення постанови про адміністративне правопорушення дії патрульного поліцейського були протиправними.
Отже, судом не встановлено неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення, а тому відсутні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання постанови, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення постанови про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність постанови вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що оскільки у справі не встановлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.
Щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди (витрат на правову допомогу у справі № 367/6049/23, сплаченого штрафу, обов'язкової комісія банку за здійснений платіж).
В обґрунтування цих вимог представник позивача посилався виключно на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Водночас спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування матеріальної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Згідно статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування матеріальної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Згідно абзацу 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім'ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Ретельний аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що поліцейський, який розглядає справу про адміністративне правопорушення та складає постанову про накладення адміністративного стягнення не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
Отже, суд вважає уважає, що у разі скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, прийнятої працівником поліції, та закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, відшкодування шкоди особі, відносно якої складено постанову, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не є застосовними.
На вимоги ст. 1174 ЦК України позивач у позовній заяві не посилався.
Окрім цього, витрати позивача, пов'язані із правовою допомогою у справі № 367/6049/23 не є майновою шкодою та підлягали відшкодуванню у межах розгляду справи № 367/6049/23 відповідно до ст. 139 КАС України.
Тому відсутні підстави для стягнення понесених витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.
Вирішуючи питання про те, чи є сплата штрафу позивачем матеріальною шкодою (збитками) у розумінні положень ЦК України, суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях, тоді як для кондикційних зобов'язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.
З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважала, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про відшкодування шкоди. На ці правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України, які застосували суди першої й апеляційної інстанцій, задовольняючи позов. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, а також від 05 лютого 2020 року у справі № 910/15295/18, на яку звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі про передання справи № 910/5880/21 на розгляд Великої Палати Верхового Суду.
Таким чином, суд звертає увагу позивача, що у даному випадку відсутні правові підстави для стягнення із відповідача на користь позивача суми сплаченого штрафу у розмірі 1 049 грн саме як відшкодування матеріальної шкоди, а тому вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
При цьому, суд роз'яснює, що позивач має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави, тобто у порядку статті 1212 ЦК України.
Крім того, суд не знаходить підстав для стягнення на користь позивача витрат понесених у зв'язку зі сплатою комісії за здійснення платежів у розмірі 16,76 грн, оскільки така комісія була утримана за користування певними платіжними сервісами, а не у зв'язку із протиправними діями посадової особи відповідача-2.
Суд звертає увагу, що позивач у даному випадку не був позбавлений можливості звернутися до відділення банку у якому відкриті відповідні рахунки ГУ НП у Київській області та здійснити відповідні сплати без нарахування комісії.
Тому у задоволенні цих вимог позивача слід відмовити.
Щодо позовних вимог до Департаменту патрульної поліції.
Як було встановлено судом вище, постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 188989 від 09.08.2023 було складено саме інспектором ІРППВП № 2 Бучанського РУП лейтенантом поліції Наконечною А., яка є посадовою особою ГУ НП у Київській області.
Водночас Департамент патрульної поліції є самостійною юридичною особою, а інспектор ІРППВП № 2 Бучанського РУП лейтенантом поліції Наконечна А. не є його посадовою особою.
Отже, у спірних правовідносинах належним відповідачем є ГУ НП У Київській області, а не Департамент патрульної поліції.
Як вбачається з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 904/1039/20, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі; за результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог.
Таким чином, суд доходить до висновку, що у задоволенні позову до Департаменту патрульної поліції потрібно відмовити, оскільки він пред'явлений до неналежного відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 15, 22, 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст.3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя І.А. Усатова