Справа № 948/1247/25
Номер провадження 2/948/156/26
27.03.2026
27.03.2026 с-ще Машівка
Машівський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Тимофєєвої Г.Л.,
з участю секретаря
судового засідання - Порохні І.І.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», яка подана представником позивача - Андруховим Василем Миколайовичем до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
31 грудня 2025 року представник позивача звернувся до Машівського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованість за кредитним договором № 02.07.2025-100002218 від 02.07.2025 у розмірі 20850 грн.
В обґрунтування позовних вимог, представник зазначив, що 02.07.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 02.07.2025-100002218 (кредитної лінії). Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі - 7500 грн, строком на 168 днів, дата повернення кредиту 16.12.2025. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом. Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 5% від суми кредиту та дорівнює 375,00 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 375,00 грн. Неустойка 112,50 грн, що нараховується за кожен день невиконання зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. Кредит перераховується позичальнику з використанням електронного платіжного засобу споживача: 5363-54ХХ-ХХХХ-2859. Позивач виконав умови кредитного договору та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі встановленому договором.
Відповідач належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим, станом на дату подання позовної заяви утворилася заборгованість у розмірі 20850,00 грн, що складається з 7500,00 грн - тіло кредиту, 8925,00 грн - проценти, 1125,00 грн - додаткова комісія, 3300, 00 грн - неустойка.
Посилаючись на викладене, представник позивача просив суд, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 20850,00 грн, а також понесені судові витрати.
02.01.2026 ухвалою Машівського районного суду Полтавської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 38-39).
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення електронних листів до його електронного кабінету та його представника (а.с.46-47, 61-62, 72-74). У позовній заяві представник позивача просив проводити розгляд справи за його відсутності, не заперечував щодо заочного розгляду справи (а.с.9 на зв).
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Розгляд справи 03.02.2026 та 27.02.2026, ухвалами суду було відкладено у зв'язку з тим, що 03.02.2026 від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки він має намір скористатися правничою допомогою (а.с.49) та 27.02.2026 відповідач ОСОБА_1 повідомив, що не зможе з'явитися по стану здоров'я, адвокат також знаходиться на лікування (а.с.63).
В судовому засіданні 26.03.2026 відповідач ОСОБА_1 позов визнав частково, не заперечував проти стягнення з нього тіла кредиту та процентів, за мінусом сплаченої ним 19.07.2025 суми в розмірі 1875 грн.
Ухвалою суду від 26.03.2026 суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 15:15 год. 27.03.2026.
Вислухав думку відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно оцінивши надані докази та надавши їм належну оцінку, судом установлено наступне.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
02.07.2025 ОСОБА_1 підписав пропозицію ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (оферта) та заявку кредитного договору № 02.07.2025-100002218 (далі Заявка), за умовами якої ОСОБА_1 надано кредит у сумі 7500,00 грн (п. 2); строком на 217 днів (п.3); дата повернення кредиту - 16.12.2025 (п.4); процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 7 чергових періодів (п.6); процентна ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0.5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт» (п.7); комісія, пов'язана з наданням кредиту - 5% від суми Кредиту та дорівнює 375,00 грн (п.8); комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 375,00 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом (п.9); неустойка: 112,50 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання (п.17) (а.с.16-22).
Договір укладено в електронній формі та підписано ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е189.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає:
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявка кредитного договору №02.07.2025-100002218 та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №02.07.2025-100002218, що в цілому становить кредитний договір, підписано електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором Е189, код з смс-повідомленням було направлено на номер 0964828669 (а.с.18-22).
Таким чином, судом установлено, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір у якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Також установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» установлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абзац 3 ч.1).
Враховуючи, що кредитний договір №13.05.2025-100001523 від 13.05.2025 підписано електронними підписами позичальника, що відтворені шляхом використання одноразових ідентифікаторів, вказане свідчить, що ОСОБА_1 підтвердив прийняття ним умов Кредитного договору щодо розміру, строку кредитування, процентної ставки, розміру комісії та неустойки, а також взяття на себе зобов'язання, передбачених умовами договору (а.с.16-26).
Таким чином, суд вважає, що вказаний договір укладено саме з ОСОБА_1 оскільки без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, укладання договору між сторонами є технічно неможливим.
Належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору та спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.
Як вбачається із Заявки, позичальник ОСОБА_1 зазначив реквізити належного йому електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за договором: 5363-54ХХ-ХХХХ-2859 (а.с.20 на зв).
04.01.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» укладено Договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 (а.с.23-27).
Відповідно до довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №1-1812 від 18.12.2025, ТОВ «УПР», 02.07.2025 о 20:26:30 було успішно перераховано кошти в сумі 7500,00 грн, на платіжну картку клієнта номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 790901194, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 02.07.2025-100002218 (а.с.34).
Суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, а тому є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Споживчий Центр» 02.07.2025 7500,00 грн. кредитних коштів та скористався ними на власний розсуд.
Доказів на спростування вказаного відповідач не надав.
Таким чином, судом установлено, що позивач виконав зобов'язання та надав відповідачу кошти у розмірі 75000,00 грн, як встановлено у кредитному договорі.
Згідно з наданою довідкою - розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 02.07.2025-100002218 від 02.07.2025, заборгованість ОСОБА_1 складає 20850,00 грн, з яких: 7500,00 грн - основний борг, 8925,00 грн - проценти, 1125,00 грн - комісія за обслуговування, 33000,00 грн - неустойка (а.с.12).
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором 7500,00 грн - суми заборгованості за основною сумою боргу, 8925,00 грн - суми заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.
За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Судом із досліджених доказів встановлено, що за кредитним договором (оферти) № 02.07.2025-100002218 від 02.07.2025, відповідач отримав кредитні кошти в сумі 7500,00 грн.
Доказів, які б підтверджували повернення тіла кредиту в повному обсязі, відповідач не надав.
Отже, відповідач зобов'язання за кредитним договором щодо повернення тіла кредиту не виконав.
За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.
Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.
Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).
Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).
Судом установлено, що розмір відсотків за користування кредитними коштами встановлений у кредитному договорі відповідає розміру встановленому в ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування».
Суд зазначає, що приймаючи пропозицію про укладення кредитного договору, позичальник погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеними умовами та змістом, повністю розуміє і зобов'язаний неухильно дотримуватись умов Кредитного договору
З довідки-розрахунку за договором № 02.07.2025-100002218 від 02.07.2025, вбачається, що заборгованість за відсотками складає 89250,00 грн. (а.с.12). Проте, матеріали справи не містять детального розрахунку заборгованості, яка нарахована відповідачеві ОСОБА_1 .
Разом з тим, судом враховано, що сторонами визнається факт того, що 19.07.2025 року ОСОБА_1 в погашення заборгованості за кредитним договором сплатив позивачеві 1875 грн.
Між тим, з розрахунку заборгованості наданого представником позивача неможливо встановити на погашення якої заборгованості за кредитним договором були зараховані ці кошти позивачем.
Доказів щодо повернення кредиту в повному обсязі та спростування вказаного розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками сторонами суду не надано.
Приймаючи до уваги те, що відповідач отримавши кредитні кошти зобов'язання з їх повернення не виконав в повному обсязі, відсотки у встановлених договором розмірі не сплатив, а також те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами на погашення якої саме заборгованості були зараховані сплачені ОСОБА_1 кошти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за основною сумою боргу та суми заборгованості за відсотками є законними, обґрунтованими, але підлягають частковому задоволенню з наступного розрахунку:
7500 грн (тіло кредиту) + 8925 грн (проценти) = 16425 грн (всього) - 1875 грн (сплачена сума відповідачем) = 14550 грн.
Отже в частині стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 14550,00 грн.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором 3300,00 грн неустойки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 17 Кредитного договору визначено, розмір неустойки, який становить: 90,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання (а.с.24).
Представник позивача зазначив, що Кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.
Вирішуючи питання який саме закон підлягає застосуванню, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із: 1) засад конституційного ладу в Україні; 2) компетенції та територіальної юрисдикції суб'єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом; 3) інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.
Суд констатує, що частиною 2 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» встановлено ієрархію нормативно-правових актів, відповідно до якої кодекс і закони є актами однієї юридичної сили.
Разом з тим, згідно ч.ч.1,2 ст. 11 ЗУ «Про правотворчу діяльність» кодекс - це закон, який створений шляхом систематизації норм права, містить загальні засади, на підставі яких комплексно регулює однорідну сферу суспільних відносин, забезпечуючи стабільність правового регулювання. При прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом.
Отже аналізуючи вказану норму закону, суд зауважує, що оскільки при прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом, суд дійшов висновку, що у даному випадку підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 18. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (не виконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Приймаючи до уваги те, що сума заборгованості неустойки за кредитним договором в розмірі 3300,00 грн нараховані відповідачу у період дії в Україні воєнного стану, у зв'язку з чим позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача за кредитним договором неустойки в розмірі 3300,00 грн задоволенню не підлягають.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором 1125,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості суд зазначає таке.
Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Як встановлено судом, пунктом 9 Договору передбачена комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 375,00 грн, у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом (а.с.23 на зв.)
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Представник позивача у позові зазначив, що немає підстав вважати умову кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною, оскільки ця умова є недійсною як оспорювана.
Надаючи оцінку вказаним твердженням, суд зазначає таке.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїх постановах формує єдину судову практику, надаючи обов'язкові для всіх правові позиції та висновки щодо застосування норм права, що забезпечує сталість та однаковість у правосудді, а ці висновки є важливим джерелом для судів нижчих інстанцій та інших суб'єктів владних повноважень .
Верховний Суд у вказаній постанові зокрема зазначив, що у кредитному договорі не лише потрібно зазначити перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, а й надати докази їх понесення.
Приймаючи до уваги те, що у кредитному договорі ТОВ «Споживчий центр» не зазначило та не надало доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця пов'язані з видачею кредиту, суд дійшов висновку, що положення п. 8 та п.9 Кредитного договору № 02.07.2025-100002218 від 02.07.2025, є нікчемними відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1125,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості до задоволення не підлягає.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивач підлягають задоволенню на суму 14550,00 грн - суми заборгованості за основною сумою боргу та суми заборгованості за відсотками, в іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Вирішення питання стягнення судових витрат.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн та заявлено позовні вимоги в загальному розмірі про стягнення 20850,00 грн.
Судом задоволено позовні вимоги на суму 14550,00 грн що становить 69,78 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1690,35 грн, що складає 69,78 % від 2422,40 грн.
Позивачем у позовній заяві зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема на правничу допомогу, яку позивач очікує понести в розмірі 6000 грн (а.с.9).
Як зазначено в ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частини перша статті 81 ЦПК України, визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, на момент ухвалення рішення, документального підтвердження (квитанцій, договорів) понесених витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача до суду не надав. У зв'язку з чим, питання визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх можливого стягнення судом не вирішується.
Суд зазначає, що представник відповідача не позбавлений можливості звернутись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення для вирішення питання про судові витрати.
Керуючись ст. ст. 2,19,76-81,89,133,141,258,259,263-265,268,273,352 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, заборгованість за кредитним договором № 02.07.2025-100002218 від 02.07.2025 у розмірі 14550,00 грн (чотирнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят грн), заборгованість за тілом кредиту та процентами.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833 судовий збір у розмірі 1690,35 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833);
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено 27.03.2026.
Суддя Г.Л.Тимофєєва