Справа № 158/269/26
Провадження № 2/0158/385/26
26 березня 2026 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Костюкевича О.К.,
за участю секретаря судового засідання - Хмілевської І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач ТОВ «Дебт Форс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги, обґрунтовує тим, що 10.02.2021 року між ТОВ «Маніфою» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір № 1687179, за умовами якого, остання отримала кредит в розмірі 4000 грн, які зобов'язалась повернути та сплатити проценти за користування кредитом.
Вказує, що 13.10.2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 13/10-2021, у відповідності до умов якого, до останнього перейшли права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №1687179.
Зазначає, що 15.02.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Кампсіс Лігал» було укладено договір № 15-02/23, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Кампсіс Лігал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №1687179.
Також 11.05.2023 року між ТОВ «Кампсіс Лігал» та ТОВ «Дебт Форс» було укладено договір № 11-05/23, відповідно до якого ТОВ «Кампсіс Лігал» відступило на користь ТОВ «Дебт Форс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №1687179.
Однак, ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором № 1687179 належним чином не виконала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 17801,60 грн. з яких: 4000 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 13801,60 грн. - заборгованість по відсотках, яку просить з відповідача на їх користь та судові витрати.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 03.02.2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
В період розгляду спрощеного позовного провадження по даній справі заяв, клопотань та заперечень у порядку ст. 182 ЦПК України, сторонами подано до суду не було. Крім того, відзиву на позовну заяву відповідачем до суду подано не було.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв'язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 10.02.2021 року між ТОВ «Маніфою» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики № 1687179, за умовами якого, відповідач отримала кредит в розмірі 4000 грн. терміном на 29 календарних днів, тобто до 11.03.2021 року з фіксованою процентною ставкою 1,99% від суми кредиту за день, та який зобов'язалася повернути та сплатити відсотки за користування ним. Також зазначено анкетні відомості про позичальника, зокрема, прізвище ім'я по батькові, дата народження, РНОКПП, серія та номер паспорта, адреса реєстрації, номер мобільного телефону.
Додатковою угодою № 1 від 11.03.2021 року до договору позики № 1687179 від 10.02.2021 року сторони погодили викласти п. 2.3.4 договору позики № 1687179 від 10.02.2021 року в наступній редакції «2.3.4 Строк позики: до 10 квітня 2021 року».
Додатковою угодою № 2 від 10.04.2021 року до договору позики № 1687179 від 10.02.2021 року сторони погодили викласти п. 2.3.4 договору позики № 1687179 від 10.02.2021 року в наступній редакції «2.3.4 Строк позики: до 10 травня 2021 року».
Додатковою угодою № 3 від 12.05.2021 року до договору позики № 1687179 від 10.02.2021 року сторони погодили викласти п. 2.3.4 договору позики № 1687179 від 10.02.2021 року в наступній редакції «2.3.4 Строк позики: до 11 червня 2021 року».
Додатковою угодою № 4 від 12.06.2021 року до договору позики № 1687179 від 10.02.2021 року сторони погодили викласти п. 2.3.4 договору позики № 1687179 від 10.02.2021 року в наступній редакції «2.3.4 Строк позики: до 12 липня 2021 року».
Факт отримання позичальником ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 4000 грн. за кредитним договором № 1687179 від 10.02.2021 року, підтверджується довідкою ТОВ ФК «Вей Фор Пей» №6114-ВП від 23.01.2023 року.
13.10.2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 13/10-2021, у відповідності до умов якого до останнього, з-поміж іншого, перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 1687179.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 13/10-2021 від 13.10.2021 року, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 12388 грн., з яких 4000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6368 грн. - заборгованість по процентам за користування позикою; 2020 грн. - заборгованість за процентами на прострочену позику.
Із розрахунку заборгованості перед ТОВ «Вердикт Капітал», станом на 15.02.2023 вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 17801,60 грн., з яких 4000 грн. - сума заборгованості за кредитом, 8388 грн. - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 5413,60 грн. - нараховані відсотки зг.кр.дог. з 13.10.2021 року - 23.02.2022 року.
15.02.2023 року на підставі договору відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 15-02/23, укладеного між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Кампсіс Фінанс», останнє набуло права грошової вимоги за кредитним договором № 1687179.
Відповідно до Реєстру боржників до договору № 15-02/23 від 15.02.2023 року, ТОВ «Кампсіс Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 17801,60 грн., з яких 4000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13801,60 грн. - заборгованість по процентам.
Із долученого до матеріалів справи розрахунку слідує, що розмір заборгованості позичальника за кредитним договором № 1687179 станом на 13.05.2023 року становить 17801,60 грн., з яких 4000 грн. - сума заборгованості за кредитом, 13801,60 грн. - заборгованість за відсотками.
11.05.2023 року на підставі договору відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 11-05/23, укладеного між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс», останнє набуло права грошової вимоги за кредитним договором № 1687179.
Відповідно до Реєстру боржників до договору № 11-05/23 від 11.05.2023 року, ТОВ «Дебт Форс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 17801,60 грн., з яких 4000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13801,60 грн. - заборгованість по процентам.
Із долученого до матеріалів справи розрахунку слідує, що розмір заборгованості позичальника за кредитним договором № 1687179 станом на 08.01.2026 року становить 17801,60 грн., з яких 4000 грн. - сума заборгованості за кредитом, 13801,60 грн. - заборгованість за відсотками.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Таким чином, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 2-127/11 (постанова від 01.02.2018 року) за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Доказами, наданими позивачем, підтверджується, що до позивача перейшли права вимоги за спірним кредитним договором і він вправі пред'являти відповідні вимоги про стягнення коштів.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Таким чином, обов'язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.
Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладених кредитних договорів такі договори у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов'язків сторін.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка розглядається, кредитний договір № 2407196 від 28.05.2021 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідач не надав жодного належного і допустимого доказу для спростування факту укладення кредитних договору в електронному виді та накладення на нього будь якого іншого підпису.
Крім того, за змістом ч. 1 ст. 1047, ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
При цьому, відповідно ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Тобто, письмова форма договору внаслідок його реального характеру є підтвердженням отримання грошових коштів і саме на позичальника закон покладає обов'язок доказування протилежного.
Проте, відповідач не надала жодного підтвердження факту неотримання грошових коштів за спірним кредитним договором. Доказів виконання умов кредитного договору та повернення коштів відповідач не надала, що в загальному, свідчить про обґрунтованість позовних вимог.
Проте, суд не погоджується з нарахованим розміром заборгованості за кредитним договором № 1687179 від 10.02.2021 року, а тому така підлягає перерахунку.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розрахунок нарахованих відсотків на день відступлення прав вимоги включає в себе також «нараховані відсотки зг.кр.дог.» за кредитним договором № 1687179 від 10.02.2021 року у розмірі 5413 грн. (на час відступлення прав вимоги за цим кредитним договором 15.02.2023), однак позивач не обґрунтував правові підстави нарахування такої суми, а тому їх стягнення до задоволення не підлягають.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, яке виникло між сторонами, є грошовим. Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем умов кредитного договору. Інших підстав, що б свідчили про припинення між сторонами грошового зобов'язання, судом не встановлено.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку що позов підлягає до часткового задоволення, зокрема з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» слід стягнути заборгованість за договором позики № 1687179 від 10.02.2021 року в розмірі 12388 грн., з яких 4000 грн. заборгованість за тілом кредиту та 8388 грн. з заборгованість за відсотками.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов підлягає до часткового задоволення (12388 грн. х 100 : 17801,60 грн. = 69,59%), тому судові витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору в розмірі 1852,76 грн. (2662,40 грн. х 69,59 : 100) слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На виконання вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України позивачем до позову додано: договір про надання правової допомоги № 03/07-24 від 03.07.2024 року, укладений між АО «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Дебт Форс»; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс»; заявку про надання юридичної допомоги № 4 від 01.12.2025 року, згідно з якою вартість з надання усної консультації з вивчення документів - 3000 грн. (2 години вартістю по 1500 грн.), вартість складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 6000 грн. (2 годин по 3000 грн.); витяг з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року, згідно з яким загальна вартість наданих послуг складає 9000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд дійшов висновку, що заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн. є неспівмірною із складністю справи та виконаними роботами.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що представником позивача завищені години, які об'єктивно необхідні для вчинення певного виду правової допомоги як надання усної консультації, так і складання позовної заяви про стягнення боргу.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У справі № 922/3812/19 Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).
Відтак, суд вважає, що обґрунтованим та співмірним в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача 3000 грн. понесених витрат на правничу допомогу.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 137, 141, 259, 265, 274-279 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» заборгованість за кредитним договором № 1687179 від 10.02.2021 року у розмірі 12388 (дванадцять тисяч триста вісімдесят вісім) грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір в розмірі 1852 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят дві) грн. 76 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», адреса: 02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, прим. 369, офіс 1; код ЄДРПОУ 43577608.
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Текст рішення складений 26.03.2026 року.
Суддя Ківерцівського районного суду О.К. Костюкевич