Справа № 157/565/26
Провадження №1-кс/157/137/26
25 березня 2026 рокумісто Камінь-Каширський
Слідчий суддя Камінь-Каширського районного суду Волинської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції клопотання слідчого СВ Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_7 , що погоджене з прокурором Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 березня 2026 року за № 12026030530000122, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Лахвичі Любешівського району Волинської області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , освіта повна загальна середня, неодружений, військовослужбовець Збройних Сил України, раніше не судимий,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 259 КК України,
Слідчий СВ Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Камінь-Каширського районного суду Волинської області з клопотанням, в якому просить застосувати щодо ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення застави. В обґрунтування клопотання зазначає, що СВ Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області, за процесуального керівництва Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025030530000122 від 23.03.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 259 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_5 , 22.03.2024 призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за контрактом. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2024 № 84 (по стройовій частині) зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду гранатометника 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався. Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, дія якого продовжена на даний час. Будучи військовослужбовцем по контракту військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних син України ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов'язаний додержуватися Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, знати та виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника). Згідно п. п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника). Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Так, солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), об 11 год 20 хв 07.06.2024 не з'явився на службу без поважних причин з перебування у щорічній відпустці до місця тимчасової дислокації НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться на АДРЕСА_3 . У період часу з 07 червня 2024 року по 09 березня 2026 року солдат ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України і не звільнений з військової служби, без поважних причин був відсутній на службі та не виконував свої службові обов'язки, а службовий час проводив на власний розсуд, постійно перебуваючи за місцем свого проживання в селищі Любешів Камінь-Каширського району Волинської області. 09 березня 2026 року солдат ОСОБА_5 з метою продовження проходження військової служби самостійно прибув до військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ), чим припинив вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється в тому, що він під час проходження військової служби у Збройних Силах України, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), в порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, о 08 год. 00 хв. 07.06.2024 не з'явився на службу без поважних причин до місця тимчасової дислокації НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться на АДРЕСА_3 , та в період часу з 07.06.2024 по 09.03.2026 був відсутній на службі без поважних причин і не виконував службові обов'язки в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Окрім цього, 23 березня 2026 року приблизно о 19 годині 40 хвилин, перебуваючи у селищі Любешів Камінь-Каширського району Волинської області, у ОСОБА_5 виник раптовий протиправний умисел, направлений на завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху будівлі чи споруди, що забезпечують діяльність органів державної влади. Реалізуючи вказаний протиправний умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючись раптовим умислом на здійснення завідомо неправдивого повідомлення про підготовку вибуху, тобто вчинення дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, шляхом поширення неправдивих відомостей, що створюють обстановку загального страху, ОСОБА_5 за допомогою власного мобільного телефону марки «Huawei Р40 Lite» модель «JNY-LX1», ІМЕН: НОМЕР_4 , ІМЕІ2: НОМЕР_5 , із сім-картою оператора мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар» абонентський номер НОМЕР_6 , о 19 годині 41 хвилин здійснив виклик на лінію екстреного зв'язку «102» та під час розмови з оператором здійснив завідомо неправдиве, однак за своїм змістом таке, що могло бути сприйнято як реальне, усне повідомлення про наявність у нього вибухового пристрою, вогнепальної зброї та про намір застосування даного вибухового пристрою з метою підриву будівлі чи споруди, що забезпечує діяльність органу державної влади, а саме Національної поліції України, та повідомив завідомо неправдиві відомості про підготовку вибуху приміщення органу державної виконавчої влади, а саме ВПД №1 (сел. Любешів) Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області, який загрожує загибеллю людей та іншими тяжкими наслідками. Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у завідомо неправдивому повідомленні про підготовку вибуху будівлі чи споруди, що забезпечують діяльність органів державної влади, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 259 КК України. 25.03.2026 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Лахвичі Любешіського району Волинської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , українцю, громадянину України, з повною загальною середньою освітою, військовослужбовцю Збройних Сил України перебуваючому на посаді гранатометника 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому звані «солдат», не одруженому, не судимому, вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 259 КК України. Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинів повністю підтверджується зібраними доказами та матеріалами кримінального провадження, а саме: протоколом затримання ОСОБА_5 ; протоколом огляду аудіозапису дзвінка на лінію «102» від 24.03.2026; протоколом огляду мобільного телефону ОСОБА_5 від 24.03.2026; витягом з наказу про призначення на посаду; матеріалами службового розслідування, відповідно до якого у діях солдата ОСОБА_5 вбачалися ознаки кримінального правопорушення; іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності. Вказані матеріали є вагомими та дають обґрунтовані підстави для підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Вручене ОСОБА_5 повідомлення про підозру повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини, щодо поняття «обґрунтованості», відображеним зокрема у п. 175 рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.09.1990, п. 32, Series А, N 182). Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.09.1990). Згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України запроваджено воєнний стан строком на 30 діб. Станом на теперішній час воєнний стан триває. Відповідно до ч. 7 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою. З метою забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, запобігання продовженню злочинної діяльності та визначеним законодавством ризикам виникла необхідність в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Метою обрання запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спроб: переховуватися від органу досудового розслідування та суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється. Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного. Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжких злочинів, за які передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованих злочинів, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Так, згідно зі ст. ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується тим, що підозрюваний, розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування; вчиняти інші кримінальні правопорушення, або продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється. Підозрюваний самовільно без дозволу командира залишив місце несення служби та будучи особою, яка самовільно залишила військову частину вчинив інший злочин, а відтак, у випадку не обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, останній продовжить свою протиправну поведінку та може вчинити самовільне залишення військової частини або дезертирство. Крім цього, враховуючи протиправну поведінку ОСОБА_5 та його нехтування наказами командира військової частини, а також вимогами Законів України та Статуту Збройних Сил України, останній може схиляти до аналогічної протиправної поведінки також інших військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 . Неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів пов'язана з вступом в силу Закону України № 2531-IX від 16.08.2022 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо обрання запобіжного заходу до військовослужбовців, які вчинили військові злочини під час дії воєнного стану», відповідно до якого під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, з огляду на наявні докази, що перелічені вище у мотивувальній частині клопотання. Санкція злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 встановлює покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років (за відсутності альтернативного виду основного покарання), тобто цей злочин є умисним тяжким злочином; існує ризик продовження чи повторення протиправної поведінки. Дії, що інкримінуються підозрюваному, мають виняткову суспільну небезпечність в період триваючої збройної агресії Російської Федерації, особливо, в бойовій обстановці, оскільки спрямовані на підрив основоположної засади функціонування Збройних Сил України - єдиноначальності.
Захисник ОСОБА_6 подав письмові заперечення на клопотання прокурора, у яких просить у задоволенні клопотання слідчого про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити, застосувати в межах строку досудового розслідування кримінального провадження до підозрюваного один з більш м'яких запобіжних заходів у виді домашнього арешту чи застави у сумі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 гривень, та покласти на останнього обов'язки, передбачені п.п. 1-4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до слідчого, прокурора, суду за кожною вимогою; не відлучатись з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утриматись від спілкування зі свідками кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну. В обґрунтування заперечення зазначає, що стороною обвинувачення правових підстав для застосування в даному конкретному випадку саме найсуворішого запобіжного заходу до ОСОБА_5 немає, оскільки (1) пред'явлена підозра за ч. 2 ст. 259 КК України не є обґрунтованою, (2) заявлені ризики, про існування яких стверджує сторона обвинувачення, наразі відсутні, (3) неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів слідчим та прокурором не доведено, як і недостатності чи недієвості альтернативних заходів, (4) приписи ч. 7 ст. 176 КПК України не виключають можливості застосування до ОСОБА_5 більш м'яких запобіжних заходів, а відтак у задоволенні поданого клопотання належить відмовити та застосувати менш обтяжливий запобіжний захід у вигляді домашнього арешту чи мінімальної застави у сумі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 гривень. Так, клопотання слідчого мотивоване тим, що у сторони обвинувачення є нібито достатні підстави вважати підозру обґрунтованою і на даний час існують ризики, зазначені у п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. В свою чергу, сторона захисту категорично незгідна з наведеним вище, вважає твердження слідчого в цій частині голослівними, надуманими, безпідставними та недоведеними жодним належним доказом. Органом досудового розслідування було лише здійснено формальне посилання на вказані ризики без будь-якого логічного та послідовного вмотивування того, що ОСОБА_5 якимось чином прагне уникнути своєї відповідальності, впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню чи переховуватись від органів досудового слідства. Слідчому судді не було надано доказів того, що підозрюваний: будь-яким чином перешкоджав чи взагалі може завадити досудовому розслідуванню шляхом зокрема переховування. Натомість, достовірно відомо, що ОСОБА_5 при його затриманні не втікав і не переховувався, не чинив жодного опору та виявив намір дати показання щодо розслідуваних подій, він має міцні соціальні зв'язки (мати з тяжким захворюванням, яка при цьому здійснює догляд за дядьком з інвалідністю внаслідок психічного захворювання та зареєстроване та постійне місце проживання), що у своїй сукупності дозволяє дійти висновку про беззмістовність заявлених стороною обвинувачення тверджень про те, що підозрюваний під тягарем кримінальної відповідальності може переховуватись, оскільки за обставин цього конкретного кримінального провадження, при впевненості підозрюваного у необґрунтованості висунутих йому звинувачень за ч. 2 ст. 259 КК України, намірів втечі у останнього взагалі не виникає і він цілеспрямований на доведення своєї невинуватості у належний процесуальний спосіб. За таких обставин ризик переховування оцінено стороною обвинувачення як реальний виключно виходячи із припущення, що підозрюваний може це зробити при тому, що з моменту затримання по сьогоднішній день ОСОБА_5 жодних дій, спрямованих на ухилення від слідства чи суду не вчиняв; зможе впливати на свідків при тому, що даний ризик цілком може бути знівельований шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів (домашній арешт, застава) з покладенням на підозрюваного обов'язку не залишати межі Волинської області та/або носити електронний засіб контролю. В цій частині у клопотанні не наведено переконливих аргументів про недостатність чи недієвість інакших запобіжних заходів; може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, при тому, що ОСОБА_5 є раніше несудимою особою. Висновок про наявність цього ризику зроблений виключно з огляду на характер інкримінованих підозрюваному злочинів, однак це твердження слідчого є винятково припущенням, адже доказів на підтвердження цього фактично немає. У той же час, кожен конкретний ризик, на існування якого покликається сторона обвинувачення, має бути доведений та обґрунтований доказами його існування, з наданням копій відповідних матеріалів, якими слідчий та/або прокурор обґрунтовують доводи при запереченні ним щодо пом'якшення запобіжного заходу. Однак, будь-якого із наведених вище ймовірних доказів наявності передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків суду слідчим не надано, не вказано жодного факту, який міг би довести, що підстави тримати особу під вартою справді існують, не здійснено покликань на докази можливої неправомірної поведінки ОСОБА_5 , не зазначено, які саме дії останнього свідчать про його бажання уникнути своєї відповідальності шляхом переховування від органу досудового розслідування та суду, спотворити вже в більшій частині зібрану доказову базу чи вплинути на інших учасників процесу, всі перелічені у клопотанні слідчого доводи ґрунтуються винятково на припущеннях, а тому об'єктивних підстав вважати, що підозрюваний намагається якимось чином перешкоджати кримінальному провадженню немає. Відтак стороною обвинувачення не було надано суду жодного доказу фактів уникнення ОСОБА_5 виконання покладених на нього процесуальних обов'язків та перешкоджання досудовому розслідуванню, виключно запобіганню яким слугують запобіжні заходи. При цьому, слідчим та прокурором фактично перекладено на сторону захисту тягар доведення факту відсутності ризиків, наведених у ст. 177 КПК України, за їх власної неспроможності надати суду докази зворотного, хоча все має відбуватись якраз навпаки. У свою чергу ОСОБА_5 жодним чином досудовому розслідуванню перешкоджати намірів не має та переховуватись чи в будь-який інший спосіб ухилятись від виконання покладених на нього процесуальних обов'язків не бажає, а доказів протилежного об'єктивно не існує, в силу чого такі стороною обвинувачення до клопотання і не долучені. Також доцільно відзначити, що у підозрюваного наявні міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, де він може відбувати як домашній арешт, так і заставу з покладенням додаткового процесуального обов'язку не відлучатись із належного його матері помешкання при тому, що вона проти цього не заперечує, в межах строку досудового розслідування, на обліку у лікарів нарколога та психіатра він не перебуває, є учасником бойових дій та при цьому в нього наявні утриманці (онкохвора мати та дядько з психічним захворюванням). У підсумку, до ОСОБА_5 можуть бути застосовані менш суворі запобіжні заходи, аніж тримання під вартою, - домашній арешт або застава, чого буде цілком достатньо для досягнення мети кримінального провадження та повного нівелювання тих ризиків, про які заявляє у клопотанні сторона обвинувачення, котра, в свою чергу, не довела перед судом недієвості більш м'яких запобіжних заходів, аніж тримання під вартою. Слідчий всупереч положенням, закріпленим в п. 6 ч. 1 ст. 184 КПК України, у своєму клопотанні взагалі не зазначив власного обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, що відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України є підставою для застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж той, який зазначений у клопотанні органу досудового розслідування. Перелічені вище обставини дозволяють дійти переконливого висновку про можливість і достатність застосування до ОСОБА_5 більш м'яких запобіжних заходів, аніж тримання під вартою - цілодобовий домашній арешт або застава в розмірі, вказаному в п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України (двадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) із покладенням обов'язків, передбачених у п.п. 1-4, 8-9 ч. 5 ст. 194 КПК України. При цьому, за умови застосування домашнього арешту чи визначення розміру застави, як альтернативи триманню під вартою ризики, про які вказує прокурор, будуть цілком знівельовані, так як ОСОБА_5 перебуваючи під дією одного з таких запобіжних заходів з покладенням на нього зазначених обов'язків не зможе ані (1) переховуватись від суду, ані (2) впливати на свідків чи вчинити інше протиправне діяння під тягарем загрози застосування до нього більш суворого запобіжного заходу та/або втрати значної суми коштів. Висновки прокурора щодо неможливості застосування до ОСОБА_5 більш м'яких запобіжних заходів є помилковими. Дійсно, положеннями ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402- 405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України. Натомість, у даному кримінальному провадженні твердження прокурора про недоцільність встановлення можливості внести заставу як альтернативи триманню під вартою висловлено автоматично без урахування обставин, перелічених у ст. 178 КПК України, та підстав, наведених у ст. 177 КПК України, виключно вказівкою на існування такого права в слідчого судді та без його взаємозв'язку із розслідуваною подією та процесуальною поведінкою обвинуваченого. Частиною 4 ст. 183 КПК України передбачено саме право слідчого судді не визначати розмір застави в кримінальних провадженнях зокрема за ч. 5 ст. 407 КК України під час дії воєнного стану, а не прямий обов'язок ігнорувати передбачену в КПК України можливість підозрюваного звільнитись з-під варти під грошову гарантію. Дане право є саме винятковим, застосовним у виключних випадках, які необхідно належним чином обґрунтувати в судовому рішенні, чого в цій справі не було. Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 17 вересня 2020 року справі «Грубник проти України» (Grubnyk v. Ukraine, заява № 58444/15) питання про обґрунтованість тримання обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі окремо на підставі відповідних фактів та із врахуванням її особливостей. Тривале тримання під вартою має бути обґрунтованим у конкретній справі тільки за наявності чіткої вимоги суспільного інтересу, який, попри презумпцію невинуватості, переважає принцип непорушності особистої свободи, що його визначено у статті 5 Конвенції. Будь-яка система обов'язкового тримання під вартою per se є несумісною з пунктом 3 статті 5 Конвенції (п. 110). Розв'язуючи питання про звільнення або тримання особи під вартою, органи державної влади зобов'язані розглянути альтернативні засоби забезпечення її явки до суду (п. 114). Існування законодавчих механізмів, що обмежують повноваження національних судів щодо ухвалення рішень у справах про тримання під вартою під час досудового слідства, було порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції (п. 116). Відповідно до Кодексу можливість застосування застави до особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, визначених частиною третьою або четвертою статті 183 Кодексу (друге речення частини першої статті 182); «під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 402-405, 407,408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України» (абзац восьмий частини четвертої статті 183). Тобто із наведених приписів Кодексу випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу. Виходячи зі змісту приписів статей 3, 8, частин першої, другої статті 29, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України Конституційний Суд України вважає, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід (абз. 7-8 п. 6.3 рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року № 7-р(ІІ)/2024). З даних висновків Конституційного Суду убачається, що доводи прокурора про неможливість застосування до ОСОБА_5 інакших, більш м'яких запобіжних заходів винятково з огляду на положення КПК України про право суду не визначати заставу, є помилковим, оскільки безальтернативність запобіжного заходу фактично становить собою порушення права особи на свободу, гарантоване положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи недоведеність обґрунтованості пред'явленої підозри за ч. 2 ст. 259 КК України, та об'єктивну відсутність ризиків, перелічених у ст. 177 КПК України, в тому обсязі, на який покликається орган досудового розслідування, з огляду на наявність у підозрюваного власного житла, а відтак і постійного місця проживання, міцних соціальних зв'язків, об'єктивну відсутність фактичних даних про перешкоджання з боку ОСОБА_5 досудовому розслідуванню, на які посилається слідчий, а також недоведеність фактів переховування ОСОБА_5 від органу досудового розслідування чи впливу на свідків і цілковиту відсутність обґрунтування неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів, вважає за доцільне у задоволенні клопотання слідчого відмовити та застосувати в даному конкретному випадку один з більш м'яких запобіжних заходів - домашній арешт або мінімальну заставу у сумі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 гривень.
Заступник начальника СВ Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_4 та прокурор Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 у судовому засіданні клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримали з наведених у ньому підстав. Крім того прокурор пояснив, що відсутні підстави вважати про подвійне переслідування ОСОБА_5 , адже згідно з вимогою про судимість останньому підозра у жодному кримінальному провадженні не пред'явлена. З цих обставин не має значення, чи раніше вже були внесені відомості до ЄРДР за ч. 5 ст. 407 КК України.
Підозрюваний ОСОБА_5 у судовому засіданні вину у скоєнні кримінальних правопорушень визнав, однак проти застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечив, від надання пояснень відмовився.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечив, з підстав, викладених у поданих ним письмових запереченнях на клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підтримав клопотання про застосування до підозрюваного одного з більш м'яких запобіжних заходів - домашнього арешту або мінімальної застави у сумі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 гривень, та, крім того, пояснив, що підозрюваний, зазначаючи те, що визнає вину за ч. 2 ст. 259 КК України, визнає лише факт здійснення телефонного дзвінка на спецлінію , однак кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 259 КК України не правильна, про що останній не може бути обізнаний. Підозрюваний у розмові на запитання оператора відповідав, що у нього немає вогнепальної зброї. Підозра за ч. 2 ст. 259 КК України є необґрунтованою, зміст розмови з оператором не свідчить про наявність обставин, які б давали підстави саме так кваліфікувати дії підозрюваного. Крім того, під сумнівом є питання повноважень органу досудового розслідування, правильного визначення підслідності кримінальне провадження, наявності повноважень у керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_8 , яким винесена постанова від 25 березня 2026 року, адже у вказаній постанові є посилання на наказ Генерального прокурора № 274, який не чинний. Крім того, відомості про кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України вже мали бути внесені іншим органом досудового розслідування, слідчий повинен був перевірити цю обставину та встановити факт наявності іншого кримінального провадження за цією підозрою, адже є ж документи про наявність відомостей в ЄРДР. Підозрюваний має стійкі соціальні зв'язки, має постійне місце проживання, проживає з матір'ю, яка важко хвора і яка змушена сама здійснювати догляд за його дядьком, що хворіє на психічну хворобу. Наведені стороною обвинувачення ризики жодним чином не підтвердженні, а також у клопотанні не зазначено обставин, які б вказували на те, чому більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Заслухавши доводи слідчого, прокурора, пояснення підозрюваного та його захисника, дослідивши додані до клопотання матеріали досудового розслідування, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.
На підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, дія якого продовжена на теперішній час.
Отже, з огляду на положення ч. 8 ст. 176 КПК України, під час введення воєнного стану в Україні до військовослужбовців, які підозрюються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Встановлено, що СВ Камінь-Каширського РВП здійснюється досудове розслідування об'єднаного, згідно з постановою прокурора у кримінальному провадженні від 25 березня 2026 року, кримінального провадження за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 259 КК України.
Відомості про зазначені кримінальні правопорушення внесені 23 березня 2026 року за № 12026030530000122 з коротким викладом обставин про те, що 23.03.2026 о 19 год 45 хв військовослужбовець ЗСУ - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель сел. Любешів, із власного мобільного телефону, умисно здійснив на спецлінію «102» завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху та підрив будівлі, що забезпечує діяльність органів державної влади та загрожує загибеллю людей, зокрема приміщення відділу поліцейської діяльності № 1 (сел. Любешів) Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області, а також з коротким викладом обставин про те, що ОСОБА_5 під час проходження військової служби у Збройних Силах України, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), в порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних син України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, о 08 год 00 хв 07.06.2024 не з'явився на службу без поважних причин до місця тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться у населеному пункті АДРЕСА_3 , та в період часу з 07.06.2024 по 20 годину 30 хвилин 23.03.2024 був відсутній на службі без поважних причин і не виконував службові обов'язки в умовах воєнного стану.
Постановою керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_8 від 25 березня 2026 року досудове розслідування кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України доручено здійснювати слідчим слідчого відділення Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області, та нагляд за додержанням законів органом досудового слідства у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального залишено за Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону.
Повноваження керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_8 для визначення підслідності підтверджуються наказом Генерального прокурора України № 258 від 19 серпня 2025 року.
Неправильне зазначення у вказаній постанові номера наказу 274 замість правильного 258, не може свідчити про відсутність у керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_8 повноважень для визначення підслідності кримінального провадження.
25 березня 2026 року о 16 год 43 хв ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні вищезазначених кримінальних правопорушень, а саме у тому, що він під час проходження військової служби у Збройних Силах України, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), у порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, о 08 год. 00 хв. 07.06.2024 не з'явився на службу без поважних причин до місця тимчасової дислокації НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться на АДРЕСА_3 , та в період часу з 07.06.2024 по 09.03.2026 був відсутній на службі без поважних причин і не виконував службові обов'язки в умовах воєнного стану, а також у завідомо неправдивому повідомленні про підготовку вибуху будівлі чи споруди, що забезпечують діяльність органів державної влади.
Згідно з протоколом затримання від 23 березня 2026 року за підписом слідчого СВ Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_7 , ОСОБА_5 фактично було затримано о 20 год 30 хв 23 березня 2026 року у АДРЕСА_5 , на підставі п. 2 ч. 1 ст. 208, п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України.
Обґрунтованість підозри підтверджується наявністю вагомих доказів, зокрема, за ч. 5 ст. 407 КК України копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 84 від 22 березня 2024 року ОСОБА_9 , згідно з яким солдата ОСОБА_5 призваного ІНФОРМАЦІЯ_3 , вважати таким, що 0 22 березня 2024 року справи та посаду прийняв і приступи до виконання службових обов'язків; копією повідомлення про вчинення кримінального правопорушення командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 від 10 лютого 2026 року № 1036; копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по адміністративно-господарській діяльності) ОСОБА_9 «Про призначення службового розслідування» № 1145 від 07 червня 2024 року та копією акта службового розслідування від 20 червня 2024 року за підписом заступника командира з морально-психологічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 , згідно з яким було встановлено факт самовільного залишення підозрюваним військової частини, копією довідки про факт самовільного залишення військової частини військовослужбовцем НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ) від 07 червня 2024 року за підписом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 , копією із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 101 від 06 липня 2024 року ОСОБА_9 , згідно з яким солдата ОСОБА_5 вважати звільненим з посади та зарахувати у розпорядження командира в/ч НОМЕР_7 з 03 липня 2024 року, копією наказу командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_9 № 72 від 07 червня 2024 року, відповідно до якого солдата ОСОБА_5 вважати таким, що з 07 червня 2024 року відсутній на службі з невідомих причин; за ч. 2 ст. 259 КК України копією рапорту уповноваженої особи Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_11 , що зареєстрований в ІТС ІПНП за № 3827 від 23 березня 2026 року, з якого вбачається, що о 19 год 45 хв 23 березня 2026 року зі служби 102 надійшло повідомлення, згідно з яким заявник, що самовільно залишив військову частину, словесно погрожує підірвати ВП в сел. Любешів, розстрілювати поліцейських, повідомив, що при ньому немає зброї і вибухонебезпечних пристроїв, в ході розмови вказав, що є автомат Калашникова та інша зброя і направляється розстрілювати і підривати, а також різати всіх на ремені, своє місце перебування вказує сел. Любешів (вулицю не вказав), представляється даними президента України, у розмові заявник повідомив, що вживав спиртні напої, заявник є агресивний, виражається нецензурно, обурений владою України, діями працівників поліції та працівників РТЦК та СП, з його слів нещодавно поліцейські затримали його неповнолітнього брати, дані за що саме затримали не повідомили; копією протоколу огляду предмету від 24 березня 2026 року та стенограмою аудіозапису до нього, з якого вбачається вищезазначений зміст розмови заявника, копією протоколу огляду предмету від 24 березня 2026 року, згідно з яким було оглянуто мобільний телефон заявника та встановлено наявність відповідного запису, який свідчить про здійснення з телефону вихідного виклику на екстрений номер «102», іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Встановлено, що ОСОБА_5 раніше не судимий, має постійне місце проживання, є особою молодого віку, за місцем служби характеризувався з позитивної сторони.
Разом з тим, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке відноситься згідно зі ст. 12 КК України до категорії тяжких злочинів і за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Зазначене кримінальне правопорушення за своїм характером пов'язане із самовільним (без дозволу) залишенням місця служби та відповідно подальшим уникненням (переховуванням) від служби.
Такі обставини у сукупності з тяжкістю злочинів, у скоєнні яких підозрюється ОСОБА_5 , свідчать про те, що стороною обвинувачення доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме те, що підозрюваний може переховуватись від органу досудового розслідування та суду і продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, у скоєнні яких він підозрюється.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на імперативні вимоги ч. 8 ст. 176 КПК України, і продовження на території України строку дії правового режиму воєнного стану, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів та відсутності підстав для застосування менш суворих запобіжних заходів, про які просив захисник у своєму клопотанні.
Посилання захисника на необгрунтованість підозри саме за ч. 2 ст. 259 КК України є безпідставними, адже обставини і докази, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для висунення обвинувачення особі. Сторона обвинувачення на момент перебування підозрюваного під вартою не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення.
Додані слідчим до клопотання про застосування запобіжного заходу докази свідчать про наявність фактів та інформації, які є переконливими, у тому числі і для стороннього спостерігача, що підозрюваний можливо вчинив злочин, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 259 КК України.
Частиною 2 ст. 197 КПК України встановлено, що строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
З урахуванням зазначених положень закону слідчий суддя не визначає підозрюваному ОСОБА_5 розмір застави, оскільки останній, серед іншого, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 193-194, 196-197, 369, 372 КПК України, -
постановив:
Клопотання слідчого СВ Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_7 задовольнити.
Застосувати щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 259 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, тобто до 21 травня 2026 року (включно).
Строк тримання під вартою ОСОБА_5 обчислювати з моменту фактичного затримання, тобто з 20 години 30 хвилин 23 березня 2026 року.
Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним - в той же строк з дня вручення йому копії ухвали.
Дата проголошення повного тексту ухвали - 17 год 20 хв 26 березня 2026 року.
Слідчий суддя: ОСОБА_1