Справа № 156/59/26
Провадження № 1-кп/156/54/26
іменем України
25 березня 2026 року сел. Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 (у режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.11.2025 за №12025030520000719, про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нововолинськ Волинської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.1 ст.122 КК України,-
У провадженні Іваничівського районного суду Волинської області перебуває кримінальне провадження №12025030520000719 від 30.11.2025 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.1 ст.122 КК України.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання зазначав, що строк обраного стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою спливає 28.01.2026, однак на даний час не зменшились та продовжують існувати ризики, передбачені п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України. Так, ОСОБА_4 офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходів, обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого та нетяжкого злочинів, пов'язаних із застосуванням фізичного насильства та посяганням на здоров'я інших осіб. З високою імовірністю йому загрожує призначення реального покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, у зв'язку з чим існує високий ризик його переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Крім цього, у разі зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який, останній може незаконно впливати на свідків та потерпілих з метою зміни показань останніми. Вказаний ризик підтверджується показаннями потерпілих, які зазначали, що бояться ОСОБА_4 через його неадекватну та агресивну поведінку. Також, ОСОБА_4 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, останні судимості якого пов'язані із вчиненням умисних злочинів, зокрема із застосуванням насильства, хуліганських дій, грубим порушенням громадського порядку та іншими насильницькими посяганнями, а тому існує реальний та обґрунтований ризик того, що, перебуваючи на волі, він знову вчинить подібні протиправні дії, запобігти чому можливо лише шляхом продовження застосування до нього виняткової міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки жоден менш суворий запобіжний захід, у тому числі цілодобовий домашній арешт, не здатен запобігти даним ризикам. Крім цього, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, пов'язаних із застосуванням насильства, а тому є доцільним не визначати йому розмір застави.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обвинувачений та його захисник проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу заперечували.
Захисник просив обрати ОСОБА_4 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з огляду на те, що його підзахисний позитивно характеризується, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та колишню дружину, яка хворіє на онкологічне захворювання та потребує лікування.
Обвинувачений ОСОБА_4 просив обрати йому запобіжний захід у виді особистого зобов'язання. Зазначав, що йому психологічно важко перебувати в умовах слідчого ізолятора, йому необхідно працювати, щоб забезпечувати сім'ю та він не має наміру ухилятись від слідства та суду. Додав, що обвинувачення є необґрунтованим, оскільки він діяв в умовах необхідної оборони.
Потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судове засідання не з'явились, причини їх неявки суду невідомі. Неявка потерпілих не перешкоджає розгляду клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу.
Суд, вислухавши думку учасників справи, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, встановив наступне.
Ухвалою слідчого судді Нововолинського міського суду Волинської області від 01.12.2025 щодо ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 28.01.2026 включно, без визначення розміру застави.
Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 27.01.2026 ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 27.03.2026 включно, без визначення розміру застави.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно із ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність відповідних ризиків, передбачених ч.1 даної статті.
Поняття «обґрунтована підозра», з огляду на викладені в п.175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» висновки означає, що існують факти й інформація, які можуть переконати об?єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
На переконання суду, у матеріалах справи міститься достатньо фактів й інформації, які переконливо свідчать про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри.
При цьому, слід зауважити, що питання обґрунтованості повідомленої ОСОБА_4 підозри вже неодноразово з'ясовувалось при вирішенні питання про обрання йому запобіжного заходу та продовження запобіжного заходу.
Таким чином, суд вважає, що підозра ОСОБА_4 є обґрунтованою до ступеню, необхідного для даної стадії процесу.
Ризиком, у контексті кримінального провадження, є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню, судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Під час розгляду клопотання стороною обвинувачення доведено існування ризику вчинення обвинуваченим дій, передбачених п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме - наявна реальна вірогідність переховування останнього від суду.
Даний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_4 обвинувачується вчиненні двох кримінальних правопорушень, одне з яких відноситься до категорії тяжких (ч.1 ст.121 КК України) максимальна санкція за яке передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Окрім цього, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятися від суду.
Так, обвинувачений, розуміючи невідворотність покарання у разі визнання його судом винним, з метою ухилення від відбуття реального покарання, передбаченого санкцією статті, може переховуватись від суду.
Аналізуючи вказаний ризик, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, судом враховуються дані, які характеризують особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, проживає з дружиною без реєстрації шлюбу та має на утриманні двох неповнолітніх дітей, за місцем проживання характеризується негативно, зокрема схильний до вживання алкогольних напоїв, вчинення адміністративних та кримінальних правопорушень, агресивний, грубий у спілкуванні, за місцем колишньої роботи характеризувався позитивно, як сумлінний працівник, раніше неодноразово судимий та неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, зокрема за вчинення хуліганських дій та домашнього насильства.
На переконання суду, дані які характеризують особу обвинуваченого не є тими обставинами, які виключають або суттєво зменшують ризик втечі, не слугують достатнім стримуючими факторами для забезпечення його належної процесуальної поведінки з урахуванням обставин вказаного кримінального провадження.
Також, суд погоджується з доводами сторони обвинувачення щодо наявності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків та потерпілих, тобто наявний ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України. Так, перебуваючи на волі, ОСОБА_4 шляхом погроз або вмовлянь може незаконно вплинути на свідків та потерпілих з метою зміни або надання вигідних для нього показань. При цьому, суд не може залишити поза увагою покази потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які зазначають, що бояться ОСОБА_4 , через його неадекватну та агресивну поведінку, через що спочатку відмовлялись звертатись до правоохоронних органів із заявою про його протиправні дії. Окрім цього, дружина ОСОБА_4 намагалася чинити на них незаконний вплив, щоб вони забрали заяви з поліції. Також слід зазначити, що свідки та потерпілі ще не допитані, при цьому вони надають покази суду безпосередньо, саме ці докази суд покладає в основу прийнятого рішення.
Ризик вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, також не можна виключати, оскільки ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів майнового характеру, а також злочинів із застосуванням насильства та хуліганських дій. Вказане свідчить про стійкий асоціальний характер особи ОСОБА_4 , а також про те, що обвинувачений належних висновків не зробив, а тому суд вважає, що існує реальний ризик того, що, перебуваючи на волі, обвинувачений знову може вдатись до протиправних дій.
Стороною захисту встановлені ризики жодним чином не спростовані, їх існування не спростовують та не зменшують надані стороною захисту дані щодо наявності у ОСОБА_4 певних соціальних соціальних зв'язків, а також його позитивні характеризуючі дані.
Слід зауважити, що ЄСПЛ орієнтує національні суди при прийнятті рішення про продовження строку тримання під вартою розглянути альтернативні засоби забезпечення явки особи до суду.
Суд вивчав можливість застосування щодо обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, однак, враховуючи обґрунтованість підозри, доведеність трьох передбачених ч.1 ст.177 КПК України ризиків, а також дані, які характеризують його особу, не знайшов для цього підстав. На переконання суду, інший, більш м'який запобіжний захід, не забезпечить належне виконання процесуальних обов'язків обвинуваченим. Окрім цього, в ході розгляду клопотання не встановлено обставин, що обвинувачений за станом здоров'я не може перебувати в умовах слідчого ізолятора.
Відповідно до п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Як зазначено в п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превуалює над принципом поваги до свободи особистості".
У даному випадку ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень проти здоров'я людини, у цьому полягає суспільний інтерес, що виправдовує відповідний відступ. Крім того, суд не може лишити поза увагою обставини скоєння кримінальних правопорушень, що також підтверджує соціальну неприйнятність вчинених діянь та виправдовує вимушене обмеження прав обвинуваченого.
З урахуванням доводів сторін та досліджених матеріалів, суд вважає, що запобігти ризикам, що продовжують існувати і забезпечити можливість судового розгляду кримінального провадження може виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою. При цьому слід зауважити, що закінчити розгляд справи до закінчення строку запобіжного заходу не є можливим з причин, що не залежать від суду, а тому обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою необхідно продовжити.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень пов'язаних із застосуванням насильства, а також дані, які характеризують його особу, суд приходить до переконання про відсутність підстав для визначення розміру застави.
Керуючись ст.ст. 176 - 178, 199, 331, 372, 395 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити дію обраного відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Луцький слідчий ізолятор» на строк 60 (шістдесят днів), тобто з 25.03.2026 до 23.05.2026 включно.
Копію цієї ухвали направити до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» - для виконання.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена на підставі п.1-1 ч.2 ст. 395 КПК України безпосередньо до Волинського апеляційного суду впродовж п'яти днів з дня її проголошення (для особи, яка перебуває під вартою, строк подання апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення).
Повний текст ухвали проголошено 27.03.2026 о 10:00.
Головуючий - суддя: ОСОБА_1