Справа № 522/14592/25-Е
Провадження № 2/522/5832/26
18 березня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Навроцької Є.І.,
розглянувши у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.10.2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - задоволено.
До суду 01.01.2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Зачепіло З.Я. надійшла заява про перегляд заочного рішення суду від 09.10.2025 року по цивільній справі № 522/14592/25-Е.
Ухвалою суду від 05.02.2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни про перегляд заочного рішення суду - задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення із заявою про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.10.2025 року. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.10.2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасовано і призначено справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін із призначенням судового засідання на 18.03.2026 року.
До суду 27.02.2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Зачепіло З.Я. надійшов відзив на позов, відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування відзиву зазначено, що на підтвердження перерахунку кредитних коштів в сумі 4 000 грн. позивачем було надано квитанцію № О_B435F9E27DFA2249597B98531014ED5B589A від 12.10.2022 року, однак надана квитанція не є належним доказом перерахунку коштів на рахунок саме відповідача. Дана квитанція не містить рахунку одержувача, ПІБ та РНОКПП особи, а тому ідентифікувати відповідача як власника банківської картки та отримувача цих коштів. Даний документ також не є первинним документом. Крім того встановлення сторонами договору розміру відтоків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день що в результаті становить 4 480 грн., є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, адже тіло кредиту становить лише 4 000 грн.
До суду 05.03.2026 року від ТОВ «Споживчий центр» надійшла відповідь на відзив, згідно якої просили позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування відповіді на відзив зазначено, що заперечуючи щодо отримання відповідачем кредитних коштів, сторона відповідача не подала виписки по рахунках відповідача або клопотання про витребування таких доказів, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Спірний кредитний договір був укладений у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Відповідач підтвердив факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодився на відповідні умови кредитування. Також, відповідачем не було надано відомостей щодо оскарження умов кредитного договору у судовому порядку. Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу - Liqpay. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі . Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв.
Про розгляд справи 18.03.2026 року сторони були повідомлені.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст. 268 ЦПК України датою складення судового рішення є 23.03.2026 року.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, врегульовані нормами ЦК України про зобов'язання з повернення кредиту.
Судом встановлено, що 12.10.2022 року між ТОВ «Споживчий цент» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 10.10.2022-100000755, який складається з анкети позичальника від 10.10.2022 року, пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 12.10.2022 року, заявки від 12.10.2022 року, підтвердження кредитного договору, які підписані за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора відповідачки (підписано одноразовим ідентифікатором W922).
За умовами кредитного договору позивач 12.10.2022 року надав відповідачу кредит на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб в розмірі 4 000 грн, строком на 42 дні (дата повернення - 22.11.2022 року), а відповідач зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки на умовах: процентна ставка - фіксована у розмірі 75 979 % річних.
Згідно п. 3.1. Договору, Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти.
Згідно п. 3.2. Договору, Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно п. 4.1. Договору, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування Позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача.
Згідно п. 4.3. Договору, Днем надання Кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця, а днем погашення Кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу Кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок Кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитодавця. У випадку, якщо дата ініціювання платіжної операції з надання Кредиту не співпадає з датою завершення цієї платіжної операції з надання Кредиту, днем/датою надання Кредиту є дата ініціювання цієї платіжної операції, якщо платіжна операція була завершена (навіть у випадку її завершення в пізнішу дату). Неможливість завершення ініційованої Кредитодавцем платіжної операції з надання Кредиту не з вини Кредитодавця є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов'язків сторін за даним Договором, включаючи обов'язок Кредитодавця з надання Кредиту. Неможливість видачі Кредиту готівкою у зв'язку з нез'явленням Позичальника для її отримання у Дату надання/видачі кредиту, зазначену в Заявці, є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов'язків сторін за даним Договором, включаючи обов'язок Кредитодавця з надання Кредиту. У випадку настання вказаних скасувальних обставин даний Договір є розірваним та припиненим з Дати надання/видачі кредиту, зазначеної в Заявці У випадку перерахування коштів Позичальником на поточний рахунок Кредитодавця, Позичальник зобов'язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу.
Згідно п. 6.1. Договору, Позичальник зобов'язався використовувати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення Кредиту та Процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата Процентів, Комісії (ій) (якщо Комісія (її) встановлена (і) договром) - у терміни та строки, вказані у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором, - негайно, моменту пред'явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
Згідно Заявки, Реквізити належного Позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів Позичальнику за даним та наступними договорами: 4149-49ХХ-ХХХХ-4089.
Згідно копії квитанції LiqPay № O_B435F9E27DFA2249597B98531014ED5B589A від 12.10.2022 року (ID операції: 2107035410), ТОВ «Споживчий центр» зобов'язання за кредитним договором виконало, перерахувавши на картку НОМЕР_1 грошову суму у розмірі 4 000 грн.
Також, до позовної заяви долучено довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 10.10.2022-100000755 від 12.10.2022 року з якого вбачається, що позичальник ОСОБА_1 . Згідно з даної довідки заборгованість за даним кредитним договором складає: 8 480 грн., з яких: 4 000 грн. - основний борг, 4 840 грн. проценти (нараховані з 12.10.2022 року по 22.11.2022 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
В силу приписів ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За правилом частини першої ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Як закріплено у ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів врегульовані Законом України "Про електронну комерцію".
Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. (ч. 3, 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа, що закріплено в ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
На підтвердження своїх позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» надало суду копії пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 12.10.2022 року, заявки від 12.10.2022 року та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору від 12.10.2022 року. Дані документи, як зазначено в позові, були підписані позичальником 12.10.2022 року з використанням одноразового ідентифікатора (код з смс-повідомлення) W922.
Між тим до позовної заяви не долучено належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитор ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за кредитними договорами № 10.10.2022-100000755 від 12.10.2022 року виконало, надавши саме відповідачу кредитні кошти у розмірі та у спосіб, визначений договором, а саме: первинних бухгалтерських документів, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» або документів, передбачених ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» у разі здійснення розрахунків у сфері електронної комерції відповідно до Законів України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Копія квитанції LiqPay № O_B435F9E27DFA2249597B98531014ED5B589A від 12.10.2022 року (ID операції: 2107035410) не може бути належним доказом отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором, оскільки з нього вбачається, що фінансова операція - перерахування коштів на платіжну картку клієнта - було здійснено на невідомо кому належний картковий рахунок.
Отже, матеріалами справи не підтверджується факт існування у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем заборгованості за кредитним договором № 10.10.2022-100000755 від 12.10.2022 року.
Кредитний договір, як і договір позики, є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Матеріали справи не містять доказів передання грошових коштів у передбачений кредитним договором № 10.10.2022-100000755 від 12.10.2022 року спосіб саме відповідачу.
Відповідач не визнає возовні вимоги. Таким чином позивач не довів належним чином інформацію про відкриття вказаного рахунку з номером картки на ім'я відповідача .
Суд зазначає, що до позовної заяви ТОВ «Споживчий центр» не долучено також виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо, в яких зазначалося про перерахування саме ТОВ «Споживчий центр» на картковий рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 4 000 грн.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В ухвалі про відкриття провадження у справі, серед іншого, було роз'яснено позивачу та відповідачу порядок та строки подачі доказів.
Частиною 1 ст. 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Суд звертає увагу на те, що позивач не звертався до суду із клопотаннями про витребування доказів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Частиною 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст. 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Таким чином, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з необґрунтованістю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові на позивача.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати понесені позивачем не підлягають відшкодуванню відповідачкою.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 207, 509, 524-526, 530, 536, 549-551, 610-612, 629, 638-640, 1048, 1050, 1052, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43, 64, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 23.03.2026 року.
Суддя Домусчі Л.В.