Провадження № 2/522/5327/26
Справа № 522/1684/26-Е
26 березня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Костинюк В.В.
розглянувши у судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів,
Позивач в особі представника ОСОБА_3 06.02.2026 звернулася до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 45 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 шлюбі у сторін народилося троє дітей. Шлюбні відносини між сторонами не склалися, тому шлюб між ними було розірвано. Троє неповнолітніх дітей мешкають з позивачкою та знаходяться на її утриманні. Відповідач після розірвання шлюбу час від часу перераховує грошові кошти на утримання дітей, але не систематично та різні суми, яких не вистачає на закриття основних потреб дітей. Після розірвання шлюбу між сторонами постійно виникають спори щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей та щодо розміру аліментів, тому позивачка вимушена звернутися до суду. Позивачка зазначає, що відповідач інших аліментів нікому не виплачує, інших утриманців немає, непрацездатних батьків немає, фізично здоровий та має матеріальну можливість сплачувати аліменти у визначеному розмірі.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.02.2026 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 24.03.2026.
У судове засідання 24.03.2026 учасники справи не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
До суду 17.02.2026 надійшла заява ОСОБА_2 про визнання позову, у якій вказав, що ознайомлений з позовом з додатками та визнає позовні вимоги, просить розглянути справу за його відсутності, у зв'язку з зайнятістю.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч.1, ч.4 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Частиною 3 ст. 200 ЦПК України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Суд приймає визнання позову відповідачем, вважає його таким, що не суперечить чинному законодавству, тому приймає рішення у підготовчому провадженні.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 26 березня 2026 року.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, враховуючи визнання позову відповідачем, дійшов висновку про задоволення позову, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що з 25.06.2009 по 22.01.2026 (дата набрання чинності рішення) ОСОБА_1 та ОСОБА_8 перебували у шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 22.12.2025 у справі №522/24940/25-Е.
У батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_9 на території України ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_10 .
У батьків Доган ОСОБА_11 та ОСОБА_9 на території Турецької Республіки ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_12 .
У батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_9 на території Турецької Республіки ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_13 .
Доган ОСОБА_14 разом з дітьми ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачці.
Що стосується позовних вимог про визначення місця проживання дітей.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
На рівні внутрішнього національного законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Частиною третьою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
За вимогами частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
До інших обставин, що мають істотне значення під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (див. постанову Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18).
Згідно із пунктом 74 зазначеного Порядку під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.
У частинах четвертій-шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.
Наведені вище положення статті 19 СК та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.
Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.
Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.
Зазначена позиція узгоджується із постановою КЦС ВС від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу без висновку органу опіки та піклування, з врахуванням визнання позову відповідачем.
Що стосується позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дітей, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею ст. 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).
Відповідно статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів, суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають значення.
Згідно ч.ч.1,5 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Наведені норми імперативно закріплюють обов'язок обох батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частинами першою та другою статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Враховуючи визнання позову відповідачем та заявлений розмір аліментів, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача аліменти у розмірі 45 000 грн на утримання трьох дітей.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тож, виходячи з письмових доказів, наявних в матеріалах справи, враховуючи безумовний обов'язок батька дітей утримувати їх до досягнення повноліття, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Частиною 1 статті 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняються від судового збору позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.
Оскільки, позивачі у справах про стягнення аліментів звільнені від сплати судового збору, покласти на відповідача оплату судового збору у розмірі 1 331,20 грн.
Також у зв'язку з задоволенням позову сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 064,96 грн за вимогу про визначення місця проживання дітей підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 181, 182, 184, 191, 192 СК України, ст.ст. 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 89, 241, 247, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів - задовольнити.
Визначити місце проживання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання дітей ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 45 000 (сорок п'ять тисяч) гривень, щомісячно починаючи з 06 лютого 2026 року і до досягнення дітьми повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 (дев'яносто шість) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 26 березня 2026 року.
Суддя: В.Я. Бондар