Справа № 761/51395/25
Провадження № 1-кс/761/734/2026
05 лютого 2026 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про часткове скасування арешту майна, в рамках кримінального провадження № 22024000000000492 від 31 травня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 22024000000000492 від 31 травня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, в порядку ст.174 КПК України.
На обґрунтування доводів клопотання адвокат зазначає, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року (справа № 761/10021/25), в рамках кримінального провадження № 22024000000000492 від 31 травня 2024 року було задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, що було вилучене 04.03.2025 під час обшуку за адресою - АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти у сумі 7750 доларів США, 244 000 грн., 10 000 Євро та 160 000 доларів США.
На переконання адвоката вказаний захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна застосований необґрунтовано, оскільки вилучені грошові кошти здобуті в законний спосіб, не наділені ознаками речового доказу, а тому застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження порушує право власності та вільне розпорядження своїм майном.
Представник заявника, будучи належним чином та завчасно повідомленим, в судове засідання не з'явився.
Уповноважений прокурор Офісу Генерального прокурора в судове засідання не з'явився. Причини неявки суду не відомі.
Вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч.2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
В ході судового розгляду клопотання адвоката встановлено, що ГСУ СБУ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024000000000492 від 31 травня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року (справа № 761/10021/25), в рамках кримінального провадження №22024000000000492 від 31 травня 2024 року було задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, що було вилучене 04.03.2025 під час обшуку за адресою - АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти у сумі 7750 доларів США, 244 000 грн., 10 000 Євро та 160 000 доларів США.
Постановою слідчого від 04 березня 2025 року вказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Звертаючись з клопотанням про скасування арешту майна адвокат ОСОБА_3 вказує, що арешт накладений необґрунтовано, оскільки вилучені грошові кошти здобуті в законний спосіб, не наділені ознаками речового доказу, а тому застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження порушує право власності та вільне розпорядження своїм майном.
У той же час, до матеріалів клопотання про скасування арешту майна заявником не надано доказів на підтвердження такої правової позиції, взагалі не надано належним чином завіреної копії судового рішення за яким накладено арешт на майно, а тому, на переконання слідчого судді, викладені заявником обставини є лише припущенням та документально нічим не підтверджені.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
При цьому, слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.
Також кримінальним процесуальним законом обумовлено принцип диспозитивності, за яким сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.26 КПК України), а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (ч.3 ст.26 КПК України).
Отже, оскільки заявником не доведено, що у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, відпала потреба, як того вимагають положення ч. 2 ст. 174 КПК України, слідчий суддя не вбачає правових підстав для скасування арешту майна.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 170-173, 174, 309, КПК України, слідчий суддя,
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про часткове скасування арешту майна, в рамках кримінального провадження № 22024000000000492 від 31 травня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: