Справа № 758/6595/22
Провадження
26 березня 2026 року
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Будзан Л.Д.,
за участі секретаря судового засідання - Костогриз В.О.,
представників заявника - Мяготіної О.Д., Острозької-Сангушко І.М.О.,
приватного виконавця - Лановенко Л.О.,
представника стягувача - Бурашнікової О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Лунегова Олександра Олексійовича про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, -
В грудні 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Лунегов О.О. звернувся до суду із заявою, в якій просив скасувати тимчасову заборону на виїзд за межі України громадянина України ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 (боржника у зведеному виконавчому провадженні №76871939), встановлену ухвалою Подільського районного суду міста Києві від 23.10.2025.
В обґрунтування заяви зазначив, що на даний час у боржника відсутнє будь-яке нерухоме чи рухоме майно, на яке можливо звернути стягнення для погашення боргу; кошти на банківських рахунках у останнього відсутні, що з об'єктивних причин унеможливлює виконання рішення суду. Однак, саме по собі невиконання боржником рішення суду самостійно не може свідчити про ухилення боржника від його виконання, оскільки свідоме небажання боржника виконати рішення суду не є тотожнім поняттю неможливості його виконання за відсутності майна та коштів. При цьому, звертає увагу на те, що перед зверненням з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду закордон приватний виконавець не вчинив усіх дій щодо пошуку майна останнього та не повідомив суд про те, що на даний час у Рахівському районному суді Закарпатської області на розгляді перебуває справа за заявою приватного виконавця про визначення частки майна у майні, яким боржник спільно володіє з іншими особами (справа №761/5843/25), рішення у справі не прийнято. Вважає, що тимчасове обмеження у праві виїзду закордон боржника є крайнім та передчасним заходом, оскільки унеможливлює для ОСОБА_1 пошук роботи закордоном для забезпечення виконання рішення суду, уникнення небезпеки для життя та здоров'я у період воєнного стану, а також здійснення лікування закордоном, оскільки останній є інвалідом другої групи. Тому просить суд скасувати заборону на виїзд за межі України заявника, адже боржник не ухиляється від виконання зобов'язань у виконавчому провадження.
Відповідно до протоколу розподілу справи між суддями у неавтоматичному режимі від 23.21.2025 для розгляду вказаної справи визначено суддю Будзан Л.Д.
Відповідно до довідки діловода Подільського районного суду міста Києва від 06.03.2026 вказану справу із канцелярії суду передано судді Будзан Л.Д. для розгляду 06.03.2026.
У судовому засіданні представники заявника заяву підтримали та просили скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, посилаючись на необхідність лікування за межами України, на підтвердження чого долучили довідку з іноземної клініки від 18.03.2026.
У судовому засіданні представник стягувача просила відмовити у задоволенні заяви, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості не виконано, боржник свідомо ухиляється від сплати боргу та відповідно від виконання судового рішення.
Приватний виконавець в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні заяви, вказала, що боржник не вживав жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду, однак багаторазово виїжджав закордон.
Згідно ч. 6 ст. 441 ЦПК України суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця.
Дослідивши матеріали заяви, заслухавши учасників судового провадження, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Лановенко Людмили Олегівни перебуває зведене виконавче провадження №76871939 до складу якого входять: ВП №76805414 щодо виконання виконавчого листа 758/6595/22 виданого 27.11.2024 Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 24 листопада 2021 року в сумі 850 000 (вісімсот п'ятдесят тисяч) гривень; ВП №76871478 щодо виконання: виконавчого листа №758/6595/22 виданого 27.11.2024 Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Цибульника Юрія судового збору в сумі 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень.
17.12.2024 приватний виконавець Лановенко Л.О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 76805414.
21.01.2025 приватним виконавцем Лановенко Л.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76871478.
21.01.2025 приватним виконавцем Лановенко Л.О. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень №76805414, №76871478 у зведене виконавче провадження №76871939.
Вищевказані постанови відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» були скеровані на адресу боржника, вказану у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_1 , рекомендованим поштовим відправленням №0601104276745.
Згідно відповідей з банківських установ, у боржника відсутні відкриті рахунки в банківських установах.
Згідно відповідей на запити приватного виконавця в межах вказаного зведеного виконавчого провадження до Пенсійного фонду України, встановлено, що ОСОБА_1 знайдено в РЗО, але відсутні дані про отримання доходу.
Згідно відповідей на запити приватного виконавця в межах вказаного зведеного виконавчого провадження до Міністерства внутрішніх справ України встановлено, що в МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником ОСОБА_1 транспортні засоби.
У відповідності до відповіді на запит №296505306 від 14.10.2025 до Державної податкової служби України, інформація про податкового агента та суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, і суму утриманого ними податку, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, в Державному реєстрі відсутні.
Згідно відповіді на запит № 291040148 від 08.09.2025 до Державної прикордонної служби України боржник здійснює перетин державного кордону України, а саме за період з 18.12.2024 08.09.2025 боржник перетинав державний кордон України 34 рази.
При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи загального захворювання, що підтверджується копією довідки від 28.06.2024 №980368, та на підтвердження необхідності лікування закордоном представником заявника долучено довідку з клініки від 18.03.2026.
Крім цього, на даний час на розгляді Рахівського районного суду Закарпатської області перебуває цивільна справа за поданням приватного виконавця про визначення частки майна у майні, яким боржник спільно володіє з іншими особами (№761/5843/25). Рішення у справі не прийнято.
Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно із частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.
Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративну процедуру».
У пункті 5 статті 6 вищевказаного Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Порядок тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України встановлений статтею 441 ЦПК України.
Разом із тим, відповідно до частини п'ятої статті 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Отже, при вирішенні даної заяви слід врахувати, що передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути і перебувати за межами України з метою невиконання цього рішення.
Так, представник заявника зазначав, що боржник є інвалідом другої групи та потребує лікування, не ухиляється від виконання рішення суду, однак за відсутності доходу та майна на даний час об'єктивно не може погасити борг. Крім цього, ризик вибути і перебувати за межами України з метою невиконання рішення суду відсутній, оскільки вже після набрання рішенням суду законної сили боржник, виїжджаючи закордон повертався назад. Тобто відсутні будь-які обставини ухилення від виконання зобов'язань.
Для з'ясування питання, чи є обмеження на виїзд боржника з України втручанням в його право покидати країну, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з врахуванням практики Європейського суду з прав людини суд має встановити: чи було втручання передбачено законом; переслідувало воно одну чи декілька законних цілей; чи було воно необхідним в демократичному суспільстві.
У справі «Гочев проти Болгарії» (Gochev v. Bulgaria) в рішенні від 26 листопада 2009 року (заява № 34383/03) Європейський суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином.
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише настільки, наскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського суду за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. рішення Європейського суду у справі «Рінер проти Болгарії», § 124 і рішення «Фельдеш и Фельдешне Хайлик проти Угорщини», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості та законності процедури (див. рішення Європейського суду від 25 січня 2007 року у справі «Сіссаніс проти Румунії», скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, які стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами рішення Європейського суду від 23 червня 1981 року у справі «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, № 43, § 60).
У пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стецов проти України» зазначено, що з огляду на принцип пропорційності Суд вважає, що, по-перше, намір боржника у разі несплати судового боргу важко встановити і така оцінка значною мірою суб'єктивна; а, по-друге, це не може бути єдиною підставою для накладення оскаржуваного обмеження, якщо воно триває довше, аніж протягом короткого початкового періоду. Відповідна служба має бути спроможна пояснити, яким чином обмеження у праві на виїзд сприятиме стягненню заборгованості з урахуванням конкретної ситуації заявника та інших обставин справи. Однак у цій справі, на думку органів державної влади, які ініціювали й санкціонували цей захід, ні суд, ні державний виконавець не були компетентні скасовувати обмеження або переглядати його доцільність та ефективність. З огляду на чинне на той момент національне законодавство і позицію органів державної влади у справі заявника зрозуміло, що у випадку накладення обмеження його можна було скасувати тільки після того, як відповідна особа погасить заборгованість у повному обсязі. На думку Суду, така норма суперечить статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
З врахуванням практики Європейського суду з прав людини, до Цивільного процесуального кодексу України у 2018 році були внесені зміни, які надали можливість боржникам просити суд про скасування встановлених обмежень у вільному пересуванні. Таким правом скористався і ОСОБА_1 , звернувшись до суду із відповідною заявою. Разом із тим, як державний виконавець, так і стягувач вважають, що такі обмеження мають існувати до погашення заборгованості у повному обсязі.
Проте, на думку суду, така позиція є помилковою.
У цій справі заборона виїзду боржника за межі країни ґрунтувалась на законі і переслідувала легітимну ціль, а саме виконання рішення суду.
Між тим, при оцінюванні правомірності втручання у право ОСОБА_1 на вільне пересування необхідно врахувати, що така заборона існує тривалий час. За цей період у останнього виникла необхідність у виїзді закордон для лікування, а також з'ясовано, що на розгляді суду перебуває подання виконавця про визначення частки майна у майні, яким боржник спільно володіє з іншими особами (№761/5843/25). Крім цього, в судовому засіданні представники боржника - адвокати Мяготіна О.Д., Острозька-Сангушко І.М.О. висловили чітку позицію божника щодо якнайшвидшого погашення боргу за рішенням суду.
Враховуючи вказані вище обставини, а також відсутність у боржника будь-якого майна і грошових активів, окрім майна, яким останній спільно володіє з іншими особами, щодо якого приватним виконавцем подано до суду відповідне подання, яке на даний час перебуває на розгляді в суді, та за рахунок якого борг може бути виплачений, не існує реальних прогнозів, в який строк може бути погашена ця заборгованість.
А тому обмеження у виїзді за межі України в даному випадку не можна визнати таким, що примусить боржника сплатити борг. Водночас, якщо встановлені обмеження боржника будуть існувати до виконання ним зобов'язання у повному обсязі, то вони фактично є перешкодою для боржника для вільного пересування, в тому числі здійснення лікування закордоном.
Таким чином, твердження про ухилення боржника від виконання судових рішень щодо погашення заборгованості не відповідають дійсності, оскільки на даний час у боржника відсутнє будь-яке нерухоме чи рухоме майно, на яке можливо звернути стягнення для погашення боргу; та будь-які кошти на банківських рахунках, що з об'єктивних причин унеможливлює виконання рішення суду. При цьому рішення у справі за поданням приватного виконавця про визначення частки майна у майні, яким боржник спільно володіє з іншими особами №761/5843/25 на даний час відсутнє.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо задоволення заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у прав виїзду за межі України, оскільки за встановлених судом обставин обмеження права останнього залишати країну не може вважатися виправданим.
На підставі викладеного, керуючись ст. 82, 441 Цивільного процесуального кодексу, Законом України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України», Законом України «Про виконавче провадження» суд,
Заяву представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Лунегова Олександра Олексійовича про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у зведеному виконавчому провадженні № 76871939 задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у праві виїзду за межі України, яке застосоване ухвалою Подільського районного суду міста Києві від 23 жовтня 2025 року у справі № 758/6595/22.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвалу складено 26.03.2026.
Суддя Будзан Л.Д