Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/1996/26
Провадження № 1-кп/758/1336/26
26.03.2026 року місто Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві кримінальне провадження №22026101110000159 від 04.02.2026, з угодою про визнання винуватості, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тальне Черкаської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 , працює в Білоцерківській гімназії №15 на посаді асистента вчителя, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, -
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, за таких обставин:
Встановлено, що Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, ІІІ та ХІІІ Основного Закону України - Конституції України.
Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Всупереч вказаним нормам Президент Російської Федерації (далі - РФ), а також інші невстановлені на цей час представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних сил РФ (далі по тексту -ЗС РФ) на територію України.
Так, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Київській, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об'єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24.02.2022 року указом Президента України № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який неодноразово був продовжений, та діє і по нині.
Крім того, 24.02.2024 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України Президентом України видано указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію». Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Розуміючи вищевказані обставини громадянка України ОСОБА 1 (матеріали стосовно якої, виділено в окреме кримінальне провадження), спільно ОСОБОЮ 3 (матеріали стосовно якої, виділено в окреме кримінальне провадження) та ОСОБА 2 (матеріали стосовно якої, виділено в окреме кримінальне провадження), а також іншими невстановленими особами, маючи вплив на відповідних посадових осіб та тісні взаємозв'язки з іншими працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3, вчиняли кримінальне правопорушення, що полягає у перешкоджанні діяльності Збройних Сил України, яке виразилось у зниженні мобілізаційного потенціалу.
Так, встановлено, що ОСОБА_6 (ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , спільно з ОСОБА 1, ОСОБА 2 та ОСОБА 3, переслідуючи корисливий мотив, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, але не пізніше травня 2024 року, маючи на меті отримання прибутку, у вигляді частини від суми грошових коштів отриманих від осіб, які до них звернуться за наданням допомоги в ухиленні від призову на військову службу, використовуючи власні зв'язки та знайомства з невстановленими працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , матеріали стосовно яких виділені в окреме кримінальне провадження, прийняли рішення про здійснення перешкоджання законній діяльності ЗС України та інших військових формувань в особливий період, з метою надання допомоги зацікавленим громадянам України у оформленні документів, необхідних для подальшого ухилення від мобілізаційних заходів та їх подачі через ОСОБА 2, матеріали стосовно якого виділено в окреме кримінальне провадження, до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3.
Діючи на виконання свого злочинного умислу та переслідуючи корисливий мотив, громадянка України ОСОБА 1, за невстановлених органом досудового розслідування обставин, перебуваючи в м. Київ, більш точне місце не встановлено, вступила у злочинну змову з громадянами України ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , який є військовозобов'язаним та таким, що підлягає мобілізації, а також - ОСОБА 2, ОСОБА 3 розслідування стосовно яких, здійснюється в іншому кримінальному провадженні, та іншими не встановленими досудовим розслідуванням особами домовились про спільне вчинення кримінального правопорушення, направленого на перешкоджання законній діяльності ЗС України та інших військових формувань в особливий період, та розподілили роль кожного із учасників злочину, під час його вчинення.
Так, згідно з досягнутими домовленостями, ОСОБА 1 та ОСОБА 3 забезпечували пошук платоспроможних військовозобов'язаних громадян України, які за грошову винагороду, в порушення ст. 65 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мають намір ухилитися від обов'язків громадян щодо захисту Вітчизни, мобілізаційної підготовки та мобілізації, ОСОБА_6
( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 забезпечував виготовлення фіктивних документів, та ОСОБА 2, який є колишнім співробітником ІНФОРМАЦІЯ_6 здійснював безперешкодну легалізацію фіктивних документів в РТЦК та СП для ОСОБА_5 .
Так, ОСОБА 1, в ході реалізації свого злочинного умислу, та діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА 3, ОСОБА 2 та ОСОБА_6 ( ОСОБА_8 ), згідно з раніше досягнутими домовленостями, в період часу з травня 2024 року по березень 2025 року, перебуваючи в м. Києві, більш точне місце та час не встановлені, підшукували та сприяли громадянам України, за грошові кошти в сумі 1500 доларів США, фіктивно працевлаштуватись військовозобов'язаним до начебто критично важливих підприємств, отримати накази Міністерства економіки України про бронювання та уникнути призову та мобілізації, чим перешкоджали законній діяльності Збройним Силам України та іншим військовим формуванням, що виразилось у зниженні мобілізаційного потенціалу.
На виконання досягнутих домовленостей, ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою перешкоджання законній діяльності збройних сил України та інших військових формувань в особливий період, перебуваючи у невстановленому місці, в період часу з травня 2024 року по березень 2025 року, за попередньою змовою із ОСОБА_6 ( ОСОБА_8 ), ОСОБА 1, ОСОБА 2, ОСОБА 3, надав ОСОБІ 1 необхідні документи для фіктивного виготовлення документів, що містили реєстраційні номери Міністерства Економіки України з № 2704-20/2153-01 від 10.01.2024 14.32 та сертифікатом: 6FA97849F1B2570D04000000C79A0000D6EF0100 та подальшої відстрочки від призову до ЗС України.
Зокрема, ОСОБА 1, на виконання злочинного умислу, за попередньою змовою групою осіб, перебуваючи в м. Київ, точний час та місце не встановлені, але не пізніше 20.06.2024, в ході особистого листування з ОСОБА_6 ( ОСОБА_8 ), отримала від останнього, за грошову винагороду, отриману від ОСОБА_5 , в сумі 1500 доларів США, фіктивні документи, що містили реєстраційні номери Міністерства Економіки України з № НОМЕР_2 від 10.01.2024 14.32 та сертифікатом: 6FA97849F1B2570D04000000C79A0000D6EF0100, на ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , про начебто влаштування останнього на роботу до критично важливого підприємства та надання останньому відстрочки.
У подальшому, зазначені фіктивні документи ОСОБА 1, на реалізацію злочинного умислу, з метою перешкоджання законній діяльності Збройним Силам України та іншим військовим формуванням, шляхом зниження мобілізаційного потенціалу, використовуючи месенджер «Тelegram» надіслала ОСОБІ 2 у невстановлений час, але не пізніше 16 серпня 2024 року, які надано до ІНФОРМАЦІЯ_6 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що стало незаконною підставою для ОСОБА_5 отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на 6 місяців.
Таким чином, ОСОБА_5 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
06 лютого 2026 року між прокурором ОСОБА_3 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні, та обвинуваченим ОСОБА_5 із захисником ОСОБА_4 у порядку, передбаченому ст. ст. 468, 469 та 472 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості.
Прокурор у судовому засіданні, вважаючи, що при укладенні даних угод дотримані вимоги і правила КПК та КК України, просив цю угоду затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену міру покарання.
Захисники в судовому засіданні вважали за можливе затвердити угоду про визнання винуватості.
У судовому засіданні обвинувачений винним у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушенню визнав повністю, щиро каявся, зазначив, що розуміє надані йому законом права, розуміє наслідки укладання та затвердження угоди про визнання винуватості, характер пред'явленого обвинувачення та вид покарання, який до нього буде застосований у результаті затвердження угоди про визнання винуватості судом. Зазначив, що угода про визнання винуватості є добровільною та наполягав на затвердженні угоди.
Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.
Згідно вказаної угоди, обвинувачений ОСОБА_5 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, в обсязі обвинувального акту. Цією угодою сторони дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України та покарання, яке він повинен понести, у вигляді п'яти років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України.
Вказаною угодою встановлено наслідки її укладення та затвердження, у відповідності до приписів ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
Пунктом 1 частини 3 статті 314 КПК України визначено, що при прийнятті рішення у судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.
Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Приписами пункту 1 частини 4 статті 469 КПК України встановлено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких та тяжких злочинів.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , та у вчиненні якого він визнав себе винним, відноситься до тяжких злочинів.
Судом з'ясовано, що обвинувачений цілком зрозумів права, визначені частиною 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до ОСОБА_5 у разі затвердження угоди судом.
Сторони угоди в судовому засіданні стверджували, що угода про визнання винуватості між ними укладено добровільно без застосування насильства, примусу, погроз.
Суд переконався, що укладення угоди між сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Суд пересвідчився, що угода відповідає вимогам ст. 472 КПК України.
Крім того, судом з'ясовано, що обвинувачений цілком розуміє п. 1 ч. 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані у разі затвердження угоди судом.
Суд вважає, що узгоджене сторонами покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину, обране з урахуванням особи обвинуваченого та обстави, що пом'якшують та обтяжують покарання останнього.
Отже, судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, а тому угода може бути затверджена. На умовах цієї угоди може бути ухвалено вирок, оскільки правова кваліфікація кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_5 , зроблена вірно. Умови цієї угоди відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи та інтереси сторін, або інших осіб, укладення угоди було добровільним, очевидна можливість виконання підозрюваним взятих на себе зобов'язань, наявність у нього фактичних підстав для визнання винуватості.
Обвинувачений раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд вважає повне визнання вини та щире каяття.
Зазначене суд вважає обставинами, які істотно знижують суспільну небезпечність обвинуваченого.
Беручи до уваги наведені обставини справи, обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, дані, які характеризують його особу, суд вважає, що поведінка обвинуваченого свідчить про те, що він став на шлях виправлення, має у житті обставини та цінності, які будуть стимулювати його до належної поведінки, що істотно знижує ступінь її суспільної небезпеки. Тому суд вважає, що обвинуваченому доцільно призначити узгоджене сторонами угоди покарання у вигляді позбавлення волі із застосуванням до обвинуваченого положень ст. 75 КК України із покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, що стимулюватиме його у подальшому до правомірної поведінки. Указане покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України та буде необхідним та достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.
Враховуючи викладене, суд вважає, що угода, укладена між прокурором та обвинуваченим, підлягає затвердженню.
Запобіжний захід стосовно обвинуваченого не обирався.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 100, 314, 368, 370, 374, 474, 475 КПК України, -
Угоду про визнання винуватості між прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 за участю захисника ОСОБА_4 від 06 лютого 2026 року у кримінальному провадженні № 22026101110000159 від 04.02.2026 року, - затвердити.
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбуття покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 такі обов'язки, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
У разі невиконання угоди про визнання винуватості наступають наслідки, передбачені ст. 476 КПК України.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України.
Суддя: ОСОБА_1