24.03.2026 Справа № 756/15493/25
пр. № 6/756/9/26
ун. № 756/15493/25
24 березня 2026 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Луценко О.М.,
при секретарі Галелюк Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу 756/15493/25 таким, що не підлягає виконанню, стягувач ОСОБА_2 ,
23 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування заяви посилається на те, що він постійно проживає з дружиною та сім'єю, має спільний побут та повністю забезпечує потреби сім'ї та дітей, що підтверджується виписками по банківським рахунках. Таким чином заявник добровільно виконує обов'язок по сплаті аліментів. Проте, заявник не дивлячись на добровільне забезпечення родини звернулася до суду з заявою про стягнення аліментів. Вказав, що стягувач безпідставно у заяві про стягнення аліментів вказав, що діти перебувають на утриманні лише стягувача і що згоди щодо утримання спільних дітей вони не досягли, оскільки заявник сплачує кошти за школу та додаткові заняття молодшої доньки та здійснює повну оплату за навчання старшої доньки, перераховує кошти на карту стягувача для дітей, на одяг, та базові потреби дітей, оплачує комунальні послуги, продукти харчування та лікування. Враховуючи зазначені обставини просив визнати судовий наказ про стягнення із заявника аліментів на утримання дітей таким, що не підлягає виконанню.
До судового засідання сторони не з'явилися про дату, місце та час повідомлялися належним чином про причини неявки суд не повідомили.
16.02.2026 ОСОБА_2 до канцелярії суду надала заперечення, відповідно до яких вказала, що подружжя припинило проживати разом з червня 2025 року, до цього вони проживали однією сім'єю, за однією адресою та несли спільні витрати на утримання дітей, однак згідно акту про постійне проживання заявниця та неповнолітні діти проживають за іншою адресою. Стягувач заперечувала проти поданої заяви, вказала, що дійсно заявник дає кошти на утриманні дітей, проте такі виплати мають періодичний характер. Крім того, вказала, що часткова сплата коштів, не свідчить про наявність підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Скасування судового наказу не забезпечить найкращих інтересів дітей. Вказала, що стягувач звернулась до суду із заявою про стягнення мінімально визначеного розміру аліментів, до того ж процес сплати аліментів тривалий, до 18 років і те, що заявник наразі сплачує кошти, не свідчить про те, що він буде це робити до виповнення дитині 18 років. У задоволенні заяви просили відмовити.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, вивчивши доводи заявника, заперечення стягувача, заслухавши пояснення заявника, стягувача, їх представників, суд дійшов до наступного висновку.
01 жовтня 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Оболонського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи стягнення з 01.10.2025 і до досягнення дітьми повноліття.
Не погоджуючись із виданим судовим наказом ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
За змістом пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Згідно із статтею 172 ЦПК України у разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п'яти днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, коли судовий наказ набирає законної сили у день його видачі.
Частиною восьмою статті 170 ЦПК України визначено, що у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
Частиною другою статті 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Крім того, відповідно до статті 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Згідно із статтею 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таким чином, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Завершенням судового захисту є фактичне виконання рішення суду, тому наведеними положеннями Основного Закону України встановлено обов'язковість до виконання судових рішень.
Виняток з цього правила становлять перелічені в статті 432 ЦПК України причини, якими може бути обумовлено невиконання рішення суду.
Таким чином, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.
Судом встановлено, що 01 жовтня 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Оболонського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи стягнення з 01.10.2025 і до досягнення дітьми повноліття.
Також судом під час розгляду заяви ОСОБА_1 встановлено, що він не заперечує наявність у нього обов'язку щодо утримання дітей та стверджував, що він сплачує кошти за навчання, лікування, тощо, перераховує кошти на карту стягувача, сплачує за лікування, купує одяг, їжу, іграшки, тощо.
Відповідно до частини третьої статті 184 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Також, у статті 199 СК України передбачено право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів.
Враховуючи наведене, слід дійти висновку, що право на звернення до суду із позовом чи заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів належить особі, з якою проживають діти, та є безумовним.
Ті обставини, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та, що у нього є обов'язок щодо їх утримання, заявник не оспорює.
Будь-яких доводів щодо наявності процесуально-правових підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, заявником суду не зазначалось.
Враховуючи наведене, суд не знаходить передбачених статтею 432 ЦПК України підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки боржником не доведено, що судовий наказ було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Крім того, суд враховує, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У даному випадку задоволення заяви ОСОБА_1 не забезпечує якнайкраще дітей, на утримання яких за судовим наказом № 756/15493/25 від 02 жовтня 2025 року стягуються аліменти.
З огляду на викладене, керуючись статтями 259, 160, 173, 432 ЦПК України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу 756/15493/25 таким, що не підлягає виконанню, стягувач ОСОБА_2 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку через Оболонський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її вручення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.М. Луценко