Справа №:320/4239/26
Провадження №: 2-а/755/258/26
"25" березня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилова О.В. вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд: «1. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 правил військового обліку.»
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року дану адміністративну справу передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
Зазначену позовну заяву передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Суддя, вивчивши матеріали позовної заяви, приходить до наступного.
Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Відповідно ст. 2, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція (підсудність) адміністративних спорів (справ) є правовим інститутом, який містить адміністративно-процесуальні норми, що розмежовують компетенцію щодо розгляду і вирішення адміністративних справ між окремими інституціями судової системи та між адміністративними судами одного інституційного рівня.
Визначення компетентного суду для розгляду адміністративної справи провадиться, серед іншого, залежно від предмета публічно-правового спору або його суб'єктного складу, територіальних меж юрисдикції певного суду, функцій при розгляді справи, які виконує певний суд судової системи.
Предметною юрисдикцією адміністративних судів є сукупність правил, що визначають чи розмежовують компетенції судів з розгляду адміністративних справ у першій інстанції залежно від предмета публічно-правового спору.
Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 26 серпня 2019 року у справі № 855/364/19, від 07 березня 2024 року у справі № 990/340/23.
На відміну від адміністративної юрисдикції як компетенції адміністративних судів щодо розгляду справ у публічно-правових спорах, підсудність відповідно до КАС України - це розмежування повноважень адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ, які належать до адміністративної юрисдикції.
Під підсудністю можливо розуміти коло адміністративних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного адміністративного суду.
Визначити підсудність означає встановити, який суд і якої ланки, згідно з законом, повинен здійснювати судочинство в тій чи іншій справі у підвідомчих йому провадженнях.
За правилами предметної підсудності визначається, який суд має розглядати адміністративну справу у першій інстанції: місцевий загальний суд як адміністративний суд або окружний адміністративний суд.
Статтею 20 КАС України визначено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів.
Так, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб'єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) адміністративні справи за позовними заявами територіального центру комплектування та соціальної підтримки з приводу тимчасового обмеження громадян України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.
Окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.
Вищому антикорупційному суду підсудні справи про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції".
Верховному Суду підсудні справи про втручання в незалежність і повноваження Рахункової палати та її членів.
Судом установлено, що адміністративний позов ОСОБА_1 не належить до предметної юрисдикції Дніпровського районного суду міста Києва, проте належить до предметної юрисдикції Київського окружного адміністративного суду, оскільки, предметом спору у даній справі є: дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення позивачем військового обліку; зобов'язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення позивачем правил військового обліку.
При цьому рішення, дії чи бездіяльність відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності позивачем в даній позовній заяві не оскаржуються.
За правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 21 липня 2019 року у справі № 855/306/19, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил територіальної, інстанційної та предметної підсудності.
Таким чином місцевим загальним судам як адміністративним судам не підсудні заявлені в цій позовній заяві вимоги.
Приймаючи до уваги положення ст. 20 КАС України, які містять вичерпний перелік справ, що підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, дана позовна заява віднесена до предметної юрисдикції окружного адміністративного суду.
Вище зазначена правова позиція зазначена у листі Голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Ігоря Дашутіна про надання методичної допомоги в частині розмежування предметної юрисдикції в справах про оскарження дій та бездіяльності посадових осіб територіального центру комплектування.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Під судом у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом, зокрема: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Водночас, дослідивши заявлені позивачем вимоги та наведене обґрунтування позовних вимог, суд зауважує на те, що предметом даної справи є публічно-правовий спір із суб'єктом владних повноважень, а саме дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо внесення даних про порушення позивачем правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів і зобов'язання виключити відповідні дані, а не притягнення позивача до відповідальності за правопорушення, передбачені ст. 210, 210-1 КУпАП.
Згідно положень ч. 1 та 3 ст. 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд.
Отже, місцевий загальний суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті заявлених позовних вимог, адже спори, які мають розглядатися у порядку ст. 286 КАС України стосуються виключно оскарження постанов (рішень) у справах про адміністративні правопорушення.
Так, частина 3 вказаної статті визначає, що за наслідком розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Отже, з наведеного правового регулювання випливає, що оскарженню підлягають рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази наявності адміністративної справи, або прийняття суб'єктом владних повноважень рішення у справі про адміністративне правопорушення стосовно позивача, зокрема постанови про притягнення до адміністративної відповідальності або накладення адміністративного штрафу, правомірність якого може бути переглянута за особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначеними ст. 286 КАС України.
В постанові від 07 березня 2024 року, у справі № 520/26066/23 Верховний суд вказав, що: «Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.»
У позовній заяві позивач наголошує на тому, що він не був притягнутий жодним ТЦК та СП до адміністративної відповідальності на підставі ст. 210 КУпАП, цим позовом не оскаржуються рішення дій чи бездіяльність відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а питання стосується публічно-правових управлінських відносин щодо дій відповідача.
За нормою п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо: при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2019 року в справі № 855/364/19 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2020 року у справі № 640/12339/19 зазначено, що якщо суд першої інстанції помилково чи неправильно направив до суду тієї самої інстанції справу, яка за предметом спору, суб'єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад, як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ. Таке рішення суду свідчить про виконання вимог процесуального закону щодо забезпечення дієвості і обов'язковості положень інституту підсудності справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом. Таке рішення є виконанням вимог закону.
Суд зазначає, що в даному випадку відсутній спір між судами про підсудність, оскільки на час звернення із даним позовом, з огляду на підстави та предмет позову, спір підлягає вирішенню саме Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до вимог ст. 318 КАС України прийняте судом рішення з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених ст. 20, 22, 25-28 цього Кодексу є підставою для його скасування судом апеляційної інстанції з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Таким чином, вирішення даного спору Дніпровським районним судом міста Києва буде матиме наслідком розгляд справи судом не встановленим законом, та відповідно підставою для скасування рішення суду згідно частини першої статті 318 КАС України.
За таких обставин, суддя приходить до висновку, що вказана позовна заява не підлягає розгляду місцевим загальним судом, як адміністративним судом, у зв'язку з чим адміністративну справу слід повернути до Київського окружного адміністративного суду.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2, 5, 7, 20, 21, 29, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправних дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернути за підсудністю на розгляд до Київського окружного адміністративного суду (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26-А).
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручено у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.
Суддя: