ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/6725/26
провадження № 2/753/9200/26
"26" березня 2026 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Сирбул О. Ф., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРНЕТ-БІЛЕТ", Організатора культурного заходу - моновистави "Можна я просто посиджу?", про захист прав споживачів, -
У березні 2026 року до суду надійшов вищевказаний позов.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, справу передано на розгляд судді Сирбул О. Ф.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків з огляду на наступне.
Відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд: "1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ-БІЛЕТ» та співвідповідача - організатора культурного заходу (моноваистави «Можна я просто посиджу?») - на мою користь кошти, сплачені за квитки, у розмірі 4 258,60 грн. 2. Стягнути солідарно з відповідача та співвідповідача на мою користь моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, завдану внаслідок порушення моїх прав як споживача, що полягало у зриві запланованого заходу, необхідності здійснення поїздки до іншого міста, витраті часу, коштів, а також переживаннях і негативних емоціях. 3. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ-БІЛЕТ» інформацію про особу (юридичну або фізичну), яка є організатором культурного заходу - моновистави «Можна я просто посиджу?» - та стороною договору щодо надання відповідної послуги. 4. Долучити до участі у справі як співвідповідача особу, яка буде встановлена судом як організатор вказаного заходу."
Відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві:
- у порушення п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем не зазначено відомостей про відповідача - Організатора культурного заходу - моновистави "Можна я просто посиджу?", а саме: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
- у порушення п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем не зазначено відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРНЕТ-БІЛЕТ";
- у порушення п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
- у порушення п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем не зазначено попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (зокрема судового збору, витрат на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані звитребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи ст. 133 ЦПК України). У випадку відсутності понесених судових витрат попередньо та/або у майбутньому, позивачу слід зазначити у позовній заяві;
- у порушення п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем не зазначено підтвердження про те, що ним не подано іншої позовної заяви з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відтак, позивачу необхідно надати до суду нову редакцію позовної заяви з урахуванням вищезазначених порушень цивільного процесуального закону для суду та відповідно до кількості учасників справи.
Позивач при зверненні з вимогами до суду посилався на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються від майнового навантаження з метою захисту своїх порушених прав (частина третя стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №761/24672/15-ц від 19.06.2018 р.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач звертаючись до суду заявляє позовну вимогу майнового характеру щодо стягнення з відповідачів на користь позивачаморальну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції) відповідно до закону. Таким чином, споживачі звільнені від сплати судового збору за подання позову про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої лише внаслідок недоліків продукції, тобто в даному випадку позивач не звільнений від сплати судового збору відповідно до положень ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» за вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб.
Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою. Таким чином, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.
Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №761/11472/15-ц.
Таким чином, за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди має справлятися судовий збір в розмірі, встановленому Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Ставка судового збору за подачу до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 331,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (16 640,00 грн) (ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір»).
Відтак позивачу слід надати до суду документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 1 331,20 грн за позовну вимогу майнового характеру щодо стягнення з відповідача на користь позивачаморальної шкоди.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Статтею 95 ЦПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином завіреній копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг цього документа.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Отже, ЦПК України, як процесуальним законом, не встановлено порядку засвідчення копій документів, як письмових доказів, а норма ч. 4 ст. 95 ЦПК України є відсильною та зумовлює необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до ст. 1, 23 Закону України «Про стандартизацію».
01 вересня 2021 року набув чинності новий стандарт на заміну ДСТУ 4163-2003, який регулює порядок оформлення організаційно-розпорядчих документів - Національний стандарт України Державна уніфікована система документації «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» ДСТУ 4163:2020, затверджений наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП «УкрНДНЦ») від 01 липня 2020 року № 144.
Згідно з п. 5.26. Національного стандарту України «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» ДСТУ 4163:2020, відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії. У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки «Для копій». Відмітку про засвідчення копії документа проставляють нижче реквізиту "Підпис" на лицьовому боці останнього аркуша копії документа.
Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого у копії.
У разі подання учасником справи до суду пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 761/5894/17, від 14 грудня 2018 року у справі № 914/809/18, від 01 жовтня 2020 року у справі № 910/8794/17, від 14 вересня 2021 року у справі № 916/2024/20.
Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви було долучено три пакети документів у копіях з порушенням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів.
Крім того, з матеріалів позовної заяви вбачається, що додатки до позову для відповідачів не посвідчені, відповідно до вимог приписів статті 95 ЦПК України.
Відтак позивачеві потрібно подати до суду належним чином засвідчені копії додатків до позовної заяви у примірниках для суду та відповідно до кількості учасників справи.
Щодо вимог позивача про витребування судом у Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ-БІЛЕТ» інформації про організатора культурного заходу-моновистави «Можна я просто посиджу?» та залучення такої до у справі як співвідповідача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити відомості, що вимагаються цим Кодексом.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що клопотання позивача про витребування доказів не підлягає задоволенню, оскільки в заявленому клопотанні не конкретизовано який саме доказ витребовується, а також не вказані заходи, вжиті стороною заявника для отримання зазначених доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Дані обставини перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Суд наголошує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001. У цих рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, якщо позовна заява подана без додержання вимог, передбачених ст. ст. 175, 177 ЦПК України та/або не сплачено судовий збір, вона підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Суд приймає до уваги позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висвітлену 07.02.2024 року у справі № 295/434/22, провадження № 61-10948св23, згідно якої формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Суд наголошує, що згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Таким чином, вказана позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачеві строку на усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем даної ухвали.
Керуючись ст. ст. 175, 177, ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРНЕТ-БІЛЕТ", Організатора культурного заходу - моновистави "Можна я просто посиджу?", про захист прав споживачів- залишити без руху та надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків, який не може перевищувати п'яти днів із дня отримання копії вказаної ухвали.
Відмовити у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
Копію ухвали направити позивачу.
Роз'яснити, що якщо у визначений строк недоліки не будуть усунені, позовна заява на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України буде вважаться неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: