Справа № 565/256/26
Провадження № 2/565/365/26
27 березня 2026 року м.Вараш
Вараський міський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бренчук Г.В., за участю секретаря судового засідання Гордійчук Г.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вараського міського суду Рівненської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу зареєстрованого 22 серпня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кузнецовського міського управління юстиції у Рівненській області, про що складено відповідний актовий запис №170, та стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, до досягнення кожною дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку. Неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач просить залишити проживати з нею.
В обґрунтування позову зазначає, що 22 серпня 2014 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кузнецовського міського управління юстиції у Рівненській області, відповідний актовий запис №170. Від шлюбу мають двох спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які є малолітніми та проживають разом з позивачем, знаходяться повністю на її утриманні. Основною причиною розірвання шлюбу є подружня зрада чоловіка, у зв'язку з чим шлюбні відносини між ними повністю припинилися. У сторін різні погляди на сімейне життя, чоловік фактично проживає в іншому місті, з лютого 2022 року разом не проживають, спільного господарства не ведуть, сумісного бюджету не мають. Між подружжям втрачено почуття любові, дружби та взаємоповаги один до одного. Шлюб між ними фактично розпався і носить лише формальний характер.
Ухвалою суду від 11 лютого 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05 березня 2026 року.
05 березня 2026 року розгляд справи відкладено на 25 березня 2026 року.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явилася, представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, у заяві вказано, що позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у заяві вказано, що позовні вимоги відповідач визнає у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, суд встановив наступне.
22 серпня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ) зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Кузнецовського міського управління юстиції у Рівненській області, про що складено відповідний актовий запис №170, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 22 серпня року.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчать свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , видане 03 квітня 2018 року, та серії НОМЕР_3 , видане 29 червня 2016 року.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
У ч.1 ст.24 СК України зазначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 1, 4 ст.55 СК України передбачено, що дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.
Відповідно до частин 3, 4 ст.56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст.110 СК України).
Згідно з ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Позивач у позовній заяві вказала, що після розірвання шлюбу бажає іменуватися прізвищем « ОСОБА_6 ».
У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (ч.2 ст.114 СК України).
Встановивши, що розлад подружніх стосунків сторін носить стійкий характер, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про розірвання шлюбу.
Позивач просить залишити дітей проживати разом з матір'ю.
У постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18, та у постанові від 22 грудня 2021 року у справі №339/143/20, зазначено, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Залишення на проживання дитини з матір'ю, не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, оскільки суд лише констатував, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання, оскільки, як встановлено, після припинення фактичних шлюбних відносин дитина залишилася проживати разом з матір'ю.
Матеріали справи не містять доказів наявності спору між сторонами щодо визначення місця проживання дітей, відповідач у заяві адресованій суду вказав, що позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Відтак, після розірвання шлюбу неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід залишити проживати з позивачем.
Згідно з ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку (ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»).
За приписами ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
У відповідності до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Положеннями ч.3 ст.181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно ч.2 ст.183 СК України, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Доказів на підтвердження матеріального стану сторін суду не надано.
Відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі, у заяві вказав, що не заперечує проти їх задоволення.
З урахуванням зазначеного, суд вбачає наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 лютого 2026 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Оскільки в даній справі має місце визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, згідно з приписами ч.1 ст.142 ЦПК України, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача у розмірі 532,48 грн, та в дохід держави у розмірі 1 064,96 грн.
Керуючись статтями 264, 265, 354, 355, ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 22 серпня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кузнецовського міського управління юстиції у Рівненській області, про що зроблено відповідний актовий запис №170.
Неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати із матір'ю ОСОБА_1 .
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_6 ».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 лютого 2026 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 532,48 грн судового збору.
Повернути з державного бюджету ОСОБА_1 532,48 грн судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1 064,96 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Суддя Г.В. Бренчук