Справа №572/1238/26
26 березня 2026 року колегія суддів Дубровицького районного суду Рівненської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
провівши підготовче судове засідання в залі суду в м. Дубровиця в режимі відеоконференції по кримінальному провадженню, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025181200000650 від 03 листопада 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України,
09 березня 2026 року до Сарненського районного суду Рівненської області надійшло кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025181200000650 від 03 листопада 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України із затвердженим 06 березня 2026 року обвинувальним актом.
Втім, відповідно до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями Сарненського районного суду Рівненської області від 09 березня 2026 року, призначення не відбулося, оскільки не вистачає потрібної кількості суддів для розгляду справи.
Матеріали вказаного кримінального провадження, на підставі подання голови Сарненського районного суду Рівненської області, 09 березня 2026 року надіслано до Рівненського апеляційного суду для вирішення питання про передачу на розгляд до іншого суду.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 17 березня 2026 року задоволено подання голови Сарненського районного суду Рівненської області та обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025181200000650 від 03 листопада 2025 року відносно ОСОБА_6 за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, передано на розгляд Дубровицького районного суду Рівненської області.
24 березня 2026 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України із затвердженим 06 березня 2025 року обвинувальним актом надійшов до Дубровицького районного суду Рівненської області.
Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2026 року визначено наступний склад суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) - ОСОБА_1 , склад колегії суддів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Разом з тим, 25 березня 2026 року на електронну адресу суду надійшло клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою, на переконання прокурора, пов'язана з наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ст. 177 КПК України, які не зменшилися та продовжують існувати.
Також, на думку прокурора, згідно норм ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини визначені п. 1 - п. 3 частини 1 даної статті та згідно з положеннями ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, оцінити дані, що характеризуються особу підозрюваного та визначені у п. 1- п. 11 частини 1 вказаної статті.
Тому, метою застосування запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 є забезпечення виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігти спробам останнього: переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілу, свідків у кримінальному провадженні.
Крім цього, прокурор просить, відповідно до ст. 178 КПК України, врахувати при застосуванні до ОСОБА_6 запобіжного заходу: наявність вагомих доказів про вчинення обвинуваченим вищевказаного кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме передбачає відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі та відповідно до положень ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином; вік та стан здоров'я обвинуваченого, який являється здоровою, працездатною особою; репутацію обвинуваченою, який являється особою, яку характеризують з негативної сторони; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема злочин, який інкримінується обвинуваченому, було вчинено в умовах конфлікту, що мав характер домашнього насильства, існує висока ймовірність, що подібні обставини можуть призвести до вчинення повторного кримінального правопорушення.
Прокурор у клопотанні зазначає, що застосування інших більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме таких, як особисте зобов'язання та/або домашній арешт не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігти виникненню ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України, у зв'язку з тим, що останній вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжкого злочину та матиме можливість переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілу, свідків по даному провадженню.
Тому, з огляду на вказані обставини, на переконання прокурора, застосування більш м'яких запобіжних заходів відносно обвинуваченого, окрім як тримання під вартою неможливе.
У підготовчому судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та щодо призначення справи до судового розгляду.
Прокурор ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні просила суд призначити кримінальне провадження до судового розгляду та продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою, оскільки вважає, що з врахуванням всіх встановлених у кримінальному провадженні обставин, є всі підстави стверджувати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам, які існували в ході проведення досудового розслідування та продовжують існувати і на даний час.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_9 не заперечив щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 та задоволення клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку свого захисника.
При цьому, обвинувачений та захисник не заперечили щодо призначення кримінального провадження до судового розгляду.
Потерпіла ОСОБА_10 просила клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою задоволити та призначити кримінальне провадження до судового розгляду.
Заслухавши прокурора, обвинуваченого та його захисника, потерпілу, вивчивши обвинувальний акт, подане прокурором клопотання та додатки до нього, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
За ч. 4 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини "Тейс проти Румунії", автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати встановленню істини у справі іншим чином.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні "Тимошенко проти України" зазначив, щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні п. 1 ст. 5 Конвенції, самого факту, що цей захід застосовується згідно з національним законодавством, що відповідає визначеним стандартам, ще недостатньо - він також повинен бути необхідним за даних обставин (також рішення у справах "Нештяк проти Словаччини" та "Хайредінова проти України").
У підготовчому судовому засіданні встановлено, що в рамках кримінального провадження 12025181200000650 від 03 листопада 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України обвинуваченому ОСОБА_6 05 листопада 2025 року ухвалою слідчого судді Сарненського районного суду Рівненської області обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 01 січня 2026 року, який ухвалами слідчого судді Сарненського районного суду Рівненської області від 26 грудня 2025 року та від 29 січня 2026 року продовжено відповідно до 04 лютого 2026 року та в подальшому до 28 березня 2026 року.
Вказане стверджується доданими прокурором до клопотання копіями відповідних ухвал Сарненського районного суду Рівненської області.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Колегія суддів, надаючи оцінку обґрунтованості підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_6 інкримінованого злочину, виходить з того, що повна та всебічна оцінка кожного доказу з точки зору їх достовірності та достатності для встановлення винуватості здійснюється судом у нарадчій кімнаті під час постановлення вироку (ст.ст. 368, 369, 371, 374 КПК України).
Зазначене свідчить про те, що суд на стадії проведення підготовчого судового засідання не може робити висновок щодо "обґрунтованості підозри" шляхом надання оцінки всіх доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що відповідає критеріям, сформованих у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, позиції у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", якою відзначено, що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; а також позиції у рішенні від 30 серпня 1990 року у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства", якою відзначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Отже, на думку колегії суддів, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, а також посилання прокурора в клопотанні на матеріали кримінального провадження в їх сукупності, зокрема: протокол огляду трупа ОСОБА_11 від 03.11.2025, протокол огляду трупа ОСОБА_12 від 03.11.2025, висновок судово-медичної експертизи № 201 від 03.11.2025, висновок судово-медичної експертизи № 202 від 03.11.2025, протокол допиту свідка ОСОБА_13 від 03.11.2025, протокол допиту малолітнього свідка ОСОБА_14 від 03.11.2025, протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, повідомлення про підозру, протоколи допитів підозрюваного ОСОБА_6 від 05.11.2025, 12.11.2025, 03.03.2026, протокол проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_6 від 12.11.2025, протокол допиту ОСОБА_8 , яка визнана потерпілою та є матір' ю загиблих ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , іншими матеріалами в їх сукупності, можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення. Вагомість таких доказів на цій стадії судового провадження не викликає сумнівів.
Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики, тримання під вартою не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, але при збереженні розумної підозри відносно затриманої особи в скоєнні злочину, є умовою sine qua non (обов'язковою, неодмінною умовою) законності продовження терміну ув'язнення під варту і відповідає реальним вимогам громадського інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, має більшу вагу, ніж право на повагу свободи особи (§§ 73, 74 рішення ЕСПЛ від 08 червня 2006 року у справі "Корчуганова проти росії", §§ 66, 67 рішень ЕСПЛ від 07 квітня 2005 року у справі "Рохлина проти росії", §§ 73, 74 рішення ЕСПЛ від 01 червня 2008 у справі "Мамедова проти росії", § 79 рішень ЕСПЛ від 10 лютого 2011 року по справі "Харченко проти України", §§ 40-42 рішення ЕСПЛ від 02 березня 2006 року у справі "Долгова проти росії").
Таким чином, колегія суддів, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих та поки не досліджених доказів, визначає, що причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для продовження щодо нього запобіжного заходу з огляду потреб судового розслідування.
Так, у клопотанні прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, та незаконно впливати на потерпілу, свідків у кримінальному провадженні, в обґрунтування яких зазначає наступне.
Отже, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України прокурором обґрунтований тим, що ОСОБА_6 може переховуватись від суду, оскільки санкцією п. 1 ч. 2 ст. 1 15 КК України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, тоді як відповідно до практики ЄСПЛ ("Сулаоя проти Естонії", "Панченко проти росії"), тяжкість вказаного покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати як підставу, що може спонукати до втечі.
Посилається на рішення по справі "W. проти Швейцарії" від 26 січня 1993 року, де Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє "прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства".
Також, прокурор просить врахувати, що ОСОБА_6 відразу після вчинення злочину хотів покінчити життя самогубством, однак в подальшому був госпіталізований в лікарню, та був затриманий, що дає стороні обвинувачення достатньо підстав вважати, що перебуваючи на волі, останній буде переховуватися від суду, а також може покінчити життя самогубством.
Тому, посилаючись на вищевказані обставини, прокурор стверджує, що ризик переховуватись від суду, з боку обвинуваченого ОСОБА_6 є обґрунтованим.
Щодо ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, то прокурор переконаний, що обґрунтуванням ризику - незаконно впливати на потерпілу, свідків у кримінальному провадженні являється те, що обвинуваченому відомі їх анкетні дані, а тому останній перебуваючи на волі, буде мати реальну можливість шляхом погроз, вмовляння чи переконання впливати на свідків, з метою зміни їх показань у провадженні.
Крім того, свідками у вказаному кримінальному провадженні є сестра померлої ОСОБА_12 - ОСОБА_13 , якій відомо, що ОСОБА_6 причетний до вбивства її сестри ОСОБА_12 та брата ОСОБА_11 , а неповнолітній син покійної ОСОБА_12 - ОСОБА_14 був присутній при вчиненні неправомірних дій з боку ОСОБА_6 , а потерпілою визнана матір померлої ОСОБА_12 - ОСОБА_8 , якій також відомо, що ОСОБА_6 причетний до вбивства її дочки ОСОБА_12 та сина ОСОБА_11 . Отже, перебуваючи на волі ОСОБА_6 буде мати реальну можливість впливати на вказаних осіб, у зв'язку з чим лише перебування обвинуваченого у слідчому ізоляторі унеможливить їх спілкування.
Зазначає, що ризик незаконного впливу на свідка та потерпілого залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
При цьому колегія суду зазначає, що практика ЄСПЛ є джерелом права і її застосування не свідчить про порушення прав обвинуваченого, оскільки суд оцінює доводи сторін самостійно крізь призму КПК України. Посилання на рішення ЄСПЛ (зокрема у справі "Ridkodubskyy and Others v. Ukraine") застерігають від формалізму, проте не виключають тримання під вартою за наявності актуальних ризиків, які в даному провадженні оцінені індивідуально.
Вирішуючи питання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, колегія суддів враховує вимоги п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
Будь-яких передбачених законом обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує саме такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_6 судом не встановлено.
Також суд відповідно до вимог ст. 178 КПК України бере до уваги інші дані про особу обвинуваченого, зокрема вік та стан здоров'я обвинуваченого, який є здоровою, працездатною особою, репутацію обвинуваченого, який є особою, яку характеризують негативно.
Враховуючи поточну стадію судового розгляду, суд вважає доведеним існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Зокрема, усвідомлення обвинуваченим ОСОБА_6 тяжкості інкримінованого злочину та реальної перспективи призначення покарання у виді тривалого або довічного позбавлення волі об'єктивно створює мотив для його переховування від суду. Крім того, обізнаність обвинуваченого із доказами та матеріалами кримінального провадження зумовлює ризик їх знищення, приховування речей або документів, що мають значення для справи, а також можливість незаконного впливу на потерпілу та свідків шляхом їх примушування до зміни показань або відмови від них. Характер та обставини вчинення правопорушення, в тому числі через введення суду в оману або вчинення нових правопорушень, вказують на високу ймовірність перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі з метою ухилення від відповідальності.
Рівень доведення прокурором цих обставин на даному етапі кримінального провадження відповідає вимогам достатності для переконання в тому, що інші, більш м'які заходи забезпечення, не здатні гарантувати досягнення покладених на них зобов'язань.
Разом з тим, жодних стримуючих факторів, які б свідчили, що обвинувачений не буде вчиняти перешкоди з метою уникнення від правосуддя у спосіб неявки в судові засідання, та вчинення дій, спрямованих на переховування від суду, або не буде здійснювати незаконний вплив на недопитаних судом потерпілу та свідків, стороною захисту та обвинуваченим не наведено та не надано доказів на підтвердження цього.
З метою забезпечення належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 , виконання ним процесуальних обов'язків, запобігання можливому переховуванню від суду та створення перешкод у встановленні судом усіх обставин в даному кримінальному правопорушенні, а також з метою створення необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, із врахуванням особи обвинуваченого ОСОБА_6 , стану здоров'я, майнового стану, інкримінованого правопорушення, соціальних зв'язків, суд приходить до переконання про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 та необхідність продовження йому виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на два місяці, враховуючи перебіг судового розгляду, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не буде здатен запобігти існуючим ризикам.
Варто зауважити, що колегією суддів перевірено можливість застосування більш м?яких запобіжних заходів, зокрема цілодобового домашнього арешту та застави. Водночас домашній арешт не усуває ризику незаконного впливу на потерпілу та свідків шляхом використання засобів електронного зв?язку або через третіх осіб, а також не унеможливлює координацію дій з іншими особами. Застава, з огляду на характер інкримінованого злочину, суворість можливого покарання та специфіку кримінального правопорушення у сфері життя та здоров'я особи, не гарантуватиме належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не нівелює ризик його переховування.
Під час проведення підготовчого судового засідання у кримінальному проваджені та розгляді клопотання не здобуто відомостей, та не надано таких стороною захисту, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, також судом не отримано відомостей, щодо іншого комплексу обставин, які би переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину який спричинив загибель людини.
Отже, в ході судового засідання не було надано стороною захисту підстав та їх обґрунтування щодо визначення розміру застави у даному кримінальному провадженні, тому її застосування колегія суддів не вбачає за можливе.
Вказані у клопотанні прокурора ризики існують та вони не зменшилися за період застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовжують бути актуальними. Перебування обвинуваченого на волі призведе до неможливості повного та об'єктивного судового розгляду з вищенаведених причин.
Враховуючи вищевикладене, з метою забезпечення обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також відсутність підстав для скасування запобіжного заходу, суд вважає за необхідне клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу задоволити та продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строків, встановлених ст. 197 КПК України.
Разом із цим, у підготовчому судовому засіданні учасники судового провадження проти призначення кримінального провадження до судового розгляду не заперечували, клопотань не заявили.
Підстав для закриття кримінального провадження, у випадку встановлення підстав, визначених п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України не вбачається.
Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог ст. 291 КПК України, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону, а тому поверненню прокурору не підлягає.
Підстав для направлення обвинувального акта для визначення підсудності не встановлено, оскільки дане кримінальне провадження ухвалою Рівненського апеляційного суду від 17 березня 2026 року передано на розгляд Дубровицькому районному суду Рівненської області.
З урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження, судовий розгляд даного кримінального провадження слід проводити відкрито, обмеження щодо цього, передбачені ч. 2 ст. 27 КПК України, відсутні.
Відповідно до положень п. 26 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 318 КПК України, судом визначено коло осіб зі сторони обвинувачення та захисту, які братимуть участь у судовому розгляді, питання виклику конкретних свідків суд буде вирішувати під час судового розгляду.
Порушення вимог КПК України, які б унеможливлювали призначення провадження до судового розгляду відсутні, відтак колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначення даного кримінального провадження до судового розгляду.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 314 - 316, 372, 376, 395 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань №12025181200000650 від 03 листопада 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України - задоволити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на строк 60 днів, тобто з 26 березня 2026 року до 24 травня 2026 року включно без визначення розміру застави.
Призначити кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025181200000650 від 03 листопада 2025 року відносно ОСОБА_6 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дубровицького районного суду Рівненської області (м. Дубровиця, вул. Миру, 2а, Сарненського району Рівненської області) на 30 березня 2026 року на 10:00 год.
Розгляд кримінального провадження здійснювати колегіально у складі трьох суддів.
У судове засідання викликати учасників судового провадження.
Питання виклику конкретних свідків буде вирішено під час судового розгляду.
Копію ухвали направити до ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" для виконання в частині продовження строку тримання під вартою.
Ухвала в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, що перебуває під вартою - з моменту вручення копії ухвали. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали оголошено о 14 год. 15 хв. 26 березня 2026 року в приміщенні Дубровицького районного суду Рівненської області.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3