Провадження № 2-з/359/21/2026
Справа № 359/2779/26
Іменем України
24 березня 2026 року суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Яковлєва Л.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви,-
19 березня 2026 року через систему «Електронний суд» до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшла заява про забезпечення позову, якою представник заявника адвокат Дяченко О.Г. просить суд : вжити заходів забезпечення позову шляхом : зупинити продаж арештованого майна : садовий будинок, загальна площа (кв.м) : 168, адреса : АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна : 2286401032208); Земельна ділянка, площею 0,0189 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, кадастровий номер: 3220882600:04:001:1787 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1626894032208). Зокрема, зупинити продаж вказаного арештованого нерухомого майна на системі електронних торгів арештованим майном СЕТАМ (https://setam.net.ua/auction/589822), номер лоту: 594898, дата проведення аукціону: 30 березня 2026 року. Заборонити приватному виконавцю Крегулу Івану Івановичу здійснювати реалізацію спірного майна: Садовий будинок, загальна площа (кв.м.): 168, адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2286401032208). Земельна ділянка, площею 0,0189 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, кадастровий номер: 3220882600:04:001:1787 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1626894032208). Заборонити суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно здійснювати реєстраційні дії щодо спірного майна: Садовий будинок, загальна площа (кв.м.): 168, адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2286401032208). Земельна ділянка, площею 0,0189 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, кадастровий номер: 3220882600:04:001:1787 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1626894032208).
Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 буде звертатися до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, визнання за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок та земельну ділянку, зняття арешту з вказаного майна. 15 грудня 2021 року між мною (покупцем) та відповідачем (продавцем) укладено договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки. Предмет договору: садовий будинок АДРЕСА_1 . Садовий будинок має загальну площу 168,00 кв.м. та земельна ділянка, яка розташована у Гнідинській сільській раді, Бориспільського району, Київської області, площею 0,0189 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, кадастровий номер: 3220882600:04:001:1787. Ціна договору: 3 000 000 грн (еквівалент 100 000 дол. США), сплачена повністю Покупцем у день укладання договору. Порядок переходу права власності: право власності переходить з моменту підписання договору, крім того покупцю були передані ключі від будинку. На даний час вона в ньому фактично проживає. Сторони підписали договір купівлі-продажу у звичайній письмовій формі, та домовилися про його нотаріальне посвідчення до 10.02.2024. Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, і відбулося його повне виконання. Проте, продавець ухиляється від нотаріального посвідчення договору. Так, ОСОБА_1 направляла тричі вимоги ОСОБА_2 про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки. У відповідь повідомив, що на даний час він проживає за межами України, та не має можливості особисто прибути до нотаріуса на території України для вчинення будь-яких нотаріальних дій. Повертатися в Україну не планує. Крім того, за наявною йому інформацією, на вказане нерухоме майно накладено арешт у межах виконавчих проваджень, а він перебуває в реєстрі боржників. Відповідно до вимог законодавства України, відчуження нерухомого майна, на яке накладено арешт, і власник якого перебуває в реєстрі боржників, забороняється, а нотаріус не має правових підстав для посвідчення договору відчуження такого майна до моменту зняття відповідних обтяжень, та виключення продавця з реєстру боржників. Таким чином, на даний момент існують об'єктивні правові обставини, які унеможливлюють нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна. Відповідно через обтяження нерухомого майна та внесення продавця до Єдиного реєстру боржників, нотаріальне посвідчення договору є неможливим за чиним законодавством. Тому єдиним можливим способом захисту прав ОСОБА_1 є звернення до суду.
Крім того, 30.01.2026 приватний виконавець Крегул Іван Іванович прибув за адресою проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 у межах виконавчих проваджень № 72596377 та 72596500 з метою опису майна, а саме, садового буднку № 79-А (сімдесят дев'ять, літера «А»), що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 168,00 кв.м. та земельної ділянки, яка розташована у Гнідинській сільській раді, Бориспільського району, Київської області, площею 0,0189 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, кадастровий номер: 3220882600:04:001:1787. Приватний виконавець Крегул Іван Іванович повідомив ОСОБА_1 , що за вказаними виконавчими провадженнями боржником виступає ОСОБА_2 , і садовий будинок та земельна ділянка, які ОСОБА_1 купила ще у 2021 році, перебувають у власності ОСОБА_2 .. Більше того, вони під арештом, та на них буде звернено стягнення в межах виконавчого провадження, а ОСОБА_1 буде виселено з будинку. Позивачу стало відомо, що спірне нерухоме майно, а саме садовий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 168,00 кв.м. та земельна ділянка, яка розташована у Гнідинській сільській раді, Бориспільського району, Київської області, площею 0,0189 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, кадастровий номер: 3220882600:04:001:1787, виставлено на реалізацію в системі електронних торгів арештованим майном СЕТАМ (https://setam.net.ua/auction/589822). Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті СЕТАМ, торги щодо зазначеного майна призначені на 30 березня 2026 року. Таким чином, існує реальна та безпосередня загроза відчуження спірного майна третім особам у межах виконавчого провадження. Тому у випадку не вжиття заходів забезпечення позову виконати майбутнє рішення суду буде неможливо.
Згідно положень ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на вказане, розгляд заяви в порядку ч. 1 ст. 153 ЦПК України проводиться судом без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову, мотиви і обґрунтування заяви, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 1 ст.149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.
Відповідно п. 1 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. (ч.ч. 2, 3 ст. 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб або учасників процесу.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має намір звернутися до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, визнання за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок та земельну ділянку, зняття арешту з вказаного майна.
Частиною 2 ст. 149 ЦПК України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Крім того, відповідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.
Згідно ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
За змістом правового висновку Верховного суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №183/5864/17-ц, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою, а доводи, викладені в ній свідчити про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.
Таким чином, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб або учасників процесу.
Судом встановлено, що у сторін існує спір щодо нерухомого майна, а саме садового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, яка розташована у Гнідинській сільській раді, Бориспільського району, Київської області, площею 0,0189 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, кадастровий номер: 3220882600:04:001:1787, які є предметом договору купівлі-продажу, укладеного 15 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у звичайній письмовій формі, та домовилися про його нотаріальне посвідчення до 10.02.2024 року.
Проте, продавець ухиляється від нотаріального посвідчення договору, повідомив заявнику, що на даний час він проживає за межами України, та не має можливості особисто прибути до нотаріуса на території України для вчинення будь-яких нотаріальних дій. Крім того, за наявною йому інформацією, на вказане нерухоме майно накладено арешт у межах виконавчих проваджень, а він перебуває в реєстрі боржників.
Судом встановлено, що згідно ухвали від 23 грудня 2025 року у справі провадження № 6/359/209/2025, справа № 359/628/22 заяву Приватного виконавця Крегул Івана Івановича про звернення стягнення на незареєстроване майно боржника у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору недійсним та стягнення суми авансу - задоволено, звернуто стягнення на належне боржнику ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме : садовий будинок, загальною площею 168 кв. м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:04:001:1787, площею 0,0189 га, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку.
Також, судом встановлено, що спірне нерухоме майно, а саме садовий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 168,00 кв.м. та земельна ділянка, яка розташована у Гнідинській сільській раді, Бориспільського району, Київської області, площею 0,0189 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, кадастровий номер: 3220882600:04:001:1787, виставлено на реалізацію в системі електронних торгів арештованим майном СЕТАМ (https://setam.net.ua/auction/589822). Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті СЕТАМ, торги щодо зазначеного майна призначені на 30 березня 2026 року. Звернення стягнення на майно, яке не зареєстроване в законному порядку відбувається на підставі ухвали № 359/628/22 від 23 грудня 2025 року, виданої Бориспільським міськрайонним судом Київської області.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Підстави зупинення вчинення виконавчих дій регламентовані ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження». Так, вищевказаною нормою визначений виключний перелік підстав зупинення вчинення виконавчих дії, які вчиняються виконавцем шляхом винесення відповідної постанови. Тобто, законодавством чітко визначені обставини, які можуть бути підставою для зупинення виконавчого провадження, та порядок вирішення питання про зупинення виконавчого провадження, а саме зупинення виконавчого провадження вирішується безпосередньо виконавцем, на примусовому виконанні якого знаходиться виконавче провадження.
Таким чином за приписами норм матеріального і процесуального права вирішення питання про зупинення виконавчих дій та зупинення виконавчого провадження відноситься виключно до компетенції державного (приватного) виконавця. За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення заяви в цій частині.
В постанові Верховного Суду від 22.06.2022 (провадження №61-2573св21) вказано, що зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документу може застосовуватись судами лише як захід забезпечення позову при розгляді справ щодо оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Пункт 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачає забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Відтак, нормами ЦПК України передбачено вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення примусового стягнення за виконавчим документом лише у випадку оскарження боржником самого виконавчого документа.
Однак, в даній справі боржник ОСОБА_2 не звертався до суду із заявою про визнання виконавчого документа, на підставі якого відбувається стягнення, таким, що не підлягає виконанню, що свідчить про відсутність підстав для забезпечення позову в обраний заявником спосіб.
Окрім того, згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №908/309/21, від 04.11.2021 у справі №907/416/21, від 24.06.2021 у справі №310/9167/20, від 12.01.2023 у справі №334/9179/21.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси всіх осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Суд звертає увагу також на приписи ч. 11 ст. 150 ЦПК України, відповідно до яких, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
Зважаючи, що вжиття заходів забезпечення позову в рамках виконавчого провадження, фактично спрямовані на зупинення виконання судового рішення у справі №359/628/22 відповідно, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову у запропонований заявником спосіб в межах пред'явлених позовних вимог, оскільки недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили і не скасовано у встановленому законом порядку, а заборона приватному виконавцю Крегулу Івану Івановичу вчиняти будь-які дії, направлені на реалізацію майна та передачу його у власність будь-яким третім особам, тобто оформлення результатів електронних торгів з реалізації майна, буде втручанням у проведення електронних торгів, що прямо не допускається положеннями ч. 11 ст.150 ЦПК України.
Такий висновок узгоджується і з висновками, викладеними у постанові (ухвалі) Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №336/6509/18 (провадження №61-7153св19) та від 26.08.2020 у справі №950/2492/19 (провадження №61-11673ск20).
З врахуванням наведеного, суд, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.
На підставі вище викладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Одночасно суд роз'яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.
Відповідно ч. 10, 11 ст. 153 ЦПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 149 - 153, 258- 261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом 15 днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Яковлєва Л.В.