Романівський районний суд Житомирської області
290/943/25
2/290/62/26
Іменем України
26 березня 2026 рокуселище Романів
Романівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Шакалова Андрія Вікторовича, за участю секретаря судового засідання Матат Д.С., Кліменчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , с. Вільха, Житомирського району, Житомирської області, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, майдан Корольова, 4/2, м. Житомир, 10014 про позбавлення батьківських прав,
1. Описова частина
Позивач звернулась до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позов мотивовано тим, що сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, спільне проживання припинили ще до народження дитини, після чого відповідач проживає окремо, участі у вихованні дитини не бере, з дитиною не спілкується, її життям та станом здоров'я не цікавиться.
Позивач зазначає, що дитина проживає разом із нею на території України, повністю перебуває на її утриманні, а також виховується у сімейному середовищі разом з іншим чоловіком, якого дитина фактично сприймає як батька.
Вважає, що така поведінка відповідача є ухиленням від виконання батьківських обов'язків, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що він не ухиляється від виконання батьківських обов'язків, надає матеріальну допомогу на утримання дитини, не відмовляється від батьківства, а також не був належним чином повідомлений про розгляд справи у зв'язку з проживанням за кордоном.
2. Судовий розгляд
Під час судового розгляду, позивачка та її представниця адвокат Дмитрієва Жанна Анатоліївна підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задоволити.
Відповідач та його представниця адвокат Дудчак Поліна Вікторівна, які приймали участь за допомогою відеоконференц зв'язку, заперечили проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просили відмовити у його задоволенні.
Представник третьої особи на жодне засідання не прибув, до суду надсилав заяви про розгляд справи без його участі
Допитані у ході судового засідання свідки зі сторони позивача: ОСОБА_4 - співмешканець позивачки, ОСОБА_5 - матір позивачки, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - подруги та куми позивачки, повідомили, що відповідач не приймає участь у житті та вихованні дитини всі витрати бере на себе позивачка та її співмешканець., також повідомили, що дитина вважає батьком ОСОБА_4 . Крім того, свідки не надали свідчень, які б свідчили про неналежну поведінку відповідача відносно дитини.
10 березня 2026 року представник третьої особи надіслав до суду рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 04.03.2026 № 298 «Про затвердження висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 », сторони ознайомлені із цим висновком.
3. Фактичні обставини, встановлені судом
Сторони після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну проживали у Федеративній Республіці Німеччина. Хоча і не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте мали стосунки, спільно проживали та вели спільне господарство, що не заперечується сторонами. Стосунки були не простими, періодично позивач та відповідач розходились. У результаті цих відносин була зачата дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Перед народженням сина Позивачка та Відповідач проживали разом у його квартирі, у Німеччині, також разом з ними проживала мама позивачки ОСОБА_5 .
Пологи були партнерськими, тобто відповідач був присутній на пологах та за його словами, перерізав пуповину сину.
Після народження дитини відповідач вжив всіх заходів, щоб належним чином зареєструвати сина.
Судом встановлено, що факт, що ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 підтверджується свідоцтвом про народження РАЦС Ганновер ФРН № G2830/2023 від 18.03.2023, копія якого знаходиться у матеріалах справи.
За деякий час відносини між сторонами знов зіпсувались і вони почали жити у різних квартирах.
У вересні 2023 року позивачка приїхали разом з сином до України, після чого у кінці січня 2024 повернулась до ФРН для розв'язання побутових питань та вже з 1 квітня 2024 року повернулась до України остаточно, де і проживає у м. Житомирі разом із сином ОСОБА_10 .
Відповідач залишився проживати на території Федеративної Республіки Німеччина, оскільки має окрім українського громадянства ще й німецьке. До України приїздити не збирається через страх мобілізації.
Твердження позивачки, що відповідач не здійснював матеріальної підтримки свого сина, спростовуються таким, ОСОБА_2 здійснював матеріальне утримання дитини, що підтверджується банківськими виписками про грошові перекази на ім'я позивача (платежі у 2023-2024 роках). Відповідно до документів адміністративних органів м. Ганновер (ФРН), відповідач виконав свої аліментні зобов'язання за період з 01.05.2023 по 31.05.2024 у повному обсязі (5 455 євро), після чого аліменти підлягали сплаті безпосередньо матері дитини.
Відповідач прагне брати участь у вихованні дитини, хоча б у дистанційному режимі, бажає, мати можливість хоча б інколи говорити з дитиною телефоном, брати участь у її належному забезпеченні. Проте доказів, що позивачка сприяє, не перешкоджає цьому праву позивачу суду не надано.
Разом з тим, встановлено, що між сторонами існують конфліктні відносини, а постійний особистий контакт відповідача з дитиною відсутній.
Що стосується свідчення свідків, суд їх оцінює критично, оскільки вони є похідними, жоден зі свідків не особисто не бачив відносин позивача та відповідача, оскільки ці відносини відбувалися у ФРН, окрім свідка ОСОБА_5 , яка хоча і була під час пологів разом з дочкою, проте її показання є суперечливими, непослідовними, не підтверджуються іншими доказами, у зв'язку з чим суд оцінює їх критично та не бере до уваги. У решті покази свідків не мали жодної доказової користі для справи.
Відповідно до висновку, який затверджений рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 04.03.2026 № 298 «Про затвердження висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 » встановлено, що ОСОБА_2 в телефонному режимі на засіданні комісії з питань захисту прав дитини пояснив, що він позбавлений можливості брати участь у вихованні сина, мати дитини ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною. Під час проживання з ОСОБА_1 в Німеччині ОСОБА_2 надавав матеріальну допомогу на утримання сина, як аліменти та і додаткові кошти. На цей час ОСОБА_1 позбавила його надавати матеріальну підтримку сину, заблокувала номери телефону батька, відмовила у наданні реквізитів банку для перерахунку коштів на утримання сина.
У своїх поясненнях ОСОБА_2 зазначив, що має намір в подальшому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. Полоневич категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав.
Враховуючи вказані обставини виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки і піклування дійшов висновку про відсутність підстав позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 .
Суд вважає, що наявність зазначених перешкод виключає можливість визнання поведінки відповідача свідомим ухиленням від виконання батьківських обов'язків.
Сукупність наведених обставин, зокрема пояснення відповідача, висновок органу опіки та піклування та відсутність їх спростування позивачкою, свідчить про наявність перешкод у спілкуванні відповідача з дитиною.
1. Норми права
Відповідно до статті 51 Конституції України, частин другої, третьої статті 5 СК України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Під час регулювання сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її належне виховання є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
У частині першій статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені у статті 150 СК України.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).
Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (частини перша та четверта статті 169 СК України).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, керуючись об'єктивними обставинами спору, а вже тільки потім права батьків.
Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24)).
Під час розгляду судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п'ята статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
У цій справі суд підтримує висновок органу опіки та піклування, оскільки його висновки збігаються із висновками суду за результатом оцінки сукупності доказів та пояснень у справі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав, суд, керується тим, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог щодо необхідності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_3 , винної поведінки відповідача щодо участі у вихованні дитини, свідомого ухилення його від виконання батьківських обов'язків. Крім того, суд враховує те, що відповідач не втрачав інтерес до сина, заперечував у суді проти позбавлення його батьківських прав, вказуючи, що позивач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, а також зазначаючи, що він не ухиляється від виконання батьківських обов'язків, бажає спілкуватися з дитиною та має змогу забезпечувати її всім необхідним.
Суд, враховує те, що наявні у матеріалах справи докази не доводять безумовне ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків. Крім того, враховуючи ставлення відповідача до дитини, його інтерес та бажання спілкуватися з сином, свідчить про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 ..
У постанові від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16 Верховний Суд зазначав, що «звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».
Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
Однак, таких обставин суд не встановив. Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до сина.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 150,157, 164, 165, 180 -184, 191 СК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 133,141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
СуддяАндрій ШАКАЛОВ