Справа №: 272/102/25
Провадження № 2/272/23/26
17 березня 2026 року
Андрушівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого- судді - Волкова І.М.
секретаря судового засідання - Шмикової М.В.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Мороз О.С.
відповідача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Андрушівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про визначення місця проживання малолітніх дітей,-
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката: Мороз О.С. звернулася до Андрушівського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Андрушівської міської ради про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю.
Обгрунтовує позовні вимоги тим, що з 18.11.2015 року позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який 19 лютого 2020 року було розірвано. Та фактично сторони, з моменту реєстрації шлюбу не розлучались до березня 2023 року і проживали разом однією сім'єю, без реєстрації шлюбу. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Так позивачка зазначає, що наразі мешкає з дітьми в м.Житомирі, а відповідач погрожує, що забере дітей до себе, бо не хоче, щоб вони жили у великому місті. Також відповідач може самостійно без будь-якої згоди матері забрати доньку зі школи, що може негативно вплинути на Аріану, так як немає тісного налагодженого зв'язку з батьком.
Відповідно, на підставі цього в сторін виник спір відносно з ким і де проживатимуть малолітні діти.
Оскільки сторони не дійшли згоди з ким проживатимуть їхні спільні діти, позивачка звернулась з даним позовом.
У відзиві на позовну заяву відповідач вважає, що позовні вимоги про визначення місця проживання дітей з матір'ю є безпідставними, оскільки відповідач жодного разу не піднімав питання про визначення місця проживання дітей з матір'ю.
Крім того на підтвердження вказаних доводів надав копію нотаріально засвідченої заяви від 14.08.2024 (а.с.95) про надання ОСОБА_2 згоди дітям ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з цим відповідач надав згоду на зняття їх з попереднього місця реєстрації.
На думку відповідача вказані обставини свідчать про відсутність предмету спору.
Дослідивши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.
ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є батьками дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого 16 серпня 2017 року Житомирським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , виданого 16 березня 2022 року Андрушівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бердичівському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький).
Заочним рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2020 року розірвано шлюб, зареєстрований в відділі державної реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №2668 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
З акту обстеження умов проживання від 29 січня 2025 року (а.с.12), складеного на підставі заяви ОСОБА_1 від 23 січня 2025 року вбачається, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають разом з матір'ю ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , перебувають на її утриманні та вихованні.
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №513 від 14.04.2025 затверджено висновок щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір'ю ОСОБА_6 . Відповідно до цього висновку ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання дітей відповідно до рішення суду у мінімальному розмірі, участі у додаткових витратах не бере. Проте доказів неналежного виконання ОСОБА_6 батьківських обов'язків чи аморальної поведінки, відомості щодо вад здоров'я, неможливості утримувати дітей чи приділяти достатню увагу їх вихованню, навчанню та духовному розвитку не встановлено та виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір'ю ОСОБА_6 .
У матеріалах справи міститься копія нотаріально засвідченої заяви від 14.08.2024 (а.с.95) про надання ОСОБА_2 згоди дітям ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з цим відповідач надав згоду на зняття їх з попереднього місця реєстрації.
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні зазначила, що конфлікт між позивачкою і відповідачем виникали щодо виховання дітей, погрожував під час спільного проживання позивачки і відповідача, зокрема, що забере дітей. Крім того відповідач довго не надавав згоди на реєстрацію зміни проживання дітей.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні зазначила, що від відповідача тривалий час неможливо було отримати згоду на реєстрацію зміни проживання дітей.
Свідок ОСОБА_10 зазначила, що між позивачкою та відповідачем були конфлікти щодо виховання дітей погрожував під час спільного проживання позивачки і відповідача, були погрози відповідача забрати дітей у позивачки.
Свідок ОСОБА_11 зазначила, що спорів між позивачкою та відповідачем не чула.
Свідок ОСОБА_12 зазначив, що відповідач привозив дочку ОСОБА_4 з м.Житомир до нього додому у м.Андрушівка у гості на одну годину. Не знав, що дитину відповідач привозив без згоди позивачки.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Ст. 6 Сімейного Кодексу України визначає правовий статус особи до 18 років, як дитини. При цьому, малолітніми вважаються особи до 14 років, а неповнолітніми від 14 до 18 років.
Як передбачено ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно зі ст. 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
У ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Норми міжнародного права та національного законодавства не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути о найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, параграф 54, ЄСПЛ, від 7 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже, не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
Під час розгляду справи щодо місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів самої малолітніх дітей, їх вік, враховуючи при цьому, що на цьому етапі розвитку дітей залишення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір'ю ОСОБА_6 не порушить їх права, а навпаки сприятиме забезпеченню їхніх інтересів, адже за місцем проживання матері діти мають усталений тривалий побут, сталі соціальні зв'язки, належний рівень життя, задовільні умови для проживання, що у сукупності є необхідним для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Суд враховує, що батько дитини не заявляв зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання з ним дітей, які фактично проживають з матір'ю.
Слід зауважити, що відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі, та приймає до уваги аналогічну позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі № 686/20582/19-ц.
Суд відхиляє аргумент представника відповідача про те, що 14 серпня 2024 року ОСОБА_2 надав свою нотаріально засвідчену згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про надання згоди батьком на визначення місця проживання дітей, з таких підстав.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників (частина третя статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).
Суд зауважує, що слід розмежовувати згоду батьків на визначення місця проживання дитини з одним із них та згоду одного із батьків на реєстрацію місця проживання дитини в певному житлі, які по своїй суті різними правовими конструкціями.
Надання згоди батьком на реєстрацію місця проживання малолітніх дітей з матір'ю, не свідчить про визначення місця проживання дитини з одним із них у розумінні частини першої статті 160 СК України. (Аналогічна позиція міститься у Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року у справі №453/1515/22, провадження № 61-10409св24).
Таким чином, суд, вирішуючи спір про визначення місця проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , погоджується із висновком виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей про доцільність визначення місця проживання дітей разом із матір'ю, оскільки вважає, що висновок обґрунтований та відповідає інтересам дітей.
Визначаючи місце проживання дитини разом із матір'ю, суд бере до уваги ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, конфлікти, які виникають з приводу виховання дітей, вік дітей, можливість матері більше уваги приділяти дитині, наявність у матері житла та стабільного доходу, створення нею необхідних умов для проживання дитини, а також враховує позицію відповідача ОСОБА_2 , який не заперечував щодо проживання дітей разом із матір'ю.
Разом з тим, суд роз'яснює сторонам, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено, як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
На підставі та Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77-81, 89, 263-265, 272, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 6,7,141,157, 160, 161 СК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про визначення місця проживання малолітніх дітей - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Житомирського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.1 п.п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Андрушівський районний суд Житомирської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його(її)проголошення або складення,має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне скарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 26.03.2026.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Третя особа - орган опіки та піклування Житомирської міської ради, адреса місцезнаходження: 10014, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2, ЄДРПОУ: 25777327.
Суддя:І. М. Волков