17 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
прокурора - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу прокурора Бориспільської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року,-
Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Бориспільської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 про арешт незібраного врожаю кукурудзи.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року, постановити нову ухвалу, якою накласти на врожай кукурудзи, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3225585800:09:003:0001, що перебуває у постійному користуванні ДПТНЗ «Яготинський центр професійно-технічної освіти», площею 124,5806 гектарів, відповідно до геодезичної схеми, із забороною будь-яким фізичним та юридичним особам здійснювати збирання, відчуження, переміщення, реалізацію або інше розпорядження вказаним врожаєм кукурудзи до скасування арешту у встановленому законом порядку.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, а тому такою, що підлягає скасуванню.
Вважає, що зазначене майно в повній мірі відповідає ознакам ст. 98 КПК України та у встановленому законом порядку визнано в рамках кримінального провадження речовим доказом.
Крім того, існує обґрунтований ризик того, що урожай кукурудзи може бути зібраний, що унеможливить проведення необхідних слідчих дій та відтворення обставин вчинення злочину, зокрема можливості встановити об'єм кукурудзи, який дійсно мав бути зібраний та оплачений.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з ухвали слідчого судді та наданих матеріалів справи, слідчим відділом Бориспільського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42026112100000004 від 23.01.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 1981 КК України.
26.01.2026 прокурор Бориспільської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області з клопотанням про арешт майна, а саме на врожай кукурудзи, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3225585800:09:003:0001, що перебуває у постійному користуванні ДПТНЗ «Яготинський центр професійно-технічної освіти», площею 124,5806 гектарів, відповідно до геодезичної схеми, із забороною будь-яким фізичним та юридичним особам здійснювати збирання, відчуження, переміщення, реалізацію або інше розпорядження вказаним врожаєм кукурудзи до скасування арешту у встановленому законом порядку.
Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року у задоволенні клопотання сторони обвинувачення відмовлено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій та набуті кримінально протиправним шляхом.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому КПК України порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі на кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках, чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
23.01.2026 під час огляду місця події встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3225585800:09:003:0001, яка перебуває у постійному користуванні ДПТНЗ «Яготинській центр професійно-технічної освіти», фактично залишалось 124,5806 гектарів не змолоченої кукурудзи.
Постановою старшого слідчого СВ Бориспільського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_6 від 26 січня 2026 року зазначене майно визнано в кримінальному провадженні № 42026112100000004 від 23.01.2026 речовим доказом.
Наведені вище обставини узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Згідно Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі "Бакланов проти Російської Федерації", Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі "Фрізен проти Російської Федерації", Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Враховуючи наведене, слідчий суддя, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності прокурором необхідності накладення арешту на майно, оскільки як правильно зазначив слідчий суддя предметом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, є грошові кошти в розмірі 1999916 гривень 53 копійок, а предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України - акт виконаних робіт (наданих послуг) № 74 від 26 грудня 2025 року, а не незібраний вражай кукурудзи.
Таким чином вказане майно не відповідає критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України у зв'язку з чим безпідставно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Враховуючи наведене твердження апеляційної скарги про наявність підстав для арешту майна є безпідставними.
Судом першої інстанції в повному обсязі дотримано вимоги закону, які повинні бути враховані під час розгляду клопотання про арешт майна, та обґрунтовано відмовлено в задоволенні внесеного на розгляд клопотання.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Бориспільської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 про арешт незібраного врожаю кукурудзи, - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Бориспільської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/2399/2025 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 359/566/26
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_7
Доповідач: ОСОБА_1