Справа № 758/587/26
Категорія 38
19 березня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Войтенко Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Крупина Ю. А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « СОС Кредит» про визнання договору недійсним, -
До Подільського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОС Кредит» (надалі - відповідач) про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з початку 2025 року позивач перебувала в активному пошуку роботи, в тому числі через телеграм-канали, які пропонують працевлаштування, навчання та роботу. За посередництвом одного з таких каналів, в лютому 2025 року, ОСОБА_1 розпочала навчання з торгівлі бінарними опціонами (на платформах Stockity, Binomo), де відбувається торгівля активами. В процесі навчання, для можливості подальшої роботи зареєструвала власні профілі на платформах Біномо та Стокіті , відповідно здійснювала їх поповнення шляхом перерахування особистих коштів з власних заощаджень. Під час навчання та роботи у позивача склалися дружні та довірливі відносини з менеджерам та консультантами, внаслідок чого, позивачем була надана особиста інформація, доступ до діючих банківських карток, мобільного банкінгу, копії документів. Зазначені документи у ОСОБА_1 попросили під приводом офіційного працевлаштування та отримання офіційного заробітку. Для чого позивач надала дані своєї ID картки, а також фото із ID-карткою. На момент надання вказаних особистих даних та документів, перебуваючи під впливом інформації, яка надавалась позивачу через телеграм-канали та під час спілкування телефоном та через електронне листування, ОСОБА_1 була переконана, що вони не будуть використані з іншою метою, ніж її подальше працевлаштування та оформлення документів, рахунка в банківській установі для подальшої виплати заробітної плати та комісійної винагороди від продажів.
В подальшому, 20 травня 2025 року, ОСОБА_1 було отримано повідомлення у месенджері Вайбер від кредитного інспектора ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» про те, що вона затягує час оплати кредиту, про існування якого їй не було відомо. Після письмового спілкування було встановлено, що на ім'я позивачки невідомими їй особами, у зазначеній компанії отримано кредит в розмірі 4000 грн., для чого був укладений кредитний договір.
Після отримання актуального кредитного звіту, позивач з'ясувала, що на її ім'я без відома і згоди укладено з різними фінансовими установами 15 кредитних договорів, зокрема з Товариством з обмеженою відповідальністю "СОС КРЕДИТ" 05.05.2025 року був укладений кредитний договір на інші споживчі цілі позики на суму 1400 гривень, станом на кінець 2025 року заборгованість за цим договором складала 4480 грн.
Проте ОСОБА_1 ніколи не зверталась до фінансових компаній, зокрема до ТОВ «СОС КРЕДИТ» з будь-якими заявами чи запитами про надання кредитів, позик особисто чи за посередництвом електронних сервісів, не доручала третім особам діяти від її імені і в її інтересах, вчиняти будь-які дії з метою укладення кредитних договорів, договорів позики, будь-яких угод чи правочинів, які б породжували для неї фінансові чи будь-які зобов'язання в майбутньому. Особисто не спілкувалась з представниками компанії з приводу отримання кредитних коштів чи умов укдадення кредитних договорів, не надавала паспортних даних чи будь-якої персональної інформації, не укладала жодних угод чи договорів, та не отримувала коштів від вказаної фінансової установи. Про існування оспорюваного договору позивач дізналась з кредитного звіту, відповідно вважає його таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, порушує її права, суперечить моральним засадам суспільства.
З метою захисту порушених прав та законних інтересів, 21.08.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Луцького районного управління поліції ГУ НП у Волинській області з заявою про вчинення злочину, передбаченого ст. 190 КК України, про що внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 22.08.2025 року за №12025035600000019 про вчинення кримінального правопорушення за ст. 182 Кримінального кодексу України.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просить визнати недійсним договір про надання фінансового кредиту № 38873613 від 05.05.2025 на суму 1400 гривень, укладений від імені ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «СОС КРЕДИТ», а також стягнути 1 211,20 грн. судового збору з відповідача.
Згідно із Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Войтенко Т.В.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 13.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено сторонам строк на подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Відзив від відповідача не надходив.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Так як розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, сторони у судове засідання не викликалися. Суд вважає за можливе розглянути справу за матеріалами, які містяться у справі.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.ст. 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо:
- його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;
- воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку;
- він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи зі змісту позовної заяви судом встановлено, що позивач просить визнати недійсним договір про надання фінансового кредиту №38873613 від 05.05.2025 року, укладений в електронній формі.
Позивач заперечує укладання вказаного договору в електронній формі.
Електронний правочин в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру.
Електронний договір визначений як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до положень ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який являє собою дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Статтею 8 цього Закону визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
За ч. 3 ст. 5 Закону України «Про електронну комерцію» правочин не може бути визнано недійсним у зв'язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.
Позивача посилається на відсутність її волевиявлення при укладення спірного правочину, що на думку позивача свідчить про недійсність спірного правочину.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу:
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.
У випадку, коли воля суб'єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, тобто з дефектом волі правочини були вчинені: під впливом помилки (ст. 229 ЦК України); під впливом обману (ст. 230 ЦК України); під впливом насильства (ст. 231 ЦК України); під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України); внаслідок зловмисної домовленості представника з другою стороною (ст. 232 ЦК України), такі правочини визнаються недійсними.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести такі обставини.
Однак, зі змісту позовної заяви вбачається, що підставами звернення до суду є те, що позивака не підписувала (не укладала) договір, тобто посилання на те, що даний правочин між сторонами не укладався.
Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення електронного підпису), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Тобто, аналізуючи вказані норми, вбачається, що у разі, якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Крім того, як вже було зазначено раніше, підпис на договорі є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Слід зазначити, що за положеннями ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, згідно положень ст. 1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Неукладеність і недійсність договору тягнуть за собою різні правові наслідки, оскільки договір є неукладеним, то і не потребує визнанню недійсним.
Так, в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц дійшла висновку про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Так, визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом; судам слід відмовляти у задоволенні позову з такою вимогою.
Однак, якщо в ході розгляду судового спору суд виявить ознаки, за якими договір можна визначити як неукладений, а, отже, таким, що не породжує правових наслідків, і тому не потребує визнання недійсним, то суд має вказувати про це у мотивувальній частині судового рішення. Встановлені судом обставини не є підставою для визнання договору недійсним, а можуть лише бути підставою для відмови в задоволення вимог щодо стягнення коштів як за неукладеним договором.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. При цьому учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 89 ЦК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, суд дійшов висновку, що за вказаних обставин матеріали справи не містять належних та допустимих доказів недійсності правочину, який за цих же обставин є неукладеним. Неукладеність і недійсність договору тягнуть за собою різні правові наслідки, якщо договір є неукладеним, то і не потребує визнанню недійсним. В разі, якщо до позивачки пред'явлені вимоги про стягнення заборгованості, у справі про стягнення заборгованості вона має право доводити про неукладеність правочину.
З огляду на наведене, позов задоволенню не підлягає.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати у справі в силу приписів ст. 141 ЦПК України залишаються за позивачем.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 16, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОС Кредит» (код ЄДРПОУ 39487128) - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СОС Кредит», код ЄДРПОУ 39487128, місцезнаходження: м.Київ, вул. Почайнинська, 23.
Суддя Войтенко Т.В.