про продовження застосування запобіжного заходу
Справа № 495/684/26
Номер провадження 1-кп/495/267/2026
24 березня 2026 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
законного представника обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025162240001652 від 05.12.2025, за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
На розгляді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебуває обвинувальний акт по кримінальному провадженню, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025162240001652 від 05.12.2025, за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурором у кримінальному провадженні заявлене клопотання про продовження стосовно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , достовірно знаючи про те, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строк дії якого наразі продовжено до 03 лютого 2026 (тобто на момент вчинення злочину), вчинили умисний корисливий злочин за наступних обставин:
Так, ОСОБА_4 за невстановлених обставин, у невстановленому місті та часі, однак не пізніше 02.12.2025 вступив в злочину змову з ОСОБА_6 з метою відкритого викрадення чужого майна, в період дії воєнного стану, на території м. Білгород-Дністровський Одеської області.
У подальшому, 02.12.2025 ОСОБА_4 разом з ОСОБА_6 перебуваючи за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський по вул. Кишинівській поблизу будинку № 74 приблизно о 14:00, більш точний час слідством не встановлений, побачивши потерпілу ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вирішили відкрито заволодіти її майном.
З цією метою, ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 почали слідувати у напрямку до потерпілої ОСОБА_9 та наблизившись до неї, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, усвідомлюючи та оцінюючі свої дії, посягаючи на чужу власність, передбачаючи спричинення матеріальної шкоди та бажаючи завдати таку шкоду, з корисливих мотивів, в умовах дії воєнного стану, ОСОБА_6 , шляхом ривку вирвав з лівої руки потерпілої жіночу сумку сірого кольору, в якій знаходились 100 доларів США, (що станом на 02.12.2025 становили 4234 гривень 13 копійок) та 1500 гривень.
У подальшому, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з місця вчинення злочину зникли, обернувши викрадене на свою користь, спричинивши ОСОБА_10 матеріальний збиток на суму 5734,13 грн.
Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, тобто у відкритому викрадені чужого майна (грабежі), за попередньою змовою групою осіб, вчиненого в умовах воєнного стану.
Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , достовірно знаючи про те, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строк дії якого наразі продовжено до 03 лютого 2026 (тобто на момент вчинення злочину), повторно вчинили умисний корисливий злочин за наступних обставин:
Так, ОСОБА_4 за невстановлених обставин, у невстановленому місті та часі, однак не пізніше 05.12.2025 вступив в злочину змову з ОСОБА_6 з метою відкритого викрадення чужого майна поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, в період дії воєнного стану, на території м. Білгород-Дністровський Одеської області.
Далі, 05.12.2025 ОСОБА_4 разом з ОСОБА_6 перебуваючи за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський по вул. Михайлівській біля будинку 31, приблизно о 18:15 год., більш точний час слідством не встановлений, побачивши неповнолітнього потерпілого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та його знайомого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 вирішили відкрито заволодіти їх майном.
З цією метою ОСОБА_6 діючи повторно, покликав неповнолітнього потерпілого та ОСОБА_12 на спілкування, та під час розмови ОСОБА_6 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_4 реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, усвідомлюючи та оцінюючі свої дії, посягаючи на чужу власність, передбачаючи спричинення матеріальної шкоди та бажаючи завдати таку шкоду, з корисливих мотивів, в умовах дії воєнного стану, шляхом ривку вирвав з рук неповнолітнього потерпілого мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi Note 14 Pro 256 Гб» вартістю 6741 гривень 70 копійок та з метою подавлення волі потерпілого до супротиву, наніс два удари в область голови та тулубу. В свою чергу ОСОБА_4 з метою невтручання ОСОБА_12 та подавлення його волі до супротиву також наніс останньому близько двох ударів в район голови та тулубу.
У подальшому ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з місця вчинення злочину зникли, обернувши викрадене на свою користь, спричинивши ОСОБА_11 матеріальний збиток на суму 6741 гривень 70 копійок.
Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, тобто у відкритому викрадені чужого майна (грабіж), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, вчиненого в умовах воєнного стану.
Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , достовірно знаючи про те, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строк дії якого наразі продовжено до 03 лютого 2026 (тобто на момент вчинення злочину), повторно вчинили умисний корисливий злочин за наступних обставин:
Так, ОСОБА_4 повторно, за невстановлених обставин, в невстановленому місті та часі, однак не пізніше 05.12.2025 вступив в злочину змову з ОСОБА_6 з метою відкритого викрадення чужого майна поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, в період дії воєнного стану, на території м. Білгород-Дністровський Одеської області.
Далі, 05.12.2025 ОСОБА_4 разом з ОСОБА_6 повторно, перебуваючи за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський на розі вулиць Сергія Файнблата та Захисників України приблизно о 18:40 год., більш точний час слідством не встановлений, побачивши потерпілу ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка також знаходилась за вказаною адресою тримаючи в руках мобільний телефон «Samsung Galaxy A05» та сумку чорного кольору фірми «CAI LONG MAN». В цей час ОСОБА_4 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, усвідомлюючи та оцінюючі свої дії, посягаючи на чужу власність, передбачаючи спричинення матеріальної шкоди та бажаючи завдати таку шкоду, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану ОСОБА_4 підійшовши до потерпілої ОСОБА_13 та шляхом ривку вирвав у останньої мобільний телефон Samsung Galaxy A05 марки «Samsung Galaxy A05» вартістю 2300 гривень та почав виривати сумку чорного кольору фірми «CAI LONG MAN» вартістю 595 гривень. В цей час до потерпілої підійшов ОСОБА_6 та почав допомагати ОСОБА_4 виривати сумку. Від дій останній потерпіла впала на землю, однак сумку не відпускала. Надалі з метою подавлення волі потерпілої до супротиву ОСОБА_4 правою ногою наніс два удари в область голови потерпілої, в свою чергу ОСОБА_6 наніс лівою ногою два удари в область животу потерпілої, в наслідок чого потерпіла відпустила сумку в якій знаходились зарядний пристрій 231 гривень 70 копійок, повербанк марки «Power Bank HEPU 10000 mAh» вартістю 463 гривень 40 копійок, та 20 гривень, та отримала тілесні ушкодження у вигляді садни правого ліктьового суглобу та забою м'яких тканин тильної ділянки голови.
У подальшому, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з місця вчинення злочину зникли, обернувши викрадене на свою користь, спричинивши ОСОБА_13 матеріальний збиток на суму 3610 гривень 10 копійок.
Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, тобто у відкритому викрадені чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб, вчиненого в умовах воєнного стану.
Як зазначає прокурор, під час досудового розслідування установлено наявність ряду ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які можуть суттєво вплинути на проведення досудового розслідування, а саме:
- обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Крім цього, ОСОБА_4 не має стійких соціальних зв'язків та постійного місця роботи;
- незаконно впливати на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_4 , з метою зміни показів свідків на свою користь може здійснювати будь-який тиск, що у свою чергу ускладнить проведення судового розгляду у розумні строки та об'єктивного установлення усіх обставин скоєного злочину. Обвинуваченим відоме місце перебування потерпілих, у зв'язку з чим на них також може бути здійснено тиск, а покази потерпілих сприймаються судом безпосередньо відповідно до вимог ст. 93 КПК України;
- крім того, наявний обґрунтований ризик, що ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, враховуючи кількість та характер злочинів у яких обвинувачується.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала клопотання, посилаючись на наведені в ньому доводи.
Обвинувачений ОСОБА_4 у задоволенні клопотання просив відмовити.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора, вважаючи його необґрунтованим. Зазначив, що прокурором не доведено наявність ризиків зазначених у клопотанні, вони є необґрунтованими та не підтверджені жодними належними доказами. У зв'язку з цим просив застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід або визначити розмір застави.
Інші учасники судового провадження поклалися на розсуд суду.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та подані клопотання, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, продовжити, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
На даний час у кримінальному провадженні здійснюється підготовче судове засідання.
Так, на думку прокурора, на стадії підготовчого провадження по справі лише запобіжний захід у виді тримання під вартою здатний забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків під час розгляду справи, в іншому випадку цілком ймовірно, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню в спосіб вчинення тиску на свідків, потерпілого, іншого обвинуваченого, переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, тому застосування альтернативних запобіжних заходів є недоцільним.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України, при оцінці відповідних ризиків (перелічених у ч. 1 ст. 177 КПК) слід враховувати й, зокрема, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною в інкримінованому правопорушенні.
Таким чином, суд вважає доведеним, що ризики, які стали підставою для обрання щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на даний час продовжують існувати та не зменшилися.
Перевіряючи наявність законних підстав вважати, що застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою буде достатнім для запобігання встановленим ризикам у кримінальному провадженні, судом, відповідно до ст. 178 КПК України, оцінено в сукупності фактори, пов'язані з характером особи обвинуваченого, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, особистими та соціальними обставини його життя, сімейними зв'язками та зв'язками із суспільством. За станом здоров'я обвинуваченого відсутні відомості про такий їх стан, який би унеможливлював застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Суд, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, вважає, що заявлений прокурором вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відповідає характеру та тяжкості інкримінованих діянь, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого прокурором доведено, що ризики, які встановлені слідчим суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області під час застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 не зменшились та продовжують об'єктивно існувати.
Отже, метою продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам:
1. Переховуватись від органу досудового розслідування чи суду, з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності. Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом.
Обставини даного кримінального провадження, на думку суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_4 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності. За таких обставин, суд вважає, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
2. Незаконно впливати на свідків та потерпілих у зазначеному кримінальному провадженні, які ще не допитані. При встановленні наявності вказаного ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК - впливу на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України. Водночас аналізуючи характер та обставини злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , суд вважає, що у випадку не застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, останній матиме реальну можливість незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що в свою чергу буде перешкоджати повному, всебічному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи;
3. Вчинити інше (нове) кримінальне правопорушення, оскільки відповідно до матеріалів провадження, обвинувачений, здійснюючи інкриміновані йому дії вочевидь розумів їх протиправність, що дає підстави припускати, що перебуваючи на свободі ОСОБА_4 може перешкоджати кримінальному провадженню та продовжувати вчиняти нові злочини, враховуючи кількість та характер злочинів у яких обвинувачується.
Суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваним кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Суд також враховує, обставини передбачені ст. 178 КПК України, а саме:
- вагомість обґрунтованої підозри про вчинення ОСОБА_4 інкримінованих кримінальних правопорушень та тяжкість покарання, що може загрожувати особі у разі визнання винуватим (позбавлення волі на строк від семи до десяти років), вік (24 років), відомостей щодо міцності та сталості соціальних зв'язків, майнового стану обвинуваченого ОСОБА_4 матеріали кримінального провадження не містять та стороною захисту надані не були.
Судом враховано вік обвинуваченого, наявність у нього постійного місця проживання, однак ці обставини, з урахуванням суті обвинувачення, на переконання суду, не є беззаперечними стримуючими факторами виконання підозрюваним процесуальних обов'язків у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Обґрунтованість правової позиції прокурора безумовно можливо перевірити лише під час судового розгляду. Разом з тим, суд вважає, що відомостей, які повідомлені прокурором під час підготовчого судового засідання, достатньо у даній стадії судового провадження, для висновку про те, що раціональні підстави для розумної підозри щодо причетності обвинуваченого до обставин інкримінованих йому діянь, об'єктивно існують.
Що стосується посилання захисника ОСОБА_5 , відносно того, що обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання, на диспансерному та консультаційному нагляду у психіатра та нарколога не знаходиться, на думку суду, не є достатніми підставами для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу. Суд вважає, що зазначені соціальні фактори не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Щодо посилання сторони захисту на той факт, що потерпіла ОСОБА_13 не має претензій до обвинуваченого ОСОБА_4 , суд зазначає, що вказані твердження беруться до уваги, втім вони не спростовують факту вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим ОСОБА_4 , а також встановлених ризиків.
Під час розгляду клопотання прокурора, при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, що були встановлені судом під час обрання запобіжного заходу та наразі визнані реальними під час розгляду даного клопотання.
Крім того, суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення та наявної обґрунтованої підозри на даний час не виходить за межі розумного строку.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Тому, з урахуванням вищенаведених мотивів, суд вважає на можливе не визначати розмір застави, оскільки кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 вчинено із застосуванням насильства.
З урахуванням викладеного суд вважає, що продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_4 не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Враховуючи існування передбачених ст. 177 КПК України ризиків, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого, суд дійшов висновку за необхідне задовольнити клопотання прокурора та продовжити стосовно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Інші рішення щодо питань, що вирішуються судом при постановленні ухвали.
Згідно з ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя, суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Відповідно до статей 3, 49 Конституції України, ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» людина, її життя і здоров'я, честь, гідність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; кожен має право на охорону здоров'я і медичну допомогу; держава створює умови для ефективного і доступного медичного обслуговування; обвинувачений має право на кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ надання необхідної медичної допомоги особам у місцях тримання під вартою є обов'язком держави (рішення від 18.12.2008 року у справі «Ухань проти України). Встановлюючи те, чи виконали державні органи свої обов'язки з надання медичної допомоги особі, яка перебуває під вартою і під їхнім контролем, Суд має оцінити якість медичних послуг, наданих такій особі з урахуванням стану її здоров'я та «практичних вимог ув'язнення», і, якщо її було позбавлено адекватної медичної допомоги, з'ясувати, чи становило це нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження на порушення статті 3 Конвенції (рішення від 04.10. 2005 року у справі «Сарбан проти Молдови», від 22.12.2008 року у справі «Алексанян проти Росії», від 27.01.2011 року у справі «Євген Олексеєнко проти Росії»).
У судовому засіданні обвинуваченим було наголошено на тому, що він має ряд серцевих захворювань, які не дають можливість йому перебувати під вартою. Однак, стороною захисту жодних довідок щодо незадовільного стану здоров'я обвинуваченого суду надано не було.
Відтак, у суду немає підстав вважати, що стан здоров'я ОСОБА_4 є таким, що перешкоджає його утриманню у відповідній установі під вартою, разом з тим, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, з метою забезпечення дотримання прав обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає необхідним зобов'язати Державну установу «Ізмаїльський слідчий ізолятор № 22» забезпечити ОСОБА_4 належне медичне забезпечення з урахуванням встановленого діагнозу та зобов'язати забезпечити необхідними медичними та медикаментозними препаратами та маніпуляціями.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні заяви про факт застосування стосовно нього фізичної сили у ході його затримання 05.12.2025 співробітниками органів Національної поліції біля будівлі Білгород-Дністровського моргу та по вул. Лазо (Портова) 12-А.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 КПК України під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.
В контексті положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи «Вергельський проти України» (заява № 19312/06, рішення від 12.03.2009) та «Яременко проти України» (заява № 32092/02, рішення від 12.06.2008), коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб'єктів владних повноважень усупереч ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом проведення ефективного офіційного розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з'ясувати те, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення. Перевірка доводів засудженого стосовно незаконних методів ведення слідства має суттєве значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим.
Верховним Судом у постанові від 29.10.2019 у справі № 515/2020/16-к зазначено, що для того, щоб у компетентних органів виник обов'язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушують ст. 3 Конвенції, така заява має бути небезпідставною, тобто містити в своєму змісті конкретні обставини такого поводження і мати певне підтвердження цим обставинам, або інформацію, яка дає можливість перевірити чи має заява певні підстави.
Згідно з практикою Європейського суду допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.
Так, ч. 6 ст. 206 КПК України передбачає, що якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Чинний кримінальний процесуальний закон не містить прямого регулювання випадків подання таких заяв особою не на стадії досудового розслідування, а під час судового розгляду кримінального провадження.
Разом із тим, ч. 6 ст. 9 КПК України передбачає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
За викладених обставин суд вважає за можливе застосувати в даному випадку загальні засади кримінального провадження, зокрема, засаду законності, яка закріплена статтею 9 КПК України, відповідно до ч. 1 якої під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 216 КПК України слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування злочинів вчинених, серед іншого, працівником правоохоронного органу.
Частина 1 ст. 214 КПК України встановлює, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Таким чином у цьому випадку суд вважає за необхідне застосувати за аналогією закону положення вищезгаданого п. 2 ч. 6 ст. 206 КПК України та доручити відповідному органу досудового розслідування, а саме другому СВ (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованому в м. Миколаєві провести дослідження фактів, заявлених обвинуваченим.
Водночас, суд приймає до уваги положення п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК України, згідно яких зобов'язання вчинити певну дію входить до повноважень слідчого судді місцевого суду за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування, проте, на підставі ч. 6 ст. 9 та ч. 1 ст. 9 КПК України, вважає за можливе, із використанням аналогії закону, задля забезпечення ефективності кримінального провадження та дотримання засади розумності строків розгляду, доручити другому СВ (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованому в м. Миколаєві, внести до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_4 про застосування стосовно нього фізичної сили у ході його затримання 05.12.2025 співробітниками органів Національної поліції біля будівлі Білгород-Дністровського моргу та по вул. Лазо (Портова) 12-А, а також провести досудове розслідування відповідно до глави 19 КПК України.
При цьому, враховуючи вимоги кримінального процесуального закону щодо розумності строків розгляду кримінального провадження, суд вважає за необхідним зобов'язати другий СВ (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР надати суду копію прийнятого за результатами розгляду скарги ОСОБА_4 процесуального рішення.
Керуючись ст. 177, 178, 183, 193, 194, 196, 199, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів, тобто до 22.05.2026 включно, без визначення розміру застави.
Доручити Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор» та Філії Державній установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях сектор в Одеській області забезпечити здійснення медичного обстеження обвинуваченого ОСОБА_4 та надання йому належної медичної допомоги.
Доручити Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор» та Філії Державній установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях сектор в Одеській області забезпечити надання до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області документів про стан здоров'я ОСОБА_4 .
Копію ухвали після її проголошення негайно направити до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» та Філії Державній установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях сектор в Одеській області - для виконання.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про звернення до Територіального управління ДБР щодо дослідження фактів його побиття працівниками органів Національної поліції - задовольнити.
Доручити другому СВ (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованому в м. Миколаєві провести дослідження фактів, викладених в заяві ОСОБА_4 щодо застосування стосовно нього фізичної сили у ході його затримання 05.12.2025 співробітниками органів Національної поліції біля будівлі Білгород-Дністровського моргу та по вул. Лазо (Портова) 12-А в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 12025162240001652 від 05.12.2025.
Зобов'язати другий СВ (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві повідомити Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області про прийняте процесуальне рішення в розумні строки.
Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду, в іншій частині - ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення. Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.
З урахуванням виходу головуючої судді 24.03.2026 у нарадчу кімнату під час розгляду іншого кримінального провадження та проголошенням вироку 26.03.2026, повний текст даної ухвали складено 27.03.2026.
Суддя ОСОБА_14