Справа № 569/6124/24
1-кп/569/453/26
24 березня 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд в особі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника - адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні обвинувальний акт по кримінальному провадженні №42024181010000563 від 29.02.2024 відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318, ч. 2 ст. 318, ч. 1 ст. 321 КК України, -
В провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебуває вказаний обвинувальний акт.
Під час судового розгляду прокурором подано клопотання про продовження запобіжного заходу у виді домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_4 , оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на даний час є актуальними. З метою забезпечення виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, запобігання вказаним ризикам, прокурор просить клопотання задоволити.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 та адвокат ОСОБА_5 не заперечували щодо задоволення клопотання прокурора.
Заслухавши думку прокурора, пояснення обвинуваченого, захисника, дослідивши клопотання, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318, ч. 2 ст. 318, ч. 1 ст. 321 КК України, найважчий якого у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.
ОСОБА_4 будучи повідомленим про час та місце розгляду справи в суді, двічі не з'являвся в судові засідання, причини своєї неявки не повідомляв, у зв'язку з чим до останнього було застосовано примусовий привід. Вказане дає підстави вважати, що останній таким чином намагається уникнути притягнення до кримінальної відповідальності.
Крім того 16.09.2025 Рівненським районним судом ОСОБА_4 визнано винним за ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання 17000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Відповідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції(правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням домашнього арешту підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризиків, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК.
Застосовуючи такий вид запобіжного заходу, суд виходить з того, що даних про зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого іншого запобіжного заходу ніж домашній арешт не встановлено, а також приймає до уваги обставини передбачені ст. 178 КПК України, зокрема вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень; ступінь тяжкості інкримінованих злочинів, тяжкість покарання за вчинення, що загрожує у разі визнання обвинуваченого винуватими у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких обвинувачується.
Так, запобіжний захід у виді домашнього арешту застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Відповідно до вимог пунктів 1, 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою, а ризик переховування від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення.
Вирішуючи питання про продовження строку домашнього арешту, суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість вчинених ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, які у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна. Суд вважає, що із врахуванням тяжкості інкримінованого обвинуваченому злочину і суворості покарання, яке може бути призначено судом в разі доведення його винуватості, зважаючи на принцип безпосередності дослідження доказів, існують обґрунтовані ризики можливості переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення покарання, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення інших кримінальних правопорушень, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків.
З часу обрання даного запобіжного заходу по даний час ризики, які виправдовують застосування до обвинуваченого домашнього арешту, не відпали.
Даних, які б вказували на неможливість застосування до обвинуваченого вказаного запобіжного заходу не встановлено.
У справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Таким чином, при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання вини у вчиненому кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого обвинувачується, наявність постійного місця проживання та реєстрації, де проживає разом із матір'ю, яка потребує сторонньої допомоги, його стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків.
Суд вважає, що наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження такого запобіжного заходу, як домашній арешт є належним чином обґрунтовані та мотивовані.
При цьому, з метою недопущення переховування обвинуваченого від суду, доцільним є покладення на обвинуваченого обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 177- 179, 181, 183, 331 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора задоволити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді домашнього арешту без застосування електронних засобів контролю, строком на два місяці, тобто до 23.05.2026.
Заборонити ОСОБА_4 залишати житло за адресою АДРЕСА_1 , в період доби з 22 год 00 хв до 06 год 00 хв, окрім випадків оголошення «Повітряна тривога» (чи інше) на необхідності слідування та перебування в пунктах укриття.
Покласти на ОСОБА_4 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу прокурора та суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування із свідками у данному кримінальному провадженні.
Термін дії ухвали та обов'язків, покладених судом, визначити до 23.05.2026.
Ухвала про застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Виконання ухвали доручити Рівненському РУП ГУНП в Рівненській області.
Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Суддя -