Справа № 369/10353/25
Провадження № 2/369/4420/26
Іменем України
16.03.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Лисяк К.О., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/10353/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди,-
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, в якому просила стягнути з ОСОБА_3 10 000,00 гривень моральної шкоди, заподіяної внаслідок безпідставного звернення ОСОБА_3 до поліції із заявою про побиття її сина, наслідком якого стало складення поліцією протоколу про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч 1. ст. 184 КУпАП. ОСОБА_1 вважає, що звернення ОСОБА_3 до поліції є безпідставним та призвело до незаконного відкриття адміністративного провадження щодо неї.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 17.03.2025 року о 15.20 год. між неповнолітніми учнями 3-Ж класу Ліцею № 1 Петропавлівської Борщагівки, сином ОСОБА_1 , та сином ОСОБА_3 , відбувся конфлікт, який нібито призвів до фізичного контакту. Після цього ОСОБА_3 , звернулася до поліції із заявою про побиття. На підставі даної заяви працівниками Бучанського РУП ГУНП в Київській області був складений за ч 1. ст. 184 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_1 , за ухилення від виконання батьківських обов'язків стосовно свого сина.
ОСОБА_1 , вказала, що Києво-Святошинський районний суд Київської області в результаті розгляду справи своїм рішенням від 07.04.2025 року встановив відсутність її вини, медичних доказів нанесення тілесних ушкоджень і факт побиття не підтверджено об'єктивними свідченнями та закрив провадження у справі про притягнення її до адміністративної відповідальності.
ОСОБА_1 , зазначає, що ОСОБА_3 , не маючи обґрунтованих доказів умисно звернулась із заявою до поліції в результаті чого працівниками поліції було складено протокол про притягнення її до адміністративної відповідальності та направлено до суду.
Враховуючи це ОСОБА_1 , вважає, що ОСОБА_3 , своїми діями заподіяла їй моральну та матеріальну шкоду.
В обґрунтування заподіяння моральної шкоди Позивач вказує, що внаслідок звернення Відповідача до поліції був складений протокол про притягнення її до адміністративної відповідальності, який в подальшому розглядався судом, що призвело погіршення психологічного стану її сина, зниження його успішності, Позивач зазнала приниження честі, гідності та репутації, емоційних страждань, стресу, безсоння, почуття тривоги та пригнічення, змушена їздити до поліції та суду, нести транспортні витрати.
Представник Відповідача ОСОБА_2 , подав заперечення на позов, в якому заперечує щодо задоволення позову та зазначає, що конфлікт між дітьми був, це підтверджується тим, що 18.03 2025 року у Ліцеї № 1 с. Петропавлівська Борщагівка з ініціативи адміністрації ліцею відбулася бесіда з батьками учасників конфлікту ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , за результатами якої було складено протокол бесіди з батьками від 18.03.2025 року.
У постанові Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі 369/4982/25 від 07.04.2025 р., яка додана Позивачем до позову, не спростовується факт наявності конфлікту, що стався 17.03.2025 року.
Отже, Відповідач вважаючи, що права її сина були порушені діяла в межах передбачених чинним законодавством можливостей і мала право звернутися до поліції, а поліція зобов'язана провести перевірку. Сам факт звернення є законним способом захисту інтересів дитини і не може розглядатися як умисні дії та вина Відповідача.
Єдиною підставою цивільно-правової відповідальності є скоєння цивільного правопорушення.
Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду. До таких умов належать:
а) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага;
б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди;
в) причинний зв'язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою;
г) вина заподіювача шкоди.
Позивач у своєму позові не довів наявність цивільно-правового порушення вчиненого Відповідачем, що є підставою для застосування цивільно-правової відповідальності.
Також, Позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, не вказав яким чином і в чому саме полягала заподіяна йому моральна шкода та не надав належних і допустимих доказів заподіяння моральної шкоди, обмежившись лише загальними фразами.
Позивач не вказав якими протиправними діями чи бездіяльністю Відповідач заподіяв йому моральної шкоду.
Позивачем також не доведений причинний зв'язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою. Посилання Позивача на те, що у сина знизилась успішність жодним чином не пов'язана із діями Відповідача і не підтверджена жодними доказами. Відсутнє обґрунтування Позивачем в чому та як Позивач зазнала приниження честі, гідності і репутації як матері та громадянки. Не зрозуміло який причинний зв'язок між звільненням з роботи і діями Відповідача і чи взагалі мало місце звільнення з роботи або оформлення відгулів.
Відсутнє також обґрунтування вини Відповідача. Факт звернення Відповідача до поліції за захистом порушених прав не може розглядатися як вина у формі умислу спрямованого саме на заподіяння шкоди Позивачу, оскільки Відповідач виходив з того, що такі дії спрямовані на захист своїх порушених прав в межах передбачених чинним законодавством.
Отже, Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому душевних страждань, причинно-наслідкового зв'язку між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення, у тому числі додаткових зусиль для організації свого життя.
За приписами ч. 1 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.09.2025 р. відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.
Протокольною ухвалою суду від 16.03.2025 р. Позивачу відмовлено у долучені та повернуто заяву про зменшення позовних вимог, оскільки копія заяви не була надіслана Відповідачу відповідно до вимог ч. 5 ст. 49 ЦПК України.
У судовому засіданні Позивач позов підтримав, просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Зокрема, Позивач зазначив, що Відповідач після конфлікту їх дітей у ліцеї без наявності обґрунтованих доказів звернувся із заявою до поліції, наслідком таких дій стало складення протоколу про адміністративне правопорушення Позивачем та розгляд справи судом, який встановив відсутність вини Позивача та закрив провадження у справі. На думку Позивача це свідчить про умисні дії Відповідача спрямовані на заподіяння йому моральної шкоди та наявність вини Відповідача. Позивач вважає, що такими діями Відповідач заподіяв йому моральну шкоду та просить стягнути з Відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 10000 грн. та судові витрати по справі.
Представник Відповідача Солом'яний В.Р., в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову та зазначив, що звернення Відповідачадо поліції для захисту інтересів дитини ґрунтується на чинному законодавстві України, є цілком законним і не може розглядатися як умисні дії спрямовані на заподіяння шкоди Позивачу. А сам факт закриття провадження у справі не є автоматичним доказом незаконності дій Відповідача, наявності його вини та не свідчить про заподіяння моральної шкоди Позивачу.
Суд, вислухавши пояснення Позивача, представника Відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі № 450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі № 235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Позивач звернувся до суду з даним позовом про відшкодування моральної шкоди, вважаючи, що внаслідок звернення Відповідача до поліції без обґрунтованих доказів та складення в подальшому поліцією на підставі ч 1. ст. 184 КУпАП протоколу про адміністративне правопорушення вчинене Позивачем, останньому була заподіяна моральна шкода, оскільки, Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив провадження у справі про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за відсутності вини Позивача, медичних доказів нанесення тілесних ушкоджень та факт побиття не підтверджено об'єктивними свідченнями.
Судом встановлено, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2025 року у справі № 369/4982/25 було закрито провадження у справі про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 5 ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 18 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 р. у справі № 335/6977/22.
Враховуючи це, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, котрий сам по собі підтверджує протиправність дій Відповідача, який звернувся із заявою до поліції внаслідок чого був складений протокол про адміністративне правопорушення.
Саме лише закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності Позивача не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями Відповідача та завданою шкодою. Причинний зв'язок (як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (правовий висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі № 308/3695/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на вищевикладене, закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої заподіювачем шкоди, Позивач повинен довести, які саме дії чи бездіяльність спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Позивач зазначає, що внаслідок безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності за заявою Відповідача їй заподіяно моральну шкоду, яка полягала у погіршенні психологічного стану сина, зниження його успішності, приниженні честі, гідності і репутації її як матері, емоційних стражданнях, в тому числі понесенні транспортних витрат, втраті частини заробітку через вимушене звільнення або оформлення відгулів.
Між тим, Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, які саме дії чи бездіяльність спричинили їй страждання та приниження честі гідності і репутації, яку саме шкоду вони заподіяли, не доведено причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, як і не обґрунтовано розмір моральної шкоди, який Позивач оцінила в 10 000,00 гривень.
Так, до позовної заяви, як доказ заподіяння шкоди, надано виключно постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2025 року у справі № 369/4982/25, якою було закрито провадження у справі про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. При цьому даною постановою протиправність дій Відповідача та працівників поліції не встановлена.
Конституція України гарантує забезпечення прав і свобод людини. Зі змісту статей 3, 40, 55 Конституції України випливає, що будь-яка особа має право звернутися за захистом своїх прав і свобод до органів державної влади, посадових і службових осіб цих органів та суду. Отже, звернення Відповідача із заявою до поліції не може розглядатися як вчинення правопорушення.
Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі ВС від 22 травня 2019 року у справі № 757/4241/17-ц складання протоколу - це лише фіксація ймовірних ознак правопорушення. Якщо поліцейський діяв у межах повноважень, передбачених Законом "Про Національну поліцію", та не вчиняв процесуальних порушень, то саме лише порушення справи не може вважатися незаконним втручанням у права особи.
Таким чином, очевидних ознак протиправності дій Відповідача при зверненні із заявою до поліції про захист порушених прав та інтересів дитини та працівників поліції, під час складення ними протоколу про адміністративне правопорушення на підставі ч 1. ст. 184 КУпАП, судом не встановлено.
Посилання позивача щодо заподіяння моральної шкоди, яка полягала у погіршенні психологічного стану сина, зниження його успішності, приниженні честі, гідності і репутації як матері, емоційних стражданнях, в тому числі понесенні транспортних витрат, втраті частини заробітку через вимушене звільнення або оформлення відгулів, суд також не приймає до уваги, оскільки позивачем разом з позовною заявою вказані докази подані не були.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18 (провадження № 61-17205ск19).
Відтак, оскільки у справі не встановлено підстав, визначених статтею 1167 ЦК України для відшкодування шкоди, у Позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене вище, а також те, що Позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні Цивільного процесуального кодексу України обставин, на які вона посилаються, підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди, суд не вбачає.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено судом, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 81, 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено: 26.03.2026 року.
Суддя А.В. Янченко