Справа № 369/17442/23
Провадження № 2/369/943/26
Іменем України
26.03.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Янченка А.В.,
при секретарі судового засідання Лисяк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради, про визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, -
23.10.2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася через підсистему «Електронний суд» до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , третя служба у справах дітей Білогородської сільської ради про визначення місця проживання дітей, та просила суд визначити місце проживання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з їхньою матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.10.2023 року провадження у цивільній справі № 369/17442/23 було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
В обґрунтування свого позову позивач зазначає, що між сторонами був зареєстрований шлюб, в шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
27.04.2023 року шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області. Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом із матір'ю за адресою АДРЕСА_1 .
На підставі рішення суду Відповідач сплачує аліменти на обох дітей в твердій грошовій сумі у розмірі 2833,00 гривень щомісячно на утримання доньки ОСОБА_3 та 2272,00 гривень - на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 .
Позивачка детально описує та надає докази, що окрім аліментів Відповідач більше ніяк не допомагав фінансово донькам, не виявляв до них інтерес і піклування. Після розірвання шлюбу декілька разів приходив до дітей в стані алкогольного сп'яніння, погрожував позивачці забрати дітей, а після пред'явлення позову до суду про визначення місця проживання дітей перестав бачитися з ними взагалі.
09.11.2023 року Позивачка звернулася до Служби у справах дітей Білогородської сільської ради для надання висновку для судової справи щодо доцільності визначення місця проживання дітей разом із матір'ю.
Так рішенням Виконавчим Комітетом Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області було видано Рішення 60/2 від 02.04.2024 року про затвердження висновку щодо визначення місця проживання малолітніх дітей з матір?ю - ОСОБА_1 .
Відповідач не скористався своїм правом на пред'явлення відзиву на позовну заяву.
20.02.2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради про визначення місця проживання дітей з батьком від 29.01.2024 року, в якій позивач за зустрічним позовом просив суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою АДРЕСА_2 .
У зустрічному позові Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої вимоги наступними аргументами тим, що має на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , де створені всі необхідні умови для проживання та розвитку дітей, наголошує на наявності постійного місця роботи та стабільного заробітку, що дозволяє йому повністю утримувати дітей. Також Позивач за зустрічним позовом стверджує, що мати переобтяжує дітей надмірною кількістю гуртків та додаткових занять, що, на його думку, негативно впливає на їхній психоемоційний стан та позбавляє повноцінного відпочинку. А також запевняє, що між ним та дітьми існує глибока прихильність, він піклується про їхнє здоров'я та духовний розвиток.
Позивач за первісним позовом скористалась своїм правом на подання відзиву на зустрічну позовну заяву у встановлений строк через канцелярію суду. Повторно документ було направлено до суду представником позивача за первісним позовом через підсистему «Електронний суд» 04.11.2025 для забезпечення ознайомлення представником Відповідача з текстом відзиву.
У відзиві на зустрічну позовну заяву мати (відповідачка за зустрічним позовом) наводить ґрунтовні та вмотивовані заперечення, спростовуючи доводи батька наступним чином:
Щодо «надмірного навантаження» дітей, відповідачка за зустрічним позовом наголошує, що всі додаткові заняття (математика, англійська мова, танці) обрані з урахуванням інтересів, здібностей та бажання самих дітей. Вона зазначає, що всебічний розвиток є обов'язком батьків, а успіхи старшої доньки у школі та розвиток молодшої в садочку свідчать про користь, а не шкоду від такого графіку.
Відповідачка за зустрічним позовом вказує на те, що батько систематично ухиляється від належного матеріального забезпечення доньок. Вона надає докази (виписки з рахунків), які підтверджують, що витрати на навчання, лікування, гуртки та побутові потреби дітей вона несе одноосібно, тоді як перекази від батька є мізерними та нерегулярними. Також мати акцентує увагу на тому, що батько не цікавиться успіхами дітей, не відвідує батьківські збори, не спілкується з вихователями садочку та вчителями школи, що підтверджується відповідними характеристиками з навчальних закладів.
Відповідачка за зустрічним позовом заперечує будь-які звинувачення у чиненні перешкод. Вона стверджує, що батько має вільний доступ до дітей та до зв'язку з ними, проте сам не виявляє ініціативи для стабільного та змістовного спілкування, обмежуючись рідкими візитами. Та наголошує, що діти мають сталий побут, звичне коло спілкування та сильний емоційний зв'язок саме з нею. Вона вважає, що вимога батька змінити місце проживання дітей є не спробою захистити їхні інтереси, а лише реакцією на її позов про стягнення аліментів та визначення місця проживання.
Як доказ активного піклування, мати посилається на численні медичні обстеження (зокрема в НДСЛ «ОХМАТДИТ» та лікування зубів молодшої доньки), які вона організовує для дітей самостійно, контролюючи стан їхнього здоров'я.
07.05.2025 року суд своєю ухвалою прийняв до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради про визначення місця проживання дітей з батьком та витребував у Служби у справах дітей Білогородської сільської ради висновок щодо доцільності визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою АДРЕСА_2 .
Так Виконавчий Комітет Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області видав Рішення 311 від 24.10.2025 року про затвердження висновку щодо недоцільності визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком - ОСОБА_2 . Служба у справах дітей підтвердила свій попередній висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю. Та зазначила, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на час розгляду Службою питання щодо визначення місця її проживання вже виповнилось 14 років, тому згідно із ст. 29 Цивільного кодексу України та ст. 160 Сімейного кодексу України якщо батьки проживають окремо, дитина, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання.
Ухвалою суду від 23 липня 2025 року було задоволено клопотання представника Позивача за первісним позовом, адвоката Щербан Ганни Анатоліївни і витребувано додаткові докази.
Ухвалою суду від 28 листопада 2025 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 05 лютого 2026 року на 12 год. 15 хв.
Ухвалою суду від 28 листопада 2025 року було задоволено клопотання представника позивача за первісним позовом про призначення судового засідання в режимі відеоконференції.
У судове засідання призначене на 05 лютого 2026 року на 12 год. 15 хв. представник Відповідача за первісним позовом не з'явився, надав до суду заяву про відкладення розгляду справи. Розгляд справи призначено на 16 березня 2026 року.
Ухвалою суду від 11 березня 2026 року було розглянуто та відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача, адвоката Головченка Артема Олександровича про відвід судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. від участі у розгляді цивільної справи № 369/17442/23.
16 березня 2026 року від представника Позивача, адвоката Щербан Ганни Анатоліївни надійшла заява про розгляд справи без участі Позивача та її представника. Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, про дату та час були повідомлені належним чином.
Представник третьої особи - Служба у справах дітей Білогородської сільської ради в судове засіданні не з'явився, попередньо надавав копії висновків на підтвердження своєї позиції у справі та просили розглянути справу за їх відсутності та ухвалити рішення відповідно до діючого законодавства.
За таких обставин суд вважає за доцільне розглянути справу за відсутності сторін на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явилися всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явилися всі учасники такої справи.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності, з точки зору достатності, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 30.10.2010 року по 27.04.2023 року перебували у шлюбі, від якого мають спільних дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
27.04.2023 року шлюб було розірвано на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, після чого діти залишилися проживати разом із матір'ю, що підтверджується Актом обстеження умов проживання від 30.08.2023 року.
Судом встановлена постійна, належна участь матері в забезпеченні і вихованні дітей та їхньому всебічному розвитку та догляду за здоров'ям на підставі довідок із навчальних і виховних закладів, характеристик, квитанцій про оплату гуртків, відпочинку, розваг та дозвілля, а також медичних довідок та заключень.
Встановлено, що Позивачка має стабільний достатній дохід, який надає можливість забезпечувати дітей належним рівнем життя.
Службою у справах дітей було проведено всебічне обстеження умов проживання та виховання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Комісією встановлено, що матір'ю, ОСОБА_1 , забезпечуються належні санітарно-гігієнічні та побутові умови для проживання, виховання та всебічного розвитку дітей. У висновку зафіксовано результати бесіди з малолітньою ОСОБА_3 , проведеної 16.01.2024 року, під час якої дитина, враховуючи її вік та рівень розвитку, переконливо та зрозуміло висловила власне бажання проживати разом з матір'ю. Орган опіки констатував, що батько має можливість безперешкодно спілкуватися з дітьми, проте, виходячи з інтересів дітей, Виконавчий комітет вважає за доцільне визначити місце проживання обох малолітніх дітей разом з матір'ю.
Другий висновок був підготовлений органом опіки та піклування у зв'язку з розглядом судом зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , 2021 р.н., з батьком. На підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол № 13 від 21.10.2025 року), орган опіки проаналізував сімейні обставини крізь призму положень Конвенції про права дитини та принципів якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Враховуючи засади справедливості, добросовісності та розумності, а також стабільність середовища, в якому перебуває дитина, Виконавчий комітет Білогородської сільської ради прийшов до переконання про недоцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 з батьком та підтвердив доцільність визначення її місця проживання з матір'ю, ОСОБА_1 .
Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані наступними нормами закону, а саме.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі N 377/128/18 (провадження N 61-44680св18) зазначено, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 402/428/16-ц (провадження N 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону N 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Отже, при розгляді конкретної справи суд, насамперед, виходить з інтересів самих малолітніх дітей, та враховує при цьому, відповідальність батька, який досить відповідально ставиться до створення умов, необхідних для всебічного розвитку дітей.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Аналіз поданих доказів у своїй сукупності дає суду підстави дійти до переконання, що в даному конкретному випадку в ситуації, що склалася між батьками після припинення сімейно-шлюбних відносин, мати дітей зайняла більш активну позицію, безпосередньо направлену на забезпечення якнайкращих інтересів дітей, виховання яких спрямоване на розвиток особистості самих дітей, де мати вживає всіх заходів до свідомого життя дівчат у суспільстві. В свою чергу батько, хоча і заявив зустрічний позов, не виявив ні зацікавленості до дітей протягом тривалого часу, ні в ході та кінцевому результаті розгляду справи.
Отже, виключно в інтересах малолітніх дітей суд приходить до переконання про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , з матір'ю.
Суду не доведено переваги батька перед матір'ю на визначення місця проживання з ним, як і не знайдено достатніх доказів того, що внаслідок проживання дітей з матір'ю, розриваються стосунки з батьком, в тому числі втрачається емоційний зв'язок, який завдає дітям стресу та тягне за собою негативні наслідки. Також не доведено недоліки виховання дітей матір'ю, які озвучив та на які посилається батько в зустрічному позові.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та їх задоволення, визначення місця проживання дітей за місцем проживання матері, у даній конкретній ситуації, відповідає інтересам самих дітей.
Задоволення основного позову тягне за собою відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 у визначенні місця проживання малолітніх дітей з ним.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з первісного відповідача на користь первісного позивача підлягає стягненню 1 211,20 грн судового збору за подання первісної позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служби у справах дітей Білогородської сільської ради, про визначення місця проживання дітей, - задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з її матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ).
В іншій частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служби у справах дітей Білогородської сільської ради, про визначення місця проживання дітей - відмовити.
Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), місце реєстрації АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), місце реєстрації АДРЕСА_1 - судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), місце реєстрації АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), місце реєстрації АДРЕСА_3 .
Повне рішення складено: 26.03.2026 року.
Суддя А.В. Янченко