Справа № 487/2166/26
Провадження № 1-кс/487/1547/26
23.03.2026 м. Миколаїв
Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва клопотання старшого слідчого СВ Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області лейтенанта поліції ОСОБА_6 у кримінальному проваджені № 12026152030000356 від 21.03.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 ,-
Старший слідчий СВ Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області лейтенант поліції ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 12026152030000356 від 21.03.2026 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України, звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
У клопотанні слідчий посилався на обґрунтованість підозри ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України та наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, на думку слідчого, підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду з огляду на тяжкість покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, а враховуючи відсутність місця роботи, навчання, утриманців та інших осіб, які б могли стримувати ОСОБА_5 за місцем проживання, даний ризик є об'єктивним і підтвердженим. Існує ризик незаконного впливу на потерпілих і свідків, з якими знайомий підозрюваний, а тому він може впливати на цих осіб шляхом залякування, підкупу, шантажу, примусу до дачі неправдивих показань та викривлення обставин, які підлягають доказуванню. Оскільки триває проведення слідчих (розшукових) дій, досудове розслідування не завершено, підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином шляхом штучного затягування досудового розслідування та/або судового розгляду, розголошення відомостей про результати досудового розслідування, що призведе до його неповноти, втрати доказів, отже, існує ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. Підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки не має стабільного джерела доходів, стійких соціальних зв'язків, що може спонукати його до вчинення аналогічних злочинів, а тому слідчий вважає, що існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Слідчий зазначає, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти зазначеним у клопотанні ризикам. Також, на його думку, немає підстав для визначення застави, враховуючи положення ч. 4 ст. 183 КПК України.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримала клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 .
Підозрюваний ОСОБА_5 просив застосувати до нього більш м'який запобіжний захід, зазначивши, що гранати він збирався здати до поліції, тому поклав їх у кишені, проте спіткнувся, що і призвело до вибуху однієї гранати. Потерпілим він не погрожував, умисно гранату не кидав.
Захисник підозрюваного ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні, посилаючись на недоведеність ризиків, просив застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя дійшов такого висновку.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, слідчим суддею встановлено, що СВ Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026152030000356 від 21.03.2026 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України.
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи військовослужбовцем на посаді гранатометника військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, був зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та Законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше 19:03 21 березня 2026 року, прибув за місцем мешкання своєї цивільної дружини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , маючи при собі заздалегідь підготовлений вибуховий пристрій, оснащений підривачем типу УЗРГМ, з метою вчинення хуліганських дій.
Цього ж вечора, ОСОБА_5 , перебуваючи у дворі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , тобто у громадському місці, у вечірній час доби, усвідомлюючи, що він перебуває у громадському місці, а саме: на вулиці населеного пункту, та його дії носять суспільно небезпечний характер, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом та з особливою зухвалістю, з хуліганських мотивів та з метою грубого порушення громадського порядку, демонструючи явну неповагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, порушуючи право громадян на відпочинок та негативну психоемоційну реакцію громадян на вибухи в період повномасштабного вторгнення та воєнного стану, а також те, що від його дій можуть постраждати сторонні особи, привів у дію заздалегідь підготовлений вибуховий пристрій, оснащений підривачем типу УЗРГМ, та здійснив його підрив у дворі вказаного багатоквартирного житлового будинку.
Внаслідок вказаних протиправних дій було грубо порушено громадський порядок та спокій громадян, які перебували поблизу, у тому числі ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка, перебуваючи поруч із місцем вибуху, отримала тілесні ушкодження у вигляді мінно-вибухової травми, вогнепального осколкового поранення верхніх та нижніх кінцівок та тулуба, чим їй було заподіяно фізичний біль та шкоду здоров'ю.
Інші громадяни сприйняли звук вибуху як реальну загрозу їх життю та здоров'ю, що викликало у них обґрунтований страх та паніку.
Крім того, відповідно до переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, спеціального порядку набуття права власності громадянами на окремі види майна (додаток № 2), затвердженого постановою Верховної Ради України від 17.06.1992 «Про право власності на окремі види майна» (зі змінами і доповненнями): п. 1 - зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку № 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), п. 2 - вибухові речовини та засоби вибуху.
Відповідно до п.п. 1-4 Положення про дозвільну систему, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576, до предметів, матеріалів і речовин, підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, належать: вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолощена, мисливська нарізна і гладкоствольна), бойові припаси до неї, холодна зброя, (арбалети, мисливські ножі тощо), пневматична зброя калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, вибухові матеріали і речовини, сильнодіючі отруйні речовини I - II класу безпечності, збудники інфекційних захворювань I - II групи патогенності і токсини, сховища, склади і бази, де вони зберігаються, стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди, а також підприємства і майстерні по виготовленню і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічні майстерні, пункти вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї, організації, що займаються збутом сильнодіючих отруйних речовин, і лабораторії, що проводять аналізи цих засобів і речовин, працюють із збудниками інфекційних захворювань I - II групи патогенності і токсинами). Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, підприємства, установи, організації, господарські об'єднання, а також громадяни мають право у встановленому порядку використовувати, зберігати, перевозити предмети, матеріали і речовини, відкривати підприємства, майстерні та лабораторії, на які поширюється дозвільна система.
Таким чином, ОСОБА_5 , розуміючи те, що він не має дозволу компетентних органів та ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності, маючи намір направлений на придбання, носіння та зберігання вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, порушуючи положення про дозвільну систему, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 зі змінами, останній раз внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 938 та Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справУкраїни від 21.08.1998 № 622, у невстановлений під час досудового розслідування час та за невстановлених обставин, але не пізніше 21 березня 2026 року, у невстановленому місці, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків, незаконно придбав вибуховий пристрій, а саме: предмет, виготовлений з корпусу гранати, споряджений підривачем типу УЗРГМ-2, без передбаченого законом дозволу.
Після цього ОСОБА_5 , достовірно знаючи, що придбаний ним предмет є вибуховим пристроєм, та не маючи передбаченого законом дозволу на поводження з ним, діючи умисно, незаконно зберігав його при собі, а також здійснював його носіння, переміщуючи вибуховий пристрій у невстановлений період часу до моменту викриття його дій правоохоронними органами.
У подальшому, діючи умисно та усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, ОСОБА_5 у невстановлений період часу, перебуваючи у громадському місці на вулиці біля буд. № 122/2 по вул. 1 Слобідська в м. Миколаєві, мав при собі вказаний вибуховий пристрій. З метою реалізації свого наміру щодо незаконного поводження з вибуховим предметом, він привів його в дію шляхом підриву.
Крім того, ОСОБА_5 у невстановлені під час досудового розслідування дату та час, але не пізніше 21.03.2026, у невстановленому місці, за невстановлених обставин придбав корпус гранати типу РГН та підривач типу УЗРГМ-2, який почав носити при собі без передбаченого законом дозволу.
Реалізуючи свій умисел, спрямований на придбання, носіння та зберігання боєприпасу без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_5 , не маючи на меті видачу органам влади знайденого боєприпасу відповідно до ч. 3 ст. 263 КК України, з метою подальшого незаконного перенесення та зберігання забрав його собі, тим самим незаконно, без передбаченого законом дозволу придбав.
В подальшом, ОСОБА_5 , з метою подальшого незаконного перенесення та зберігання, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переніс при собі вказані корпус гранати типу РГН та підривач типу УЗРГМ-2 до КНП ММР «МЛШМД», розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Корабелів 14В, де утримував в кишені своїх штанів, до моменту їх вилучення працівниками поліції в ході затримання в порядку ст. 208 КПК України 21.03.2026.
21.03.2026 за підозрою у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень затримано ОСОБА_5 , а 22.03.2026 йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296 КК України - хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмету спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушоджень; ч. 1 ст. 263 КК України - придбання, носіння та зберігання вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу; придбання, носіння та зберігання боєприпасів без передбаченого законом дозволу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
При цьому слід зауважити, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
На даному етапі обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України, підтверджується отриманими під час досудового розслідування фактичними даними, які містяться в матеріалах кримінального провадження та були досліджені в судовому засіданні, а саме: у протоколах огляду місця події від 21.03.2026; актах перевірки об'єкта на наявність вибухових матеріалів та довідках про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів від 21.03.2026; протоколах допиту потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та пред'явлення їм ОСОБА_5 для впізнання за фотознімками; виписці з журналу реєстрації травм кримінального характеру від 21.03.2026 у ОСОБА_8 ; протоколах допиту свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ; виписці 241 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого на ім'я ОСОБА_5 , де зазначено діагноз: гостра алкогольна інтоксікація, неускладнена.
Ці дані здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_5 міг вчинити кримінальні правопорушення, а отже, підтверджують наявність обґрунтованої підозри.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому. Отже ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000).
Європейський суд з прав людини в справах «Летельє проти Франції», «І. А. проти Франції», зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Санкціями ч. 1 ст. 263 та ч. 4 ст. 296 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Отже, з урахуванням наведених обставин обґрунтованої підозри за ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, оскільки ОСОБА_5 усвідомлює тяжкість покарання, яке йому загрожує, слідчий суддя вважає доведеним, що з метою уникнення кримінальної відповідальності підозрюваний може переховуватись від органів досудового слідства та суду, а тому наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При оцінці ризику переховування слідчий суддя враховує також дані протоколу допиту потерпілої ОСОБА_7 , відповідно до якого ОСОБА_5 втік з місця події.
Слідчий суддя вважає, що прокурором в судовому засіданні доведено існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так підозрюваному відомі потерпілі у кримінальному провадженні, зокрема потерпіла ОСОБА_7 є його співмешканкою, знайомий він і з потерпілою ОСОБА_8 - сусідкою ОСОБА_7 . Підозрюваний ОСОБА_5 , враховуючи його попередні стосунки з потерпілими, будучі зацікавленим у відверненні негативних наслідків для нього, спричинених притягненням його до кримінальної відповідальності, може впливати на вказаних осіб. Не виключається і незаконний вплив підозрюваного ОСОБА_5 на свідків у кримінальному провадженні, оскільки після набуття статусу підозрюваного йому стала відома інформація про свідків, якою він може скористатися для впливу на них. Можливість здійснювати тиск на потерпілих і свідків існує і у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину із застосуванням насильства.
При цьому слідчий суддя враховує, що за змістом ч. 1 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. За таких обставин заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ризику впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність.
Слідчий суддя вважає, що існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки дії ОСОБА_5 , у вчиненні яких він підозрюється, були припинені після активного втручання правоохоронних органів. Так, після виклику поліції, як встановлено з протоколу допиту свідків, ОСОБА_5 продовжував тримати при собі бойову гранату та висловлювати потерпілій ОСОБА_7 погрози про її застосування. Крім того, підозрюваний, будучі військовслужбовцем, дозволяє собі вживання алкоголю, після чого вдається до протиправних дій. За версією органу досудового розслідування ОСОБА_5 придбав, носив та зберігав вибухові пристрої та боєприпаси, та, маючи доступ до зброї у зв'язку з перебуванням на військовій службі, ОСОБА_5 може вичнити інші кримінальні правопорушення, у тому числі пов'язані із порушенням громадської безпеки.
Наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, необґрунтована слідчим у клопотанні, і в судовому засіданні його не встановлено.
При розгляді даного клопотання, крім наявності вищенаведених ризиків, вагомості наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінальних правопорушень, тяжкості покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим, слідчий суддя також враховує вік та стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , має задовільний стан здоров'я; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, який неодружений, утриманців не має, проживає з жінкою без реєстрації шлюбу у АДРЕСА_3 з 2023 року, а зареєстрований у с. Кагарлик, Біляївського району, Одеської області; є військовослужбовцем, перебуваючи на посаді гранатометника, у військовому званні солдата; відповідно до ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимості (зі слів).
Таким чином, враховуючи вищенаведене, з огляду на обставини кримінального провадження, характер та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, у яких підозрюється ОСОБА_5 , слідчий суддя дійшов висновку про задоволення клопотання слідчого про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки слідчий в клопотанні і прокурор в судовому засіданні в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_5 на свободу.
Наявні в матеріалах клопотання докази доводять обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу до ОСОБА_5 для запобігання наведеним ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
При цьому, слідчий суддя вважає, що тримання підозрюваного ОСОБА_5 під вартою у конкретному випадку виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. В даному випадку слідчий суддя бере до уваги, що за версією сторони обвинувачення ОСОБА_5 порушував громадський порядок із застосуванням предмету, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, незаконно поводився із вибуховими пристороями та боєприпасами, що під час воєнного стану становить особливу супільну небезпеку, підвищує ризики як для громадської безпеки, так і для життя і здоров'я громадян.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування (п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України).
За матеріалами клопотання слідчого встановлено, що інкриміноване ОСОБА_5 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 294 КК України, є тяжким злочином із застосуванням насильства та погрозами його застосування, а тому відсутні підстави для визначення розмуру застави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 19.05.2026 включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 25.03.2025.
Слідчий суддя ОСОБА_1