Справа № 308/846/26
27 березня 2026 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючої судді Голяни О.В., за участю секретаря судового засідання Івашкович Д.А., представника позивача адвоката Сочки І.І., представника відповідача Головного управління Національної поліції в Закарпатській області Яблонського О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та незаконними діями посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, -
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
19.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до держави Україна в особі Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в якій просить стягнути з Державного бюджету України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 4 000 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та незаконними діями посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вироком Перечинського районного суду Закарпатської області від 17.08.201 0 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на три роки та позбавленням спеціального звання «старшина міліції».
Зазначеним вироком встановлено, що ОСОБА_2 вчинив злочин під час виконання службових обов'язків представника державного органу влади та з використанням штатного автомату АКС-74У, який є вогнепальною зброєю та належить державі, тобто джерелом підвищеної небезпеки.
Унаслідок протиправних дій працівника міліції було заподіяно смерть рідному братові позивача. ОСОБА_1 вказує, що втрата близької людини спричинила йому глибокі та тривалі душевні страждання, відчуття гіркоти та несправедливості, суттєво змінила його життя у негативний бік, призвела до погіршення стану здоров'я, необхідності постійного лікування та перебування під медичним наглядом. Зазначає, що моральна шкода полягає у постійних психоемоційних переживаннях, втраті нормальних життєвих зв'язків та необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя після трагічної події.
Посилаючись на положення статей 23, 1167, 1174, 1187 ЦК України та статті 56 Конституції України, позивач вважає, що держава як учасник цивільних правовідносин зобов'язана відшкодувати завдану йому моральну шкоду незалежно від вини, оскільки шкода заподіяна службовою особою під час виконання нею службових повноважень та із застосуванням джерела підвищеної небезпеки.
06.02.2026 представником Головного управління Національної поліції в Закарпатській області подано до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечено проти задоволення позову в повному обсязі.
Відзив мотивовано тим, що під час судового розгляду кримінальної справи № 1-30/10 ОСОБА_2 добровільно відшкодував потерпілому ОСОБА_1 моральну та матеріальну шкоду, завдану злочином. З цього приводу позивач подав нотаріально посвідчену заяву від 29.07.2010, у якій зазначив, що жодних претензій до ОСОБА_2 не має та не матиме в майбутньому. Зазначені обставини були враховані судом як пом'якшуючі під час постановлення вироку Перечинського районного суду Закарпатської області від 17.08.2010 року.
На думку відповідача, моральна шкода за відповідний епізод уже була компенсована у межах кримінального провадження, а тому з урахуванням положень частини п'ятої статті 23 ЦК України, яка передбачає, що моральна шкода відшкодовується одноразово, позивач не має права на повторне її стягнення за ті самі обставини. У зв'язку з цим звернення з даним позовом розцінюється як спроба покладення подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення та як безпідставне збагачення.
Крім того, відповідач зазначає, що питання наявності у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю брата вже було предметом розгляду в інших цивільних справах.
Так, у справі № 308/20623/13-ц рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 11.12.2014 встановлено, що, незважаючи на визнання ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні, він не має права на відшкодування моральної шкоди в порядку статті 1168 ЦК України, оскільки не проживав із загиблим однією сім'єю.
Також у справі № 308/6431/18 постановою Верховного Суду від 17.06.2021 зазначено, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю фізичної особи мають лише чоловік (дружина), батьки, діти, а також особи, які проживали з нею однією сім'єю. За результатами розгляду у задоволенні вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
Відповідач вважає, що зазначені судові рішення, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 82 ЦПК України та виключають можливість повторного вирішення питання про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди за тих самих обставин.
Окрім цього, у відзиві зазначено, що позов подано до неналежного відповідача, оскільки Ужгородське районне управління поліції ГУНП в Закарпатській області є лише структурним підрозділом ГУНП в Закарпатській області та не є окремою юридичною особою. Відповідач наголошує, що належним відповідачем у справах цієї категорії є держава Україна як учасник цивільних правовідносин.
З огляду на викладене представник ГУНП в Закарпатській області просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Заяви (клопотання) учасників справи.
17.02.2026 представником позивача подано до суду клопотання про проведення підготовчого судового засідання у його відсутності.
04.03.2026 через підсистему «Електронний суд» представником Головного управління Національної поліції в Закарпатській області подано до суду клопотання про доручення доказів, а саме: копію рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11.12.2014 /справа №308/20623/13-ц/; копію постанови Закарпатського апеляційного суду від 08.02.2021 /справа №308/6431/18/; копію заяви ОСОБА_1 від 29.07.2010.
Інші процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.01.2026 вказану справу передано на розгляд судді цього суду Голяни О.В.
Ухвалою суду від 20.01.2026 відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 05.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач просив суд не приймати відзив, поданий Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області, посилаючись на те, що позов пред'явлений до держави Україна в особі Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
Оцінюючи зазначені доводи, суд виходить із такого.
Позивачем визначено відповідачем державу Україна в особі Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області із зазначенням коду ЄДРПОУ 40108913, який належить Головному управлінню Національної поліції в Закарпатській області як юридичній особі.
Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України держава є учасником цивільних відносин та набуває і здійснює цивільні права і обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції.
Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України відповідачем у цивільному процесі може бути держава.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади чи його посадовою особою, є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, як правило, той, діями якого, за твердженням позивача, заподіяно шкоду.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 577/3008/21, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, від 16 червня 2021 року у справі № 303/6572/19.
Водночас Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 461/5877/22 зазначив, що відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами, не можуть бути самостійними відповідачами у цивільному процесі.
Разом із тим зазначена обставина не впливає на правильність визначення відповідача у цій справі, оскільки відповідачем є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган, а зазначення позивачем структурного підрозділу як такого органу не змінює правової природи відповідача.
З огляду на те, що код ЄДРПОУ, зазначений позивачем у позовній заяві, належить Головному управлінню Національної поліції в Закарпатській області як юридичній особі, подання відзиву цим органом є належною реалізацією процесуальних прав відповідача.
Отже, підстав для відмови у прийнятті відзиву суд не вбачає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що вироком Перечинського районного суду Закарпатської області від 17.08.2010 у справі № 1-30/10 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 365 КК України, та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на три роки та позбавленням спеціального звання «старшина міліції». Вирок набрав законної сили 02.09.2010.
Зазначеним вироком встановлено, що 08.11.2009 близько 14 год. 30 хв. ОСОБА_2 , перебуваючи при виконанні службових обов'язків, разом із старшим інспектором дозвільної системи ОСОБА_3 , єгерями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та мисливствознавцем ДП «Великоберезнянське лісове господарство» ОСОБА_7 здійснювали планове відпрацювання лісових масивів неподалік с. Кострино Великоберезнянського району Закарпатської області на підставі розпорядження начальника Великоберезнянського РВ ГУМВС України № 103 від 06.11.2009 року.
Під час відпрацювання вони зустріли трьох громадян: ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , які мали при собі мисливські рушниці та набої, та ОСОБА_9 , у якого зброя була відсутня. Встановивши відсутність у ОСОБА_1 та ОСОБА_8 дозвільних документів на право полювання, їм було запропоновано прослідувати до с. Кострино для вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Надалі, близько 15 год. 00 хв., під час руху в напрямку с. Кострино та перебування в кварталі № НОМЕР_1 виділі № 1 лісового фонду Костринського лісництва, ОСОБА_2 під час словесної суперечки, явно виходячи за межі наданих йому владних повноважень, штовхнув ОСОБА_9 прикладом закріпленого за ним штатного автомату АКС-74У в область грудної клітини, після чого зняв автомат із запобіжника, дослав патрон у патронник та тримав палець на спусковому гачку.
У подальшому ОСОБА_2 , підковзнувшись та втрачаючи рівновагу, натиснув на спусковий гачок, унаслідок чого відбувся постріл.
В результаті пострілу ОСОБА_9 було заподіяно вогнепальне кульове наскрізне поранення грудної клітини з ушкодженням лівої легені, аорти, хребта, ребра, грудини та спинного мозку, що призвело до масивної зовнішньої та внутрішньої крововтрати, ускладненої шоком. Відповідно до висновку комплексної судово-медичної експертизи № 532 від 23.12.2009 року зазначені ушкодження віднесено до тяжких тілесних ушкоджень та встановлено їх прямий причинний зв'язок із настанням смерті потерпілого. ОСОБА_9 помер на місці події.
Як пом'якшуючі покарання обставини відповідно до статті 66 КК України суд врахував щире каяття ОСОБА_2 , а також добровільне відшкодування потерпілому завданої матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, що було враховано при призначенні покарання.
Заявою ОСОБА_1 від 29.07.2010, посвідченою нотаріально, підтверджено, що він не має та в майбутньому не матиме жодних матеріальних і моральних претензій до ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю ОСОБА_9 , оскільки завдана матеріальна та моральна шкода була відшкодована йому в повному обсязі.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.09.2014 у справі № 308/20623/13-ц, залишеним у частині позову ОСОБА_1 без змін рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 11.12.2014, у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку зі смертю брата, відмовлено.
Підставою для відмови стало те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про його належність до кола осіб, визначених частиною другою статті 1168 ЦК України, а саме не підтвердив факту проживання із загиблим однією сім'єю.
Суди у зазначеній справі виходили з того, що відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки, при цьому сам по собі факт родинних відносин не є достатнім для визнання осіб такими, що проживають однією сім'єю.
У зв'язку з недоведеністю зазначених обставин суди дійшли висновку про відсутність у позивача права на відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю брата.
Рішенням Закарпатського апеляційного суду від 08.01.2021 у справі № 308/6431/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовлено з підстав відсутності у нього права на таке відшкодування.
Судом встановлено, що позивач не проживав із загиблим братом однією сім'єю, мав власну сім'ю та проживав окремо, у зв'язку з чим не належить до кола осіб, визначених частиною другою статті 1168 ЦК України.
Постановою Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 308/6431/18 зазначене рішення залишено без змін, а висновок про відсутність у позивача права на відшкодування моральної шкоди визнано обґрунтованим.
Оцінка суду.
Насамперед суд надає оцінку доводам щодо визначення відповідача у справі.
З матеріалів справи вбачається, що позов подано до держави Україна в особі Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області.
Разом із тим Ужгородське районне управління поліції ГУНП в Закарпатській області є структурним підрозділом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та не є окремою юридичною особою.
Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України держава Україна є учасником цивільних правовідносин та набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції.
Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України відповідачем у цивільному процесі може бути держава.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади чи його посадовою особою, належним відповідачем є держава Україна як учасник цивільних правовідносин, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, як правило, той, діями якого, за твердженням позивача, заподіяно шкоду.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 577/3008/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц та постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, від 16 червня 2021 року у справі № 303/6572/19.
Отже, визначення позивачем відповідача як держави Україна в особі відповідного органу узгоджується з вимогами закону.
При цьому зазначення у позові структурного підрозділу як такого органу саме по собі не свідчить про пред'явлення позову до неналежного відповідача, оскільки відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади.
Такий висновок узгоджується із встановленими судом обставинами щодо подання відзиву Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області як юридичною особою, через яку держава реалізує свої процесуальні права у даній справі.
По суті спору
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
Отже, передумовою задоволення позову є наявність у позивача матеріально-правового права, яке підлягає судовому захисту, а також доведеність обставин, з якими закон пов'язує виникнення такого права.
Посилаючись на положення статей 23, 1167, 1174, 1187 ЦК України та статті 56 Конституції України, позивач вважає, що держава як учасник цивільних правовідносин зобов'язана відшкодувати завдану йому моральну шкоду незалежно від вини, оскільки шкода заподіяна службовою особою під час виконання нею службових повноважень та із застосуванням джерела підвищеної небезпеки.
Оцінюючи зазначені доводи, суд виходить із того, що наведені норми дійсно передбачають можливість покладення на державу обов'язку відшкодувати шкоду, у тому числі незалежно від вини, однак вони визначають підстави відповідальності, а не коло осіб, які мають право на таке відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо членів її сім'ї чи близьких родичів, і відшкодовується одноразово.
Стаття 1167 ЦК України регулює підстави відповідальності за моральну шкоду, у тому числі незалежно від вини у випадках, передбачених законом, зокрема у разі заподіяння шкоди смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, однак не визначає суб'єктний склад осіб, які мають право на її відшкодування.
Натомість частина друга статті 1168 ЦК України є спеціальною нормою, яка встановлює вичерпний перелік осіб, що мають право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю фізичної особи, і не підлягає розширювальному тлумаченню.
Отже, право на компенсацію моральної шкоди у зв'язку зі смертю особи має спеціальний характер і виникає виключно за наявності визначеного законом статусу.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.09.2014 у справі № 308/20623/13-ц, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 11.12.2014, у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовлено з підстав недоведеності факту проживання із загиблим однією сім'єю, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про відсутність у нього права на відшкодування відповідно до статті 1168 ЦК України.
Крім того, рішенням Закарпатського апеляційного суду від 08.01.2021 у справі № 308/6431/18 також відмовлено у задоволенні аналогічних вимог, при цьому встановлено, що позивач проживав окремо, мав власну сім'ю та не був членом сім'ї загиблого.
Постановою Верховного Суду від 17.06.2021 зазначене рішення залишено без змін, а висновок про відсутність у позивача права на відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 1168 ЦК України визнано обґрунтованим.
Таким чином, обставини щодо відсутності у позивача статусу особи, яка проживала із загиблим однією сім'єю, неодноразово були предметом судового розгляду та отримали належну правову оцінку, яка не була спростована.
Стаття 56 Конституції України, стаття 1174 ЦК України та стаття 1187 ЦК України передбачають відповідальність держави або володільця джерела підвищеної небезпеки, однак їх застосування можливе лише за умови наявності у позивача права вимоги, визначеного законом.
Таким чином, навіть за наявності підстав для відповідальності держави та незалежно від вини, відсутність у позивача статусу особи, визначеної частиною другою статті 1168 ЦК України, виключає можливість задоволення позову.
Крім того, суд враховує, що шкода, завдана відповідним кримінальним правопорушенням, була добровільно відшкодована особою, яка її заподіяла, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою позивача від 29.07.2010 про відсутність будь-яких матеріальних і моральних претензій та про повне відшкодування шкоди.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється його виконанням, а згідно з частиною п'ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово.
Отже, повторне стягнення моральної шкоди за той самий юридичний факт є недопустимим, суперечить засадам цивільного права та призводило б до подвійного відшкодування.
За таких обставин правові підстави для задоволення позову відсутні.
З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 81, 258-259, 263-265, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: Держава України в особі Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, місцезнаходження: 88006, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Карпатської України, 10А, код ЄРДПОУ 40108913.
Суддя О.В. ГОЛЯНА