про залишення позову без руху
Справа № 936/389/26
Провадження № 2/936/172/2026
27.03.2026 року селище Воловець
Суддя Воловецького районного суду Закарпатської областві Суха Н.І.., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
встановила:
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідачки ОСОБА_2 та просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами на предмет відповідності їх нормам Цивільного процесуального кодексу України, які регулюють порядок дотримання позивачем вимог щодо подачі та форми позовної заяви, вважаю, що її слід залишити без руху з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати ст.ст. 175 - 177 ЦПК України.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження або місце проживання чи перебування.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Статтею 141 Сімейного кодексу України проголошено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена ч. 1 ст. 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.
Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Отже, під час розв'язання спорів між батьками, у даному випадку, щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, орган опіки та піклування має обов'язково брати участь у розгляді справи із наділенням відповідним процесуальним статусом.
Разом з тим, звертаючись до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, позивачем конкретизовано для виникнення якого саме права потрібно встановити вказаний факт, а саме з метою захисту прав та інтересів дитини, а також своїх прав та інтересів як батька, що займається вихованням та утриманням дитини, зокрема реалізації соціальних гарантій, передбачених законодавством України, також забезпечення найкращих інтересів дитини.
Варто зауважити, що від визначення мети залежить коло осіб, права і обов'язки яких можуть зачіпатися за наслідками розгляду справи судом. Це коло визначається взаємовідносинами із позивачем у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права і обов'язки.
Зокрема, позивачем не зазначено сторонами всіх тих осіб, кому позивач має намір подавати рішення про встановлення даного факту в разі задоволення його вимог.
Крім того, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Зокрема, у позовній заяві позивач зазначив, що на сьогодні його звільнено від мобілізації у зв'язку із зайнятістю у сферах, яка надає таку гарантію, однак докази, які підтверджують зазначену обставину позивачем не надано.
Оскільки на підставі можливого рішення суду у даній справі, позивач буде мати підстави звернутися до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), на обліку в якому він перебуває, з метою отримання відстрочки від призову на військову службу, тому рішення у справі може вплинути на обов'язки відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з оформлення такої відстрочки позивачу.
Проте позивач не визначив відповідний ТЦК та СП (в якому він перебуває на військовому обліку) як учасника справи (третю особу).
Таким чином, позивачу слід визначитись із учасниками справи чиї суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками позивача при встановленні факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Оскільки позивачем не вказано необхідних третіх осіб, копії позовної заяви з додатками для них суду не надані.
Після визначення кола осіб і зазначення їхніх даних в позовній заяві позивачу також слід додати копії заяв з додатками для кожної із сторін.
Отже, вищевказані недоліки позовної заяви унеможливлюють відкриття провадження по справі у зв'язку з чим її слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення таких недоліків.
Так, у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Водночас, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху із зазначенням недоліків позовної заяви, способу і строку їх усунення.
Зважаючи на вищевикладене, позивачу необхідно усунути недоліки своєї позовної заяви шляхом приведення останньої відповідно до вимог законодавства.
За таких обставин, в силу ч. 1 ст. 185 ЦПК України вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк п'ять днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних недоліків.
Керуючись 175, 177, 185 ЦПК України, суддя,
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини та надати позивачу для усунення вищевказаних недоліків п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити, що у разі неусунення недоліків заяви у строк, встановлений судом, така буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Наталія Суха