24 березня 2026 року
м. Київ
справа № 752/13072/23
провадження № 51 - 387 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги захисника ОСОБА_4
в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року,
установив:
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
м. Львова та жителя м. Києва,
засуджено за ч. 2 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК) і з застосуванням положень ст. 69 КК призначено покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 8 років.
Згідно з вироком, ОСОБА_5 04 квітня 2023 року близько 23:15 рухаючись по вул. І. Федорова у м. Києві в стані алкогольного сп'яніння на технічно справному автомобілі «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , у порушення пунктів 1.5, 2.3 п. п. «б», 2.9 п. п. «а», 10.1, 11.4 та дорожньої розмітки 1.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), виїхав на призначений для зустрічного напрямку руху бік дороги, де поблизу зупинки громадського транспорту «імені Казимира Малевича» здійснив наїзд на нерухомий припаркований автомобіль «MITSUBISHI CARISMA» д.н.з. НОМЕР_2 , за в якому перебував водій ОСОБА_6 , який в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року цей вирок залишено без змін.
17 березня 2026 року захисник ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу та просить поновити йому пропущений строк на касаційне оскарження судових рішень з огляду на те, що первинна касаційна скарга була ним подана засобами поштового зв'язку 20 листопада 2025 року, тобто в межах строку касаційного оскарження, однак з причин, що не залежали від волевиявлення сторони захисту, не надійшла до Верховного Суду та була повернута назад до поштового відділення.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою суду.
Колегія суддів (далі - Суд) вважає, що причини пропуску строку касаційного оскарження є поважними, а тому цей строк необхідно поновити.
Зі змісту касаційної скарги убачається що захисник просить змінити оскаржувані судові рішення у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості. Вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 більш м'який вид покарання у виді штрафу.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК, оскільки судами належним чином не було враховано докази, які могли істотно вплинути на висновки суду в частині визначення йому міри покарання. Зокрема, ОСОБА_5 визнав вину в скоєному в повному обсязі, щиро покаявся, сприяв розкриттю кримінального правопорушення, примирився з потерпілими та уклав нотаріально посвідчений договір про порядок відшкодування завданої шкоди, яку відшкодував достроково. До того ж,
ОСОБА_5 працює в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, йому присвоєно почесне звання Народного артиста України, має почесні відзнаки Міністерства культури і мистецтв України та бере активну участь у розвитку культури України. Окрім цього, засуджений активно займається волонтерською та благодійною діяльністю і на утриманні останнього перебуває його матір у віці 83 роки.
Потерпілий ОСОБА_6 не має претензій до ОСОБА_5 , і в судовому засіданні просив не призначати останньому суворе покарання.
З огляду на це захисник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій мали вичерпні підстави для призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК не пов'язаного з ізоляцією від суспільства.
Зазначає, що суд призначив покарання ОСОБА_5 без урахування його похилого віку. Більш того, в ході виконання вироку останній досягне пенсійного віку, що призведе до неможливості виконання вироку в повному обсязі з урахуванням положень ч. 3 ст. 61 КК.
Виконання покарання у виді обмеження волі призведе до перебоїв
у функціонуванні театру та фактично унеможливить його належну роботу, що негативно позначиться на розвитку української культури, на надходженнях до Державного бюджету України, а також позбавить можливості засудженого проводити благодійні концерти та займатися волонтерською діяльністю.
Відтак, призначене ОСОБА_5 покарання не відповідає його меті, передбаченій
ст. 50 КК, та є непропорційним.
На обґрунтування своїх доводів захисник посилається на правові позиції Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладені у відповідних постановах.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії оскаржених судових рішень, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2
ст. 286-1 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Фактично доводи касаційної скарги захисника зводяться до його незгоди
з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для призначення засудженому покарання з застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу.
Однак ці доводи не є прийнятними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, ступеню їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Наведених законодавчих приписів у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 не було порушено.
Як убачається з копії вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання місцевий суд, керуючись статтями 50, 65 КК, урахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність, характер (зміст) вчиненого діяння проти безпеки руху. Попри твердження захисника в касаційній скарзі, суд зважив на його щире каяття та активне сприяння в розкритті злочину, а також на повне добровільне відшкодування ним шкоди потерпілому, що визнав пом'якшуючими покарання обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Узявши їх до уваги у поєднанні з позицією потерпілого та даними про особу засудженого, місцевий суд призначив ОСОБА_5 із застосуванням положень ст. 69 КК основний захід примусу у виді обмеження волі на строк три роки.
При цьому, урахувавши сукупність наведених обставин та дотримуючись принципу індивідуалізації покарання, суд, з огляду на характер допущених порушень ПДР і суспільну небезпечність вчиненого діяння, дійшов висновку про неможливість призначення ОСОБА_5 покарання у виді штрафу, оскільки таке покарання не було б співмірним тяжкості вчиненого ним діяння.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги сторони захисту, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги, визнав їх безпідставними та мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При цьому апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_5 покарання є необхідним
і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, яке відповідає вимогам ст. 65 КК. Підстав для призначення засудженому покарання у виді штрафу апеляційний суд не встановив.
Урахувавши характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, а також дані про особу
ОСОБА_5 , у тому числі ті, на які захисник посилається у касаційній скарзі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність призначення йому покарання з застосуванням ст. 69 КК у виді обмеження волі на строк 3 роки, яке є справедливим та відповідає вимогам статті 65 КК. Підстав для пом'якшення та призначення покарання у виді штрафу Суд не вбачає .
Доводи захисника в касаційній скарзі, про те, що під час виконання вироку
ОСОБА_5 досягне пенсійного віку та з огляду на положення ч. 3 ст. 61 КК може постати питання щодо можливості виконання призначеного покарання в повному обсязі, є слушними. Разом із тим, на час апеляційного розгляду справи засуджений такого віку ще не досягнув. У разі досягнення ним цього віку при виконанні покарання сторона захисту вправі порушити відповідне питання в порядку, передбаченому розділом VIII КПК, з урахуванням положень ч. 9 ст. 59 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Посилання захисника в касаційній скарзі на правові позиції Верховного Суду щодо пом'якшення покарання є безпідставними. Призначення покарання відповідно до статей 50, 65 КК є дискреційним повноваженням суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, застосовуються з огляду на встановлені фактичні обставини кожного конкретного провадження та не мають універсального характеру. З огляду на відмінність фактичних обставин цього кримінального провадження від тих, на які посилається захисник, наведені правові позиції не можуть бути підставою для зміни ОСОБА_5 призначеного покарання.
Доводи захисника про застосування правового висновку, викладеного
в постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 484/2986/22, щодо положень ч. 3 ст. 61 КК не є релевантними до обставин цього кримінального провадження, оскільки у вказаній справі особа досягла 62-річного віку на момент ухвалення вироку апеляційним судом, тоді як у цьому провадженні як на момент ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, так і на даний час засуджений пенсійного віку не досягнув.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 419 КПК.
Обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Клопотання захисника ОСОБА_4 задовольнити.
Поновити строк на касаційне оскарження вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року та ухвали Київського апеляційного суду
від 25 вересня 2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва
від 24 листопада 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_5 у зв'язку з відсутністю підстав для її задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3