25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 363/5051/25
провадження № 61-217ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Мініч Григорій Григорович, на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року
у справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство, про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння,
У серпні 2025 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство, у якому прокурор просив витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння:
ОСОБА_3 земельні ділянки, кадастрові номери: 3221880802:15:002:0161, площею 0,1 га, та 3221880802:15:002:0160, площею 0,1 га;
ОСОБА_1 земельні ділянки, кадастрові номери: 3221880802:15:002:0158, площею 0,1 га, та 3221880802:15:002:0159, площею 0,107 га;
ОСОБА_4 земельну ділянку, кадастровий номер 3221880802:14:140:0168, площею 0,1433 га;
ОСОБА_5 земельну ділянку, кадастровий номер 3221880802:14:140:0169, площею 0,1404 га;
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк протягом десяти днів,
з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків, зокрема, з урахуванням підстав, пов'язаних із набранням чинності Законом України «Про внесення змін
до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-IX (далі - Закон № 4292-ІХ) та предмета позову у цій справі, позивачу необхідно було надати суду оцінку (експертно-грошову оцінку спірних земельних ділянок) здійсненої в порядку, визначеному законом, чинну на дату подання позовної заяви, а також надати суду документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок) здійсненої в порядку, визначеному законом «Про оцінку земель» і додати до позову вказані документи.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня 2025 року позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області
в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації
до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 , третя особа - Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське, про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння визнано неподаною та повернуто позивачу. Роз'яснено позивачу, що відповідно до частини сьомої статті 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою
до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вважав, що позивачем не усунуті недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі Вишгородського районного суду Київської області від 05 вересня 2025 року про залишення позовної заяви без руху.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року ухвалу
Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня 2025 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, апеляційний суд виходив з того, що у цій справі позов прокурора про витребування земельної ділянки поданий 28 серпня 2025 року, тобто після набрання чинності Законом №4292-ІХ та нової редакції частини четвертої статті 177 ЦПК України. Обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду встановлений у нормах матеріального права, зокрема у частині п'ятій статті 390 ЦК України. Положення частини п'ятої статті 390
ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна
у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. У цій справі прокурор обґрунтовує позов про витребування майна саме недобросовісністю набувачів, тому
з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові у подібних правовідносинах, положення частини п'ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин
не застосовуються. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України,
яка зобов'язує суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов
до вирішення цього питання з надмірним формалізмом.
06 січня 2026 року ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Мініч Г. Г., через підсистему «Електронний суд», звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду
від 04 грудня 2025 року у цій справі, у якій представник заявників, посилаючись
на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року та залишити в силі ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня 2025 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано обставини добросовісності чи недобросовісності набувача мають досліджуватися судом безпосередньо під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. При цьому факт недобросовісності набувача встановлюється судом на основі наданих сторонами та досліджених у ході розгляду доказів, а не виключно через вказівку позивача про недоборосовісність набувача у поданому позові.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду
від 04 грудня 2025 року представник заявників вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16,
від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 та від 05 квітня 2023 року у справі
№ 910/20528/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися
до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи законних інтересів (стаття 4 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05 вересня 2025 року позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області
в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації
до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 , третя особа - Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське, про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння залишено без руху.
Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції зазначив, що не погоджується
із розрахунком визначення позивачем ціни позову у розмірі 1 589 грн, оскільки вказаний розрахунок проведений всупереч приписам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та не відображає ринкової вартості майна на момент звернення до суду із позовом
та не підтверджений відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи). Відсутність звіту про нормативно-грошову оцінку вартості земельної ділянки позбавляє суд можливості правильно визначити розмір судового збору, що підлягає сплаті при поданні зазначеної позовної заяви за вимоги майнового характеру, який підлягає сплаті позивачем при зверненні до суду із вимогами про витребування земельної ділянки.
У порядку усунення недоліків позову судом запропоновано позивачу усунути вказані недоліки позовної заяви шляхом уточнення ціни позову, сплати судового збору з урахуванням ціни позову та внесення на депозитний рахунок суду (депозитний рахунок ТУ ДСА України в Київські області, код ЄДРПОУ: 26268119, рахунок: UA768201720355259001000018661, банк: Державна казначейська служба України, м. Київ) відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошової оцінки земельної ділянки), здійсненої в порядку, визначеному Законом України
«Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, і додати до позову вказані документи.
10 вересня 2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла заява керівника Вишгородської окружної прокуратури, у якій позивач зазначав,
що механізм компенсації вартості спірного майна, яке незаконно вибуло з власності держави чи територіальної громади, застосовується у разі, якщо відповідачем
за позовом прокурора є добросовісний набувач. Добросовісним набувачем майна, в розумінні статті 388 ЦК України, є особа, яка не знала і не могла знати, що вона
за відплатним договором придбала майно у особи, яка не мала права це майно відчужувати. У даному випадку добросовісність відповідачів виключається
з підстав вказаних у позові. Прокурор у позовній заяві вказав, що відповідачі
є першими набувачами спірної земельної ділянки та не набували її за відплатним договором. Саме такому правовому обґрунтуванню позовних вимог
має надаватися оцінка судом. Вважає, що вирішення питання щодо добросовісності/недобросовісності відповідачів у спірних правовідносинах
має здійснюватися судом на стадії ухвалення рішення і він не вправі відхиляти твердження позивача ще на стадії розгляду справи. Невнесення прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду може бути підставою для відмови у задоволенні позову при установленні судом добросовісності відповідача, як набувача спірного майна, проте, не є підставою для залишення позову без руху.
Згідно з положеннями статей 185-187 ЦПК України суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
У відповідності до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін
до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року, згідно з яким статтю 390 ЦК України доповнено частиною 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора
про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування
або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову
до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування
або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна
від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади
до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Статтю 265 ЦПК України доповнено частиною 14 такого змісту: «14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним
на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача».
Про обов'язковість урахування положень Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» зазначено у постановах Верховного Суду
від 30 квітня 2025 року у справі № 686/14711/21, від 07 травня 2025 року у справі
№ 128/680/21, від 21 травня 2025 року у справі № 678/1280/21.
У цій справі позов прокурора про витребування земельної ділянки поданий
28 серпня 2025 року, тобто після набрання чинності Законом № 4292-ІХ та новою редакцією частини четвертої статті 177 ЦПК України.
Апеляційним судом враховано, що 12 листопада 2025 року Верховний Суд прийняв постанову у справі № 127/8274/24 (у подібних правовідносинах) та вказав,
що обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна
у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. У випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача,
то положення частини п'ятої статті 390 ЦК України не застосовуються. Питання
про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п'ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна
на депозитний рахунок суду.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції виснував, що обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду встановлений
у нормах матеріального права, зокрема у частині п'ятій статті 390 ЦК України.
Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.
У цій справі прокурор обґрунтовує позов про витребування майна саме недобросовісністю набувачів, тому з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 127/8274/24, положення частини п'ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин
не застосовуються. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
Отже, апеляційний суд правильно виснував, що суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов'язує суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених
цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання з надмірним формалізмом.
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно
не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності
між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму,
так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, №26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог,
оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним
(Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A №253-В).
Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися
з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання,
слід звертати увагу на обставини справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, правильно виснував, що ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня
2025 року постановлена без додержання норм процесуального права, оскільки висновок суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах процесуального закону.
З огляду на викладене апеляційний суд зробив обґрунтований висновок
про скасування ухвали Вишгородського районного суду Київської області
від 11 вересня 2025 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки ґрунтуються
на незгоді з обставинами, встановленими судом, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги в частині неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частина друга
статті 389 ЦПК України), на які посилається представник заявників у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин та не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції, викладеним в оскаржуваній постанові, яка є предметом касаційного перегляду.
Доводи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України колегія суддів до уваги не бере, оскільки Верховним Судом вже висловлена правова позиція щодо спірних правовідносин
у постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 484/1213/25 (провадження 61-15817св25) та постанові Верховного Суду від 28 січня 2026 року
у справі № 363/4768/25 (провадження 61-16032св25) і підстави відступлення
від цих висновків відсутні.
Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того,
щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права
є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет
неє підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236)).
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно
від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності,
які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті
6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina
v. Ukraine, заява№ 63566/00, § 23)). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Мініч Г. Г., на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня
2025 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
в інтересах яких діє адвокат Мініч Григорій Григорович, на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року у справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство,
про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара