26 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 915/1439/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги фізичної особи - Самедової Наілі Ісбендияр кизи
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025
у справі за позовом Миколаївської міської ради
до фізичної особи - Самедової Наілі Ісбендияр кизи
про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення громадського будинку (магазину), скасування державної реєстрації та припинення права власності на громадський будинок (магазин),
У вересні 2023 року Миколаївська міська рада (далі - Рада) звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Самедової Наілі Ісбендияр кизи (далі - відповідачка, скаржниця, ФОП Самедова Н.І.), в якому просила:
- зобов'язати ФОП Самедову Н. І. усунути перешкоди в користуванні Радою земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136900:02:002:0062, шляхом знесення громадського будинку (магазину) по АДРЕСА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за відповідачкою право власності на громадський будинок (магазин), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1229179048101, державна реєстрація від 20.04.2017, запис за № 20056483).
Позов мотивований тим, що вказана земельна ділянка передавалася відповідачці в оренду виключно для розміщення та обслуговування тимчасової споруди (торговельного павільйону) та без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Договір оренди сплив 08.12.2017. В подальшому Рада не приймала жодних рішень щодо надання права користування цією земельною ділянкою та права на її забудову. Проте, відповідачка здійснила самочинне будівництво об'єкту нерухомості на земельній ділянці комунальної власності, яка ніколи не відводилась для цієї мети, що свідчить про порушення прав територіальної громади міста Миколаєва на вільне володіння, користування та розпорядження землею комунальної власності.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка зазначала, що земельна ділянка виділялась та передавалась їй саме для розміщення (будівництва) будівлі (павільйону, магазину), а саме будівництво відбувалося на підставі відповідних дозвільних документів.
Господарський суд Миколаївської області рішенням від 13.06.2025 у задоволенні позову відмовив.
Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09.12.2025 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Зобов'язав ФОП Самедову Н. І. усунути перешкоди в користуванні Радою земельною ділянкою шляхом знесення громадського будинку (магазину). В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на момент реєстрації Декларації про початок виконання будівельних робіт, Декларації про готовність об'єкта до експлуатації так і станом на момент реєстрації за відповідачкою права власності на спірний об'єкт нерухомого майна діяли договори оренди, які містили чіткі умови та застереження щодо використання земельної ділянки, а саме без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що факт присвоєння адреси не змінює статусу самочинності проведеного відповідачкою будівництва та не виключає можливості задоволення позовних вимог (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 915/1402/16). Також жодним чином не змінює статус самочинного будівництва отримані відповідачкою у період з 2003 по 2008 рік погодження на розміщення торговельного павільйону, технічні умови щодо підключення комунікацій до цього об'єкту, погодження його фасадного плану тощо.
Водночас суд апеляційної інстанції, посилаючись на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35) вказав, що не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.
Оскільки Рада як власник земельної ділянки, не надавала згоди на визнання права власності на самочинно збудоване майно і заперечує проти його перебування на комунальній землі, то задоволення вимоги про знесення такого майна та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав власника, узгоджується із наведеними приписами статті 152 Земельного кодексу України та положеннями частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України.
До Верховного Суду від представника ФОП Самедової Н.І. - адвоката Надіч Нонни Дидронівни через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга, в якій представник відповідачки просила скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.06.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.
Верховний Суд ухвалою від 19.02.2026 повернув касаційну скаргу ФОП Самедової Н. І. на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі скаржнику відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 292 ГПК України оскільки скаржник не обґрунтував належним чином підстав для оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, а доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, фактично зводилися до спонукання Суду переоцінити докази та фактичні обставини справи.
Крім того, Верховний Суд вказав, що скаржник фактично намагається ввести в оману суд з приводу наявності висновків Великої Палати Верховного Суду, неврахованим судом апеляційної інстанції, які фактично у наведених скаржником постановах відсутні. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що доводи скаржника в основному зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на проведення відповідачкою будівництва на земельній ділянці та реєстрації за собою права власності на нерухоме майно за відсутності волевиявлення орендодавця.
Від ФОП Самедової Н. І. до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, у якій скаржниця просить, зокрема, оскаржувану постанову скасувати, залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.06.2025.
Також відповідачка до касаційної скарги додала заяву про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025.
Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Щодо випадків касаційного оскарження
Згідно із частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржниця вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2021 у справі № 826/4893/18, у якій, як вказано у касаційній скарзі, "сформульовано чіткий правовий підхід щодо виключних юридичних підстав, за наявності яких об'єкт може вважатися самочинним будівництвом". У зазначеній постанові, як вказує скаржниця, Суд дійшов висновку, "що визначальним є встановлення саме ознак самочинного будівництва, а не будь-яких інших порушень".
Втім, у зазначеній постанові подібні висновки відсутні. У справі № 826/4893/18 вирішувався адміністративний спір щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання виконати рішення від 13.02.2018 № 91. Позовні вимоги Державної авіаційної служби України у справі були обґрунтовані тим, що відповідачами видані документи, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки по об'єкту будівництва без дотримання вимог щодо використання приаеродромної території. Однак договірні відносини у цій справі не досліджувалися.
Також скаржниця посилається на постанови Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 814/1914/16, від 26.06.2018 у справі № 826/20445/16, від 18.10.2018 у справі № 695/3442/17, від 23.10.2018 у справі № 826/9275/17, від 13.12.2018 у справі № 522/6212/17, від 22.01.2019 у справі № 826/17907/17, від 06.10.2020 у справі № 826/8427/17.
Водночас у пункті 68 постанови Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 Суд вказує, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням того, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
Разом з тим Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у вказаній постанові у справі № 908/2287/17 погодився з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, щодо того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
З огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо) з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах. Водночас скаржник має обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок, що не врахований судами попередніх інстанцій.
Водночас ФОП Самедова Н.І., визначаючи підставою оскарження постанови суду апеляційної інстанції пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не наводить формулювання висновку щодо застосування норми права як матеріальної, так і процесуальної, з викладенням правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах, з обґрунтуванням подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок, що не врахований судами попередніх інстанцій.
Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу.
Щодо доказів сплати судового збору
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені у Законі України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (рік подання позовної заяви у справі № 915/1439/23) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено в розмірі 2684,00 грн.
Відповідно до підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, від розміру оспорюваної суми.
Предметом позову у цій справі є дві вимоги немайнового характеру.
З урахуванням викладеного на час подання касаційної скарги у справі скаржниця повинна була сплатити судовий збір у розмірі 10 736,00 грн (2684,00 грн х 2 х 200 %).
Однак, скаржниця до касаційної скарги документів, що підтверджують сплату судового збору, не додала.
Щодо строку на касаційне оскарження
Скаржник до касаційної скарги додав клопотання, у якому просить поновити строк на касаційне оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 та вказує, що підготовка нової редакції касаційної скарги об'єктивно потребувала часу для доопрацювання правової позиції та усунення недоліків, така касаційна скарга подана до Суду без невиправданих зволікань після отримання ухвали від 19.02.2026.
Водночас скаржник вказує, що на строки підготовки процесуальних документів об'єктивно вплинули умови воєнного стану, зокрема, регулярні відключення електроенергії, перебої в роботі мережі Інтернет, оголошення повітряних тривог, технічні збої підсистеми "Електронний суд" та необхідність підготовки паперових примірників документів.
Суд розглянув доводи клопотання та зазначає таке.
За частиною першою статті 288 ГПК України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно зі статтею 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Повна постанова Південно-західного апеляційного суду від 09.12.2025 складена 10.12.2025 та доставлена в Електронний кабінет представника ФОП Самедової Н.І. - адвоката Надіч Нонни Дидронівни 11.12.2025 о 19:41. Вперше від ФОП Самедової Н.І. до Верховного Суду касаційна скарга надійшла 30.12.2025, тобто в межах строку на касаційне оскарження, який закінчувався 05.01.2026.
Відповідно до штампу Верховного Суду "Скриня" на касаційній скарзі ФОП Самедової Н.І. така скарга у цій справі повторно надійшла до Суду 12.03.2026, а згідно з кур'єрською накладною дата відправлення скарги - 26.02.2026, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.
За інформацією комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" копія ухвали Верховного суду від 19.02.2026 у цій справі доставлена в Електронний кабінет адвоката скаржниці - Надіч Нонни Дидронівни 19.02.2026 о 19:30 і вважається врученою відповідно до статті 242 ГПК України 20.02.2026.
Згідно з частинами другою, третьою статті 288 ГПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Суд зазначає, що саме по собі твердження скаржниці про те, що на строки підготовки процесуальних документів об'єктивно вплинули умови воєнного стану, зокрема, регулярні відключення електроенергії, перебої в роботі мережі Інтернет, оголошення повітряних тривог, технічні збої підсистеми "Електронний суд" та необхідність підготовки паперових примірників документів, в силу приписів статей 76, 77 ГПК України не є належним і допустимим доказом поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, як і не надання жодних доказів, які б свідчили про зазначене.
Звернення з касаційною скаргою є суб'єктивною дією скаржника, який зацікавлений у касаційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі спрямовані на своєчасне одержання судових рішень, а також якісну підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.
Отже посилання скаржниці на те, що оновлену касаційну скаргу підготовлено та подано до Суду разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження без невиправданих зволікань не є підставою для поновлення пропущеного процесуального строку, оскільки для добросовісного користування своїми процесуальними правами мала би подати первісну касаційну скаргу із дотриманням всіх вимог, встановлених статтями 287 та 290 ГПК України.
Можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується з наявністю поважних причин пропуску строку звернення зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків. Суд має вказати підстави поновлення строку, і такі підстави мають бути об'єктивними і не можуть залежати від суб'єктивних чинників, якими керувався скаржник, та які призвели до пропуску строку на касаційне оскарження в даному випадку.
Лише факт подання стороною заяви про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду поновити цей строк, оскільки заява про поновлення строку для подання касаційної скарги з огляду на приписи статті 119 ГПК України повинна містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.
ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності/неповажності причин пропуску строку.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Частиною четвертою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Істинність твердження, зокрема, про те, що на строки підготовки процесуальних документів вплинули регулярні відключення електроенергії, перебої в роботі мережі Інтернет, оголошення повітряних тривог, технічні збої підсистеми "Електронний суд" та необхідність підготовки паперових примірників документів, має бути доведена суду доказами, які відповідають статям 76- 79 ГПК України щодо достовірності, належності і допустимості, однак вказаного зроблено не було.
З огляду на викладене колегія суддів визнає неповажними підстави, наведені скаржницею в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі.
Згідно із частиною третьою статті 292 ГПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Отже, для усунення недоліків касаційної скарги ФОП Самедовій Н.І. необхідно:
- навести інші підстави для поновлення строку на касаційне оскарження у цій справі, ніж наведені у заяві про поновлення такого строку, та додати відповідні докази;
- виконати вимоги частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України і зазначити, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не застосував або застосував неправильно, і якого саме висновку не врахував щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, з обґрунтуванням подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок, що не врахований судами попередніх інстанцій;
- надати до Верховного Суду документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 10 736,00 грн за подання цієї касаційної скарги, який має бути перерахований за такими реквізитами:
отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102,
код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783,
банк отримувача: Казначейство України (ЕАП),
номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007,
код класифікації доходів бюджету: 22030102
найменування податку, збору, платежу: Судовий збір (Верховний Суд, 055).
Суд звертає увагу скаржника на те, що обов'язковими реквізитами у призначенні платежу для ідентифікації скарги є, зокрема, номер справи, в межах якої подається відповідна скарга, та дата судового рішення, що оскаржується.
Реквізити рахунків для зарахування судового збору за подання касаційної скарги розміщено також на офіційному вебсайті Верховного Суду.
Керуючись статтями 119, 174, 234, 235, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Самедової Наілі Ісбендияр кизи на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі № 915/1439/23 залишити без руху.
2. Встановити строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
3. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги з доданими документами направити іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України та надати до Верховного Суду докази про таке направлення.
4. Роз'яснити, що у разі невиконання вимог суду касаційна скарга у справі № 915/1439/23 вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський