26.03.2026 Справа № 914/705/26
Господарський суд Львівської області у складі судді Бургарт Т.І., розглянувши заяву про видачу судового наказу
від заявника: фізичної особи-підприємця Панченко Ірини Георгіївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
до боржника: фізичної особи-підприємця Чаплицької Надії Миколаївни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 );
про: стягнення з Фізичної особи-підприємця Чаплицької Надії Миколаївни заборгованості за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом в сумі 23700,00 грн та 332,80 грн судового збору, -
Фізична особа-підприємець Панченко І.Г. звернулася до Господарського суду Львівської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця Чаплицької Надії Миколаївни заборгованості за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Заявник зазначає, що 28 жовтня 2025 року між фізичною особою-підприємцем Чаплицькою Н.М. (замовником) та фізичною особою-підприємцем Панченко І.Г. (перевізником) у письмовій формі укладено договір-заявку №2810 про надання послуг з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - договір-заявка), відповідно до умов якої перевізник (заявник) зобов'язався надати послуги з організації перевезення товару замовнику (боржнику) на умовах їх наступної оплати замовником в сумі 23700,00 грн.
Згідно доводів заявника, перевізником надані послуги згідно умов договору у повному обсязі, які фізичною особою - підприємцем Чаплицькою Н.М. не оплачено, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 23700,00 грн, вимогу про стягнення якої заявлено в порядку наказного провадження.
Розглянувши подану заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу у зв'язку з недоведеністю заявником наявності у нього права грошової вимоги до боржника, що обґрунтовується наступним.
За змістом статей 147, 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Заявник вказує, що в порушення умов договору-заявки боржником не здійснено оплати за послуги з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом за актом наданих послуг №71 від 29 жовтня 2025 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість на загальну суму 23 700,00 грн, яка є предметом стягнення. На підтвердження вимог до заяви додано копію договору-заявки, акту надання послуг та рахунок-фактуру №71 від 29 жовтня 2025 року.
Судом встановлено, що укладений сторонами договір заявка на перевезення вантажів автомобільним транспортом містить обов'язкові реквізити сторін, в тому числі підписи як замовника, так і перевізника. Зі змісту договору вбачається, що сторони досягли згоди щодо істотних умов, зокрема, таких як назва вантажу, його вага, тип авто, спосіб завантаження/розвантаження, адреса завантаження/вивантаження, сума та порядок розрахунків та інші.
Разом з тим, заявником не долучено доказів на підтвердження того, що перевізником виконано обов'язки за договором відповідно до узгоджених умов.
Акт наданих послуг №71 від 29 жовтня 2025 року не містить підпису замовника, а відтак на підставі цього акту суд позбавлений можливості встановити, що послуги перевезення вантажу відповідно до договірних умов були фактично надані заявником та отримані замовником.
Згідно умов договору сторони узгодили порядок розрахунків впродовж 8-15 робочих днів, відтак право грошової вимоги у перевізника виникає вже після надання послуг перевезення.
Отже, недоведеність факту надання послуг виключає можливість встановлення виникнення у заявника права грошової вимоги до боржника, що, у свою чергу, є самостійною підставою для відмови у видачі судового наказу відповідно до пункту 8 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України.
Суд наголошує, що у наказному провадженні підлягають захисту лише безспірні вимоги, підтверджені належними та допустимими доказами, які дають змогу встановити не лише факт укладення договору, але й факт належного виконання зобов'язань стороною, що заявляє вимогу.
Сам по собі факт укладення договору не є достатньою підставою для виникнення у кредитора права грошової вимоги, оскільки таке право є похідним від належного виконання ним своїх зобов'язань за договором. Відтак, обов'язковою передумовою виникнення права вимоги оплати є доведеність факту надання послуг у відповідному обсязі та їх прийняття боржником.
У випадку, коли подані заявником докази не підтверджують фактичного надання послуг, зокрема через відсутність підпису замовника на акті приймання-передачі послуг чи інших належних доказів їх виконання та прийняття, такі обставини свідчать про недоведеність самого юридичного факту, з яким закон та умови договору пов'язують виникнення обов'язку з оплати.
Як вбачається з аналізу вищенаведених норм законодавства, судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених послуг.
Відтак, безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідними доказами.
Частиною 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Наявність спору про право вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума у розмірі 23 700,00 грн боргу з оплати послуг перевезення товару є непідтвердженою.
Згідно з частиною 2 статті 152 Господарського процесуального кодексу України, про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Разом з цим, суд звертає увагу заявника на те, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (частина 1 статті 153 Господарського процесуального кодексу України).
На підставі наведеного, керуючись статтями 147, 148, 150, 152, 153, 154, 175, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Відмовити фізичній особі-підприємцю Панченко Ірині Георгіївні у видачі судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця Чаплицької Надії Миколаївни заборгованості у розмірі 23 700,00 грн.
2. Ухвала підписана 20 березня 2026 року, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в строк, встановлений частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Бургарт Т.І.