Рішення від 20.10.2025 по справі 911/2869/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2869/23

Розглянувши матеріали справи за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі

1. Фонду державного майна України,

2. Державного агентства меліорації та рибного господарства України

3. Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп»

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

прокуратури: Гущесова О.В.;

позивача 1: Руденко К.М

позивача 2: не з'явився;

позивача 3: не з'явився;

від відповідача 1: Зікрата М.М.;

від відповідача 2: не з'явився.

Обставини справи:

У провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Державного агентства меліорації та рибного господарства України та Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2023 відкрито провадження у справі № 911/2869/23 за правилами загального позовного провадження. Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.

В ході підготовчого провадження у справі № 911/2869/23 судові засідання відкладались з метою з'ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

В ході підготовчого провадження у справі з наданих сторонами пояснень та заперечень судом встановлено, що як вбачається з обставин спору, прокуратура в якості однієї з підстав позовних вимог посилається на порушення відповідачами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», зокрема, щодо заборони приватизації гідротехнічних захисних споруд.

Як визначено ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», до об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об'єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема: водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, гідротехнічні захисні споруди, об'єкти інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем.

Також в якості підстав позову прокуратура посилається на ті обставини, що відповідачами порушено порядок приватизації спірного майна, як такого, що не увійшло до статутних фондів товариств у ході їх приватизації.

Зокрема, прокуратура посилається на обставини приватизації Сквирського сільськогосподарського-рибоводного господарства, яке за Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 12.08.1999 року № 5-25-7/15 перетворено у ВАТ «Сквирасільрибгосп», яке у подальшому реорганізовано у ТОВ «Сквираплемрибгосп», з яких вбачається, що згідно з Планом приватизації, затвердженим 11.08.1999 начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 11.08.1999 року визначено перелік основних засобів, які входили до складу майна господарства, однак які не підлягали приватизації відповідно до ст.ст. 3-6 Водного кодексу України (як штучно створені водні об'єкти, що мають загальнодержавне значення), до такого переліку належали і ставки, гідротехнічні споруди, які є предметом спору у справі.

У зв'язку з чим, прокуратура у позові стверджує, що водогосподарські об'єкти з розташованими на них гідротехнічними спорудами не увійшли до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп» під час приватизації Сквирського сільськогосподарського-рибоводного господарства, тому відповідні гідроспоруди, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп», були передані на баланс ДП «Укрриба» (та частково до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України), уповноваженим органом управління майном є Державне агентство меліорації та рибного господарства України.

Відтак, позовні вимоги та наведені у позові порушення безпосередньо пов'язані з вищенаведеними фактами належності спірних гідроспоруд до наведеного в ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» переліку об'єктів (гідротехнічних захисних споруд), приватизація яких заборонена та невходження спірних гідроспоруд до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп» під час приватизації Сквирського сільськогосподарського-рибоводного господарства, відповідно і до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп». Наведено слугує підставою для тверджень прокуратури, що відповідні гідроспоруди перебувають на балансі ДП «Укрриба» (частково входять до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України) та належать до сфери управління Державного агентства меліорації та рибного господарства України, тому не могли бути приватизовані в оскаржувані у позові спосіб та порядок.

В свою чергу, відповідач 1 - ТОВ «Сквираплемрибгосп» у відзиві позовні вимоги заперечував, посилаючись на наявність у законі заборони на приватизацію саме гідротехнічних захисних споруд, до яких спірні об'єкти не належать. Також відповідач 1 у відзиві наголошував на безпідставності тверджень прокуратури про віднесення спірних гідроспоруд до майна господарства, яке не підлягало приватизації відповідно до ст.ст. 3-6 Водного кодексу України, оскільки у Плані приватизації, затвердженому 11.08.1999 начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 11.08.1999, мова йшла лише про водні об'єкти.

Таким чином, без дослідження питання щодо належності спірних об'єктів (гідроспоруд) до наведеного у ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, повне та всебічне дослідження обставин та вирішення спору не можливо.

З огляду на викладене, з метою встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про необхідність призначення у справі судової експертизи, якою має бути встановлено вид та функціональне призначення спірних гідроспоруд, зокрема, чи відносяться гідроспоруди ставків за реєстраційними номерами об'єктів нерухомого майна: 1613325132240; 1613333932240; 1613342032240; 1613348532240; 1613358232240 за своїми технічними характеристиками та функціональним призначенням до гідротехнічних захисних споруд.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.01.2024 було зупинено провадження у справі № 911/2869/23 та призначено судову інженерно-технічну експертизу гідроспоруд, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшов супровідний лист від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 12954/10475-4-25/40 від 20.06.2025 з доданими до нього матеріалами справи № 911/2869/23 про закриття експертного провадження та залишення ухвали від 31.01.2024 без виконання у зв'язку з невиконанням попередньої оплати за проведення експертизи.

З огляду на вищевикладене, ухвалою Господарського суду Київської області від 15.07.2025 поновлено провадження у справі № 911/2869/23.

В ході підготовчого провадження у справі прокуратура заперечувала покладення на неї витрат на проведення судової експертизи, оскільки експертиза призначалась та необхідна для встановлення обставин, якими відповідач 1 заперечує проти позову.

Відповідач 1 зазначив про відсутність у нього необхідності у проведенні експертизи, не погодився нести витрати на оплату експертизи, зазначив про розгляд справи за наявними у справі матеріалами, яких, на його думку, достатньо для вирішення спору.

За наслідками підготовчого провадження у справі № 911/2869/23 прокурор та позивач 1 позовні вимоги підтримали, відповідачі проти позову заперечували. Сторони зазначили, що ними повідомлено про всі обставини справи, які їм відомі, та надані суду всі наявні у них докази. Позивачі 2, 3 та відповідач 2 в підготовче засідання 27.08.2025 не з'явились.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.09.2025.

У судовому засіданні 26.09.2025 оголошувалась перерва у розгляді справи на 20.10.2025 у зв'язку з обставинами, які підпадають під випадки, наведені у ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 20.10.2025 прокурор та позивач 1 позовні вимоги підтримали, відповідач 1 проти позову заперечував. Позивачі 2, 3 та відповідач 2 в судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв'язку з чим, в судовому засіданні 20.10.2025 судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Державного агентства меліорації та рибного господарства України та Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, у якому просить суд:

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу об'єкта державної власності шляхом викупу № 19/20, укладений 04.12.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та ТОВ «Сквираплемрибгосп».

- повернути у власність держави спірне нерухоме майно - гідротехнічні споруди ставків у складі:

ставка «Коханський» (інвентар. № 175), реєстраційний номер ОНМ 1613333932240, а саме: дамба довжиною 85 м, гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м;

ставка «Лазурівський» (інвентар. № 176), реєстраційний номер ОНМ 1613342032240, а саме: дамба довжиною 80 м, гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 8 м;

ставка «Панський» (інвентар. № 178), реєстраційний номер ОНМ 1613348532240, а саме: гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м;

ставка «Мельниківський» (інвентар. № 179), реєстраційний номер ОНМ 1613358232240, а саме: дамба довжиною 140 м, гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м, гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 12 м;

ставка «Галецький» (інвентарний № 171), реєстраційний номер ОНМ 1613325132240, а саме: дамба довжиною 75 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 8 м,

шляхом його витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України, Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, Фонду державного майна України.

В обґрунтування позовних вимог прокуратура зазначає, що опрацюванням відкритих джерел інформації, розміщених офіційному сайті електронної торгової системи (далі ETC «Прозорро. Продажі») на «Прозорро.Продажі» установлено що пунктом 2 до додатка 3 «Перелік окремого майна, що підлягає приватизації в 2019 році» наказу Фонду державного майна України від 16.08.2019 № 825 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році» до переліку об'єктів, що підлягають приватизації включено наступні об'єкти державної власності вул. Польова, 47, с. Красноліси, Сквирський район, Київська область (адреса місцезнаходження майна):

гідротехнічні споруди ставка «Мельниківський» (дамба довжиною 140 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 12 м;);

гідротехнічні споруди ставка «Панський» (гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м);

гідротехнічні споруди ставка «Лазурівський» (дамба довжиною 80 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 8 м);

гідротехнічні споруди ставка «Коханський» (дамба довжиною 85 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м);

гідротехнічні споруди ставка «Галецький» (дамба довжиною 75 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 8 м);

Однак, в ЕТС «Прозорро. Продажі» відсутні будь-які дані та документація щодо подальшого ходу приватизації спірних гідротехнічних споруд, а лише зазначено про очікування інформаційного повідомлення щодо вказаних об'єктів малої приватизації.

Водночас, на офіційному сайті Фонду державного майна України розміщено дані про те, що наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 576 від 22.08.2019 прийнято рішення про приватизацію вказаних об'єктів і наразі зазначені об'єкти малої приватизації державної власності мають «статус» та «категорію» як продані.

Опрацюванням даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно установлено, що право власності на вищевказані об'єкти нерухомого майна зареєстровано 11.12.2020 за ТОВ «Сквираплемрибгосп» на підставі Договору купівлі-продажу об'єктів державної власності шляхом викупу від 04.12.2020 № 19/20, за наступними реєстраційними номерами об'єктів нерухомого майна: 1613325132240; 1613333932240; 1613342032240; 1613348532240; 1613358232240.

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (надалі РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Регіональне відділення) та ТОВ «Сквираплемрибгосп» 04.12.2020 укладено Договір купівлі-продажу № 19/20 об'єкта малої приватизації окремого майна гідротехнічних споруд ставків у складі: ставка «Галецький» (дамба довжиною 75 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 8 м); ставка «Коханський» (дамба довжиною 85 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м); ставка «Лазурівський» (дамба довжиною 80 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 8 м); ставка «Панський» (гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м); ставка «Мельниківський» (дамба довжиною 140 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 12 м), що знаходяться за адресою: Київська область, Сквирський (нині Білоцерківський) район, с. Красноліси, вул. Польова, 47, які під час приватизації не увійшли до статутного капіталу BAT «Сквирасільрибгосп», правонаступником якого є ТОВ «Сквираплемрибгосп» (далі - Договір).

Ціна продажу об'єкта встановлена на підставі затвердженого наказом Регіонального відділення від 29.11.2019 № 270 висновку про вартість майна й становить 198 948,00 грн., в т.ч. ПДВ 33 158,00 грн (п. 2.1 Договору).

Договір підписаний сторонами, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловолом С.М., серія та номер договору: 19/20. Право приватної власності на придбане державне майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за наступними реєстраційними номерами об'єктів нерухомого майна: 1613325132240; 1613333932240; 1613342032240; 1613348532240; 1613358232240.

Однак, як зазначає прокуратура у позові, в процесі приватизації Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства ставковий фонд разом з гідроспорудами ставків був вилучений зі статутного капіталу ВАТ «Сквирасільрибгосп», спірні гідротехнічні споруди з 2004 року перебували в оренді ТОВ «Сквираплемрибгосп» аж до моменту їх приватизації у спосіб, передбачений ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» № 2269-VIII і на думку прокурора належало до сфери управління Міністерства аграрної політики України, уповноваженим органом управління було Державне агентство меліорації та рибного господарства України, а балансоутримувачами спірного майна було ДП «Укрриба» та частково до сфери управління Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (бувша Державна служба автомобільних доріг України) (інв. об'єкти №№ 190,172,168,178,189, 186), тому в даному випадку відсутні підстави для приватизації гідротехнічних споруд, які також на думку прокурора, є захисними, шляхом їх викупу.

Підставою позову у цій справі є:

- допущення відповідачами грубих порушень вимог чинного приватизаційного законодавства при відчуженні державного майна;

- за відсутності належних доказів права господарського відання щодо отримання майна на балансі відповідача 1, останній безпідставно зазначив себе балансоутримувачем вказаного майна;

- в матеріалах приватизаційної справи відсутні визначені законодавством документи, які підтверджують вид та функціональне призначення спірних гідротехнічних споруд;

З приводу визначення позивачем 1 Фонду держмайна України, прокуратура зазначила, що він є центральним органом виконавчої влади та особою, яка має суб'єктивне матеріальне право від імені держави на захист її інтересів у цьому спорі відносно спірного майна, і, відповідно, право на позов.

Сквирське сільськогосподарське - рибоводне господарство утворено на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області «Про реструктуризацію Білоцерківського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства» від 25.11.1998 № 5-25-6/483, згідно з яким указане державне підприємство поділено на окремі структурні підрозділи - Білоцерківське державне сільськогосподарське рибоводне підприємство, Сквирське сільськогосподарсько-рибоводне господарства, Таращанське сільськогосподарсько-рибоводне господарство з передаванням останнім державного майна згідно розподільчого балансу.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 12.08.1999 № 5-25-7/15 Сквирське сільськогосподарське-рибоводне господарство перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Сквирасільрибгосп», яке у подальшому реорганізовано у ТОВ «Сквираплемрибгосп».

План приватизації Сквирського сільськогосподарського - рибоводного господарства (далі - план приватизації) було затверджено 11.08.1999 начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області.

Визначено перелік основних засобів, які входили до складу зазначеного господарства, однак які не підлягали приватизації, а саме: ставок № 1 «Хиполя» (інвентар. № 163); ставок № 3 «Монах» (інвентар. № 165); ставок № 4 «Берізка» (інвентар. № 166); ставок № 5 «Новий» (інвентар. № 167); ставок № 6 «Середній» (інвентар. № 168); ставок № 7 «Лебідь» (інвентар. № 169); ставок «Галецький» (інвентар. № 171); ставок «Сільський» (інвентар. № 172); ставок «Боговик» (інвентар. № 173); ставок «Нижній» (інвентар. № 174); ставок «Коханський» (інвентар. № 175); ставок «Лазурівський» (інвентар. № 176); ставок «Панський» (інвентар. № 178) ставок «Мельниківський» (інвентар. № 179); ставок «Верхній» (інвентар. № 180); ставок № 4 (інвентар. № 182); ставок № 5 (інвентар. № 183); ставок № 1 (інвентар. № 186); ставок № 2 (інвентар. № 187); ставок № 3 (інвентар. № 188); ставок «Нагульний» (інвентар. № 189); ставок «Нагульний» Н-І (інвентар. № 190); ставок зимувальний 3с-1 (інвентар. № 192); ставок зимувальний 3с-2 (інвентар. № 193).

Пунктом 4 даного плану приватизації визначено, що майно, яка не підлягає приватизації, залишається на балансі підприємства, використовується за призначенням і утримується в технологічно справному стані. Управління цим майном здійснює Державний комітет рибного господарства України, що входив до структури Міністерства аграрної політики України.

22.02.2000 наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області за № 5-25-11/3 приватизацію ВАТ «Сквирасільрибгосп» визнано завершеною.

При цьому, у ході приватизаційної процедури до переліку переданого нерухомого майна новоутвореного ВАТ «Сквирасільрибгосп» згідно наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України від 12.08.1999 № 5-25-7/15 увійшли виключно наступні об'єкти нерухомості: склад міндобрив (інвентар. № 48); склад міндобрив (інвентар. № 50); будинок бригадний (інвентар. № 51); склад гранул кормів (інвентар. № 53); склад ПММ (інвентар. № 45); будинок контори (інвентар. № 46); вагова з прохідною (інвентар. № 47); будка пересувна (інвентар. № 52); будинок-вагон (інвентар. № 54); покриття доріг тверде (інвентар. № 821); електромережа із зборкам (інвентар. № 819); сарай (інвентар. № 750); сарай (інвентар. № 751), загальною вартістю 93 572 грн. Загальна вартість майна, що залишилося в державній власності становила 203 386 грн., а саме: вартість державного житлового фонду 56 235 грн.; вартість об'єктів, які не підлягали приватизації - 147 151 грн.

З метою забезпечення єдиного методологічного підходу при приватизації підприємств і організацій рибної галузі Фондом державного майна України та Державним комітетом рибного господарства України затверджено (погодження від 16.10.1998 № 4-8-6/1878 та від 16.10.1998 № 10-30-10465) спільний інструктивний лист щодо об'єктів, які не підлягають приватизації, положеннями якого визначено, що відповідно до абз.18, 19 п.п. «г» п. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягали наступні водогосподарські об'єкти: земляні греблі та дамби; водозабірні споруди; повеневі водоскиди; донні водоспуски; водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали; споруди та канали (водовипуски, бистротоки, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди); рибовловлювачі; камери облову; насосні станції, причали.

Зазначені об'єкти вилучалися із цілісних майнових комплексів підприємств і організацій рибницької галузі, що приватизувалися відповідно до ст. 25 Закону України «Про особливості приватизації майна агропромисловому комплексі» (з урахуванням особливостей рибної галузі).

Тобто, вищевказані водогосподарські об'єкти з розташованими на них гідротехнічними спорудами (державне майно) у ході приватизації Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства з огляду на положення ст.ст. 3-6 Водного кодексу України, п. а ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», не увійшли до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп», оскільки за чинним на той час законодавством штучні водойми (ставки) належать до складу водного фонду України, можуть надаватись тільки у користування, є об'єктами загальнодержавного значення і об'єктами права власності Українського народу, відтак в силу імперативних заборон приватизації не підлягали, залишилися у власності держави, де органом їх управління виступав Державний комітет рибного господарства України.

У подальшому Фондом державного майна України та Міністерством аграрної політики України повторно затверджено спільний інструктивний лист щодо об'єктів, які не підлягають приватизації, ідентичного змісту (погодження від 02.08.2005 № 10-21-12089 та від 08.08.2005 № 37-30-7/11928), яким одночасно скасовано дію попереднього листа (погодження від 16.10.1998 № 4-8-6/1878 та від 16.10.1998 № 10-30-10465), що вказує на послідовну усталену державницьку позицію стосовно обмеженості у цивільному обігу подібних нерухомих об'єктів державної власності.

Водночас, цим листом додатково покладено обов'язок вирішення питань щодо віднесення такого роду гідротехнічних споруд до споруд, що виконують функції захисного характеру, на комісію з приватизації за пропозицією представника Міністерства, що в подальшому потребувало узгодження з цим державним органом при погодженні приватизації окремих об'єктів державної власності з Кабінетом Міністрів України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 803 (постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 386 від 10.05.2018).

Також у постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2010 у справі №32/50, зокрема встановлено наступне:

- 22.02.2000 ВАТ «Сквирасільрибгосп» та Фонд державного майна по Київській області склали акт прийому-передачі державного майна ВАТ «Свкирасільрибгосп», згідно з яким останній прийняв державне майно Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства вартістю 93 572, 00 грн, до якого не увійшли водогосподарські об'єкти, що згідно з Інструктивним листом ФДМУ від 16.10.1998 року не підлягають приватизації, а саме: земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водоспуски, водопостачальні та скидні канали;

- 03.12.2004 між ВАТ «Сквирасільрибгосп» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області укладені договори оренди за №120-123 індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, на підставі яких ВАТ «Свкирасільрибгосп» в строкове платне користування були передані гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 171, 175, 176, 178, 179, що знаходяться в с. Красноліси Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 163, 165, 166, 167, 168, 169, що знаходяться в с. Рогізна Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 172, 173, 174, 180, 190, 192, 193, що знаходяться в с. Антонів Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 182, 183, 186, 187, 188, 189, що знаходяться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області;

- 29.04.2005 Фонд державного майна України прийняв наказ за №1119, пунктами 7-10 якого виключено з переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, групу інвентарних об'єктів, що знаходяться на балансі ВАТ «Сквирасільрибгосп», а саме: гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 163, 165, 166, 167, 168, 169, що знаходяться в с. Рогізна Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 172, 173, 174, 180, 190, 192, 193, що знаходяться в с. Антонів Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 171, 175, 178, 179, що знаходяться в с. Красноліси Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 182, 183, 186, 187, 188, 189, що знаходяться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області.

Наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» (із змінами та доповненнями, внесеними наказом від 01.10.2003 № 356/1742) на підставі листа Міністерства аграрної політики України від 14.04.2003 N 37-30-10/4053, керуючись Положенням про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, з метою організації ефективного використання гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства вирішено передати до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, зазначених у додатку.

Додатком до вищевказаного наказу є Перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, серед яких міститься й ВАТ «Сквирасільрибгосп», майно (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягало приватизації) передано на баланс ДП «Укрриба» та частково до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України (інвентарні об'єкти №№ 190, 172, 168, 178, 189, 186).

Згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось від 28.10.2022 № 681/02-1 усі водні об'єкти, на яких знаходяться спірні гідротехнічні споруди, є русловими ставками. Зокрема, водні об'єкти рибдільниці «Красноліси» у верхів'ї струмка (без назви) розташовані ставки «Мельниківський», «Панський», «Коханський», «Лазурівський» та «Галицький».

Згідно з наданими Регіональним відділенням та Фондом державного майна України відповідями на запити обласної прокуратури від 12.09.2022 № 15/4-222вих-22, від 30.09.2022 № 15/4-248вих-22 установлено, що приватизація цього майна відбувалась особливим позаконкурентним способом, передбаченим ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» № 2269-VIII, а саме шляхом його викупу ТОВ «Сквираплемрибгосп» (код ЄДРПОУ 25295152) як балансоутримувачем майна, яке під час приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Сквирасільрибгосп», правонаступником якого є вказане товариство.

Проте, такі дії вчинені з грубим порушенням вимог ч. 2 ст. 345 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 15, 16, 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» № 2269-VIII, ст. 25 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ (що діяв на момент видання Регіональним відділенням наказу від 22.08.2019 № 576), ч. 4 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ (що діяв на момент укладення між відповідачами договорів купівлі-продажу спірного майна), оскільки обома відповідачами не дотримано умов та порядку приватизації спірних об'єктів державної власності, а саме не здійснено його продажу на відкритому аукціоні чи за виключним правилом викупу як таких, що на той момент ТОВ «Сквираплемрибгосп» перебували в оренді.

Прокуратура зазначає, що відповідачем 1 свідомо надано неправдиві відомості до Регіонального відділення для набуття ознак покупця за спрощеною процедурою приватизації спірного державного майна, передбаченою ст. 16 Закону № 2269-VIII, а Регіональним відділенням незаконно обрано позаконкурентний спосіб його приватизації шляхом викупу товариством як такого, що перебуває у останнього на обліку (балансі), за відсутності в дійсності таких виключних підстав.

В ході опрацювання прокуратурою обставин спірної приватизації, було установлено, що у листі Фонду державного майна України від 31.10.2018 № 10-19-22247, адресованому Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області, зазначено інформацію щодо опрацювання структурними підрозділами Фонду державного майна України та розгляду на відповідній оперативній нараді в ході підготовки до приватизації товариством вищезазначених гідротехнічних споруд рибдільниць «Красноліси», «Великополовецьке», «Антонів» та «Рогізна» паспортів рибогосподарських технологічних водойм, в т.ч. Паспорту рибогосподарських технологічних водойм рибдільниці «Рогізна».

При цьому, жодних паспортів штучних водних об'єктів чи інформації щодо паспортизації безпосередньо гідротехнічних споруд, матеріали вищезазначеної приватизаційної справи не містять, що ускладнює встановлення їх реального функціонального призначення.

З листа Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось від 28.10.2022 № 681/02-1 убачається, що на всіх руслових ставках, на яких розташовані спірні гідротехнічні споруди, знаходяться «греблі» помилково визначені у паспортах як «дамби», побудовані із грунтових матеріалів.

Вищевказане також підтверджується робочим проектом реконструкції водойм Білоцерківського рибкомбінату.

Білоцерківською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво кримінального провадження № 42023112030000038 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України за фактами незаконного заволодіння шахрайським способом державним майном, а саме гідротехнічними спорудами, розташованими в c. Великополовецьке, c. Рогізна, c. Красноліси Білоцерківського району Київської області.

Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження витребувано робочий проект реконструкції водойм Білоцерківського рибкомбінату, а саме гідротехнічної частини реконструкції ставків дільниць «Рогізно» та «Красноліси».

Опрацюванням вказаного проекту та експлікації до нього установлено, що рибницькі ставки «Галецький», «Коханський», «Лазурівський», «Панський», «Мельниківський» є виросними (вирощувальними) ставками, побудовані каскадом та відмежовуються один від одного греблями.

Відмінність даних водних об'єктів в розумінні Водного кодексу України полягає в тому, що водний об'єкт, який знаходиться безпосередньо на руслі річки або струмка, перекривається гідротехнічними спорудами для акумулювання водних ресурсів для різних цілей (наприклад: рекреація, регулювання водних ресурсів, зрошення, риборозведення тощо).

Натомість, рибогосподарські технологічні водойми, як правило будуються збоку від русла річки та поповнюються штучно за допомогою мінімум двох гідротехнічних споруд (водовипускної та водовпускної), що не знаходяться на самому руслі річки і також використовуються для цілей риборозведення (аквакультури).

Відтак з урахуванням приписів Закону України «Про аквакультуру», п. 1.9.18 Методики, ДБН В.2.4-3:2010, ДСТУ 3517-97, Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 03.04.2012 № 661 місця розташування та типу спірних гідротехнічних споруд, частина приватизованих земляних дамб, які насправді є греблями, та водоскидні споруди, які є об'єктом відчуження на користь ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП», окрім цілей аквакультури виконують одночасно і функцію захисту від шкідливої дії вод, а тому взагалі не можуть бути об'єктом приватизації в силу положень ч. 2 ст. 4 Закону № 2269-VIII.

При цьому, в матеріалах справи міститься лист Фонду державного майна України № 10-16-17018 від 13.12.2004, в якому зазначено, що наказами Фонду державного майна України від 09.08.2001 № 1442 та від 20.08.2001 № 1516, група інвентарних об'єктів (усі гідроспоруди ставків), що раніше знаходились на балансі Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства, однак не увійшли до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп», включені до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Проте, на виконання листа Міністерства аграрної політики України від 23.03.2005 № 37-24-1-7/3558 та з урахуванням листа заступника Генерального прокурора України від 23.03.2005 за № 07/1/2-13991-05 за зверненням заступника Міністра аграрної політики України щодо невиконання спільного наказу від 06.05.2003 № 126/752 в частині передачі на баланс ДП «Укрриба» майна від ВАТ «Сквирасільрибгосп», Фондом державного майна України 29.04.2005 видано наказ № 1119, пунктами 7-10 якого виключено з переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, групу інвентарних об'єктів, що знаходились на балансі ВАТ «Сквирасільрибгосп», а саме гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 163, 165, 166, 167, 168, 169, 172, 173, 174, 180, 190, 192, 193, 171, 175,176, 178, 179, 182, 183, 186, 187, 188, 189.

Крім того, серед матеріалів справи міститься лист від 22.04.2005 № 14-14-439 Регіонального відділення Фонду державного майна України в Київській області, яким ВАТ «Сквирасільрибгосп» поінформовано про необхідність вжиття дієвих заходів для виконання спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України № 126/752 від 06.05.2003, підготувати всю документацію по вищевказаним об'єктам державної форми власності за інвентарними номерами 171, 175, 176, 178, 179, 163, 165, 166, 167, 168, 169, 172, 173, 174, 180, 190, 192, 193, 182, 183, 186, 187, 188, 189 для їх передачі на баланс ДП «Укрриба».

Тобто, достеменно знаючи про існування чинного управлінського рішення уповноважених державних органів, а саме спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України № 126/752 від 06.05.2003 стосовно порядку та способу використання спірного державного майна - гідротехнічних споруд вищевказаних ставків та водосховищ, необхідність передати майно, що належить державі, його уповноваженим органам управління та балансоутримувачам, ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСПЬ» тривалий час ігнорувало це рішення, не виконувало, натомість оформило право оренди на спірні гідротехнічні споруди, їх використовувало на підставі укладених з Регіональним відділенням договорів оренди.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2010 у справі № 32/50-11/170 викладено установлений судами факт, що 03.12.2004 між ВАТ «Сквирасільрибгосп» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області укладено Договори оренди за №№ 120-123 індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, на підставі яких товариству в строкове платне користування були передані гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 171, 175, 176, 178, 179, 163, 165, 166, 167, 168, 169, 172, 173, 174, 180, 190, 192, 193, 182, 183, 186, 187, 188, 189, які були чинними на момент розгляду справи судом, тобто станом на 13.07.2010.

Згідно з п. 2.1 даних договорів оренди орендар вступає у строкове платне користування спірним орендованим майном не раніше дати підписання акту приймання-передачі майна від балансоутримувача, аналогічно і повертається майно балансоутримувачу (п. 2.4 договорів).

Указані матеріали достовірно засвідчують, що спірні гідротехнічні споруди з 2004 року перебували в оренді ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» що спростовує можливість товариства бути одночасно їх балансоутримувачем увесь цей час за відсутності будь-яких правових підстав для їх обліку/перебування на балансі товариства, оскільки держава владним управлінським рішенням, яке є чинним, однозначним та зрозумілим для всіх учасників спірних правовідносин, чітко визначила балансоутримувачем спірного майна ДП «Укрриба» та щодо інвентарних об'єктів №№ 190, 172, 168, 178, 189, 186 відповідний орган управління державним майном через розташування на них об'єктів автодорожньої інфраструктури.

При цьому слід врахувати, що балансоутримувач це той суб'єкт, у якого має обліковуватися державне майно, який повинен нараховувати, зокрема, і його амортизацію. Майно не може бути одночасно на двох балансах управителя (відповідний орган управління державним майном) та отримувача (орендаря).

За загальними правилами активом є той ресурс, який контролюється внаслідок минулих подій і приносить економічні вигоди такому суб'єкту у майбутньому (ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Передане державному підприємству чи державній установі майно приносить такі економічні вигоди саме їм, через що таке передане на правах господарського відання (оперативного управління) майно обліковується на балансі отримувачів такого майна.

Якщо ж певний суб'єкт орендує державне майно, то у такому разі балансоутримувачем все одно залишається уповноважений орган управління державним майном, державне підприємство, державна установа тощо, так як оренда тимчасова та не передбачає передачу права розпорядження орендованим майном, а отже не виконується умова контролю над активом. Орендарі відображають такі об'єкти на позабалансових рахунках, про що прямо сказано в стандартах бухгалтерського обліку, а саме в п.8 НП(С)БО 14 «Оренда».

Отже, за відсутності доказів наявності права господарського відання чи відповідального зберігання іншого тимчасового утримання/обліку утримання/обліку спірного майна на балансі підприємства, ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» безпідставно зазначило себе його балансоутримувачем, що не відповідає дійсності.

З огляду на вказане, прокуратура у позові зазначає, що будь-які правові підстави для приватизації спірного державного майна шляхом його викупу на підставі ст. 16 Закону № 2269-VIII у ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» були відсутні.

Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що в процесі приватизації Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства ставковий фонд разом з гідроспорудами ставків був вилучений зі статутного капіталу ВАТ «Сквирасільрибгосп», спірні гідротехнічні споруди з 2004 року перебували в оренді ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» аж до моменту їх приватизації у спосіб, передбачений ст.16 Закону № 2269-VIII і на думку прокурора балансоутримувачами спірного майна є ДП «Укрриба» та щодо інвентарних об'єктів №190, 172, 168, 178, 189, 186 - відповідний орган управління державним майном через розташування на них об'єктів автодорожньої інфраструктури, а тому в даному випадку відсутні підстави для приватизації гідротехнічних споруд, які також на його думку є захисними, шляхом їх викупу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

У даній справі прокурором заявлено вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу об'єкта державної власності шляхом викупу № 19/20, укладеного 04.12.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (відповідач 2 у даній справі) та ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» (відповідач 1 у даній справі), а також витребування майна у ТОВ «СКВИР АПЛЕМРИБГОСП» (відповідач 1 у даній справі) у власність держави на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України (позивач 2 у даній справі), Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (позивач 3 у даній справі), Фонду державного майна України (позивач 1 у даній справі), а саме нерухоме майно - гідротехнічні споруди ставків, шляхом його витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України, Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, Фонду державного майна України.

Звертаючись до суду з віндикаційним позовом в інтересах держави, прокурор посилається на те, що в даному випадку були відсутні правові підстави для приватизації спірного державного майна шляхом викупу на підставі ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та усі водні об'єкти, на яких знаходять спірні гідротехнічні споруди є русловими ставками, тому спірний договір є недійсним та спірні гідротехнічні споруди підлягають поверненню у власність держави.

Прокурор зазначає, що безпідставно перейнявши функції органів управління спірним державним майном, за відсутності дійсної волі держави в особі уповноважених органів на відчуження із державної власності, за наявності доказів віднесення частини приватизованих споруд до категорії захисних, органом приватизації не виключено останні з переліку таких, що не підлягають приватизації.

Оскільки на думку прокурора, балансоутримувачами спірних гідротехнічних споруд є ДП «Укрриба» та щодо інвентарних об'єктів № № 190, 172, 168, 178, 189, 186 - відповідний орган управління державним майном через розташування на них об'єктів автодорожньої інфраструктури, то прокурор визначив Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, як позивача 2 і Державне агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, як позивача 3.

Також, в якості позивача 3 прокурор визначив Фонд державного майна України, як орган приватизації.

У спростування тверджень відповідачів про відсутність доказів того, що Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм і Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України є власниками спірного майна, судом встановлено наступне.

Наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» на підставі листа Міністерства аграрної політики України від 14.04.2003 N 37-30-10/4053, керуючись Положенням про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, з метою організації ефективного використання гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства вирішено передати до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, зазначених у додатку.

У додатку до цього наказу наведено перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, майно (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації) яких передається на баланс державного підприємства «Укрриба», зокрема, ВАТ «Сквирасільрибгосп», крім інвентарних об'єктів № № 190, 172, 168, 178, 189, 186, які передаються до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1523 був утворений Державний комітет рибного господарства України, який є правонаступником Міністерства аграрної політики з питань рибного господарства, а надалі відповідно до Указу Президента України від 16.04.2011 № 484/2011 Держрибагентство є правонаступником Державного комітету рибного господарства України.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності, зокрема, є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності.

Держрибагентство відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 895 (зі змінами), є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, продовольчого забезпечення, меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об'єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем.

Згідно із підпунктом 16 пункту 12 вказаного Положення Голова Держрибагентства утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи, організації, затверджує положення про них (їх статути), в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, виконує в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Держрибагентства.

А тому, враховуючи спільний наказ Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 Держрибагентство, в силу ст. 15, 16, 318, 326 ЦК України, є уповноваженим державою органом, який наділений повноваженнями захищати інтереси держави у правовідносинах.

Доводи відповідачів, що наказ від 06.05.2003 № 126/752 не був зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а тому не породжує для сторін жодних обов'язків, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 28.12.1992 № 731 (в редакції станом на 06.05.2003), На державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Не для друку», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Пунктом 5 даного положення передбачено, що на державну реєстрацію не подаються акти:

а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;

в) оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);

г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів;

д) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що не мають нових правових норм;

Оскільки наказом від 06.05.2003 № 126/752 вчинялись дії щодо передачі до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічних споруд, які на момент приватизації не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, тобто вони мали оперативно-розпорядчий характер та вичерпувались одноразовим застосуванням, а тому і підстав для проведення державної реєстрації такого наказу станом на 2003 рік не було.

Згідно правового висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 902/591/20, суд зробив висновок щодо органу управління та балансоутримувача гідротехнічних споруд саме на підставі наказу від 06.05.2003 № 126/752.

Суд відхиляє доводи відповідачів в частині не врахування наказу від 06.05.2003 № 126/752.

Крім цього, спільним наказом Фонду державного майна України та Державної служби автомобільних доріг України від 02.09.2003 № 1547/448 до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України вирішено передано наступне державне майно, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп»: розподільчу дамбу, розташовану в с. Антонів, ставок Нагульний Н-1, інвентарний номер 190; розподільчу дамбу, розташовану в с. Антонів, ставок Сільський, інвентарний номер 172; розподільчу дамбу, розташовану в с. Рогізна, ставок Середній, інвентарний номер 168; розподільчу дамбу, розташовану в с. Красноліси, ставок Панський, інвентарний номер 178; розподільчу дамбу, залізобетонний міст, розташовані в с. В. Половецьке, інвентарний номер 189; розподільчу дамбу, розташовану в с. В. Половецьке, ставок Зимувальний №1, інвентарний номер 186.

Проколом комісії від 24.09.2003, утвореної відповідно до наказу по Київському облавтодору № 123 від 23.09.2003 постановлено передати гідроспоруди, які рахуються на балансі ВАТ «Свкирасільрибгосп», але не увійшли до статутного фонду і являються державним майном з балансу ВАТ «Свирасільрибгосп» на баланс Київського облавтодору без гідрорегулючих споруд.

Згідно з п. 1 Положення про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 439 від 10.09.2014, Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (Агентство відновлення) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення; реалізує державну політику в частині здійснення заходів з будівництва (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту), ремонту, модернізації інфраструктури, об'єктів житлової нерухомості, громадського призначення, виробничого комплексу, соціальної сфери, сфери житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, управління побутовими відходами (об'єктів оброблення відходів, полігонів), інженерно-транспортної, енергетичної інфраструктури, захисних споруд цивільного захисту, інших об'єктів, що мають вплив на життєдіяльність населення, військових об'єктів та майна, у сферах авіаційного, залізничного (крім утримання), морського та внутрішнього водного транспорту, автомобільного транспорту загального користування, міського електричного транспорту, у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель, а також щодо об'єктів і споруд оборонного та спеціального призначення.

Одним із основних завдань Агентства відновлення, є, зокрема, управління об'єктами державної власності (п. 3 Положення).

А тому, Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, з урахуванням вимог спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 та наказу Фонду державного майна України та Державної служби автомобільних доріг України від 02.09.2003 № 1547/448, в силу ст. 15, 16, 318, 326 ЦК України, є уповноваженим державою органом, який наділений повноваженнями захищати інтереси держави у правовідносинах, що виникли, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним та повернення майна, що перебуває в його управлінні.

При цьому в матеріалах справи міститься лист Фонду державного майна України № 10-16-17018 від 13.12.2004, в якому зазначено, що наказами Фонду державного майна України від 09.08.2001 № 1442 та від 20.08.2001 № 1516, група інвентарних об'єктів (усі гідроспоруди ставків), що раніше знаходились на балансі Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства, однак не увійшли до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп», включені до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Тобто, достеменно знаючи про існування чинного управлінського рішення уповноважених державних органів, а саме спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України № 126/752 від 06.05.2003, стосовно порядку та способу використання спірного державного майна гідротехнічних споруд вищевказаних ставків та водосховищ, необхідність передати майно, що належить державі, його уповноваженим органам управління та балансоутримувачам, ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» тривалий час ігнорувало це рішення, не виконувало, натомість оформило право оренди на спірні гідротехнічні споруди, їх використовувало на підставі укладених з Регіональним відділенням договорів оренди.

Стосовно визначення в якості позивача Фонду державного майна України, суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 6 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України здійснює повноваження безпосередньо та через свої регіональні відділення (представництва). До структури Фонду державного майна України входять апарат та регіональні відділення (представництва). Фонд державного майна України утворює, реорганізовує та ліквідовує регіональні відділення (представництва) на підставі рішення Голови Фонду державного майна України. Регіональні відділення (представництва) Фонду державного майна України утворюються та діють як відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи. Регіональні відділення (представництва) діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України.

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва в районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації (ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).

У постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 910/8623/22 наголошено, що прийняття рішення про те, яким способом відбуватиметься приватизація державного або комунального майна (шляхом викупу чи шляхом проведення аукціону) належить до компетенції органу приватизації.

З огляду на приписи ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належить здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства.

Наведене свідчить, що Фонд державного майна України може виконувати як безпосередньо функції державного органу приватизації, так і контрольні функції, зокрема, за дотриманням приватизаційного законодавства у правовідносинах з організації та проведення приватизації підпорядкованими йому іншими органами приватизації, з одночасною можливістю повернення у державну власність майна.

У даному випадку Фонд державного майна України на підставі наказу від 23.09.2019 №971, у межах наданих йому повноважень, визначив, що органом приватизації стосовно спірного майна є Регіональне відділення Фонду по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2024 у справі № 918/7/23, з вимогою про повернення чи витребування державного майна повинен звертатися державний орган, до повноважень якого належить управління таким майном, або прокурор в особі такого органу, якщо цей орган неналежно виконує свої функції щодо забезпечення контролю за використанням майна.

Відповідно, обґрунтованим є залучення у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору мають всіх сторін правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22, від 12.09.2023 у справі № 914/198/23, від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22, від 12.03.2024 у справі № 918/7/23).

А тому, оскільки Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, який наділений повноваженнями контролю підпорядкованих йому органів у сфері організації та проведення приватизації державного майна, а сторонами оспорюваного правочину виступало Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, як продавець та орган приватизації, колегія суддів дійшла до висновку, що прокурор правомірно визначив Фонд державного майна України позивачем, який є органом управління та контролю у процесі приватизації, та відповідачем Регіональне відділення фонду, яке є стороною оспорюваного договору та яке підзвітне та підконтрольне Фонду державного майна.

Відповідно приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом надіслання на адресу позивачів повідомлень про виявлені прокуратурою порушення.

Суд зазначає, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Таким чином, прокурором доведено та обґрунтовано наявність підстав для представництва прокурором у суді інтересів держави в особі Фонду державного майна України, Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм та Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.

Стосовно суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до приписів ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Приписами статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 5 статті 22 ГК України (у редакції, якабула чинна на момент спірних правовідносин) визначено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно частини 4 статті 55 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції.

Частиною 1 статті 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації, зокрема державного майна.

Відповідно до частини 3 статті 145 ГК України правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація державного або комунального майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього закону можуть бути покупцями.

Як передбачено ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, до об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим законом та іншими законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до об'єктів малої приватизації належать: 1) єдині майнові комплекси державних і комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у тому числі єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів державних і комунальних підприємств, що належать до об'єктів великої приватизації; 2) окреме майно.

Окремим майном вважається рухоме та нерухоме майно державних або комунальних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних або комунальних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним або комунальним майном; майно державних або комунальних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне або комунальне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств та перебуває на обліку господарських товариств, створених унаслідок приватизації або корпоратизації; 3) об'єкти незавершеного будівництва (будівлі, споруди, передавальні пристрої, які не введені в експлуатацію), законсервовані об'єкти; 4) об'єкти соціально-культурного призначення; 5) пакети акцій акціонерного товариства, утвореного у процесі приватизації або корпоратизації, акції (частки), що належать державі у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності та розташованих на території України або за її межами, крім пакетів акцій акціонерних товариств, що належать до об'єктів великої приватизації; 6) інші об'єкти, що не належать до об'єктів великої приватизації.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (в редакції станом на момент ухвалення рішення про приватизацію) приватизації не підлягають казенні підприємства та об'єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема:

- акваторії морських портів, гідротехнічні споруди, об'єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій;

- водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, гідротехнічні захисні споруди, об'єкти інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем;

Отже, на час виникнення спірних правовідносин закон виключав можливість приватизації та передачі у приватну власність як гідротехнічних споруд так і гідротехнічних захисних споруд.

Стосовно доводів відповідача 1, що спірні гідротехнічні споруди не виконують захисних функцій, а тому і не підпадають під критерії неможливості їх приватизації, суд зазначає наступне.

Згідно з Водним кодексом України водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

Ставком називається штучна водойма з об'ємом води менше 1 млн м3, а водосховищем - штучна водойма, яка має об'єм більше 1 млн м3.

Водогосподарські системи - це комплекс пов'язаних між собою водних об'єктів та гідротехнічних споруд, призначених для управління водними ресурсами.

За визначенням, викладеним в абз. 31 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», рибогосподарський водний об'єкт (його частина) - водний об'єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства.

Стаття 1 Закону України «Про аквакультуру» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) містить наступні визначення:

рибогосподарська технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв та призначена для створення умов існування і розвитку об'єктів аквакультури;

гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об'єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски. водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 252 від 19.12.1995, встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно із ДСТУ 3517-97 «Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять» гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії вод.

ДБН В.2.4-3:2010 «Гідротехнічні споруди. Основні положення» передбачено, що гідротехнічні споруди - це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод.

Згідно листа Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось Державного агентства водних ресурсів України від 28.10.2022 № 681/02-1 усі водні об'єкти, на яких знаходяться спірні гідротехнічні споруди, є русловими ставками. На всіх руслових ставках, на яких розташовані спірні гідротехнічні споруди, знаходяться «греблі» помилково визначені у паспортах як «дамби», побудовані із грунтових матеріалів.

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023112030000038 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України за фактами незаконного заволодіння шахрайським способом державним майном, а саме гідротехнічними спорудами, Красноліси розташованими в c. Великополовецьке, Білоцерківського району Київської області. c. Рогізна, витребувано робочий проект реконструкції водойм Білоцерківського рибкомбінату, а саме гідротехнічної частини реконструкції ставків дільниць «Рогізно» та «Красноліси».

Натомість, рибогосподарські технологічні водойми, які будуються збоку від русла річки та поповнюються штучно за допомогою мінімум двох гідротехнічних споруд (водовипускної та водовпускної), що не знаходяться на самому руслі річки і також використовуються для цілей риборозведення (аквакультури).

Відповідно до інформації Державного агентства водних ресурсів України від 12.01.2023 № 191/4/1/11-23 русловий ставок не є технологічною водоймою, оскільки наповнюється природно - за рахунок природного стоку. Разом з тим, русловий ставок може бути рибогосподарським водним об'єктом, як такий, що використовується для рибогосподарських цілей. Для руслових ставків та водосховищ розробляється паспорт водного об'єкта.

Таким чином, з урахуванням приписів вищевказаних Закону України «Про аквакультуру», п. 1.9.18 Методики, ДБН В.2.4-3:2010, ДСТУ 3517-97, Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, Міністерства надзвичайних ситуацій України від 03.04.2012 № 661 місця розташування та типу спірних гідротехнічних споруд, частина приватизованих земляних дамб, які насправді є греблями, та водоскидні споруди, які є об'єктом відчуження на користь ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП», окрім цілей аквакультури виконують одночасно і функцію захисту від шкідливої дії вод, а тому вони не можуть бути об'єктом приватизації в силу положень ч. 2 ст. 4 Закону № 2269-VIII як такі, що відносяться до гідротехнічних захисних споруд.

Посилання відповідача 2 на висновок № 2505/11-15 від 09.08.2011 комплексної судової інженерно-технічної експертизи, як доказ віднесення спірних гідротехнічних спору до категорії захисних суд відхиляє, оскільки у такому висновку експерти оцінювали віднесення споруд до захисних загальнодержавного значення, яка була передбачена нормами Закону України «Про приватизацію державного майна», який втратив чинність на момент укладення спірного договору про приватизацію на підставі Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», яка містить заборони щодо приватизації як захисних, так і в загальному гідротехнічних споруд.

У контексті приватизації спірного майна суд також враховує, що такий об'єкт як гідротехнічна споруда ставка, є нерухомим майном, оскільки вона нерозривно пов'язана з землею і призначена для управління водними ресурсами, тобто її функціонування неможливе без існування водного об'єкту. Так само гідротехнічні споруди, які складаються, зокрема, із земляної греблі, дамб та водоскидної споруди шлюзного типу, призначені для існування ставків руслового типу на земельній ділянці водного фонду.

Тобто, незалежно від цільового призначення гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об'єкті та призначена для керування ним, а також для запобігання шкідливій дії вод. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об'єкта є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об'єкта.

За таких обставин, спірні гідроспоруди в силу ст.ст. 181-187 ЦК України нерозривно пов'язані з водними об'єктами, є приналежною річчю вищевказаних водойм, тобто головної речі та, з огляду на специфіку водних ресурсів, у даному випадку виконують, у тому числі, функції запобігання шкідливій дії вод (тобто захисні функції), не можуть бути відокремлені від останнього та не можуть бути окремим об'єктом права власності.

У постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 903/909/16 та від 24.09.2024 у справі № 902/1123/23 вказано, що водний об'єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об'єктом прав та обов'язків, а право розпоряджатись водним об'єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об'єкт.

Перебування гідротехнічних споруд у приватній власності суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який закріплений у загальному вигляді в законі, та знаходить свій вияв у положеннях статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

Тобто, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

А тому, набуття ТОВ «Сквираплемрибгосп» у приватну власність гідротехнічних споруд створює передумови для протиправного використання (завуальованого набуття у власність) землі під такими спорудами, чим порушує вищевказані норми законодавства.

Законом України від 21.03.2023 № 2989-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів та сфері аквакультури» були внесені зміни до Закону України «Про аквакультуру», а саме доповнено відповідний Закон новим визначенням гідротехнічних споруд для цілей аквакультури - це об'єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об'єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури.

Також законодавцем було змінено нормативне визначення гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, а саме зазначено, що вони визнаються об'єктами нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Також, вказаними змінами було передбачено, що гідротехнічні споруди для цілей аквакультури та гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми надаються на умовах оренди.

Тобто, законотворень як умовами профільного Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» передбачив неможливість приватизації ні гідротехнічних споруд, ні гідротехнічних захисних споруд, так в подальшому у Законі України «Про аквакультуру» встановив, що гідротехнічні споруди для цілей аквакультури та гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми можуть використовуватись лише на умовах оренди.

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначено статтею 215 ЦК України, частиною 1 якої передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Оскільки спірні гідротехнічні споруди не підлягали приватизації, Договір купівлі-продажу об'єкта державної власності шляхом викупу № 19/20, укладений 04.12.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП», суперечить положенням ч. 2 ст. 4 Закону № 2269-VIII, що є підставою для визнання його недійсним згідно з положеннями статтями 203, 215 ЦК України.

Стосовно заявленої позовної вимоги про повернення спірного майна на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України, Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, Фонду державного майна України суд зазначає наступне.

Так, в обґрунтування даних позовних вимог прокурор посилався на статті 387, 386, 400, 1212 ЦК України щодо необхідності витребування майно від особи, яка безпідставно заволоділа ним.

Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).

У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

При цьому ЦК України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

У подальшому, застосовуючи статтю 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю.

Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину.

А тому, оскільки прямим наслідком визнання недійсним у судовому порядку договору є реституція, яка спрямована на відновлення правового становища сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, суд дійшов висновку, що за недійсним договором майно має бути повернуто його власнику.

У цьому контексті суд враховує приписи частини 11 статті 26 Закону № 2269-VIII, яка передбачає, що порядок повернення в державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Фондом державного майна України. Порядок повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об'єкта приватизації визначається Кабінетом Міністрів України.

Фондом державного майна України наказом № 1331 від 18.10.2018 затверджено Порядок повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів.

Відповідно до п. 2 розділу І Порядку об'єкт приватизації повертається до сфери управління органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу, для здійснення управління цим об'єктом згідно із законодавством до дати відчуження його в результаті повторного продажу.

Розділом IV Порядку передбачено, що повернення у державну (комунальну) власність об'єкта приватизації у примусовому порядку поширюється на випадки розірвання договору купівлі-продажу за рішенням суду у зв'язку з невиконанням умов договору купівлі-продажу або визнанням його судом недійсним.

Тобто, як вимогами законодавства про приватизацію, так і нормами ЦК України передбачено, що у випадку визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкту приватизації, відповідне майно підлягає поверненню органу приватизації, яким у даному випадку виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Згідно з правовими висновками, викладеними у п. 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У розумінні ч. 2 ст. 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, для захисту особи, яка звернулись із позовом.

У постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи позовні вимоги, врахувала саме мету подання позивачем позову.

У цій справі метою заявленого позову є поновлення Державою права власності на спірні гідротехнічні споруди.

Щодо застосування позовної давності слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, спеціальна позовна давність, передбачена статтею 258 Цивільного кодексу України, строк якої у даному випадку визначено законом - частиною другою статті 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», є продовженою на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до якої, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено карантин на усій території України з 12.03.2020.

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася.

Верховний Суд у постанові від 01.02.2024 у справі № 916/411/23 зазначив, що спеціальна позовна давність, передбачена ст. 258 ЦК України, строк якої у даному випадку визначено законом - частиною другою статті 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», є продовженою відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокуратурою доведені та обґрунтовані, відповідачами не спростовані, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача 1 у повному обсязі, оскільки саме його неправильні дії (ініціювання приватизації) призвели до подання даного позову.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 123, 126, 129, 231, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу об'єкта державної власності шляхом викупу № 19/20, укладений 04.12.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП».

3. Повернути у власність держави спірне нерухоме майно - гідротехнічні споруди ставків у складі: ставка «Коханський» (інвентар. № 175), реєстраційний номер ОНМ 1613333932240, а саме: дамба довжиною 85 м, гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м; ставка «Лазурівський» (інвентар. № 176), реєстраційний номер ОНМ 1613342032240, а саме: дамба довжиною 80 м, гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 8 м; ставка «Панський» (інвентар. № 178), реєстраційний номер ОНМ 1613348532240, а саме: гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м; ставка «Мельниківський» (інвентар. № 179), реєстраційний номер ОНМ 1613358232240, а саме: дамба довжиною 140 м, гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м, гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 12 м; ставка «Галецький» (інвентарний № 171), реєстраційний номер ОНМ 1613325132240, а саме: дамба довжиною 75 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 8 м, шляхом його витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» (вул. Жовтнева, буд. 174, с. Великополовецьке, Білоцерківський район, Київська область, 09030, код ЄДРПОУ 25295152) на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України (вул. Січових Стрільців, 45а, м. Київ,04053, код СДРПОУ 37472282), Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (вул. Фізкультури, 9, м. Київ,03150, код СДРПОУ - 37641918), Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133, код СДРПОУ- 00032945).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» (вул. Жовтнева, буд. 174, с. Великополовецьке, Білоцерківський район, Київська область, 09030, код ЄДРПОУ 25295152) на користь Київської обласної прокуратури (бул. Лесі Українки, 27/2, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 02909996) 5 668,22 грн. витрат по сплаті судового збору.

5. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 27.03.2026.

Суддя Т.П. Карпечкін

Попередній документ

135188804

Наступний документ

135188806

Інформація про рішення:

№ рішення:	135188805
№ справи:	911/2869/23
Дата рішення:	20.10.2025
Дата публікації:	30.03.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Київської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; купівлі-продажу, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (07.04.2026)
Дата надходження:	07.04.2026
Предмет позову:	визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

15.11.2023 14:45	Господарський суд Київської області
31.01.2024 14:30	Господарський суд Київської області
22.05.2024 11:40	Північний апеляційний господарський суд
26.06.2024 11:40	Північний апеляційний господарський суд
27.08.2025 15:30	Господарський суд Київської області