ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.03.2026Справа № 910/14808/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес страхування"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
про стягнення 26 210,21 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес страхування" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (далі - відповідач, Компанія) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 26 210,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 06.10.2022 року № 202.22.2711877 та у зв'язку із настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "RENAULT", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "MAZDA", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 215740688. У зв'язку з наведеними обставинами, позивач вказував на те, що обов'язок з відшкодування невиплаченої відповідачем частини страхового відшкодування у розмірі 26 210,21 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою від 02.12.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/14808/25 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
09.12.2025 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Компанії від 08.12.2025 року на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що наданий Товариством рахунок на оплату відновлювального ремонту транспортного засобу визначає повну (реальну) вартість відновлювального ремонту автомобіля, а страховик зобов'язаний відшкодувати лише розмір матеріального збитку, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу. За таких обставин, враховуючи встановлений коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого автомобіля у розмірі 49,65 %, відповідач заперечив проти пред'явлених до нього вимог про стягнення суми страхового відшкодування.
Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
06.10.2022 року між Товариством (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортного засобу (ТЗ) № 202.22.2711877 (далі - Договір) щодо автомобіля "RENAULT LOGAN MCV", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2018 року випуску.
Відповідно до пункту 7 Договору до страхових випадків віднесено збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Строк дії Договору - з 00:00 год. 07.10.2022 року по 24:00 год. 06.10.2025 року (пункт 9 Договору).
24.01.2024 року о 20:21 год. на мосту Патона (опора № 101) у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "MAZDA СХ-5", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "RENAULT LOGAN MCV", реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 13.03.2024 року в справі № 757/6020/24-п (судове провадження № 3-720/24) водія автомобіля "MAZDA СХ-5", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до полісу серії ЕР № 215740688 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "MAZDA СХ-5", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 000,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000,00 грн.
Беручи до уваги подання позивачу Страхувальником, зокрема, повідомлення про подію № 24.45853 (отримане Товариством 25.01.2024 року) і заяви від 25.01.2024 року на виплату страхового відшкодування, зважаючи на акт (протокол) огляду колісних транспортних засобів від 25.01.2024 року та складений аварійним комісаром Залуцьким С.В. аварійний сертифікат від 11.02.2024 року, а також враховуючи виставлений СТО - ТОВ "Автомобільний центр Голосіївський" рахунок-фактуру від 29.01.2024 року № ВР-0000115 на оплату відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "RENAULT LOGAN MCV", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на суму 94 364,52 грн., страховим актом позивача від 12.02.2024 року № 3.24.00409-1 вищенаведену ДТП визнано страховою подією та, з урахуванням передбаченої Договором франшизи в сумі 967,50 грн., вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 93 397,02 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 15.02.2024 року № 68815834 позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний центр Голосіївський" (СТО) грошові кошти у розмірі 93 397,02 грн. із призначенням платежу: "Стр. відш. № 202.22.2711877-1 від 14.09.2023р. ОСОБА_1 , без ПДВ. Згідно ВР-0000115 від 29.01.2024 у т.ч. ПДВ - 15566.17 грн.".
Заявою від 06.03.2024 року № 3.24.00409 позивач звернувся до Компанії із заявою про виплату страхового відшкодування № 3.24.00409-СК у розмірі 91 397,02 грн. (що становить різницю між сплаченою позивачем сумою страхового відшкодування у розмірі 93 397,02 грн. та встановленою полісом серії ЕР № 215740688 франшизою в сумі 2 000,00 грн.).
Платіжною інструкцією від 02.04.2024 року № 20003 відповідач сплатив на користь Товариства грошові кошти у розмірі 65 187,81 грн. із призначенням платежу: "Стр. відш. зг. СА № 2343813-1 від 01.04.2024 р. та дог. № 215740688 від 14.07.2023 р, стр. ОСОБА_2 , заяв. 06.03.2024 р., страх. відшк. згідно заяви № 3.24".
Оскільки страхове відшкодування відповідачем у добровільному порядку в повному обсязі відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 26 210,21 грн. недоплаченого страхового відшкодування.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з таких підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як було зазначено вище, вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Суд зазначає, що 21.05.2024 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX, який був введений в дію з 01.01.2025 року.
Разом із тим, відповідно до абзацу 6 частини 6 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.
Враховуючи набрання чинності Договором та настання спірного у даній справі страхового випадку до 2025 року, суд дійшов висновку про застосування до цих правовідносин приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 року № 1961-IV.
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, за якими зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України, йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі № 905/2970/16.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року).
Слід зазначити, що розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою.
Відповідно до пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно з пунктом 1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3 Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с х (1- Е з), де:
Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;
См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;
Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;
Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
При цьому, відповідно до розділу VIII Методики щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Відповідно до пунктів 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Винятком стосовно використання зазначених вимог є, зокрема, якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.
Разом із тим, у матеріалах справи наявна копія наданого Компанією виконаного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Парфенюк О.В. (сертифікат від 17.04.2020 року № 306/20) на її замовлення Звіту № 278-25Д_SOS_-251203-330783 про оцінку ринкової вартості транспортного засобу, згідно з яким ринкова вартість автомобіля "RENAULT LOGAN MCV", реєстраційний номер НОМЕР_1 на дату оцінки - 24.01.2024 року - складала 350 688,80 грн., а встановлений оцінювачем коефіцієнт фізичного зносу цього транспортного засобу (з урахуванням виявлених слідів відновлювального ремонту складових частин кузова) становить 0,4965.
Слід зазначити, що до використаних оцінювачем інформаційних джерел при складенні наведеного Звіту віднесено, зокрема, результати огляду об'єкта дослідження (акт огляду та фотографії додаються до Звіту).
При цьому, суд взяв до уваги викладені у прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 року в справі № 922/4013/17, від 03.07.2019 року в справі № 910/12722/18 висновки про те, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
Слід також враховувати, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 року в справі № 911/482/17 відзначив, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У той же час, згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 року в справі № 910/5001/17 та інших, у разі, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Таким чином, положеннями статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 року в справі № 910/6094/17, від 12.03.2018 року в справі № 910/5001/17, від 01.06.2018 року в справі № 910/20199/17, від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16, від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17.
Отже, виходячи з наведеної норми, застосування коефіцієнту зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля є обов'язковим.
При цьому, суд не бере до уваги визначену в аварійному сертифікаті від 11.02.2024 року суму відшкодування, оскільки така сума була обрахована взагалі без урахування фізичного зносу (пункт 1.2.10 цього сертифікату), а сам сертифікат був виданий аварійним комісаром за заявою Товариства № 3.24.00409/1, в якій позивач просив провести дослідження обставин спірної ДТП за наданими матеріалами (тобто без особистого огляду аварійним комісаром пошкодженого автомобіля, який давав би змогу встановити попередні пошкодження вказаного транспортного засобу та наявність підстав для застосування коефіцієнта фізичного зносу).
Враховуючи належний до застосування коефіцієнт фізичного зносу (який становить 0,49), зважаючи на зазначену у виставленому СТО рахунку-фактурі від 29.01.2024 року № ВР-000015 вартість кожної зі складових пошкодженого автомобіля, що підлягають заміні, беручи до уваги вартість ремонтно-відновлювальних робіт та матеріалів, необхідних для проведення його відновлювального ремонту, вартість відновлювального ремонту автомобіля "RENAULT LOGAN MCV", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням фізичного зносу, складає: Сврз = 40 876,33 грн. + 53 488,19 грн.* (1-0,49) = 68 155,31 грн.
Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Суд звертає увагу на означені положення пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та наголошує, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього Закону.
У даному випадку, положеннями Договору була передбачена безумовна франшиза в сумі 967,50 грн., а положеннями полісу серії ЕР № 215740688 було передбачено франшизу в розмірі 2 000,00 грн.
За таких обставин, враховуючи положення статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зважаючи на коефіцієнт фізичного зносу складників автомобіля "RENAULT LOGAN MCV", реєстраційний номер НОМЕР_1 на рівні 0,49, беручи до уваги розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача, а також визначені Договором та полісом серії ЕР № 215740688 розміри лімітів відповідальності (160 000,00 грн.) і франшизи (967,50 грн. та 2 000,00 грн.), відповідач був зобов'язаний відшкодувати позивачу 65 187,81 грн. (68 155,31 грн. - 967,50 грн. - 2 000,00 грн.).
У той же час, як було зазначено вище, платіжною інструкцією від 02.04.2024 року № 20003 відповідач сплатив на користь Товариства (до моменту звернення останнього до суду з наведеним позовом) грошові кошти у розмірі 65 187,81 грн. із призначенням платежу: "Стр. відш. зг. СА № 2343813-1 від 01.04.2024 р. та дог. № 215740688 від 14.07.2023 р, стр. ОСОБА_2 , заяв. 06.03.2024 р., страх. відшк. згідно заяви № 3.24".
Відтак, оскільки Компанія у встановленому законом порядку та протягом передбаченого статтею 36.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" 90-денного строку з дня отримання заяви позивача про страхове відшкодування сплатило на користь Товариства належну до сплати дійсну суму страхового відшкодування (з урахуванням, зокрема, коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого автомобіля та франшизи), суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача додатково нарахованої суми страхового відшкодування у розмірі 26 210,21 грн.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги те, що позивач не довів суду належними і допустимими доказами наявності тих обставин, на які він посилався як на підставу пред'явлених у даній справі вимог, у задоволенні вимоги Товариства про стягнення з відповідача 26 210,21 грн. страхового відшкодування слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.03.2026 року.
Суддя В.С. Ломака