ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.03.2026Справа № 910/15027/25
Суддя Господарського суду міста Києва Головіна К. І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолідер»
до Приватного підприємства «Компанія «Діамет»
про стягнення 316 520,24 грн
без повідомлення учасників справи
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолідер» (далі - ТОВ «Автолідер», позивач) до Приватного підприємства «Компанія «Діамет» (далі - ПП «Діамет», відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 316 520,24 грн за договором поставки № 03-09/25 від 12.09.2025.
Позов обґрунтований тим, що відповідач неналежно виконав свої зобов'язання за вказаним договором в частині своєчасної сплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість. У позові ТОВ «Автолідер» просить cтягнути з відповідача основний борг у сумі 198 880,00 грн, пеню в сумі 65 630,40 грн, штраф у сумі 49 720,00 грн, 3% річних у сумі 539,70 грн та інфляційні втрати в сумі 1 750,14 грн, що разом складає 316 520,24 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2025 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач у строк, встановлений законом, надав відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив, вказав, що між сторонами існувала інша модель розрахунків, за якою передача обладнання відбувалась ще до укладення письмового договору поставки на підставі усних домовленостей без негайної повної оплати товару, по мірі фінансових можливостей ПП «Діамет». Договір поставки № 03-09/25 від 12.09.2025 був укладений сторонами для формалізації існуючих відносин, без зміни реальної моделі договірних відносин, при цьому позивач протягом тривалого часу приймав таку модель, однак, пред'явивши позов, недобросовісно змінив порядок розрахунків між сторонами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 у задоволенні заяви ПП «Діамет» про перехід до розгляду справи у порядку загального позовного провадження було відмовлено з підстав, наведених у цій ухвалі.
У відповіді на відзив позивач вказав, що посилання відповідача на іншу модель розрахунків, усних домовленостей сторін щодо передачі обладнання поза межами договірних відносин, порядку і строків оплати товару не мають правового значення в межах даного спору. Позивач вказав, що поведінка відповідача (підписання договору, здійснення часткової оплати) свідчить про прийняття ним умов договору та спростовує позицію відповідача, а інші його доводи є непідтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідач надав свої заперечення до відповіді на відзив, в яких підтримав вищевикладену позицію та заявив клопотання про зменшення штрафних санкцій (пені та штрафу) на 90% від заявленого позивачем розміру.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Установлено, що 12.09.2025 між ТОВ «Автолідер» (постачальник) та ПП «Діамет» (покупець) був укладений договір поставки № 03-09/25 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2, 1.3 договору найменування, кількість та ціна товару визначаються у специфікації (додаток № 1). Поставка товару здійснюється одноразово. Загальна ціна товару визначена у специфікації (п. 2.1 договору).
Пунктом 3.1 договору встановлений графік оплат: 20% від суми договору - до 21.09.2025; 40% від суми договору - до 30.10.2025; 40% від суми договору - до 30.11.2025. Оплата вважається здійсненою лише після зарахування коштів на рахунок постачальника (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору поставка товарів здійснюється постачальником на умовах EXW (міжнародні правила тлумачення термінів Інкотермс в редакції 2020 року) в частині, що не суперечить даному договору. Місце поставки - склад постачальника.
Згідно з п. 4.2 договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятий покупцем в момент підписання акту приймання передачі товару.
Пунктом 5.4 договору визначено, що покупець зобов'язаний своєчасно оплатити товар і прийняти його згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 9.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, засвідчення печатками (при наявності) і діє до 31.12.2025, а в частині невиконання зобов'язань і штрафних санкцій - до повного їхнього виконання і сплати. Датою укладення договору є дата, зазначена на його першій сторінці (12.09.2025).
Додатком № 1 до договору (специфікація) сторони погодили поставку товару на суму 248 600,00 грн; умови поставки - за рахунок постачальника на склад покупця за адресою: м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 15/2.
Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).
Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
За змістом ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 248 600,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 358247-1 від 15.09.2025.
Проте відповідач свої зобов'язання за договором виконав неналежним чином, сплатив перший платіж (20% вартості поставленого товару) - на суму 49 720,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 4001 від 22.09.2025 на суму 49 720,00 грн
Отже судом встановлено, що у ПП «Компанія «Діамет» виникла заборгованість зі сплати другого та третього платежу в сумі 198 880,00 грн (248 600,00 - 49 720,00).
Твердження відповідача про те, що між сторонами існували інші домовленості щодо строків оплати товару суд відхиляє, оскільки матеріали справи свідчать, що сторонами був укладений письмовий договір поставки, який є дійсним та обов'язковим для виконання, і підписуючи цей договір відповідач погодився з усіма його умовами, а своїми подальшими діями підтвердив існування договірних правовідносин, здійснивши оплату першого платежу із призначенням «за обладнання за договором № 03-09/25 від 12.09.2025», така поведінка свідчить про прийняття відповідачем умов договору, схвалення усіх його умов та спростовує позицію відповідача щодо наявності іншої правової чи економічної моделі співпраці між сторонами.
Також суд не приймає до уваги доводи відповідача про недобросовісність позивача та зловживання ним своїми правами, адже такі доводи не підтверджуються належними доказами та не відповідають фактичним обставинами справи; позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, поставив товар у повному обсязі, а після порушення строків оплати вжив заходів досудового врегулювання спору, направивши відповідачу претензію № 717 від 06.11.2025 з вимогою про сплату заборгованості та штрафних санкцій. Однак вказана претензія залишилась відповідачем без відповіді та без виконання.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач доказів належної оплати вартості товару не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ПП «Компанія «Діамет» заборгованості в сумі 198 880,00 грн є правомірними та обґрунтованими.
Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення також пеню в сумі 65 630,40 грн та штраф у сумі 49 720,00 грн за прострочення грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до норм частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У п. 3.4 договору сторони погодили, що у разі прострочення будь-якого платежу з першого дня прострочення покупець сплачує штраф у розмірі 20% від суми договору та пеню у розмірі 1% від суми прострочення за кожен календарний день прострочення, включаючи день оплати.
Провівши власний розрахунок пені відповідно до подвійної облікової ставки Національного банку України, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 30.10.2025 по 02.12.2025 в сумі 5 574,09 грн, тобто у меншому розмірі, ніж заявлено позивачем, оскільки ним не враховано, що розмір пені за порушення грошового зобов'язання не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши розрахунок штрафу, суд зазначає, що він є арифметично правильним, а тому стягненню з відповідача підлягає штраф у сумі 49 720,00 грн, як просив позивач.
Крім того суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Також суд розглянув клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та прийшов до висновку, що воно задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.
Правовий зміст вказаної статті свідчить про те, що вона не є імперативною, а застосовується на розсуд суду за наявності визначених у ній умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.
Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 905/1180/17, від 12.09.2018 у справі № 912/3594/17, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У даному випадку суд вважає, що відповідач не довів наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру пені та штрафу, та не навів поважних причин порушення зобов'язання.
Окрім того позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в сумі 539,70 грн та інфляційні втрати в сумі 1 750,14 грн, нараховані за прострочення основного зобов'язання за період з 30.12.2025 по 02.12.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, суд прийшов до висновку, що нарахування позивачем матеріальних втрат є правомірним.
Перевіривши розрахунок 3% річних у сумі 539,70 грн суд встановив, що він є арифметично правильним, а тому стягненню з відповідача підлягає заявлена позивачем сума.
Щодо розрахунку інфляційних втрат у сумі 1 750,14 грн, суд зазначає, що позивачем неправомірно включено до періоду розрахунку індекс інфляції за жовтень 2025 року.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Отже розрахунок має здійснюватися виключно за повний місяць прострочення - листопад 2025 року (індекс 100,4%), відтак, здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в сумі 795,52 грн, тобто у меншому розмірі, ніж просив позивач.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Автолідер» підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолідер» до Приватного підприємства «Компанія «Діамет» про стягнення 316 520,24 грн задовольнити частково.
Стягнути Приватного підприємства «Компанія «Діамет» (03170, м. Київ, вул. Янтарна, буд. 2, ідентифікаційний код 30633900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолідер» (29015, м. Хмельницький, просп. Миру, буд. 101/3-А, ідентифікаційний код 23835836) основний борг у сумі 198 880 (сто дев'яносто вісім тисяч вісімсот вісімдесят) грн 00 коп., пеню в сумі 5 574 (п'ять тисяч п'ятсот сімдесят чотири) грн. 09 коп., штраф у сумі 49 720 (сорок дев'ять тисяч сімсот двадцять) грн 00 коп., 3% річних у сумі 539 (п'ятсот тридцять дев'ять) грн. 70 коп., інфляційні втрати в сумі 795 (сімсот дев'яносто п'ять) грн. 52 коп. та судовий збір у сумі 3 832 (три тисячі вісімсот тридцять дві) грн. 64 коп.
У решті позовних вимог - відмовити.
Повне судове рішення складене 27 березня 2026 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К. І.