вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
про відмову у відкритті провадження у справі
"26" березня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/325/26
Суддя Господарського суду Закарпатської області Сисин С.В., розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ,
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМА», код ЄДРПОУ - 30624063, місцезнаходження - 88005, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Минайська, будинок 15, квартира 32,
до відповідача 2: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання - АДРЕСА_2 ,
до відповідача 3: ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання - АДРЕСА_2 ,
про стягнення солідарно заборгованості за договором позики, пені, 3% річних та інфляційних втрат,
ОСОБА_1 (далі - позивач), від імені та в інтересах якого діє адвокат Володіна Олена Олександрівна (згідно ордеру серії АН №1538757 від 10.03.2026), звернувся до звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/346/26 від 24.03.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМА» (далі - відповідач 1, Товариство), Вінченті Емілії (далі - відповідач 2) та ОСОБА_3 (далі - відповідач 3) про стягнення з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованості за договором позики у сумі 2700000,00 грн, а також стягнення штрафних санкцій у сумі 1115100,00 грн, 3% річних у сумі 97000,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 280000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 20.12.2017 між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІМА» в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір позики, на підставі якого відповідач 1 отримав у позику 2700000,00 грн із терміном повернення до 20.12.2024 (далі - договір). Так як директор та основний учасник Товариства ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідач 2 та відповідач 3 успадкували після смерті ОСОБА_4 її майно та у порядку спадкування стали учасниками ТОВ «ВІМА»; так як строк повернення Товариством позики за договором з 21.12.2024 є простроченим, з посиланням на ст.ст. 257, 258, 267, 526, 599, 608, 625, 1046 - 1050,1218, 1219, 1281, 1282 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за договором позики у сумі 2700000,00 грн, а також нараховані за період з 21.12.2024 по 01.03.2026 такі кошти: штраф у виді 0,1 % від суми позики за кожен день прострочення відповідно до п.3.1. договору - в сумі 1115100,00 грн, а також 3% річних у сумі 97000,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 280000,00 грн.
Обґрунтовуючи підсудність даної справи господарському суду, з посиланням на п.1ч.1 ст. 220 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позивач зазначає, що договір позики підписаний між фізичною особою та підприємством (відповідачем 1), що вказує про те, що відбулася господарська операція (отримання позики для потреб бізнесу). На переконання позивача, смерть директора Товариства не перетворює цей спір на цивільний, оскільки основний боржник - Товариство (відповідач 1), а інші відповідачі в справі (спадкоємці майна після смерті засновника, учасника та керівника Товариства) успадкували частку в статутному капіталі ТОВ ВІМА», що вказує на те, що «спір у даній справі є корпоративний або такий спір є похідний від господарського». Такі твердження про підсудність справи господарському суду позивач наводить із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №910/17185/15.
Одночасно у позовній заяві позивач навів клопотання про забезпечення позову, в якому просить накласти арешт на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМА» та ОСОБА_4 (яка померла, згідно тверджень позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також накласти арешт на спадкове нерухоме майно, зокрема, на будинок за адресою: АДРЕСА_3 для запобігання його відчуженню спадкоємцями.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/325/26 визначено головуючого суддю Сисин С.В. що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2026.
Дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ВІМА», Е.Вінченті, Д.Циркуля про стягнення солідарно заборгованості за договором позики, пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що подана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на таке.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
В статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначена рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Частиною 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Однак це право не є абсолютним. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.
Згідно зі ст.1 ГПК України, Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.2 ст.2 ГПК України).
За змістом ч.1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд зазначає, що поняття "суд, встановлений законом", яке зазначене у ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, включає в себе, серед іншого, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.10.2020 у справі №635/551/17 дійшла висновку, що судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово визначала критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, визначала: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Вказувала, що крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (див., зокрема, постанови від 27.10.2020 у справі № 635/551/17, від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).
Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб'єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, це стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), стаття 20 ГПК України, стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч. 1 ст. 2 ЦК України).
В свою чергу, відповідно до ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ч. 1 якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України, означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 цього Кодексу.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України, людина, як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб'єкт господарювання та чи можна визначити ці правовідносини як господарські (п.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №920/50/19).
Отже, критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у п.п.25 - 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №916/1261/18, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (висновки, сформульовані у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц ). Так само фізична особа, вчиняючи правочин від власного імені, може діяти з метою здійснення господарської (зокрема підприємницької) за змістом діяльності.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору, зокрема, за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, що Виноградський Валерій Борисович припинив свою підприємницьку діяльність 26.12.2014, а договір позики від 20.12.2017, на підставі якого виникли спірні правовідносини, був укладений між ОСОБА_1 як позикодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІМА» в особі директора ОСОБА_5 як позичальника.
Отже, станом на день укладення 20.12.2017 позивачем договору позики, станом на день передачі на умовах договору відповідачу 1 в безпроцентну позику грошових коштів в сумі 2700000 грн (про що вказує позивач у позовній заяві) позивач - Виноградський Валерій Борисович не був фізичною особою - підприємцем і такий договір не укладеним позивачем як фізичною особою - підприємцем.
Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в ст. 20 ГПК України, зокрема зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Відповідно до ч.ч. 2 - 4 ст. 20 ГПК України для цілей цього Кодексу господарською діяльністю є діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Комерційною господарською діяльністю (підприємництвом) є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами - підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Некомерційною господарською діяльністю є самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами - підприємцями, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Отже, визначаючи предметну юрисдикцію справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Згідно з п.1 ч.1 ст.20 ГПК України (з посиланням на який позивач обгрунтовує підсудність справи господарському суду) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини не виникли за наслідком господарської діяльності позивача, так як позивач на час виникнення спірних правових відносин не був фізичною особою - підприємцем, а тому такий спір не підсудний господарському суду, враховуючи також застереження вказані у п.1 ч.1 ст.20 ГПК України про те, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні договорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, не відносяться до юрисдикції господарських судів.
Крім цього, відповідно до п. п. 3 і 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Однак, не свідчить про підсудність справи господарському суду, не свідчить про наявність у справі корпоративного спору та/чи похідного від господарського (корпоративного) спору твердження позивача про набуття відповідачами 2 і 3 частки в статутному капіталі Товариства після смерті його попереднього учасника та керівника ОСОБА_4 , яка від імені Товариства уклала з позивачем договорів позики від 20.12.2017, так як спір у даній справі виник з приводу стягнення коштів з відповідача 1 на підставі укладеного ним та позивачем договору позики та при укладенні такого договору позивач не був фізичною особою-підприємцем.
Окремо суд зазначає, що при здійсненні пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень справи №910/17185/15 (з посиланням на яку позивач обгрунтовує підсудність справи господарському суду), судом встановлено, що дана справа не була на розгляді Великої Палати Верховного Суду, а справа стосувалася позовних вимог про стягнення боргу за поставлений товар на підставі договору, укладеного між Товариствами з обмеженою відповідальністю.
Отже, позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «ВІМА», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення солідарно заборгованості за договором позики, пені, 3% річних та інфляційних втрат не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Згідно з ч.3 і 4 ст. 175 ГПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.
Частина 6 ст.175 ГПК України передбачає, що, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Водночас відповідно до положень ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що спір за позовними вимогами ОСОБА_1 до ТОВ «ВІМА», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення солідарно заборгованості за договором позики, пені, 3% річних та інфляційних втрат, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Щодо наведеного у позовній заяві клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якому він просить накласти арешт на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМА» та ОСОБА_4 , накласти арешт на спадкове нерухоме майно, зокрема, на будинок за адресою: АДРЕСА_3 , то оскільки позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, то відповідно до ч.7 ст.140 ГПК України таке клопотання позивача про забезпечення позову, наведене у позовній заяві, підлягає поверненню позивачу разом із позовною заявою.
На підставі наведеного, керуючись ст.124, 125 Конституції України, ст.ст.2, 3,3, 4, 15, 20, 140, 175, 231 - 235, 255 - 257 ГПК України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/346/26 від 24.03.2026) ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМА» (код ЄДРПОУ - 30624063, місцезнаходження - 88005, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Минайська, будинок 15, квартира 32), відповідача 2 - ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання - АДРЕСА_2 ), відповідача 3 - ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання - АДРЕСА_2 ) про стягнення солідарно заборгованості за договором позики, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Позовну заяву (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/346/26 від 24.03.2026) ОСОБА_1 до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМА», відповідача 2 - Вінченті Емілії відповідача 3 - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також наведене у позовній заяві клопотання позивача про забезпечення позову - повернути позивачу.
3. На підставі ст. 235 ГПК України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 ГПК України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.
Ухвала складена та підписана 26.03.2026.
Суддя С.В. Сисин