вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" березня 2026 р. Справа № 920/1235/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Ходаківської І.П.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Токаренко Х.О. (у режимі відеоконференції)
від відповідача: Ковальчук Я.Г. (у режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду Сумської області від 04.12.2025 (повне рішення складене та підписане 10.12.2025) (суддя Вдовенко Д.В.)
у справі № 920/1235/25 Господарського суду Сумської області
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Роменської районної державної адміністрації Сумської області
про визнання недійсним договору
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У серпні 2025 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця", позивач) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Роменської районної державної адміністрації Сумської області (далі - Роменська РДА, відповідач) про визнання недійсним договору пожертви дизельного палива в обсязі 4,871 тонни, укладеного у спрощений спосіб між Роменською РДА та АТ "Укрзалізниця", факт укладення якого встановлений рішенням Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі № 920/59/25.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору пожертви дизельного палива в обсязі 4,871 тонни, укладеного у спрощений спосіб між Роменською РДА та АТ "Укрзалізниця", факт укладення якого встановлено рішенням Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі № 920/59/25, на підставі ст. 229 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як такого, що вчинений під впливом помилки, позивач зазначає, що на момент підписання актів був переконаний, що відчуження майна здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"; це переконання ґрунтувалося на добросовісному сприйнятті дій органу державної влади як таких, що мають належну правову підставу, зокрема рішення військового командування, яке, як згодом з'ясувалося, не приймалося.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Сумської області від 04.12.2025 у справі № 920/1235/25 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що обставини у спірних правовідносинах досліджувались судом у справі № 920/59/25, в якій сторонами були надані ті самі докази в обґрунтування своїх позицій щодо обставин передачі дизельного палива; суд у справі № 920/59/25 встановив, що майно передано позивачем безоплатно та дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб, та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором пожертви, який підпадає під правове регулювання Глави 55 ЦК України; ухвалюючи рішення у справі № 920/59/25, господарський суд встановив, що висловлена відповідачем у листах пропозиція (прохання) про надання гуманітарної, тобто безоплатної та безповоротної, допомоги є чіткою, такою, що не дає жодних сумнівів у її змісті та не передбачає ніяких можливих сподівань на платність чи поворотність, а позивач своїми діями (передачею дизельного палива) прийняв пропозицію відповідача та водночас не висловив зауважень чи зустрічних умов передачі такого палива, зокрема, щодо його оплатності чи поворотності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення; підписуючи акти щодо передачі палива на прохання відповідача про допомогу, що дійсно мають назву "Про примусове відчуження або вилучення майна", сторони за змістом актів чітко визначили, що паливо передається за спільним рішенням; позивач був обізнаний про передачу палива саме на прохання відповідача без визначення найменування проведеної процедури, про що в подальшому зазначив у листі від 02.06.2023; відтак позивач не міг бути не обізнаний стосовно передачі дизельного палива безоплатно.
Суд виснував, що позивач на дату складання актів про передачу дизельного палива був обізнаний, що паливо передається у зв'язку з проханням відповідача про допомогу, а не на підставі рішення військового командування (таке рішення відсутнє), що виключає застосування норм статті 229 ЦК України, у зв'язку із чим відмовив у задоволенні позову за його необґрунтованістю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду Сумської області від 04.12.2025 у справі № 920/1235/25, АТ "Укрзалізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
За доводами скаржника, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не досліджував питання чинності правочину, наявності істотної помилки у розумінні ст. 229 ЦК України, відповідності правочину вимогам ст. 203 ЦК України щодо вільного волевиявлення позивача на укладення договору пожертви; не перевірив дотримання вимог до форми та істотних умов договору пожертви, неправильно співвідніс норми спеціального законодавства, а саме Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" із загальними цивільно-правовими конструкціями; суд безпідставно поширив преюдицію на питання, що не були предметом доказування у справі № 920/59/25.
Також скаржник наголошує на тому, що докази, які містяться в матеріалах справи, зміст актів, на підставі яких було передано майно, а також правова природа дій сторін свідчать про відсутність ознак добровільного правочину, що відповідає конструкції пожертви, передбаченої статтями 717-729 ЦК України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду Сумської області від 04.12.2025 у справі № 920/1235/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 24.02.2026 об 11:15; встановлено строк для подання пояснень, клопотань, заперечень - до 23.01.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 задоволено заяву АТ "Укрзалізниця" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У зв'язку з перебуванням судді Владимиренко С.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2026 для розгляду справи № 920/1235/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді: Євсіков О.О., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду Сумської області від 04.12.2025 у справі № 920/1235/25 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Ходаківська І.П.; постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за раніше визначеною датою та часом - 24.02.2026 об 11:15.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги на 17.03.2026 об 11:30.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 задоволено заяву Роменської РДА про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Позиції учасників справи
Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, вказуючи, що апеляційна скарга ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права, а її доводи фактично спрямовані на переоцінку вже встановлених судом обставин та правових висновків.
За доводами відповідача, посилання позивача на те, що при передачі пального він перебував в істотній помилці, є безпідставним, так як це було вільним волевиявленням позивача, що підтверджується рішенням Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі № 920/59/25, яким чітко встановлено, що позивач своїми діями (передачею дизельного палива) прийняв пропозицію відповідача та водночас не висловив зауважень чи зустрічних умов передачі такого палива, зокрема, щодо його оплатності чи поворотності. Акти не містять жодного формулювання щодо тимчасової передачі дизельного палива чи необхідності в подальшому його повернення або відшкодування коштів. Отже, на переконання відповідача, майно передано позивачем безоплатно. Відтак, правовідносини, які склалися, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб. Таке оформлення договірних правовідносин відповідає приписам чинного законодавства України, та за своєю правовою природою укладений правочин є договором пожертви, який підпадає під правове регулювання глави 55 ЦК України.
Крім того, відповідач наголошує на тому, що апелянт у своїх листах від 02.06.2023 б/н та 26.07.2023 № Н/НЗТ-37/702 до Роменської РДА - районної військової адміністрації, чітко вказує, що райдержадміністрація листами від 10.03.2022 № 01-35/489 та від 12.03.2022 № 01-35/499 звернулася з проханням виділити дизельне паливо, дане прохання було вирішено позитивно та відпущено дизельне паливо у загальній кількості 4,871 тонни.
Явка представників учасників справи
У судовому засіданні 17.03.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду взяли участь представники позивача (скаржника) та відповідача.
У судовому засіданні представник позивача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Роменська районна державна (військова) адміністрація Сумської області листами від 10.03.2022 № 01-35/489 та від 12.03.2022 № 01-35/499 звернулася до Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" з проханням надати допомогу та виділити дизельне пальне для проведення евакуації населення Роменського району Сумської області, заправки техніки підрозділів територіальної оборони Роменського району Сумської області, які приймають участь в обороні та розташовані на шляху до м. Києва.
Виробничий підрозділ "Локомотивне депо Ромни" Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" протягом березня-квітня 2022 року передав Роменській районній державній (військовій) адміністрації Сумської області 4,871 т дизельного палива, що підтверджується актами про примусове відчуження або вилучення майна: від 10.03.2022 № 16, від 11.03.2022 № 17, від 12.03.2022 № 18, від 13.03.2022 № 19, від 16.03.2022 № 20, від 19.03.2022 № 21, від 24.03.2022 № 22, від 25.03.2022 № 23, від 29.03.2022 № 24, від 29.03.2022 № 25, від 06.04.2022 № 26.
02.06.2023 Виробничий підрозділ "Локомотивне депо Ромни" Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" звернувся до відповідача з проханням вказати в актах найменування проведеної процедури - примусове відчуження майна, на що Роменська районна державна адміністрація-районна військова адміністрація відмовила, оскільки військовим командуванням такі заходи правового режиму воєнного стану в межах Роменського району не запроваджувались.
Листами від 26.07.2023 № Н/НЗТ-37/702 та від 13.11.2024 № Н/НЗТ-34/2490 АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" звернулося до Роменської райдержадміністрації-районної військової адміністрації з вимогою визначити правовий статус процедури передачі майна примусове відчуження майна.
У відповідь Роменська районна державна (військова) адміністрація у листах від 17.08.2023 № 01-26/2941, від 20.11.2024 № 01-26/4767 зазначила, що виділення дизельного пального з Фонду ВП "Локомотивне депо Ромни" відбулося з відома та за усним погодженням керівництва АТ "Укрзалізниця" у вигляді допомоги Роменському району для здійснення заходів з евакуації населення та заправки техніки сил територіальної оборони Роменського району Сумської області.
05.12.2024 позивач направив на адресу відповідача вимогу від 02.12.2024 № НЗТ-34/2622 про повернення безпідставно набутого майна (дизельне паливо у кількості 4,871 тонни).
Надалі АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Роменської районної державної адміністрації Сумської області про витребування дизельного палива в кількості 4,871 тонни вартістю 130 518,84 грн (судова справа № 920/59/25). Позивач в обґрунтування позову вказував, що дизельне паливо набуте відповідачем у період з 10.03.2022 по 06.04.2022 з недотриманням процедури вилучення майна, встановленої Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" № 4765-VI, без належної правової підстави, оскільки жодних правочинів, направлених на набуття відповідачем за рахунок позивача наголошеного майна сторонами не вчинялось, відповідні адміністративні акти щодо примусового відчуження або вилучення спірного майна військовим командуванням не приймалися, інші підстави набуття відповідачем майна, визначені ст. 11 ЦК України, відсутні.
Господарський суд Сумської області рішенням від 31.03.2025 у справі № 920/59/25 у задоволенні позову відмовив повністю. Ухвалюючи вказане рішення, суд встановив, що майно передано позивачем безоплатно, та дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб, та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором пожертви, який підпадає під правове регулювання глави 55 ЦК України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі № 920/59/25 залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, оцінивши дії позивача щодо передачі відповідачу дизельного палива, дійшов висновку, що такі дії цілком узгоджуються з приписами Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації" та Закону України "Про гуманітарну допомогу", свідчать про його благодійну діяльність шляхом пожертви спірного майна в момент його передачі.
Звертаючись до суду з даним позовом про визнання недійсним договору пожертви дизельного палива в обсязі 4,871 тонни, укладеного у спрощений спосіб між Роменською РДА та АТ "Укрзалізниця", факт укладення якого встановлено рішенням Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі № 920/59/25, на підставі ст. 229 ЦК України як такого, що вчинений під впливом помилки, позивач зазначив, що на момент підписання актів був переконаний, що відчуження майна здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"; це переконання ґрунтувалося на добросовісному сприйнятті дій органу державної влади як таких, що мають належну правову підставу, зокрема рішення військового командування, яке, як згодом з'ясувалося, не приймалося.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач вже звертався з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння; рішенням від 31.03.2025 у справі № 920/59/25, яке набрало законної сили, господарський суд у задоволенні позову відмовив повністю, встановивши факт укладення між сторонами договору пожертви дизельного палива у спрощений спосіб, оскільки відповідач звертався до позивача з проханням надати допомогу у виділенні дизельного пального, позивач, здійснивши передачу дизельного палива, прийняв пропозицію відповідача, акти не містять жодного формулювання щодо тимчасової передачі дизельного палива чи необхідності в подальшому його повернення або відшкодування коштів.
На переконання відповідача, позивач знову звернувся до суду з тим самим позовом, змінивши його предмет, а саме замість витребування майна з незаконного володіння просить визнати недійсним договір пожертви.
Крім того, відповідач вказав на позовну давність.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
Згідно із частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до законодавчого визначення, правочином є насамперед вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Такий висновок викладений, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 910/23621/17, від 03.08.2023 у справі № 904/7930/21, від 01.06.2022 у справі № 912/642/20.
Відповідно до статті 729 ЦК України пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.
Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.
За своєю правовою природою пожертва є добровільним внеском певним особам, здійсненим для досягнення визначеної у ній меті.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним.
Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину.
Перевіряючи доводи скаржника щодо чинності договору пожертви, наявності істотної помилки у розумінні ст. 229 ЦК України, відповідності правочину вимогам ст. 203 ЦК України щодо вільного волевиявлення, колегія суддів встановила таке.
Указами Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" у зв'язку з агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан та оголошено про проведення загальної мобілізації.
03.03.2022 Указ Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 затверджено Верховною Радою України, а саме Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію".
Воєнний стан та загальна мобілізація тривають дотепер.
Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна для потреб держави в період дії воєнного чи надзвичайного стану в юридичних та фізичних осіб, територіальних громад визначається Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" з урахуванням Конституції України, Законів України "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", інших законів України та Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях", затвердженого Верховною Радою України.
Статтею 17 Закону України "Про оборону України" передбачено, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об'єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна норма міститься в частині другій статті 353 ЦК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради.
У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (в редакції, яка діяла до 19.04.2024) в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.
Отже, за змістом статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" та пункту 4 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" лише в місцевостях, де ведуться бойові дії, підставою для примусового відчуження або вилучення майна є рішення військового командування без погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради.
Натомість в інших місцевостях примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється на підставі рішення військового командування про примусове вилучення майна, яке повинно бути погоджене органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).
Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів.
Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.
У разі примусового відчуження майна до акта додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв'язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.
Відповідно до частини п'ятої статті 7 зазначеного Закону у разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі. У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна. Примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику.
Термін "військове командування" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про правовий режим воєнного стану" або Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану", залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").
За змістом статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Аналогічне визначення військового командування міститься у статті 1 Закону України "Про оборону України".
З матеріалів справи вбачається, що Роменська районна державна (військова) адміністрація Сумської області листами від 10.03.2022 № 01-35/489 та від 12.03.2022 № 01-35/499 звернулася до регіональної філії Південна залізниця АТ "Укрзалізниця" з проханням надати допомогу та виділити дизельне пальне для проведення евакуації населення Роменського району Сумської області, заправки техніки підрозділів територіальної оборони Роменського району Сумської області, які приймають участь в обороні та розташовані на шляху до м. Києва.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, вищевказані листи не містять жодного посилання на примусове відчуження або вилучення майна, як і вказівки на наявність рішення військового командування, положення Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Виробничий підрозділ "Локомотивне депо Ромни" Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" протягом березня-квітня 2022 року передав Роменській районній державній (військовій) адміністрації Сумської області 4,871 т дизельного палива, що підтверджується актами про примусове відчуження або вилучення майна: від 10.03.2022 № 16, від 11.03.2022 № 17, від 12.03.2022 № 18, від 13.03.2022 № 19, від 16.03.2022 № 20, від 19.03.2022 № 21, від 24.03.2022 № 22, від 25.03.2022 № 23, від 29.03.2022 № 24, від 29.03.2022 № 25, від 06.04.2022 № 26.
Відтак волевиявлення позивача було вільним і відповідало його внутрішній волі.
Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що підписуючи акти щодо передачі палива на прохання відповідача про допомогу, що дійсно мають назву "Про примусове відчуження або вилучення майна", сторони за змістом актів чітко визначили, що паливо передається за спільним рішенням.
Надалі 02.06.2023 Виробничий підрозділ "Локомотивне депо Ромни" Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" звернувся до відповідача з проханням вказати в актах найменування проведеної процедури - примусове відчуження майна, на що Роменська районна державна адміністрація-районна військова адміністрація відмовила, оскільки військовим командуванням такі заходи правового режиму воєнного стану в межах Роменського району не запроваджувались.
Отже, як правильно встановив місцевий господарський суд, позивач був обізнаний про передачу палива саме на прохання відповідача без визначення найменування проведеної процедури, про що в подальшому зазначив у листі від 02.06.2023.
Листами від 26.07.2023 № Н/НЗТ-37/702 та від 13.11.2024 № Н/НЗТ-34/2490 АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" звернулося до Роменської райдержадміністрації-районної військової адміністрації з вимогою визначити правовий статус процедури передачі майна - примусове відчуження майна.
У відповідь Роменська районна державна (військова) адміністрація у листах від 17.08.2023 № 01-26/2941 та від 20.11.2024 № 01-26/4767 зазначила, що виділення дизельного пального з Фонду ВП "Локомотивне депо Ромни" відбулося з відома та за усним погодженням керівництва АТ "Укрзалізниця" у вигляді допомоги Роменському району для здійснення заходів з евакуації населення та заправки техніки сил територіальної оборони Роменського району Сумської області.
05.12.2024 позивач направив на адресу відповідача вимогу від 02.12.2024 № НЗТ-34/2622 про повернення безпідставно набутого майна (дизельне паливо у кількості 4,871 тонни).
Відтак матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що примусове вилучення спірного майна здійснювалося за погодженням з обласною, районною державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, а також доказів наявності обставин, передбачених статтею 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", за яких таке вилучення могло би бути проведено за рішенням військового командування без погодження з обласною, районною державною адміністрацією або виконавчим органом.
Разом із тим, як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" зверталося до Господарського суду Сумської області з позовом до Роменської РДА про витребування дизельного палива в кількості 4, 871 тонни вартістю 130 518, 84 грн (судова справа № 920/59/25). Позивач вказував в обґрунтування позову, що дизельне паливо набуте відповідачем у період з 10.03.2022 по 06.04.2022 з недотриманням процедури вилучення майна, встановленої Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" № 4765-VI, без належної правової підстави, оскільки жодних правочинів, направлених на набуття відповідачем за рахунок позивача наголошеного майна сторонами не вчинялось, відповідні адміністративні акти щодо примусового відчуження або вилучення спірного майна військовим командуванням не приймалися, інші підстави набуття відповідачем майна, визначені ст. 11 ЦК України, відсутні.
Господарський суд Сумської області рішенням від 31.03.2025 у справі № 920/59/25 у задоволенні позову відмовив повністю. Ухвалюючи вказане рішення, господарський суд встановив, що майно передано позивачем безоплатно, та дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб, та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором пожертви, який підпадає під правове регулювання глави 55 ЦК України.
Постановою від 27.05.2025 Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Сумської області від 31.03.2025 у справі № 920/59/25 залишив без змін. Суд апеляційної інстанції, оцінивши дії позивача щодо передачі відповідачу дизельного палива, дійшов висновку, що такі дії цілком узгоджуються з приписами Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації" та Закону України "Про гуманітарну допомогу", свідчать про його благодійну діяльність шляхом пожертви спірного майна в момент його передачі.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положенням частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.06.2024 у справі № 910/3646/23 виснується "…що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція), рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії".
Так, у рішенні у справі № 920/59/25 Господарський суд Сумської області встановив, що майно передано позивачем безоплатно, та дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб, та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором пожертви, який підпадає під правове регулювання глави 55 ЦК України.
Разом із тим, ухвалюючи рішення у справі № 920/59/25, господарський суд встановив, що висловлена відповідачем у листах пропозиція (прохання) про надання гуманітарної, тобто безоплатної та безповоротної допомоги, є чіткою, такою, що не дає жодних сумнівів у її змісті та не передбачає ніяких можливих сподівань на платність чи поворотність, а позивач своїми діями (передачею дизельного палива) прийняв пропозицію відповідача та водночас не висловив зауважень чи зустрічних умов передачі такого палива, зокрема, щодо його оплатності чи поворотності.
Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Апеляційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Принцип правової визначеності є фундаментальною складовою верховенства права і означає, що закони та правові акти повинні бути ясними, передбачуваними й доступними для розуміння громадянами. Цей принцип добре розвинений у практиці Європейського суду з прав людини, який послідовно вказує на значущу роль судової практики для забезпечення передбачуваності закону.
Суд апеляційної інстанції в ухваленні цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Відтак позивач не довів наявності обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, а доводи скаржника в частині недотримання вимог до форми та істотних умов договору пожертви спрямовані на переоцінку доказів, незгоди заявника з висновками судів та наданою оцінкою доказам у справі № 920/59/25, що є недопустимим.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє за неспроможністю доводи скаржника щодо безпідставного поширення судом першої інстанції преюдиції на питання, що не були предметом доказування у справі № 920/59/25.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами та судовими рішеннями у справі № 920/59/25, які набрали законної сили, підтверджується факт передання позивачем безоплатно відповідачу майна, у зв'язку із чим доводи скаржника про відсутність ознак добровільного правочину, що відповідає конструкції пожертви, передбаченої статтями 717-729 ЦК України, відхиляються судом апеляційної інстанції за неспроможністю.
З огляду на викладене, правомірним є висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 04.12.2025 у справі № 920/1235/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 26.03.2026.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді І.П. Ходаківська
О.О. Євсіков