вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" березня 2026 р. Справа№ 910/9571/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Шапрана В.В.
Корсака В.А.
при секретарі судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УКТРАНСНАФТА»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025
у справі № 910/9571/25 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Акціонерного товариства «УКТРАНСНАФТА»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОС»
про стягнення 704 034,44 грн,
Акціонерне товариство «УКТРАНСНАФТА» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОС» (надалі - відповідач) про стягнення 704 034,44 грн штрафу та 8 448,42 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору №22/436 від 19.07.2022 на надання послуг з поточного ремонту об'єкта з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника (з авансом проти надання банківської гарантії повернення авансового платежу) (далі за текстом - Договір), оскільки він не склав та не зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) податкові накладні за актами приймання виконаних будівельних робіт №2 від 20.09.2022, №3 від 17.10.2022, №4 від 27.10.2022, №5 від 14.11.2022, №6 від 05.12.2022, №7 від 16.12.2022 та №8 від 06.03.2023 відповідно до підпунктів 7.1.11, 7.1.12 пункту 7.1 Договору. За вказане порушення умовами Договору сторони погодили відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 20% вартості (ціни) виконаних робіт, на яку податкова накладна не складена і не направлена Замовнику; не зареєстрована у ЄРПН.
Господарський суд міста Києва рішенням від 10.10.2025 у справі №910/9571/25 у задоволені позову відмовив.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходи з того, що невиконання відповідачем зобов'язання, яке виникає не перед контрагентом за договором, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на нього господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції, так як вказана санкція може наставати по факту порушення стороною умов саме господарського зобов'язання. За висновком суду першої інстанції, належним способом захисту порушеного права позивача у даних правовідносин сторін є стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок не реєстрації податкових накладних.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/9571/25 та прийняти нове, яким позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 704 034,44 грн штрафу задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на помилкові, на його думку, висновки суду першої інстанції, оскільки у даному випадку має місце порушення відповідачем договірного зобов'язання щодо складання та реєстрації податкових накладених у ЄРПН, за яке передбачено відповідальність у вигляді штрафу та правову позицію Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, вкладену у постанові від 07.06.2023 у справі №916/334/22.
Також позивач зазначає, що саме від дій відповідача щодо складання і реєстрації податкових накладених в ЄРПН залежить реалізація позивачем майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, а тому відповідач за порушення взятого на себе зобов'язання несе відповідальність, у даному випадку, договірну у вигляді сплати штрафу.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УКТРАНСНАФТА» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/9571/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Алданова С.О. - головуючий, Корсак В.А., Євсіков О.О.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.12.2025 задовольнив заяву про самовідвід судді Євсікова О.О. від розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі № 910/9571/25; матеріали справи №910/9571/25 передав для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УКТРАНСНАФТА» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/9571/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Алданова С.О. - головуючий, Корсак В.А., Шапран В.В.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.12.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/9571/25; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі № 910/9571/25 призначив на 12.02.2026.
11.02.2026 позивачем подано до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» заяву про зупинення провадження у справі №910/9571/25 до розгляду Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи №904/2953/24, правовідносини якої є подібними із даної справою.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.02.2026 задовольнив клопотання представника Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» про оголошення перерви; оголосив перерву в судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/9571/25 до 16.03.2025.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подав, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).
У судовому засіданні 16.03.2026 представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/9571/25 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Також представник вказав про неактуальність поданого клопотання про зупинення провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою від 13.02.2026 про доставку електронного документа в електронний кабінет відповідача.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника відповідача обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність від відповідача обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, якого належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Відповідно до статті 269 частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги позивача, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів даної справи, 19.07.2022 між позивачем (Замовник) та відповідачем (Підрядник) укладено Договір за результатами проведення процедури закупівлі (заява на закупівлю №7818 від 30.06.2022), за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник забезпечує, відповідно до дефектного акта і умов цього договору, надання послуг: «Поточний ремонт будівлі підпорної насосної станції ПНПС-1 ЛВДС «Кременчук», 39749, Полтавська область, Кременчуцький район, село П'ятихатки, вулиця Світанкова, 1 (інженерні та будівельні роботи, код 45220000-5 за ДК 021:2015), надалі - роботи.
Підрядник зобов'язується своїми силами та з використанням власних матеріально-технічних засобів виконати роботи, що обумовлені в Договорі та визначені дефектним актом, Підрядник має право залучати до виконання Договору третіх осіб - субпідрядників (пункт 1.2 Договору).
Згідно з пунктом 2.1 Договору договірна ціна є твердою та визначається на основі твердого кошторису, що є невід'ємною частиною Договору (Додаток № 2) і становить: без ПДВ - 5 874 577,77 грн, ПДВ - 1 174 915,55 грн. Разом з ПДВ - 7 049 493,32 грн.
Відповідно до пункту 4.1 Договору передача виконаних робіт Підрядником і прийняття їх Замовником оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.
У відповідності до підпункту 7.1.11 пункту 7.1 Договору Підрядник зобов'язаний зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Згідно підпунктів 7.1.12 - 7.1.13 пункту 7.1 Договору Підрядник зобов'язаний направити Замовнику складену в електронній формі та зареєстровану в ЄРПН податкову накладну з дотриманням вимог про електронний підпис уповноваженої Підрядником особи та з наявністю всіх обов'язкових реквізитів, передбачених податковим законодавством, не пізніше наступного дня з моменту її реєстрації. У разі якщо Підрядник зареєстрував податкову накладну з порушенням строків, визначених пунктом 7.1.11 цього Договору, але протягом 180 календарних днів із дати її складання, Підрядник зобов'язаний направити податкову накладну Замовнику, оформлену і зареєстровану належним чином, не пізніше останнього числа місяця, у якому фактично було зареєстровано таку податкову накладну.
Пунктом 9.11 Договору передбачено, що Підрядник зобов'язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі 20 % вартості (ціни) виконаних робіт, на яку податкова накладна: а) не складена і не направлена замовнику; б) складена неналежним чином; в) не зареєстрована в ЄРПН; г) подана з порушенням строку її реєстрації в ЄРПН, а саме після закінчення 180 (сто вісімдесят) календарних днів із дати складання.
Згідно з пунктами 9.12 - 9.13 Договору Підрядник зобов'язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі, визначеному у пункті 9.11 цього Договору протягом 5 календарних днів з моменту направлення Замовником відповідної письмової вимоги, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Замовника, реквізити якого зазначено в цьому Договорі. Підрядник зобов'язаний компенсувати Замовнику збитки, заподіяні порушенням порядку складання і подання податкової накладної, розрахунку коригування до неї у випадках, якщо в результаті цих порушень контролюючі органи зменшують податковий кредит Замовника за такими податковими накладними, донараховують Замовнику податки, збори, обов'язкові платежі, застосовують до нього штрафні (фінансові) санкції за порушення податкового законодавства за цими господарськими операціями з Підрядником шляхом складання податкового повідомлення-рішення, акта перевірки або іншим шляхом Підрядник зобов'язаний компенсувати Замовнику збитки в сумі сплачених Замовником у результаті неправомірних дій Підрядника штрафних (фінансових) санкцій. Сума цих збитків виплачується Підрядником Замовнику на підставі відповідних підтвердних документів протягом 5 календарних днів з моменту отримання таких документів шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Замовника, реквізити якого зазначено в цьому Договорі.
Договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до 31.12.2023 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. У випадку невиконання або неналежного виконання Підрядником зобов'язань за цим Договором (будь-які дії, бездіяльність чи рішення Підрядника, що дають підстави Замовнику вважати його зобов'язання за цим Договором невиконаним чи виконаним неналежним чином), Замовник має право відмовитися від Договору в односторонньому порядку шляхом направлення підряднику повідомлення про таку відмову (пункт 14.1, підпункт 14.2.1 пункту 14.2 Договору).
На виконання умов Договору відповідач виконав, а позивач прийняв роботи, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт №7 за грудень-2 2022 року на суму 356 641,10 грн, №1 за вересень 2022 року на суму 409 921,96 грн, №6 за грудень 2022 року на суму 964 756,75 грн, №8 за березень 2023 року на суму 1 067 623,34 грн, №9 за квітень 2023 року на суму 791 459,98 грн, №5 за листопад 2022 року на суму 902 560,26 грн, №3 за жовтень 2022 року на суму 275 738,06 грн, №2 за вересень 2022 року на суму 1 352 176,42 грн, №4 за жовтень-2 2022 року на суму 109 320,53 грн, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень-2 2022 року від 16.12.2022, за вересень 2022 року від 05.09.2022, за грудень 2022 року від 05.12.2022, за березень 2023 року від 06.03.2023, за квітень 2023 року від 07.04.2023, за листопад 2022 року від 14.11.2022, за жовтень 2022 року від 17.10.2022, за вересень-2 2022 року від 20.09.2022, за жовтень-2 2022 року від 27.10.2022.
31.07.2023 позивач надіслав на адресу відповідача претензію №04-03ц1/5496-23 з вимогою сплатити штрафні санкції у вигляді штрафу на суму 704 034,44 грн та належного складення/реєстрації в ЄРПН податкових накладних за Договором.
Спір виник через порушення відповідачем умов Договору в частині реєстрації податкових накладних в ЄРПН, через що позивач нарахував йому штраф відповідно до пункту 9.11 Договору.
Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.
До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
За статтею 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника (частини 1-3).
Відповідно до статті 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідач виконав роботи, а позивач прийняв роботи, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт №7 за грудень-2 2022 року на суму 356 641,10 грн, №1 за вересень 2022 року на суму 409 921,96 грн, №6 за грудень 2022 року на суму 964 756,75 грн, №8 за березень 2023 року на суму 1 067 623,34 грн, №9 за квітень 2023 року на суму 791 459,98 грн, №5 за листопад 2022 року на суму 902 560,26 грн, №3 за жовтень 2022 року на суму 275 738,06 грн, №2 за вересень 2022 року на суму 1 352 176,42 грн, №4 за жовтень-2 2022 року на суму 109 320,53 грн, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень-2 2022 року від 16.12.2022, за вересень 2022 року від 05.09.2022, за грудень 2022 року від 05.12.2022, за березень 2023 року від 06.03.2023, за квітень 2023 року від 07.04.2023, за листопад 2022 року від 14.11.2022, за жовтень 2022 року від 17.10.2022, за вересень-2 2022 року від 20.09.2022, за жовтень-2 2022 року від 27.10.2022.
Наведене учасниками справи не заперечується, а тому відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Умовами Договору на відповідача, як Підрядника, покладено обов'язок з реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в ЄРПН з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені (підпункт 7.1.11 пункту 7.1 Договору).
Згідно підпунктів 7.1.12 - 7.1.13 пункту 7.1 Договору Підрядник зобов'язаний направити Замовнику складену в електронній формі та зареєстровану в ЄРПН податкову накладну з дотриманням вимог про електронний підпис уповноваженої Підрядником особи та з наявністю всіх обов'язкових реквізитів, передбачених податковим законодавством, не пізніше наступного дня з моменту її реєстрації. У разі якщо Підрядник зареєстрував податкову накладну з порушенням строків, визначених пунктом 7.1.11 цього Договору, але протягом 180 календарних днів із дати її складання, Підрядник зобов'язаний направити податкову накладну Замовнику, оформлену і зареєстровану належним чином, не пізніше останнього числа місяця, у якому фактично було зареєстровано таку податкову накладну.
Пунктом 9.11 Договору сторони погодили відповідальність Підрядника за: а) не складення і не направлення замовнику податкової накладної; б) складення її неналежним чином; в) не реєстрації її в ЄРПН; г) подання з порушенням строку її реєстрації в ЄРПН, а саме після закінчення 180 (сто вісімдесят) календарних днів із дати складання у вигляді сплати Замовнику штрафу у розмірі 20 % вартості (ціни) виконаних робіт, на яку податкова накладна.
Згідно з пунктами 9.12 - 9.13 Договору Підрядник зобов'язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі, визначеному у пункті 9.11 цього Договору протягом 5 календарних днів з моменту направлення Замовником відповідної письмової вимоги, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Замовника, реквізити якого зазначено в цьому Договорі. Підрядник зобов'язаний компенсувати Замовнику збитки, заподіяні порушенням порядку складання і подання податкової накладної, розрахунку коригування до неї у випадках, якщо в результаті цих порушень контролюючі органи зменшують податковий кредит Замовника за такими податковими накладними, донараховують Замовнику податки, збори, обов'язкові платежі, застосовують до нього штрафні (фінансові) санкції за порушення податкового законодавства за цими господарськими операціями з Підрядником, шляхом складання податкового повідомлення-рішення, акта перевірки або іншим шляхом Підрядник зобов'язаний компенсувати Замовнику збитки в сумі сплачених Замовником у результаті неправомірних дій Підрядника штрафних (фінансових) санкцій. Сума цих збитків виплачується Підрядником Замовнику на підставі відповідних підтвердних документів протягом 5 календарних днів з моменту отримання таких документів шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Замовника, реквізити якого зазначено в цьому Договорі.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Отже, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Податковий кодекс України (далі за текстом - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 201.3 статті 201 ПК України платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку.
Суми ПДВ, зазначені у податковій накладній, після реєстрації податкової накладної в ЄРПН: формують податковий кредит (об'єкт цивільних прав) на підставі зареєстрованих податкових накладних; збільшують реєстраційний ліміт покупця (пункт 200-1 статті 200-1 ПК України); сума реєстраційного ліміту в СЕА ПДВ (невід'ємна складова частина податкового кредиту), яка формується за наслідками реєстрації податкових накладних, може бути використана отримувачем ПДВ для реєстрації вже своїх податкових накладних в ЄРПН по своїх податкових зобов'язаннях без поповнення електронного рахунку в СЕА ПДВ для збільшення реєстраційного ліміту; беруть участь у формуванні податкового кредиту для зменшення податкових зобов'язань за наслідками подання декларації з ПДВ (тобто сплата податку на додану вартість у меншому розмірі).
Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до абзацу 14 пункту 201.10 статті 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Згідно з пунктом 203.1 статті 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Реєстрація податкових накладних у ЄРПН повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків.
Штраф за порушення строків реєстрації податкових накладних встановлюється положеннями ПК України, зокрема, відповідно до пункту 90 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, протягом дії воєнного стану та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, штраф за порушення платниками ПДВ граничного строку для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН, встановлюється у розмірах:
- 2 % (було 10%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;
- 5 % (було 20%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
- 10 відсотків (було 30%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
- 15 відсотків (було 40%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;
- 25 відсотків (було 50%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
Отже, за положеннями ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
В порушення умов Договору відповідач не склав та не зареєстрував в ЄРПН податкові накладні за актами приймання виконаних будівельних робіт №2 від 20.09.2022, №3 від 17.10.2022, №4 від 27.10.2022, №5 від 14.11.2022, №6 від 05.12.2022, №7 від 16.12.2022, №8 від 06.03.2023.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що передбачена пунктом 9.11 Договору відповідальність відповідача не пов'язана із виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає у разі невиконання продавцем вимог податкового законодавства.
Зазначення сторонами у договорі про обов'язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин із податкових на господарські.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у виді штрафної санкції. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 у справі №908/3565/16, від 10.05.2018 у справі №917/799/17, від 07.02.2019 у справі №913/272/18.
Отже, передбачена пунктом 9.11 Договору відповідальність відповідача не пов'язана з виконанням ним своїх зобов'язань щодо певних робіт, оскільки виникає у разі невиконання ним приписів податкового законодавства і не може бути підставою для покладення на нього господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції (штрафу), так як вказана санкція може наставати по факту порушення стороною умов саме господарського зобов'язання.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН замовником послуг. З огляду на положення статті 201 ПК, саме на продавця за Договором покладено обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та/або розрахунки коригування до таких податкових накладних.
Вказаним зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №906/824/21, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, від 03.12.2018 у справі №908/76/18.
Хоча обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №904/72/22.
Аналізуючи природу обов'язку покупця зареєструвати податкову накладну, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків (пункт 25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації належним чином податкових накладних, що узгоджується із правовою позицією викладеною Верховним Судом у постановах від 02.05.2024 у справі №910/155/23, від 19.04.2023 у справі №906/824/21.
За частиною 6 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14), від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22, пункт 9.12).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.
У постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
Таким чином, належним способом захисту порушеного права позивача у даних правовідносин сторін є стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок не реєстрації податкових накладних.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Щодо доводів позивача про те, що у даному випадку має місце порушення відповідачем договірного зобов'язання щодо складання та реєстрації податкових накладених у ЄРПН, за яке передбачено відповідальність у вигляді штрафу, то суд апеляційної інстанції звертається до висновків Верховного суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 06.02.2026 у справі №904/2953/25, яка є подібною із даною справою.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).
Верховний суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 06.02.2026 у справі №904/2953/25 вирішив питання «Про неможливість притягнення сторони договору до господарсько-правової (договірної) відповідальності у виді штрафної санкції за невиконання або неналежне виконання такою стороною умов договору щодо здійснення реєстрації податкової накладної у ЄРПН».
У наведеній постанові Верховний суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов наступних висновків: « 8.1 Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
8.2 Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
8.3 ПК України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила «дозволено все, що не заборонено», як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов'язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто, такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.
8.4 Обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, а включення до приватноправового договору обов'язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов'язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.
8.5 Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення.».
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що невиконання відповідачем зобов'язання, яке виникає не перед контрагентом за Договором, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на нього господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції, так як вказана санкція може наставати по факту порушення стороною умов саме господарського зобов'язання.
Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, вкладену у постанові від 07.06.2023 у справі №916/334/22, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, які є актуальними на дату ухвалення постанови.
Щодо постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 у справі №910/6636/24, то відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, а не суду апеляційної інстанції.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесенні даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі № 910/9571/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (позивача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УКТРАНСНАФТА» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/9571/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/9571/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/9571/25 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25.03.2026.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.В. Шапран
В.А. Корсак