ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
26 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/479/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Полінецька В.С.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури- Черніговська О.С., на підставі посвідчення;
від Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», м.Миколаїв-Татарінов В.П., на підставі ордеру;
від ОСОБА_1 , м. Миколаїв- не з'явився
від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр», м. Миколаїв- не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», м.Миколаїв
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 року, суддя першої інстанції Семенчук Н.О., повний текст складено та підписано 01.10.2025 року.
у справі № 915/479/25
за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі: Миколаївської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», м. Миколаїв
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Миколаїв
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр», м. Миколаїв
про: усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом повернення у власність земельної ділянки
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У березні 2025 року Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» та Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», у якій просив:
усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним акту приймання-передачі майна, яке вноситься до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», № 1 від 19.03.2024 в частині передання земельної ділянки площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 по пров. Прикордонному третьому, 11 у м. Миколаєві, зі скасуванням державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 54248112 від 22.03.2024).
усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (код ЄДРПОУ 41714688) повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄРДПОУ 26565573) земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 по АДРЕСА_1 . Також у прохальній частині позову прокурор просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат.
Зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час використання земельної ділянки водного фонду, розташованої в Центральному районі м. Миколаєва. Зокрема, прокурор зазначає, що пунктами 2, 2.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 № 43/40 затверджено проєкт землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 (під одно - та двоповерховою житловою забудовою), у тому числі 1000 кв.м. під прибудинковою територією, із земель комунальної власності з віднесенням до земель житлової забудови для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 . У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано 03.10.2014 право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 по АДРЕСА_2 (запис № 7241474), а 07.10.2014 йому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 27745309. Згодом, на підставі договору купівлі-продажу №1623 від 15.10.2014, ОСОБА_1 продав вищевказану земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр». В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» 19.03.2024 за актом приймання-передачі № 1 внесло земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 по АДРЕСА_2 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд». Згідно з умовами вказаного акту-приймання передачі, Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» зобов'язалось документально оформити право власності, в тому числі, на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026. Державна реєстрація права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 вчинена 22.03.2024.
На переконання прокурора, відведення Миколаївською міською радою земельної ділянки площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 у приватну власність ОСОБА_1 для індивідуального житлового будівництва та її подальше відчуження Товариству з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» та Товариству з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» є незаконним, оскільки при прийнятті пунктів 2, 2.2 рішення від 16.09.2014 № 43/40 Миколаївською міською радою безпідставно не враховано входження земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 у прибережну захисну смугу річки Південний Буг, у зв'язку з чим порушено вимоги земельного та водного законодавства.
Прокурор також зазначає, що відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд порушує містобудівне законодавство.
Також, 31.03.2025 до суду першої інстанції від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла заява про забезпечення позову, яку суд першої інстанції задовольнив ухвалою від 03.04.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 30.04.2025. Встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
25 квітня 2025 року до суду першої інстанції від керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла заява, в якій останній просив прийняти до провадження у справі №915/479/25 заяву про зміну предмету позову та розглянути наступні позовні вимоги:
Витребувати на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради від Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 по пров. Прикордонному третьому, 11 у м.Миколаєві.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, зобов'язано прокурора письмово зазначити ціну позову та подати докази актуальної вартості (чинної оцінки) спірної земельної ділянки площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 по пров. Прикордонному третьому, 11 у м. Миколаєві станом на день подання заяви про зміну предмету позову до суду; подати докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі та відкладено підготовче засідання на 03.06.2025.
15.05.2025 на виконання вимог ухвали Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2025 прокурор подав до суду першої інстанції заяву стосовно зазначення ціни позову та відомості щодо актуальної оцінки спірної земельної ділянки та докази сплати судового збору в установленому розмірі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2025 постановлено: прийняти до розгляду заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва від 25.04.2025 про зміну предмету позову та здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням цієї заяви; відкласти підготовче засідання на 24.06.2025 о 13:30; прокурору в строк до 10.06.2025 (включно) визначити зміст позовних вимог з урахуванням заяви про зміну предмету позову щодо кожного з відповідачів.
05.06.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшло клопотання б/н від 05.06.2025 про закриття провадження у справі відносно відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» у зв'язку з відмовою прокурора від позову в цій частині, оскільки остаточно сформованими прокурором позовними вимогами є вимоги лише до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд».
Також 05.06.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла заява б/н від 05.06.2025 про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
06.06.2025 до суду від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла заява № 51-50/2-5602вих-25 від 06.06.2025 (вх. № 8558/25), за змістом якої прокурор зазначає, що на виконання ухвали суду від 03.06.2025 прокурором 05.06.2025 до суду подано клопотання про закриття провадження у справі відносно відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр», а тому єдиним відповідачем у справі № 915/479/25 залишається Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», якому адресована вимога щодо витребування спірної земельної ділянки.
Ухвалою суду від 19.08.2025 було закрито провадження у справі № 915/479/25 в частині позовних вимог прокурора до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» у зв'язку з відмовою прокурора від позову в цій частині; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр»; закрито підготовче провадження у справі; призначено справу №915/479/25 до судового розгляду по суті на 18.09.2025 о 10:30; встановлено третій особі п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для надання суду пояснень на позов.
Рішенням від 18.09.2025 року у справі №915/479/25 Господарський суд Миколаївської області позовні вимоги Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі: Миколаївської міської ради задовольнив у повному обсязі; витребував на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради від Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 по пров. Прикордонному третьому, 11 у м. Миколаєві; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 783 грн 94 коп.; повернув Миколаївській обласній прокуратурі з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп., сплачений за платіжною інструкцією № 451 від 20.03.2025.
Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції, посилаючись на інформацію Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023, у якій зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 накладається на визначену законодавством прибережну захисну смугу водного об'єкта - річки Південний Буг шириною 100 м у межах міста Миколаєва, яка відповідно до статті 79 Водного кодексу України належить до великих річок загальнодержавного значення, а також на інформацію Миколаївської міської ради від 23.01.2024, у якій зазначено, що відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі зазначеної земельної ділянки становить 38 м, а до північної - 80 м., дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 повністю розташована в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг.
За такого відведення земельної ділянки прибережної захисної смуги річки Південний Буг у приватну власність ОСОБА_1 для такої цілі суперечить вимогам земельного та водного законодавства, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Також, судом першої інстанції зазначено, що рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 № 43/40, на підставі якого ОСОБА_1 набув право на земельну ділянку, є індивідуальним правовим актом, прийнятим із порушенням вимог закону, оскільки земельні ділянки водного фонду, до яких належить спірна ділянка, не можуть передаватися з комунальної у приватну власність.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не набув право власності на спірну земельну ділянку у законний спосіб, а відтак не мав права розпоряджатися нею, у тому числі відчужувати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр». Аналогічно суд визнав відсутність правових підстав для розпорядження спірною земельною ділянкою з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» та подальшого внесення її до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд».
Крім того, суд першої інстанції погодився з доводами прокурора про те, що всі набувачі спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, з огляду на зовнішні та очевидні природні ознаки її розташування поблизу урізу води річки Південний Буг, могли і повинні були знати про належність цієї ділянки до земель водного фонду та неможливість її набуття у приватну власність.
При цьому, суд установив, що спірна земельна ділянка є вільною від забудови, огороджень та об'єктів нерухомого майна, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав, актом обстеження від 31.01.2025 та матеріалами ортофотоплану, і дійшов висновку про відсутність надмірного тягаря для відповідача внаслідок втручання держави у право власності.
Оцінюючи доводи сторін щодо застосування строків позовної давності, суд першої інстанції врахував, що на момент звернення прокурора до суду позов було подано як негаторний, до вимог якого строки позовної давності не застосовуються. Одночасно з цим, місцевий господарський суд врахував зміни законодавства, внесені Законом України від 12.03.2025 № 4292-ІХ. Застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність визнання причин пропуску строку позовної давності за заявою прокурора поважними та відповідно про необхідність захисту порушеного права позивача, як власника земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності. З огляду на викладене, суд першої інстанції визнав заяву відповідача про застосування строків позовної давності необґрунтованою та дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 року у справі №915/479/25 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», м. Миколаїв у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник, посилаючись на фактичні обставини справи, зазначив, що:
прокурором пред'явлено позов, позивачем за яким є орган місцевого самоврядування, який за доводами прокурора сам порушив закон та передав земельну ділянку водного фонду в приватну власність фізичної особи. Зазначене суперечить принципу розумності, оскільки вимога про захист інтересів територіальної громади м. Миколаєва пред'явлена і в інтересах органу, який за позицією прокурора сам порушив закон, а саме, Миколаївської міської ради, яка має бути відповідачем, а не позивачем;
не пред'явлення позовних вимог до Миколаївської міської ради, яка на думку прокурора з порушенням закону передала у приватну власність земельну ділянку водного фонду та не залучення Миколаївської міської ради співвідповідачем у справі є підставою до відмови в позові, незалежно від обґрунтованості чи не обґрунтованості позовних вимог по суті;
прокурором не доведено належним чином знаходження спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги на території населеного пункту, отже, не можна погодитись з висновком суду першої інстанції, що в силу явних зовнішніх ознак відповідач міг беззаперечно дійти висновку про віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду в межах прибережної захисної смуги, адже на території населеного пункту межі такої смуги не є очевидними;
оскільки недобросовісність відповідача є недоведеною, до спірних правовідносин може бути застосовано положення ст. 388 Цивільного кодексу України, в чинній редакції, зокрема, преклюзивний строк витребування, встановлений ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України;
у зв'язку з набранням чинності Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», відповідні законодавчі зміни мають прямий вплив на процесуальні права і обов'язки сторін у даній справі, оскільки стосуються тієї ж категорії - захисту прав добросовісного набувача
при розгляді справи 915/480/25, після прийняття судом першої інстанції до розгляду заяви прокурора про зміну предмета спору на вимогу про витребування земельної ділянки, судом не було залишено позовну заяву без руху з метою надання позивачу строку для надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
перебіг позовної давності у справі розпочався з дня державної реєстрації права власності першим набувачем спірної земельної ділянки ОСОБА_1 03.10.2014. Позивачем у справі є Миколаївська міська рада, при цьому судом першої інстанції не надано жодної оцінки поважності пропуску строку позовної давності саме позивачем - Миколаївською міською радою. До того ж, Миколаївська міська рада не подавала відповідну заяву про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними;
визнаючи причини пропуску прокурором строку позовної давності поважними, суд першої інстанції виходив із того, що при поданні позову прокурором було сформовано позовні вимоги у формі усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою (негаторний позов) і протягом розгляду справи, у зв'язку набранням 09.04.2025 змін до Цивільного кодексу України щодо захисту майнових прав добросовісного набувача, предмет спору було змінено на витребування земельної ділянки (віндикаційний позов), і саме зміни в законодавстві є поважною причиною пропуску строку позовної давності, разом з тим поважність причин пропуску позовної давності застосовується саме щодо позивача. В матеріалах справи відсутні відомості наявності об'єктивних перешкод, які б з 03.10.2014 перешкоджали або суттєво утруднювали для Миколаївської міської ради звернення до суду з відповідним позовом негаторним або віндикаційним, тому позов не підлягає задоволенню, оскільки позивач пропустив строк позовної давності.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 року у справі №915/479/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 року у справі № 915/479/25, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 року відкладено розгляд справи № 915/479/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 на 26.03.2026 року.
21.11.2025 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської обласної прокуратури надійшов відзив (вх. №4214/25/Д1), у якому прокурор зазначив про те, що підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора відсутні. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.
Зокрема, за доводами відзиву прокурор, посилаючись на підстави поданого прокурором позову, наголосив, що подана апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не потребує задоволення.
Так, прокурор у відзиві зазначає, що :
як випливає з позову та, у подальшому, заяви про зміну предмету позову, вимог до Миколаївської міської ради не заявлено, а тому процесуальних підстав зазначати її відповідачем у прокурора немає. Навпаки, за судовим рішенням у цій справі, міська рада від імені територіальної громади міста має отримати спірну ділянку;
прокурором правомірно заявлено відповідний позов, а Миколаївську міську раду визначено позивачем у цій справі з урахуванням її законодавчих повноважень, з дотриманням норм процесуального права, оскільки до неї не заявлено жодних вимог;
прокурором підтверджено належними та допустимими доказами факт входження спірної ділянки у прибережну захисну смугу р. Південний Буг. За такого, набуття права приватної власності на спірну земельну ділянку прямо заборонено законом. Також, цю ділянку заборонено використовувати для цілей будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів, які спростовують позицію
прокуратури щодо належності ділянки до прибережної захисної смуги р. Південний Буг;
суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що спірна ділянка, яка накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту р. Південний Буг, не могла бути передана у приватну власність через законодавчо визначену заборону передачі земель прибережних захисних смуг у власність громадян;
поза увагою відповідача залишилась належність спірної ділянки до земель загального користування комунальної власності. Так, відповідно до Генерального плану спірна ділянка віднесена до територій зелених насаджень загального користування. На підтвердження цього прокурором до позову додано інформацію Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 13.06.2024;
оскільки позовна заява прокурора подана ще 04.03.2025, тобто, до набрання чинності законом, то підстав для покладення судом на прокурора обов'язку, визначеного у ч. 6 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України (внести на депозитний рахунок суду грошові
кошти у розмірі вартості спірної ділянки) немає;
обов'язок виникає виключно у випадку витребування нерухомого майна від добросовісного набувача. Проте, прокурор у позові та в заяві про зміну предмету позову зазначає, що Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» є недобросовісним набувачем. З вказаним погодився і суд при ухваленні судового рішення;
враховуючи дійсні обставини справи, пов'язані з необхідністю поновлення інтересів територіальної громади, поза волею якої Миколаївська міська рада незаконно передала у приватну власність ділянку, що розташована у прибережній захисній смузі р. Південний Буг та відноситься до земель загального користування, щодо яких існує пряма законодавча заборона на перехід із комунальної власності у приватну, та з огляду на відсутність у прокурора законодавчого обов'язку тотального нагляду за розпорядженням землями міста, сталу судову практику щодо захисту земель водного фонду упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, зміни законодавства, які відбулись вже після подання позову до суду, прокурор вважає обґрунтованим його твердження про наявність підстав для визнання причин пропуску строку для звернення поважними до суду з цим позовом.
Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В судовому засіданні, яке відкладалося, відповідач підтримав свої доводи та вимоги, з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарзі. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі.
Прокурор підтримав свої заперечення з мотивів, викладених письмово у відзиві. Просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
В судове засідання представники ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Колегія суддів зазначає, що з огляду на те, що у третіх осіб відсутній зареєстрований Електронний кабінет в ЄСІТС, копія ухвали про відкриття апеляційного провадження від 11 листопада 2025 року та ухвала суду про відкладення розгляду справи від 29.01.2026 року надсилалася Товариству з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» за адресою: вул.Архітектора Старова, 2/1, м.Миколаїв, 54002, які були отримані, що підтверджується рекомендованим повідомленням з позначкою «вручено». ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , однак поштові відправлення повернулися апеляційному суду з позначкою: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 Господарського процесуального кодексу України, за змістом частини п'ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 №1071), і які регулюють відносини між ними, надалі - Правила надання послуг поштового зв'язку.
За приписами підпункту 13 пункту 2, пункту 15 Правил надання послуг поштового зв'язку рекомендоване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення, відстежується в системі оператора поштового зв'язку на шляху пересилання відправлення та вручається одержувачу з підтвердженням вручення. Рекомендовані (реєстровані) листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з повідомленням про їх вручення згідно із законодавством.
Адресат реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу інформується про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу шляхом надсилання текстового повідомлення з використанням технічних засобів оператора поштового зв'язку, повідомленням, що підтримується засобами Інтернету, або повідомленням у паперовій формі за встановленою оператором поштового зв'язку формою (пункт 18 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а в разі відсутності номера телефону мобільного зв'язку - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланка повідомлення про надходження поштового відправлення або в інший спосіб, встановлений оператором поштового зв'язку (пункт 73 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Пунктом 83 Правил надання послуг поштового зв'язку визначено, що рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, у справі № 911/3142/19, від 07.02.2024 у справі № 904/853/23, від 01.04.2025 року у справі №908/1766/24).
Колегія суддів також зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників справи на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників справи, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників справи з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників справи, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вжив належних та необхідних заходів для повідомлення третіх осіб про наявне судове провадження, направляючи рекомендованою кореспонденцією відповідні ухвали за адресами, наявними у Єдиному демографічному реєстрі.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, колегія суддів дійшла висновку, що в силу приписів пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 листопада 2025 року, від 29.01.2026 у справі №915/479/25 вважаються врученими ОСОБА_1 23.11.2025 та 12.02.2026, тобто, у дату проставлення оператором поштового зв'язку у довідці про причини повернення відмітки про відсутність адресата.
Європейський суд з прав людини зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун'єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003 р.).
Додатково, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відтак, оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених третіх осіб.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», м.Миколаїв не потребує задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 18 вересня 2025 року у справі №915/479/25 частково відповідає вимогам чинного законодавства України, але підлягає зміні в його мотивувальній та резолютивній частинах з викладенням їх в редакції постанови суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Миколаївською міською радою прийнято рішення № 43/40 від 16.09.2014 «Про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м.Миколаєва».
Пунктом 2 розділу 4 вказаного рішення міської ради затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:01:033:0026) загальною площею 1000 кв.м (під одно - та двоповерховою житловою забудовою), у тому числі 1000 кв.м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 . Земельна ділянка згідно з додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, має обмеження у використанні: - типу 05.01 - «водоохоронна зона», на земельну ділянку площею 1000 кв.м.
Пунктом 2.2 розділу 4 рішення міської ради № 43/40 від 16.09.2014 надано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1000 кв.м для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 .
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.10.2014 зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 по АДРЕСА_2 .
15.10.2014 між ОСОБА_1 , як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр», як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А., та зареєстрований в реєстрі за № 1623. Відповідно до предмету вказаного договору купівлі-продажу продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1 га (надалі - земельна ділянка). Земельна ділянка належить продавцю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 , виданого Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 07 жовтня 2014 року, індексний номер: 27745309. Державна реєстрація права власності на зазначену земельну ділянку проведена Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 жовтня 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 470348148101. Кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200:01:033:0026. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Державна реєстрація права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 вчинена 15.10.2014.
19.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» за актом приймання-передачі №1 внесло земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 по АДРЕСА_2 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд».
Згідно з умовами вказаного акту-приймання передачі, Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» зобов'язалось документально оформити право власності, в тому числі, на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026.
22.03.2024 єдиним учасником Товариствам з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» прийнято рішення № 24/03-2 про вихід із складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд».
Водночас, згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, викладеної у листі від 25.10.2023 № 2282/10, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м у межах міста Миколаєва водного об'єкту річки Південний Буг.
Крім того, листом від 23.01.2024 № 434/02.02.01-40/11/14/24 Рада (у відповідь на запит Прокурора) надана викопіювання з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026.
Відповідно до вказаного викопіювання відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки складає 38 м., до північної - 80 м.
Листом від 13.06.2024 за № 9032/12.01-12/12/7/24 Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради повідомив прокурора, що згідно з основним кресленням Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Ради від 18.06.2009 № 35/15, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 належить до території зелених насаджень загального користування.
Відповідно до інформації Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації, викладеної у листі від 28.11.2023 № 1607/01.1-03/04, землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 по АДРЕСА_4 на розгляд Управління не надходила, висновки про погодження/відмову не надавались.
Листом від 21.11.2023 № 2520/10 Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області Державного агентства водних ресурсів України також повідомив прокурора, що ним не погоджувались упродовж 2013-2014 років проекти землеустрою щодо відведення громадянам земельних ділянок по пров. Прикордонному третьому в м. Миколаєві.
З матеріалів цієї справи вбачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 відсутні будь-які будівлі, споруди, огородження, будівельні матеріали, що підтверджується Актом №8 обстеження земельної ділянки від 31.01.2025 та не заперечується учасниками цієї справи.
Також колегією суддів встановлено, що як станом на час відведення спірної земельної ділянки у власність громадянину Фомицькому С.О. (2014 рік), так і станом на час ухвалення рішення судом, Радою не приймалось рішень щодо затвердження документації із землеустрою про затвердження проектів щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території м. Миколаєва.
Інших належних та допустимих письмових доказів на підтвердження наявних між сторонами спірних правовідносин, матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин, що підтверджують або спростовують наявність підстав (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) для витребування на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради від Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» земельної ділянки площею 1000 кв.м, кадастровий номер 4810137200:01:033:0026, що розташована за адресою: пров. Прикордонний третій, 11 у м. Миколаєві.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції частково погодився з рішенням суду першої інстанції, але за мотивами та висновками, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції.
Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави, наявність порушеного права та спосіб захисту, обраний прокурором.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі №915/158/25 звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).
Отже, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
У даній справі, яка розглядається, прокурор звернувся в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради з позовоною заявою (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), про витребування на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради від Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» земельної ділянки площею 1000 кв.м, кадастровий номер 4810137200:01:033:0026, що розташована за адресою: пров. Прикордонний третій, 11 у м. Миколаєві.
Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Ради, прокурор у позовній заяві зазначав, що Рада є належним власником та розпорядником спірної земельної ділянки водного фонду, відповідно, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з частинам 3, 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до частин 1, 5 статті 60 вказаного Закону територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації.
Частиною 8 ст. 60 вказаного Закону визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
В матеріалах цієї справи міститься лист (запит) прокурора від 19.02.2025 № 51-50/2-1574ВИХ-24, адресований Раді, в якому прокурор повідомив про виявлені порушення земельного законодавства, зокрема, про незаконне вибуття спірної земельної ділянки водного фонду та необхідність її повернення у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва, та просив у строк до 06.03.2025 надати інформацію про вжиття відповідних заходів реагування на усунення порушень.
У відповідь на вищевказаний запит прокурора, Рада листом від 25.02.2025 повідомила Прокурора, зокрема, про те, що у зв'язку із відсутністю відповідного доручення міського голови, звернень виконавчих органів міської ради або комунальних підприємств, позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» щодо спірної земельної ділянки не пред'являвся та не запланований до пред'явлення.
24.03.2025 прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направив Раді відповідне повідомлення, а 27.03.2025 звернувся до суду із відповідним позовом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави в особі Ради і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи скаржника в цій частині.
Наведений висновок стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як суб'єкта представництва інтересів держави узгоджується з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, зазначеною в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.
Щодо доводів скаржника з приводу того, що 09.04.2025 набрав чинності Закон № 4292-ІХ, яким доповнено ст.164 Господарського процесуального кодексу України, однак при розгляді даної справи, після прийняття судом до розгляду заяви прокурора про зміну предмета спору на вимогу про витребування земельної ділянки, судом не було залишено позовну заяву без руху з метою надання строку для надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, колегія суддів зазначає наступне.
Дійсно, 09.04.2025 набрав чинності Закон України № 4292-ІХ від 12.03.2025 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким, зокрема, внесено зміни до статей 164, 174, 238 Господарського процесуального кодексу України, а також до статей 388, 390, 391 Цивільного кодексу України, що передбачають нові правові підходи до витребування майна у добросовісного набувача, у тому числі, - обов'язкове внесення компенсації вартості майна на депозитний рахунок суду.
Так, ст. 164 Господарського процесуального кодексу України доповнено частиною 6 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Частину 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України доповнено абз. 3 такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму».
Крім того, Законом № 4292-ІХ також доповнено ст. 390 Цивільного кодексу України частиною 5 наступного змісту:
« 5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Колегія суддів зазначає, що з системного аналізу вказаних норм убачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.
При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Таким чином, колегія суддів наголошує на тому, що внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор. Причому питання того, чи є відповідач добросовісним вирішується судом тільки при розгляді справи по суті.
Норми, які зобов'язують вносити вартість спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду, мають компенсаційний та забезпечувальний характер, оскільки їхньою метою є захист порушених прав усіх учасників спірних правовідносин, зокрема й добросовісного набувача. Так, компенсація вартості витребуваного майна матиме місце у випадку задоволення позову та вилучення майна з володіння набувача, який є добросовісним, а позивач (держава або територіальна громада) отримує право зворотної вимоги до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.
Водночас, колегія суддів зазначає, що із системного аналізу вищевказаних норм Закону № 4292-ІХ випливає, що внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою вартості земельної ділянки на депозитний рахунок суду є умовою ухвалення рішення по суті саме у справах про витребування від добросовісного набувача і не встановлює універсальної процесуальної умови прийняття позовної заяви та відкриття провадження у будь-якому віндикаційному позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц зазначено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.
При цьому, у випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 Цивільного кодексу України без застосування приписів частини п'ятої статті 390 цього Кодексу, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі чи територіальній громаді, а останній набувач є добросовісним). Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п'ятої статті 390 Цивільного кодексу України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду. Оскільки прокурор пред'явив позов про витребування нерухомого майна у недобросовісного набувача (останнього набувача), то приписи ч. 5 ст. 390 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 164, ч. 4 ст. 174 ГПК України у такому випадку не підлягають застосуванню.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 354/160/25, від 01.12.2025 у справі № 354/419/25, від 19.11.2025 у справі №523/14914/24, від 28.01.2026 у справі № 922/2555/21, від 04.03.2026 у справі № 922/3562/21, від 23.03.2026 у справі №910/3027/24.
З матеріалів цієї справи вбачається, що позовна заява подана прокурором до набрання чинності Законом № 4292-ІХ, а тому, остання і не могла містити доказів внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою вартості земельної ділянки на депозитний рахунок суду і, як вже зазначалося вище, у випадку звернення прокурора з вимогами до недобросовісного, на його думку, відповідача, останній не повинен вносити такі кошти на стадії звернення до вирішення цього питання судом при розгляді справи по суті.
Більш того, колегія суддів наголошує на тому, що поданий прокурором позов у даній справі є негаторним, а не віндикаційним і ним при зверненні до суду обрано саме такий спосіб захисту порушених прав держави у вигляді усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.
25.04.2025 прокурором подано заяву про зміну предмету позову, в якій він просив суд замінити вимогу «про зобов'язання повернути земельну ділянку» (негаторний позов) на вимогу «про витребування земельної ділянки» (віндикаційний позов).
Ухвалою суду від 03.06.2025 вказану заяву прокурора прийнято до розгляду.
Доводи прокурора і його позиція у спірних правовідносинах зводяться до того, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади внаслідок неправомірних і недобросовісних дій її набувачів, зокрема і Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд». Тобто, у цій справі (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) прокурор звернувся з вимогою про витребування майна у Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» саме як у недобросовісного набувача.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що, як при поданні позову, так і при поданні заяви про зміну предмета позову, у прокурора був відсутній обов'язок надавати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (експертно-грошової оцінки спірної земельної ділянки), тому доводи апелянта в цій частині є неспроможними і відхиляються судом апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції в даному випадку, застосовуючи норми ст.269 Господарського процесуального кодексу України, звертає увагу сторін, переглядає оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та з урахуванням того, що місцевий господарський суд розглядав по суті тільки вимоги про витребування у відповідача спірної земельної ділянки і прокурором було заявлено вимогу про вилучення інших позовних вимог, переглядає по суті дані справу тільки в межах позовних вимог, що стосуються спірної земельної ділянки.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 повністю розташована у межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг, а також, відповідно до Генерального плану міста Миколаєва, належить до території зелених насаджень загального користування, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами, зокрема, листами Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради та викопіюванням з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру.
Предметом позову у даній справі (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) є вимога прокурора витребувати спірну земельну ділянку від Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» на користь Ради.
Як вже зазначалось, в якості підстав для задоволення позову прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка повністю входить у стометрову прибережну захисну смугу річки Південний Буг та віднесена до територій зелених насаджень загального користування, що в силу приписів земельного, водного, а також містобудівного законодавства виключає можливість її передачі з комунальної у приватну власність.
Задовольняючи позов прокурора, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності.
Щодо строку позовної давності, суд зазначив, зокрема, що до негаторного позову не застосовуються строки позовної давності. Але одночасно з цим вказав і на те, що про незаконність відведення спірної земельної ділянки органи прокуратури дізналися лише у жовтні 2023 року, після завершення процедури встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, і про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності в зв'язку зі змінами в законодавстві.
Насамперед, колегія суддів зазначає, що законність/незаконність передачі спірної земельної ділянки у приватну власність має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло саме на момент такої передачі.
Відповідно до п. є) ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній станом на момент прийняття Радою рішення від 16.09.2014 № 43/40) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких - землі водного фонду.
Частиною першою ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 статті 3 Водного кодексу України (тут і далі також в редакції, чинній станом на момент прийняття Радою рішення від 16.09.2014 № 43/40) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
Згідно з пп. а), б) ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (ч. 2 ст. 58 Земельного кодексу України).
Відповідно до наведеного у ст. 1 Водного кодексу України визначення, прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Частино першою ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (п. в) ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України).
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 88 Водного кодексу України та абз. 2 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173.
За змістом положень ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
Статтею ст. 88 Водного кодексу України визначено, що землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України (п. «ґ» ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України).
Частина друга ст. 59 Земельного кодексу України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).
Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у Земельному кодексі України немає.
Прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню.
Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води (постанови Верховного Суду від 16.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц та від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Тому, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 та в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21).
За таких обставин, земельна ділянка, що накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту річки Південний Буг не може бути передана у приватну власність, незважаючи на те, що Радою не був затверджений відповідний проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на території м. Миколаєва.
Частиною 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Так, на підтвердження того, що спірна земельна ділянка повністю входить у стометрову прибережну захисну смугу річки Південний Буг прокурором надано суду інформацію Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області (лист від 25.10.2023 № 2282/10, а також додані до листа Ради від 23.01.2024 № 434/02.02.01-40/11/14/24 (а.с.29 т.1) геопросторові дані - викопіювання з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026, відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м у межах міста Миколаєва водного об'єкту річки Південний Буг, відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки складає 38 м., до північної - 80 м.
Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на спростування вказаних доводів та аргументів прокурора про те, що спірна земельна ділянка повністю входить у стометрову прибережну захисну смугу річки Південний Буг.
Фактично, позиція відповідача ґрунтується лише на відсутності затвердженої у встановленому законом порядку документації із землеустрою щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території м. Миколаєва.
Натомість, як вже зазначалось, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання у власність земельної ділянки (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 та в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21).
Таким чином, керуючись стандартом більшої переконливості (за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний), колегія суддів доходить висновку про те, що докази, надані прокурором на підтвердження обставин знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту, є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на спростування цих обставин.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами та аргументами прокурора про те, що оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги, встановленої ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, абз. 2 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173, то вона (земельна ділянка) не могла бути передана у приватну власність.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані вище вимоги земельного та водного законодавства є доступними, чіткими, а наслідки їхньої дії - передбачуваними як для органу, який надав спірну земельну ділянку водного фонду у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що мало місце у даному випадку, так і для особи, яка, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважала за можливе спробувати отримати у власність таку ділянку для вказаної мети.
При придбанні майна покупець має проявляти розумну обачливість, що є стандартною діловою практикою.
Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення законності / незаконності, можливості / неможливості набуття права власності на відповідне нерухоме майно.
Усі набувачі спірної земельної ділянки (як ОСОБА_1 , так і Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» та Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд»), в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши щонайменшу розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка розташована у безпосередній близькості до урізу води річки Південний Буг, відповідно, в межах її стометрової прибережної захисної смуги, а відтак, і про можливі негативні наслідки та ризики у разі набуття права власності на таке майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 також зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що ні ОСОБА_1 , ні Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр», ні Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» не є добросовісними набувачами спірного нерухомого майна.
Щодо способу захисту.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Віндикаційний позов - є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до ст. 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (аналогічний висновок викладено в пункті 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим.
Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою.
Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та інші).
Тобто, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі, то ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою.
У таких випадках порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння і належним способом захисту прав власника у цих випадках, як вже зазначалося вище за текстом постанови, є негаторний позов (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Така ж правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
Таким чином, існує стала правова позиція Верховного Суду щодо способу захисту у таких правовідносинах.
Крім того, існує правова позиція Великої Палати Верховного Суду про те, що ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою за наявності одночасно двох умов: 1) знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону (закон прямо виключає можливість перебування відповідного майна у приватній власності, тобто встановлює імперативну заборону його приватизації чи іншого способу відчуження); 2) наявність зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок, в силу яких особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі.
Якщо ж хоча б одна з зазначених умов не дотримана, то наявність державної реєстрації права власності за порушником свідчить про заволодіння ним майном за принципом реєстраційного підтвердження володіння.
Негаторний позов щодо земельної ділянки водного фонду опосередковується вимогою про повернення земельної ділянки її власникові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)).
Рішення суду про задоволення такої позовної вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем (суб'єктом, на користь якого ухвалене судове рішення) права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, поданий прокурором позов був негаторним - про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду, зокрема, шляхом повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Ради спірної земельної ділянки.
Вказаний спосіб захисту, з огляду на вищенаведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, є належним та ефективним.
Натомість, 25.04.2025 прокурором подано заяву про зміну предмету позову, в якій він просив суд замінити вимогу «про зобов'язання повернути земельну ділянку» на вимогу «про витребування земельної ділянки», яка є характерною ознакою саме віндикаційного позову.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд помилково прийняв та розглянув в цій частині змінені прокурором позовні вимоги, з огляду на наступне.
У частині 1 та пункті 4 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Тож предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, з якою особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів та стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, що опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів (висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Предметом же спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт тощо, з приводу якого виник правовий конфлікт (спір) між позивачем і відповідачем.
Подібна права позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, від 01.08.2019 у справі № 916/1743/18, від 14.09.2021 у справі № 909/243/18, від 29.01.2025 у справі № 127/17760/23 (провадження № 61-12756св24) тощо.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.
Водночас, зміна позивачем первинно обраного способу захисту на вказаний не є зміною предмета позову, оскільки вона не набуває нового матеріально-правового значення, а саме не трансформується у самостійну матеріально-правову вимогу, а лише уточнює спосіб виконання судового рішення у цій справі.
Отже, надана прокурором заява про зміну предмета позову фактично є заявою про зміну способу захисту порушеного права держави (територіальної громади), а не заявою про зміну предмета позову в порядку ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України. При чому в даному випадку зміни способу захисту порушених прав територіальної громади не було потреби взагалі, оскільки саме обраний первинно прокурором в цій частині позовних вимог спосіб захисту є належним та ефективним, про що вже було зазначено вище за текстом.
Так, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто, призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу.
Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору.
Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законом.
Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
За обставинами цієї справи, мета прокурора фактично спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Миколаєва), який не втратив володіння специфічним об'єктом цивільних відносин (земельною ділянкою водного фонду), у користуванні та розпорядженні цією ділянкою шляхом її повернення від Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд».
Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема, неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).
Встановивши, що мета позову прокурора фактично була спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», з урахуванням помилковості задоволення судом першої інстанції заяви про зміну предмету позову в цій частині, колегія суддів розглядає вимогу прокурора про усунення перешкод шляхом повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Миколаєва за правилами негаторного позову, який фактично ним був заявлений до суду.
Висновок про те, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально, а також про можливість суду розглядати вимогу про витребування (за правилами статей 387 і 388 Цивільного кодексу України) як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді (за правилами статті 391 ЦК України) сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, які колегія суддів враховує при розгляді даної справи у відповідності до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника з приводу того, що діючий закон вимагає розглядати такий спір саме на підставі статей 387 і 388 Цивільного кодексу України.
Так, Законом № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною 2 такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».
Відтак, за змістом ч. 2 ст. 391 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній з 09.04.2025) негаторний позов не застосовується до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії щодо відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа приватної власності.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позов подано прокурором 27.03.2025, тобто до набрання чинності Законом № 4292-IX (09.04.2025).
Під зворотною (ретроспективною) дією акта розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Надання зворотної дії в часі законам та нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №757/23249/17.
Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-IX встановлено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Тобто, законодавець надав зворотну дію лише окремим положенням вказаного Закону: 1) в частині умов та порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна; 2) у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо нерухомого майна.
Водночас, вказаний припис не містить жодного нормативного встановлення зворотної дії у часі саме частини 2 ст. 391 Цивільного кодексу України.
Тому, приписи ч. 2 ст. 391 Цивільного кодексу України у даному випадку не мають зворотної дії в часі, а отже не є застосовними до позову прокурора, що розглядається в межах даної справи, провадження у якій відкрито раніше, ніж вказаний Закон набрав чинності.
В іншому випадку, законодавцем було б визначено, що всі положення цього Закону, а не лише, як ним зазначено, в певній частині, мають зворотну дію в часі у справах відповідної категорії, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення по суті справи.
Щодо позовної давності, колегія суддів зазначає таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Натомість, негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном.
А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Такий підхід у судовій практиці також є досить усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц).
З огляду на те, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг і взагалі не могла бути передана у приватну власність фізичній особі, тобто, заявлений прокурором негаторний позов є єдиним належним способом захисту у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду про відмову у задоволенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.
Щодо втручання держави у право на мирне володіння майном.
Частиною третьою статті 13 Конституції України визначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).
Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». З питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.
У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третьої статті 13, частина сьомої статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).
Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та інших).
За вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірну земельну ділянку з володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.
«Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки.
«Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.
Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у власність.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 752/14695/22.
За таких обставин повернення спірної земельної ділянки від відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності відповідача
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не позбавлений можливості звернутися в установленому законом порядку з позовними вимогами про відшкодування завданої йому майнової шкоди.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки висновок суду першої інстанції про задоволення позову є вірним, але з мотивів та підстав, викладених судом апеляційної інстанції, то, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», м. Миколаїв не підлягає задоволенню, але мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваного рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 у справі № 915/479/25 підлягають зміні шляхом їх викладення в редакції цієї постанови.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника, а в частині вимог, які не розглядалися судами по суті за заявою прокурора про їх вилучення, підлягають поверненню позивачу.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд», м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 по справі №915/479/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 у справі № 915/479/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, його резолютивну частину наступним чином:
«Позовні вимоги Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду задовольнити частково.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 12/1; ЄДРПОУ 41714688) територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (54005, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0026 по пров. Прикордонному третьому, 11 у м. Миколаєві.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 12/1; ЄДРПОУ 41714688) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позову.
Повернути Миколаївській обласній прокуратурі (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп., сплачений за платіжною інструкцією № 451 від 20.03.2025».
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 26.03.2026 року.
Повний текст постанови складено 27.03.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді: Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош