ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3761/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Поліщук Л.В.,
секретар судового засідання: Алієва К.О.
від Відділу освіти, молоді та спорту Визирської сільської ради Одеського району Одеської області: не з'явився
від Товариства з обмеженою відповідальністю “БІЛД КОНСТРАКШН ГРУП»: не з'явився
від Південного офісу Держаудитслужби: Бойко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “БІЛД КОНСТРАКШН ГРУП»
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 року, суддя в І інстанції Волков Р.В., повний текст якого складено 08.12.2025, в м. Одесі
у справі: №916/3761/25
за позовом: Відділу освіти, молоді та спорту Визирської сільської ради Одеського району Одеської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “БІЛД КОНСТРАКШН ГРУП»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Південного офісу Держаудитслужби
про стягнення 443 553,51 грн
У вересні 2025 року Відділ освіти, молоді та спорту Визирської сільської ради Одеського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “БІЛД КОНСТРАКШН ГРУП» про стягнення грошових коштів у розмірі 443 553,51 грн.
В обґрунтування позову посилався на перерахування відповідачу згідно платіжних доручень №80 від 20.10.2021, №81 від 20.10.2021, №86 від 27.10.2021, №105 від 15.12.2021 грошових коштів у загальному розмірі 2 909 765,95 грн за здійснення капітального ремонту харчоблоку Першотравневого навчально-виховного комплексу "Загальносвітня школа І-ІІІ ступенів-ліцей" за Договором № 182 від 08.10.2021, в тому числі ПДВ у розмірі 484 960,99 грн.
Водночас сума ПДВ у розмірі 443 553,51 грн включена без належних правових підстав, оскільки в період з 13.08.2021 по 26.11.2021 відповідач не був платником ПДВ.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 у справі №916/3761/25 позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “БІЛД КОНСТРАКШН ГРУП» на користь Відділу освіти, молоді та спорту Визирської сільської ради Одеського району Одеської області 443 553,51 грн заборгованості та 6 653,30 грн витрат зі сплати судового збору.
Суд зазначив, що матеріалами справи встановлено, що під час виконання договору підряду відповідач отримав від позивача оплату робіт із включенням до ціни податку на додану вартість, хоча на момент здійснення частини платежів (з 13.08.2021 по 26.11.2021) його реєстрацію платника ПДВ було анульовано, що підтверджується листом ГУ ДПС в Одеській області від 24.10.2024 року №22671/5/15-32- 12-01-05 та Актом Південного офісу Держаудитслужби від 22.11.2024 № 151503-11/132, згідно яких Товариство з 13.08.2021 було позбавлено статусу платника ПДВ. При цьому відповідач не повідомив позивача про втрату такого статусу, унаслідок чого позивач за платіжними дорученнями від 20.10.2021 та 27.10.2021 безпідставно перерахував відповідачу кошти у сумі 443 553,51 грн як ПДВ, хоча відповідні операції не могли бути об'єктом оподаткування, оскільки відповідач у цей період не був платником податку.
Суд дійшов висновку, що неповідомлення відповідачем про анулювання його реєстрації платника ПДВ спричинило позивачу реальні збитки у зазначеному розмірі. З огляду на це належним та ефективним способом захисту порушеного права є стягнення з відповідача збитків у сумі 443553,51 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “БІЛД КОНСТРАКШН ГРУП», в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 у справі №916/3761/25 та прийняте нове рішення, яким у позові відмовити.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки спливу строку позовної давності. На його думку, позивач міг дізнатися про статус відповідача як неплатника ПДВ ще у жовтні 2021 року під час здійснення платежів за платіжними дорученнями, оскільки відповідні відомості містяться у відкритому доступі в електронному кабінеті платника податків. Тому висновок про те, що позивач довідався про порушення свого права лише після проведення ревізії Держаудитслужби у 2024 році, є помилковим, а з огляду на сплив трирічного строку позовної давності у позові слід було відмовити.
Крім того, скаржник вказує, що позивач не надав належних доказів підстав для перерахування коштів, зокрема актів виконаних робіт за формою КБ-2в та довідок за формою КБ-3, які відповідно до умов договору є підставою для проведення оплати. Також, на думку відповідача, суд безпідставно відмовив у призначенні експертизи, хоча для встановлення правомірності перерахування коштів за договором та визначення складових вартості робіт необхідні спеціальні знання у сфері будівництва, а тому у справі була наявна сукупність умов, передбачених статтею 99 Господарського процесуального кодексу України для призначення експертизи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні та зазначає, що доводи відповідача про сплив позовної давності є безпідставними, оскільки її перебіг неодноразово зупинявся законодавцем у період дії карантину та воєнного стану. З огляду на зміни до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України перебіг позовної давності фактично поновився лише з 04.09.2025, а тому строк звернення до суду у даній справі не сплив.
Крім того, позивач вказує, що на момент здійснення платежів відповідач не мав статусу платника ПДВ, а отже не мав права включати цей податок до вартості робіт. При цьому відповідач, всупереч умовам договору, не повідомив позивача про втрату такого статусу та виставив рахунки з урахуванням ПДВ, що і призвело до безпідставної сплати коштів.
Також зазначено, що акти виконаних робіт не мають значення для вирішення спору, оскільки предметом розгляду є саме безпідставне включення ПДВ до вартості робіт. Доводи про необхідність призначення будівельно-технічної експертизи є безпідставними, оскільки відповідач не заявляв відповідного клопотання, а питання нарахування податків не належать до компетенції будівельно-технічних експертів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 23.03.2026 о 14:00.
В судовому засіданні брав участь представник третьої особи, інші учасників справи участі не брали, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності позивача та відповідача, за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду заяви по суті.
Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08.10.2025 між Відділом, як замовником, та Товариством, як підрядником, укладено Договір про закупівлю робіт № 182 (далі - Договір; т. 1, а.с. 7-11), згідно якого підрядник зобов'язався за завданням замовника, відповідно до проєктної (проєктно-кошторисної) документації замовника та умов Договору, на свій ризик виконати та здати в установлений Договором строк закінчені будівельні роботи - “Капітальний ремонт харчоблоку Першотравневого навчально-виховного комплексу “Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей» за адресою: Україна, Одеська область, Одеський район, с. Першотравневе, вул. Учительська, 3…, а замовник зобов'язався надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), прийняти від підрядника закінчені роботи та оплатити їх.
Відповідно до п. 3.1. Договору ціна робіт визначається на основі кошторису та інших документів, пов'язаних із складанням і необхідних для визначення кошторисної вартості робіт та договірної ціни, що є невід'ємною частиною Договору, є твердою і складає 2 909 765,95 грн, в тому числі 484 961,00 грн.
Правова природа суми 484 961,00 грн у п. 3.1. Договору не зазначена, проте очевидно, що вона є податком на додану вартість, про що додатково свідчить підписана сторонами Договірна ціна (т. 1 а.с.14), згідно якої податок на додану вартість по розділу І “Будівельні роботи» становить 442,6572 тис. грн, а по розділу ІІ “Устаткування» - 42,30379 тис. грн.
На виконання договірних зобов'язань, Відділ перерахував Товариству грошові кошти у загальному розмірі 2 909 765,95 грн, з них ПДВ - 484 960,99 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями (т. 1, а.с. 98-99):
- № 80 від 20.10.2021 на суму 857 962,38 грн (в т.ч. ПДВ 142 993,73 грн);
- № 81 від 20.10.2021 на суму 253 822,76 грн (в т.ч. ПДВ 42 303,79 грн);
- № 86 від 27.10.2021 на суму 1 549 535,92 грн (в т.ч. ПДВ 258 255,99 грн);
- № 105 від 15.12.2021 на суму 248 444,89 грн (в т.ч. ПДВ 41 407,48 грн).
Відповідно до пункту 1.1.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби на ІV квартал 2024 року проведено планову ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Відділу за період з 01.01.2021 по 30.09.2024, за результатами якої складено Акт від 22.11.2024 № 151503-11/132 (далі - Акт; т. 1, а.с. 102-137).
У вказаному Акті йдеться, зокрема про те, що Південним офісом Держаудитслужби було направлено запит до Головного управління ДПС в Одеській області від 17.10.2024 № 151503 14/4718-2024 щодо надання інформації про реєстрацію Товариства платником податку на додану вартість та анулювання реєстрації із зазначенням дат реєстрації та анулювання.
Згідно листа ГУ ДПС в Одеській області від 24.10.2024 року №22671/5/15-32- 12-01-05 Товариство з 13.08.2021 по 26.11.2021 було позбавлено статусу платника ПДВ (т. 1 а.с. 101).
Листом від 12.12.2024 № 1736/01-11 Відділ просив Товариство усунути порушення, виявлені під час виконання, зокрема Договору про закупівлю робіт № 182 від 08.10.2021, шляхом повернення надлишково сплачених коштів (т. 1 а.с. 139).
Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 443 553,51 грн, які було перераховано Відділом на користь Товариства у якості ПДВ в період з 13.08.2021 по 26.11.2021, в той час як відповідач у вказаний період не був зареєстрований платником ПДВ.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
За змістом ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2025 між Відділом, як замовником, та Товариством, як підрядником, укладено Договір на виконання підрядних робіт з капітального ремонту харчоблоку Першотравневого навчально-виховного комплексу “Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей».
Статтею 875 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 3.1. Договору ціна робіт визначається на основі кошторису та інших документів, пов'язаних із складанням і необхідних для визначення кошторисної вартості робіт та договірної ціни, що є невід'ємною частиною Договору, є твердою і складає 2 909 765,95 грн, в тому числі 484 961,00 грн.
Судова колегія зазначає, що визначена у п. 3.1. Договору сума - 484 961,00 грн є податком на додану вартість, про що свідчить підписана сторонами Договірна ціна (т. 1 а.с.14), згідно якої податок на додану вартість по розділу І “Будівельні роботи» становить 442,6572 тис. грн, а по розділу ІІ “Устаткування» - 42,30379 тис. грн.
Водночас, згідно листа ГУ ДПС в Одеській області від 24.10.2024 року №22671/5/15-32- 12-01-05 Товариство з 13.08.2021 було позбавлено статусу платника ПДВ.
Вказані обставини додатково підтверджуються Актом Південного офісу Держаудитслужби від 22.11.2024 № 151503-11/132.
Отже, на момент укладення договору, в якому було передбачено сплату ПДВ, товариство було позбавлене статусу платника ПДВ, про що не повідомило позивача.
Так, у матеріалах справи відсутні докази того, що Товариство сповістило Відділ про обставини анулювання реєстрації платника ПДВ з 13.08.2021, протилежного відповідачем не доведено.
Матеріали справи свідчать, що Відділ перерахував Товариству грошові кошти у загальному розмірі 2 909 765,95 грн, з них ПДВ - 484 960,99 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями № 80 від 20.10.2021 на суму 857 962,38 грн (в т.ч. ПДВ 142 993,73 грн); № 81 від 20.10.2021 на суму 253 822,76 грн (в т.ч. ПДВ 42 303,79 грн); № 86 від 27.10.2021 на суму 1 549 535,92 грн (в т.ч. ПДВ 258 255,99 грн); № 105 від 15.12.2021 на суму 248 444,89 грн (в т.ч. ПДВ 41 407,48 грн) (т. 1, а.с.98-99).
Як вбачається із вказаних платіжних доручень, оплату було здійснено на підставі актів виконаних робіт, які датовані 20.10.2021 (№№ 80 та 81) та 26.10.2021 (№ 86).
Вищевказані обставини призвели до того, що частину грошових коштів у сумі 443 553,51 грн, перерахованих Відділом згідно платіжних доручень № 80 від 20.10.2021, № 81 від 20.10.2021 та № 86 від 27.10.2021 як ПДВ, Відділ перерахував Товариству, статус платника ПДВ якого було анульовано.
Лише з 26.11.2021 Товариство було повторно зареєстровано платником ПДВ.
У пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 194.1.1 п. 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України ПДВ становить 20, 7 і 14 відс. бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.
Згідно з п.п. “а» і “б» п. 185.1 ст. 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 180.1. ст. 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платником ПДВ є:
1) будь-яка особа, яка провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;
2) будь-яка особа, яка зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;
3) будь-яка особа, яка ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.
Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб'єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього Кодексу; 4) особа, яка веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи; 5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.
Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;
6) особа, яка проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 243 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми від здійснення операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;
7) особа, яка уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
8) особа - інвестор (оператор), який веде окремий податковий облік, пов'язаний з виконанням угоди про розподіл продукції;
9) особа, визначена у підпункті "д" підпункту 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Відповідно до п. 184.5 ст. 184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.
Згідно з п. 185.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції саме платників ПДВ, яким відповідач на момент здійснення частини господарських операцій за Договором не був.
Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, відповідно до якої у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».
Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір. З'ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17)
Суд зазначає, що під час вирішення спору суди повинні оцінювати не лише буквальний зміст позовних вимог, а і їх спрямованість, правову суть і фактичний контекст, у якому такі вимоги заявлено.
За умови, що позовна вимога, сформульована неточно або містить певну некоректність у термінологічному або змістовному сенсі, зокрема поєднує у собі елементи, властиві іншому способу захисту, проте фактично відображає суть заявленого порушення та спрямована на його усунення, суд не позбавлений можливості скоригувати формулювання таких вимог, не змінюючи при цьому їх змісту та спрямованості.
Колегія суддів зазначає, що відмова у судовому захисті з мотивів незрозумілості чи неповноти закону суперечить сенсу та призначенню регулятивного права загалом.
Завданням господарського судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Спосіб захисту цивільних прав чи інтересу має бути ефективним, тобто приводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору.
Колегія суддів резюмує, що задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально (дієво) відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач.
Коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який був до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення.
Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала потреба повторного звернення до суду.
У цій справі суть звернення Позивача полягала у стягненні на його користь 443 553,51 грн, у зв'язку з неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договором внаслідок неповідомлення про анулювання статусу платника ПДВ, що призвело безпідставного перерахування сум ПДВ, внаслідок чого завдало втрат фінансовим ресурсам позивача.
Враховуючи викладене, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, отже місцевим господарським судом правомірно застосовано принцип «jura novit curia» у даній справі.
Положеннями частин першої та другої статті 623 ЦК України унормовано, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Відповідно до частин другої та третьої статті 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
При цьому колегія суддів зазначає, що з огляду на дату виникнення спірних правовідносин і дату прийняття оскаржуваних судових рішень у цій справі, норми ГК України підлягають застосуванню, оскільки ГК України діяв на час виникнення спірних правовідносин і на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 зроблено висновок, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Відповідно до частини першої статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном (постанова Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Колегія суддів, з урахуванням вищевикладеного, погоджується з позицією місцевого господарського суду, що втрати фінансових ресурсів позивача на суму 443 553,51 грн за своєю правовою природою є збитками, а не грошовим зобов'язанням.
З урахуванням установлених у справі обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують факт завдання позивачу збитків на суму 443 553,51 грн.
Зазначені збитки виникли внаслідок бездіяльності відповідача, яка полягала у неповідомленні про анулювання реєстрації Товариства як платника ПДВ, у результаті чого в період, коли Товариство не було зареєстровано платником ПДВ, а саме з 13.08.2021 по 26.11.2021, Відділ відповідно до платіжних доручень № 80 від 20.10.2021, № 81 від 20.10.2021 та № 86 від 27.10.2021 безпідставно перерахував Товариству грошові кошти у розмірі 443 553,51 грн у якості ПДВ.
Отже, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності та здійснивши аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про обґрунтованість та підтвердженість позовних вимог належними доказами і матеріалами справи, у зв'язку з чим погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати зазначені збитки.
Щодо доводів скаржника про ненадання позивачем оригіналів або належним чином засвідчених копій актів виконаних робіт форми КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, підписаних уповноваженими представниками сторін, колегія суддів зазначає, що письмові докази, на які посилається відповідач, не стосуються предмета доказування у справі про стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок неповідомлення про анулювання у Товариства статусу платника ПДВ, адже належними доказами у цьому випадку є документи, які підтверджують розмір збитків, зокрема платіжні доручення про переказ коштів, а також факт втрати статусу платника ПДВ, що підтверджується листом ГУ ДПС в Одеській області від 24.10.2024 року №22671/5/15-32-12-01-05.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо необхідності проведення будівельно-технічної експертизи з вирішенням питання про правомірність перерахування Відділом на користь Товариства коштів за Договором № 182 від 08.10.2021, що включають ПДВ, оскільки у даному випадку відсутня сукупність умов, передбачених частиною 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, які є необхідними для призначення судової експертизи, що також обґрунтовано враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.
Щодо доводів апелянта про те, що строк позовної давності за заявленими позовними вимогами сплинув, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому численних змін, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 на усій території України з 12.03.2020 встановлено карантин.
Законом України № 540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту, в редакції Закону України № 3450-IX від 08.11.2023: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Судова колегія зазначає, що карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 (постанова Кабінету міністрів України від 27.06.2023 № 651), проте правовий режим воєнного стану продовжує діяти і на даний час.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені, а у подальшому - зупинені на строк дії воєнного стану.
Лише з 04.09.2025 набув чинності Закон № 4434-IX, який відновлює перебіг строків позовної давності.
З урахуванням всього вищевикладеного, підстави для застосування інституту позовної давності відсутні.
В даному випадку, суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим, колегія суддів дійшла висновку про правомірність висновку, викладеного місцевим господарським судом у рішенні, яке переглядається в апеляційному порядку, а доводи апелянта, зазначені в апеляційній скарзі є такими, що не спростовують висновків суду.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційні скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 у справі №916/3761/25.
За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “БІЛД КОНСТРАКШН ГРУП» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 у справі №916/3761/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 у справі №916/3761/25 - залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 26.03.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Л.В. Поліщук