ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
24 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/566/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Алієва К.О.
за участю представників учасників справи:
від Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок»: Сергєєва К.О.,
від Фермерського господарства “АПК»: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Фермерського господарства “АПК»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 року, суддя І інстанції Мавродієва М.В., повний текст якого складено 10.11.2025, м. Миколаїв
у справі №915/566/25
за первісним позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок»
до відповідача: Фермерського господарства “АПК»
про стягнення 1 815 531,73 грн
та за зустрічним позовом: Фермерського господарства “АПК»
до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок»
про: визнання недійсним договору суборенди землі
У квітні 2025 року Приватне сільськогосподарське підприємство “Агрофірма “Роднічок» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Фермерського господарства “АПК» грошові кошти в загальному розмірі 1 815 531,73 грн, з яких: 1 592 488,24 грн - основний борг із суборендної плати за Договором №03-11/23 від 22.11.2023 суборенди земельних ділянок загальною площею 260,4315 га в межах території Шевченківської ОТГ Миколаївської області, 63 273,77 грн - пеня, 133 810,67 грн - інфляційні втрати, 25 959,05 грн - 3% річних.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконанням відповідачем зобов'язань за Договором суборенди землі №03-11/23 від 22.11.2023, у зв'язку з чим ПСП “Агрофірма “Роднічок» звернулось з позовом про стягнення з ФГ “АПК» суми боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
У травні 2025 від Фермерського господарства “АПК» до суду надійшла зустрічна позовна заява до Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок», в якій позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним Договір суборенди землі №03-11/23 від 22.11.2023, укладений між ПСП “Агрофірма “Роднічок» та ФГ “АПК», в частині умов про передачу в суборенду земельних ділянок: кадастровий номер 4825784700:20:000:0013 площею 2,5801 га, кадастровий номер 4825784700:20:000:0014 площею 2,5901 га, кадастровий номер 4825784700:17:000:0084 площею 3,5469 га, кадастровий номер 4825784700:17:000:0083 площею 2,7272 га, кадастровий номер 4825784700:17:000:0082 площею 0,8202 га.
Позивач за зустрічним позовом посилався на те, що всупереч ст.8 Закону України “Про оренду землі» оспорюваний договір укладено без письмової згоди власників земельних ділянок з кадастровими номерами: 4825784700:20:000:0013, 4825784700:20:000:0014, 4825784700:17:000:0084, 4825784700:17:000:0083, 4825784700:17:000:0082 на передачу їх в суборенду, у зв'язку з чим вказаний договір у відповідній частині підлягає визнанню недійсним.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 у справі №915/566/25 у задоволенні зустрічних позовних вимог Фермерського господарства “АПК», - відмовлено. Позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок» задоволено частково.
Стягнуто з Фермерського господарства “АПК» на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок» 1 592 488,24 грн основного боргу, 54709,59 грн пені, 133 810,67 грн - інфляційних втрат, 25959,05 грн - 3% річних та 27 104,98 грн судового збору. В решті первісних позовних вимог відмовлено.
Щодо зустрічного позову, суд зазначив, що з матеріалів справи вбачається наявність оформлених 01.09.2023 згод власників земельних ділянок з кадастровими номерами 4825784700:20:000:0013, 4825784700:20:000:0014, 4825784700:17:000:0084, 4825784700:17:000:0083, 4825784700:17:000:0082 на надання цих земельних ділянок в суборенду щодо надання таких ділянок в суборенду. Таким чином наявні в матеріалах справи докази спростовують обставини, на яких ґрунтується зустрічний позов, у зв'язку із чим відповідні доводи позивача за зустрічним позовом є безпідставними та необґрунтованими, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову.
Розглядаючи позовні вимоги за первісним позовом, суд зазначив, що умовами договору суборенди сторони передбачили сплату суборендної плати у два етапи: 25 % від загальної суми (405 622,06 грн, у т.ч. ПДВ) протягом 30 днів з дня державної реєстрації договору та 75 % (1 216 866,18 грн, у т.ч. ПДВ) до 31.09.2024. Водночас відповідач здійснив лише часткову оплату у сумі 30 000,00 грн 23.04.2024, що підтверджується банківською випискою, тоді як решту зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 1 592 488,24 грн. Доказів погашення заборгованості або заперечень її наявності відповідач суду не надав, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення 1 592 488,24 грн заборгованості з суборендної плати.
Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат, 3% річних та встановлено, що арифметично та методологічно розрахунки виконані вірно, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Разом з тим суд встановив, що при нарахуванні пені позивач не врахував обмеження, визначене ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якого пеня нараховується не більш як за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Договір суборенди не містить умов про інший строк нарахування, тому застосовується саме це обмеження. З огляду на це суд здійснив перерахунок і визначив, що обґрунтований розмір пені становить 54709,59 грн. У решті - щодо стягнення додаткових 8564,18 грн пені - у задоволенні вимог слід відмовити.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства “АПК» надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить змінити рішення господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 у справі №915/566/25 в частині задоволення позову Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Агрофірма ,,Роднічок'' до Фермерського господарства ,,АПК'' про стягнення 1592488,24 грн основного боргу, 54709,59 грн пені, 133810,67 грн - інфляційних втрат, 25959,05 грн - 3% річних та 27104,98 грн судового збору з урахуванням доводів апеляційної скарги.
Апелянт зазначає, що розмір суборендної плати за договором становить 1 622 488,25 грн за земельні ділянки загальною площею 260,4315 га, однак до цієї площі включено п'ять ділянок площею 12,2645 га, якими позивач не мав права розпоряджатися, у зв'язку з чим суборендна плата має нараховуватись лише за 248,167 га (95,29 % площі), що становить 1 546 069,05 грн, а в іншій частині позов не підлягає задоволенню та підлягають перерахунку пеня, інфляційні втрати і 3 % річних.
Крім того, апелянт стверджує, що розрахунок пені здійснено з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки її нараховано за період понад шість місяців, а також без урахування часткової оплати 30 000 грн, у зв'язку з чим пеня за першим платежем повинна становити 13 822,89 грн. Також апелянт вказує, що строк дії договору закінчився 01.10.2024, який одночасно був останнім строком виконання зобов'язання зі сплати 75 % суборендної плати, тому нарахування пені за період після цієї дати є безпідставним і не ґрунтується ані на договорі, ані на законі.
У відзиві позивач зазначає, що доводи ФГ «АПК» про те, що в суборенду могло бути передано лише 248,167 га замість 260,4315 га, є необґрунтованими, оскільки відповідач не навів жодних пояснень чи доказів на підтвердження такого твердження, тоді як суд першої інстанції вже надав цьому питанню належну оцінку. Крім того, за умовами договору розмір суборендної плати є фіксованим та не залежить від фактичного використання земельних ділянок, а відповідач протягом дії договору не звертався з вимогами про перегляд чи зменшення плати або розірвання договору.
Також позивач вказує, що відповідач фактично визнає наявність заборгованості, оскільки при власних розрахунках пені виходить із повної суми суборендної плати, передбаченої договором, та не сплатив навіть ту частину платежів, з якою погоджується. Суд першої інстанції, здійснюючи розрахунок пені, врахував шестимісячне обмеження, передбачене ч. 6 ст. 232 ГК України, і визначив до стягнення 54 709,59 грн, при цьому розмір пені за перший платіж (13 822,89 грн) співпадає з розрахунком самого відповідача, що свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги.
Крім того, позивач заперечує твердження відповідача про припинення обов'язку сплачувати пеню у зв'язку із закінченням строку дії договору, зазначаючи, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а їх невиконання не припиняється лише через сплив строку дії договору. Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, підлягають стягненню також інфляційні втрати та 3 % річних як похідні вимоги від основного боргу.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 24.03.2026 об 11:00.
В судовому засіданні 24.03.2026 брав участь представник позивача.
Відповідач участі не брав, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.12.2023 між Приватним сільськогосподарським підприємством “Агрофірма “Роднічок», як орендарем, та Фермерським господарством “АПК», як суборендарем, був укладений Договір суборенди землі №03-11/23 (надалі - Договір), відповідно до п.1 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в межах території Шевченківської ОТГ Миколаївської області загальною площею 260,4315 га, а саме земельні ділянки з кадастровими номерами: 4825784700:01:000:0016 площею 3,5855 га, 4825784700:01:000:0017 площею 3,6975 га, 4825784700:01:000:0030 площею 3,3679 га, 4825784700:01:000:0047 площею 3,3748 га, 4825784700:01:000:0052 площею 3,7741 га, 4825784700:01:000:0056 площею 4,2241 га, 4825784700:01:000:0057 площею 3,6000 га, 4825784700:01:000:0058 площею 3,5800 га, 4825784700:01:000:0033 площею 6,7201 га, 4825784700:04:000:0041 площею 3,4600 га, 4825784700:04:000:0045 площею 7,3700 га, 4825784700:04:000:0050 площею 3,5200 га, 4825784700:04:000:0054 площею 3,9400 га, 4825784700:04:000:0056 площею 4,1500 га, 4825784700:05:000:0019 площею 3,4975 га, 4825784700:05:000:0037 площею 2,5066 га, 4825784700:05:000:0038 площею 0,8603 га, 4825784700:05:000:0079 площею 3,3600 га, 4825784700:05:000:0086 площею 2,0000 га, 4825784700:06:000:0001 площею 1,6800 га, 4825784700:06:000:0025 площею 3,0705 га, 4825784700:07:000:0050 площею 3,9700 га, 4825784700:07:000:0051 площею 8,2700 га, 4825784700:07:000:0056 площею 2,3600 га, 4825784700:07:000:0057 площею 1,4600 га, 4825784700:07:000:0062 площею 4,1200 га, 4825784700:08:000:0015 площею 4,2300 га, 4825784700:08:000:0019 площею 4,7033 га, 4825784700:12:000:0001 площею 4,3600 га, 4825784700:12:000:0002 площею 4,3600 га, 4825784700:12:000:0003 площею 4,3500 га, 4825784700:12:000:0034 площею 4,0200 га, 4825784700:16:000:0011 площею 4,2300 га, 4825784700:16:000:0113 площею 3,8600 га, 4825784700:17:000:0014 площею 3,5470 га, 4825784700:17:000:0016 площею 3,5475 га, 4825784700:17:000:0032 площею 3,5469 га, 4825784700:17:000:0063 площею 6,2600 га, 4825784700:17:000:0065 площею 5,6497 га, 4825784700:17:000:0080 площею 3,5469 га, 4825784700:17:000:0082 площею 0,8202 га, 4825784700:17:000:0083 площею 2,7272 га, 4825784700:17:000:0084 площею 3,5469 га, 4825784700:17:000:0095 площею 0,6731 га, 4825784700:17:000:0099 площею 4,0391 га, 4825784700:17:000:0100 площею 6,6019 га, 4825784700:17:000:0101 площею 5,9391 га, 4825784700:17:000:0103 площею 0,6731 га, 4825784700:17:000:0104 площею 0,6731 га, 4825784700:17:000:0105 площею 0,6731 га, 4825784700:18:000:0005 площею 3,5470 га, 4825784700:18:000:0006 площею 3,5470 га, 4825784700:18:000:0007 площею 3,5470 га, 4825784700:18:000:0054 площею 2,7700 га, 4825784700:18:000:0057 площею 3,5470 га, 4825784700:18:000:0079 площею 1,7735 га, 4825784700:18:000:0080 площею 1,7735 га, 4825784700:20:000:0008 площею 4,7298 га, 4825784700:20:000:0009 площею 4,8002 га, 4825784700:20:000:0011 площею 4,9000 га, 4825784700:20:000:0012 площею 5,0801 га, 4825784700:20:000:0013 площею 2,5801 га, 4825784700:20:000:0014 площею 2,5901 га, 4825784700:21:000:0025 площею 4,0601 га, 4825784700:21:000:0026 площею 4,0100 га, 4825784700:21:000:0064 площею 3,5797 га, 4825784700:21:000:0066 площею 3,5816 га, 4825784700:21:000:0072 площею 3,5997 га, 4825784700:21:000:0073 площею 3,5902 га, 4825784700:21:000:0076 площею 3,5812 га, 4825784700:21:000:0077 площею 3,5740 га, 4825784700:21:000:0078 площею 3,5727 га.
Державна реєстрація суборенди земельних ділянок була здійснена, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, та не заперечується відповідачем.
Згідно п.1.1 Договору, орендар користується земельними ділянками на підставі договорів оренди, які зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Орендар гарантує, що згідно чинного законодавства України, а саме ст.8 Закону України “Про оренду землі» має права передати земельні ділянки вказані у даному Договорі у суборенду.
У відповідності до п.2 Договору в суборенду передаються земельні ділянки загальною площею 260,4315 га.
Відповідно до п.3 та п.4 Договору на земельній ділянці не має об'єктів нерухомого майна та інших об'єктів інфраструктури. В суборенду передається лише земельна ділянка.
Згідно п.7 Договору, даний договір діє до 01.10.2024 починаючи з моменту його державної реєстрації. З урахуванням періоду ротації основної сівозміни.
У відповідності до п.8 Договору суборендна плата нараховується за весь час користування земельною ділянкою та вноситься суборендарем в грошовій формі.
Розмір суборендної плати за земельні ділянки становить - 1622488,25 грн, у т.ч.ПДВ 270414,71 грн (п.8.1 Договору суборенди).
Відповідно до п.8.2 Договору суборендна плата вноситься суборендарем наступним чином:
- 25% від загальної суми за Договором, що становить 405622,06 грн, у т.ч.ПДВ 67603,68 грн, в 30-денний термін з дня реєстрації Договору в державному реєстрі речових прав;
- 75% від загальної суми за Договором, що становить 1216866,18 грн, у т.ч.ПДВ 202811,03 грн, до 31 вересня 2024 року.
У відповідності до п.10 Договору, у разі невнесення суборендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,02% від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Згідно п.25 Договору, орендар має право вимагати від суборендаря, зокрема, своєчасного і в повному обсязі внесення суборендної плати.
Відповідно до п.28 Договору, суборендар земельної ділянки зобов'язаний, зокрема, розраховуватись з орендарем по суборендній платі в повному обсязі та у встановлений строк.
Договір підписаний та скріплений печатками сторін.
23.04.2024 відповідачем було здійснено часткову оплату у сумі 30000,0 грн, що підтверджується банківською випискою від 19.03.2025.
За даними позивача, відповідач не виконав свого зобов'язання з оплати суборенди за Договором суборенди, у зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість в розмірі 1 592 488,24 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №РД/Вих-00445 від 18.11.2024, в якій вимагав виконання зобов'язань щодо сплати суборендної плати.
Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Судова колегія звертає увагу, що скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині стягнення з Фермерського господарства “АПК» на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма» 1592488,24 грн основного боргу, 54709,59 грн пені, 133810,67 грн - інфляційних втрат, 25959,05 грн - 3% річних, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.
У зв'язку з чим, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним укладеного між сторонами договору суборенди землі - перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 592 488,24 грн основного боргу, 54709,59 грн пені, 133 810,67 грн - інфляційних втрат, 25959,05 грн - 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням умов договору суборенди в частині оплати.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Вказане узгоджується із положеннями ст. 11 Цивільного Кодексу України, згідно з якою підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, які унормовуються зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Положеннями ст. 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Як зазначалося вище, 01.12.2023 між Приватним сільськогосподарським підприємством “Агрофірма “Роднічок», як Орендарем, та Фермерським господарством “АПК», як Суборендарем, був укладений Договір суборенди землі №03-11/23, відповідно до п.1 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в межах території Шевченківської ОТГ Миколаївської області загальною площею 260,4315 га. Орендар користується земельними ділянками на підставі договорів оренди, які зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Ураховуючи вищенаведені положення законодавства, у зв'язку з укладенням Договору №03-11/23 та прийняттям в користування об'єктів оренди, у відповідача виникло зобов'язання зі сплати орендної плати за весь час користування вказаними об'єктами.
За змістом ст. 15 Закону України «Про оренду землі», орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.
Як вбачається з матеріалів справи, умовами Договору суборенди сторони погодили, що суборендна плата вноситься суборендарем в два етапи:
- 25% від загальної суми за Договором, що становить 405622,06 грн, у т.ч.ПДВ 67603,68 грн, в 30-денний термін з дня реєстрації Договору в державному реєстрі речових прав;
- 75% від загальної суми за Договором, що становить 1216866,18 грн, у т.ч.ПДВ 202811,03 грн, до 31 вересня 2024 року.
В свою чергу, 23.04.2024 відповідачем було здійснено часткову оплату у сумі 30000,0 грн, що підтверджується банківською випискою від 19.03.2025.
За даними позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, останній не виконав свого зобов'язання з оплати суборенди за Договором суборенди, у зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість в розмірі 1 592 488,24 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №РД/Вих-00445 від 18.11.2024, в якій вимагав виконання зобов'язань щодо сплати суборендної плати. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання.
Матеріали справи не містять доказів реагування відповідача на вказану претензію. Доказів оплати заборгованості в розмірі 1592488,24 грн, строк оплати якої настав, матеріали справи також не містять.
Доводи скаржника, що розмір суборендної плати за договором становить 1 622 488,25 грн за земельні ділянки загальною площею 260,4315 га, однак до цієї площі включено п'ять ділянок площею 12,2645 га, якими позивач не мав права розпоряджатися, у зв'язку з чим суборендна плата має нараховуватись лише за 248,167 га (95,29 % площі), що становить 1 546 069,05 грн, судова колегія відхиляє як необґрунтовані.
Згідно з ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Отже, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Судова колегія зазначає, що визначених законом підстав недійсності (нікчемності) договору суборенди під час розгляду справи не встановлено і на відповідні обставини скаржник не посилається в апеляційній скарзі, а тому такий договір є чинним та в силу ст.204 ЦК України його умови є обов'язковими для сторін такого правочину.
Таким чином, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів здійснення сплати суборендної плати на загальну суму 1 546 069,05 грн, суд першої інстанції в цій частині обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
Крім основного боргу позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 63 273,77 грн - пені, 133 810,67 грн - інфляційні втрати, 25 959,05 грн - 3% річних.
Щодо вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Судовою колегією перевірено наведені розрахунки та встановлено, що відповідні нарахування заявником проведено правильно, а, отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, про що було вірно зазначено судом першої інстанції. При цьому власного та обґрунтованого контррозрахунку 3% річних та інфляційних витрат відповідачем не надано.
Щодо вимог про стягнення пені, то у відповідності до п. 10 Договору суборенди у разі невнесення суборендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,02 % від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
У постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 у справі № 902/669/18) (пункт 83).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у цій постанові, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені “за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання “за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором (пункти 91-93).
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, за умовами п. 10 Договору суборенди сторонами не погоджено більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України строк нарахування штрафних санкцій, тому у спірних правовідносинах перебіг строку нарахування пені починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Судом першої інстанції здійснено перерахунок пені за визначений позивачем за первісним позовом період прострочення (з урахуванням обмеження відповідного періоду шестимісячним строком) та встановлено, що обґрунтованою сумою пені у спірних правовідносинах є 54709,59 грн, у тому числі:
- за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 375622,06 грн за період з 24.05.2024 до 23.11.2024 на суму 13822,89 грн (375622,06 грн х 0,02% х 184дн.);
- за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 1216866,18 грн за період з 01.10.2024 до 17.03.2025 на суму 40886,70 грн (1216866,18 грн х 0,02% х 168дн.).
Тобто до стягнення відповідача за первісним позовом підлягає пеня у розмірі 54709,59 грн.
Судова колегія відхиляє аргументи скаржника, що його господарські зобов'язання щодо внесення суборендної плати припинились після 01.10.2024, в результаті закінчення строку, на який укладено Договір, однак позивачем пред'явлено вимогу про стягнення пені за період з 01.10.2024 до 17.03.2025, яка не ґрунтується ні на договорі, ні на законі, оскільки закінчення строку дії Договору не звільняє відповідача від виконання зобов'язань, які виникли протягом строку його дії, тому у Фермерського господарства “АПК» існує обов'язок внести орендний платіж, а у Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок» - право на нарахування пені за порушення цього обов'язку.
Вказані розрахунки апелянтом не оспорюються. Також, жодних контр-розрахунків до матеріалів справи або апеляційної скарги відповідачем не надано, що фактично свідчить про згоду із розрахунками, здійсненими судом першої інстанції у даній справі.
Водночас, судова колегія зауважує, що інфляційні нарахування на суму боргу та сплата 3% річних не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Відтак, з урахуванням вищенаведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Фермерського господарства “АПК» на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма» 1 592 488,24 грн основного боргу, 54709,59 грн пені, 133 810,67 грн - інфляційних втрат, 25959,05 грн - 3% річних.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 у справі №915/566/25.
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 у справі №915/566/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства “АПК» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 у справі №915/566/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 у справі №915/566/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 26.03.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська