16.03.2026 Справа № 909/980/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.,
Суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії Карпатський лісовий офіс" б/н від 26.12.2025 (вх. суду від 29.12.2025 № 01-05/3856/25)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2025 (повне рішення складено 15.12.2025, суддя Неверовська Л.М.)
у справі № 909/980/25
за позовом: керівника Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави
в особі Печеніжинської селищної ради Коломийського району, смт. Печеніжин,
Івано-Франківська обл.
до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", м. Київ
про: стягнення 170 214,12 грн збитків,
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:
Керівник Коломийської окружної прокуратури Івано-Франківської області звернувся з позовом до Господарського суду Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Печеніжинської селищної ради Коломийського району до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 170214,12 грн збитків.
В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор зазначав, що відповідач, як лісокористувач, в порушення положень Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Лісового кодексу України не забезпечив охорону та збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяв матеріальну шкоду лісовому фонду України та збитки державі в розмірі заявленої до стягнення суми.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2025 у справі №909/980/25 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" на користь Печеніжинської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області до спеціального фонду місцевого бюджету Печеніжинської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області 170 214,12 грн, завданих державі порушенням природоохоронного законодавства. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурором доведено факт не забезпечення відповідачем, як лісокористувачем охорони та збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущено самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 170 214,12 грн., що є підставою для стягнення з відповідача суми заподіяної шкоди.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2025 у справі № 909/980/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Скаржник зазначає, що прокурором не доведено усі елементи складу цивільного правопорушення, судом не враховано, що саме відповідач повідомив ограни правопорядку про виявлення незаконної вирубки лісів, отже, виконав вимогу щодо забезпечення захисту лісових насаджень.
Чинне законодавство не містить чітких вимог щодо переліку заходів, які має вчиняти лісокористувач з метою забезпечення охорони лісів, тому, на думку скаржника, не є доведеною шкода, що має бути компенсованою саме лісокористувачем.
Апелянт вказує, що Державна екологічна інспекція не проводила ані планової, ані позапланової перевірки, не складала акт перевірки, який згідно із законом є ключовим доказом порушення природоохоронного законодавства, тому протоколи огляду місця події в межах кримінального провадження не можуть замінювати акт перевірки.
Апелянт також зазначає, що висновок експерта було здійснено на основі даних, що містилися в матеріалах кримінальних проваджень, експертом не проводилося натурне обстеження місця можливого заподіяння шкоди та перевірку фактичних відомостей, отже такий висновок не може вважатися належним доказом.
Скаржник також стверджує, що законодавством не передбачено відповідальність за незабезпечення охорони та збереження лісу.
Прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2025 залишити без змін.
Прокурор зазначає, що в матеріалах справи наявні докази, що саме відповідач є постійним лісокористувачем, на якого законодавчо покладено обов'язок у дотриманні вимог щодо охорони лісових насаджень, завдана шкода за недотримання яких підлягає стягненню саме з постійного лісокористувача.
Крім цього, прокурор наголошує, що практика Верховного суду в даних спірних правовідносинах є усталеною і саме на відповідача покладено обов'язок з охорони та збереження лісів, зокрема від незаконної вирубки.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2025 справу № 909/980/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії Карпатський лісовий офіс" б/н від 26.12.2025 (вх. суду від 29.12.2025 № 01-05/3856/25) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2025 у справі № 909/980/25; постановлено здійснювати розгляд справи № 909/980/25 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:
Наказом Міністерства лісового господарства України від 26.05.1995 №57 «Про створення державних лісогосподарських підприємств у Закарпатській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях» створено Коломийський держлісгосп.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП "Коломийський лісгосп", код ЄДРПОУ 22190768, засновано 30.06.1995, основний вид діяльності 02.20 Лісозаготівлі.
Згідно наказу Державного комітету лісового господарства України від 03.04.2006 №90 перейменовано Коломийське державне лісогосподарське підприємство в ДП «Коломийське лісове господарство».
Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №908 вирішено припинити ДП «Коломийське лісове господарство», код ЄДРПОУ 22190768, шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП «Ліси України» код ЄДРПОУ 44768034.
Відповідно до п. 1.4.37 Статуту ДП «Ліси України» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав і обов'язків Державного підприємства «Коломийське лісове господарство» (код 22190768) на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №908.
Згідно наказу ДСГП «Ліси України» від 26.12.2022 №117 вирішено створити філії ДСГП «Ліси України», у тому числі Філію «Коломийське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Згідно наказу ДСГП «Ліси України» від 09.09.2024 №1526 вирішено створити філію «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого підприємства «Ліси України».
Відповідно до наказу ДСГП «Ліси України» від 18.10.2024 №1900 вирішено припинити філію "Коломийське лісове господарство" ДСГП «Ліси України» шляхом її закриття.
Згідно передавального акту, активи та пасиви філії «Коломийське лісове господарство» ДП «Ліси України» передано до філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України».
Наказом ДСГП «Ліси України» №773 від 04.04.2025 затверджено Положення про філію «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» у новій редакції.
Пунктом 1.1. Положення визначено, що Філія «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» (далі - Філія) є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034 (далі - Підприємство).
Пунктом 2.2. Положення визначено, що предметом діяльності Філії є:
- Відтворення та підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживання інших заходів відповідно до законодавства
- Забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
- Запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.
- Дотримання правил і норм використання лісових ресурсів.
- Ведення лісового господарства на підставі затверджених в установленому порядку матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
- Збереження та посилення ролі захисних властивостей лісів, лісові ділянки яких виконують захисні, природоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та рекреаційні функції, а також функції захисту навколишнього природного середовища та інженерних об'єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів.
- Лісівництво та інша діяльність у лісовому господарстві, лісозаготівля.
Згідно складеного працівниками ДП «Коломийське лісове господарство» акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 16.12.2022, виявлено факт незаконної рубки деревини у кварталі 29 виділі 7 Слобідського лісництва філії "Коломийське лісове господарство" ДСГП «Ліси України», а саме 7 дерев породи «Бук» діаметрами пня 32 см, 38 см, 40 см, 44 см, 46 см, 48 см, 56 см.
20.12.2022 в Коломийський РВП ГУНП в Івано-Франківській області надійшла заява директора ДП "Коломийський лісгосп" В. Федюка, про те, що 16.12.2022 працівниками державної лісової охорони у кварталі №29 виділі 7 Слобідського лісництва в адміністративних межах с. Слобода, Печеніжинської ТГ, Коломийського району, виявлено незаконну рубку 7 дерев породи "Бук".
Оглядом місця події від 20.12.2022 встановлено факт незаконної рубки деревини у кварталі 29 виділі 7 Слобідського лісництва філії "Коломийське лісове господарство" ДСГП «Ліси України», а саме 7 дерев породи «Бук» діаметрами пня 32 см, 38 см, 40 см, 44 см, 46 см, 48 см, 55,5 см.
За розрахунком в.о. лісничого Слобідського лісництва Жолобчуком В.М., розмір шкоди заподіяної лісовому господарству вищевказаною незаконною рубкою 7 дерев породи "Бук", становить 80 582 грн. 04 коп.
Згідно висновку експерта Івано-Франківського КНІДСЕ від 11.04.2023 №42/23-28/650/23-28 розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки 7 сироростучих дерев породи "Бук", становить 84 342 грн. 15 коп.
Вищевказаний квартал знаходиться на земельній ділянці, яка відповідно до Державного акту на право постійного користування землею І-ІФ №001529 від 08.08.2002 перебувала у користуванні філії "Коломийське лісове господарство" ДСГП «Ліси України» та якій присвоєно кадастровий номер 2623286600:02:002:0047.
В ході опрацювання Коломийською окружною прокуратурою матеріалів кримінального провадження №12024091180000374 від 08.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України встановлено факт незаконної рубки невстановленими особами деревини, що спричинило тяжкі наслідки.
08.05.2024 в чергову частину Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області надійшов рапорт ПОГ Коломийського РВП Гуцуляка В., про те, що ним в ході розгляду матеріалів ЄО № 4931 від 19.04.2024 та матеріалів ЄО № 5064 від 02.05.2024 було встановлено факт незаконної порубки двох дерев породи "Дуб" невідомою особою в адміністративних межах с. Сопів, Печеніжинської ТГ, Коломийського району, Івано-Франківської області.
Оглядом місця події від 29.04.2024 встановлено факт незаконної рубки деревини у кварталі №49 виділі 3 Слобідського лісництва філії "Коломийське лісове господарство" ДСГП «Ліси України», а саме двох дерев породи «Дуб» діаметром пня 90 та 80 см.
Окрім того, факт незаконної рубки невстановленими особами зафіксовано самими працівниками філії «Коломийське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», а саме в.о. лісничого Слобідського лісництва Ковбелем Ю.В. за участю майстра лісу Слобідського лісництва Угринчука М.М. та помічника лісничого Слобідського лісництва Жолобчука В.М., про що складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 29.04.2024, згідно якого виявлено факт незаконної рубки деревини у кварталі №49 виділі 3 Слобідського лісництва філії "Коломийське лісове господарство", а саме двох дерев породи «Дуб» діаметром пня 90 та 80 см.
Також, помічником лісничого Слобідського лісництва Жолобчуком В.М. складено розрахунок розміру шкоди заподіяної лісовому господарству вищевказаною незаконною рубкою, згідно якого розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки 2 сиро ростучих дерев породи "Дуб", становить 85877 грн. 97 коп.
При цьому, згідно висновку експерта Івано-Франківського КНІДСЕ від 23.10.2024 №768/24-28 розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки 2 сиро ростучих дерев породи "Дуб", становить 85871 грн. 97 коп.
Вищевказаний квартал знаходиться на земельній ділянці, яка відповідно до Державного акту на право постійного користування землею І-ІФ №001526 від 08.08.2002 перебувала у користуванні філії "Коломийське лісове господарство" ДСГП «Ліси України» та якій присвоєно кадастровий номер 2623286900:02:004:0250.
Осіб, які здійснили незаконні порубки дерев у ході досудового розслідування у вищевказаних кримінальних провадженнях не встановлено, тому збитки завдані інтересам держави мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем - філією «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», яка є правонаступником прав і обов'язків Державного підприємства «Коломийське лісове господарство».
При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
Предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача шкоди, завданої державі порушенням положень лісового та природоохоронного законодавства, внаслідок незаконної вирубки дерев.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.
Отже, суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Таким чином, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.
Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
За приписами ст. 19 ЛК України постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
Положеннями ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Частиною 5 ст. 86 ЛК України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.
За приписами ст. 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.
Відповідно до ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.
Виходячи з наведених норм законодавства та положення статей 105, 107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев.
Верховний Суд неодноразово висновував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічні висновки при розгляді даної категорії справ містяться і у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.08.2018 справа № 917/1261/17, від 20.09.2018 справа №909/495/17, від 07.06.2019 справа №914/1960/17).
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов'язків.
Так, незаконну вирубку лісових насаджень було здійснено на земельних ділянках з кадастровими номерами 2623286600:02:002:0047 та 2623286900:02:004:0250, які відповідно до Державних актів на право постійного користування землею І-ІФ №001529 від 08.08.2002 та І-ІФ №001526 від 08.08.2002 перебували у користуванні філії "Коломийське лісове господарство" ДСГП «Ліси України».
Враховуючи наведене, колегія погоджується з висновками місцевого суду, що відповідач є постійним лісокористувачем ділянки лісу як правонаступник Державного підприємства «Коломийське лісове господарство», а тому відповідальність за зобов'язання щодо вжиття заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, у тому числі від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладаються на нього.
Повідомлення правоохоронних органів про виявлення факту здійснення незаконної порубки лісів не звільняє особу, на яку покладено обов'язок зі здійснення в тому числі охорони від незаконної порубки лісів від відповідальності за завдані збитки через не дотримання покладених обов'язків.
Саме відповідач, як постійний лісокористувач має обов'язок попередити, припинити та/або зафіксувати незаконну порубку дерев на підвідомчій території, водночас належних та достатніх заходів не вжив.
Таким чином, наведені обставини у сукупності свідчать про належне підтвердження протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Твердження відповідача про те, що факт самовільної порубки дерев було виявлено безпосередньо його працівниками саме під час здійснення заходів з охорони і захисту лісів від незаконних порубок, про що самостійно повідомлено правоохоронні органи, що свідчить про належне виконання відповідачем своїх посадових обов'язків, не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.
У п.88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів, адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема відповідач не виконав обов'язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов'язків завдано шкоди лісу.
Апеляційний суд також враховує висновки, викладені у пункті 84 постанови Верховного Суду від 19.02.2026 у справі №918/612/25, відповідно до яких такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності. Крім того, відсутність акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи доведеності наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.
Крім цього, суд не погоджується з аргументами скаржника щодо необґрунтованості врахування судом першої інстанції висновків експертів за результатами проведення інженерно-екологічних експертиз № 42/23-28/650/23-28 від 11.04.2023 та № 768/24-28 від 23.10.2024, які зводяться до того, що зазначений висновок не містить відомостей про натурне обстеження експертом місця можливого спричинення шкоди та перевірку фактичних відомостей, на підставі яких здійснено розрахунок.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, визначають, що об'єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зафіксовані у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи. Вибір методики та способу проведення дослідження належить виключно до компетенції експерта.
Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18.
Відповідно до статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Одним з основних принципів господарського судочинства є змагальність сторін.
Відповідно до ч. 1- 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах, зокрема, змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема відповідач не виконав обов'язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень, внаслідок невиконання підприємством своїх обов'язків завдано шкоди лісу.
Враховуючи наведене, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення та підстав для задоволення позову.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2025 у справі № 909/980/25 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Тому, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії Карпатський лісовий офіс" б/н від 26.12.2025 (вх. суду від 29.12.2025 № 01-05/3856/25) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2025 у справі № 909/980/25 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець