27 березня 2026 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції) апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Чернівці від 23 березня 2026 року у кримінальному провадженні №12026260000000054 за ч.3 ст.332 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Чернівці від 23 березня 2026 року задоволено клопотання прокурора Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_5 та накладено арешт у вигляді заборони відчуження, розпорядження та користування на майно, власником якого є ОСОБА_7 , а саме:
- мобільні телефони «Nokia» у кількості 3 одиниці;
- мобільний телефон «Sigma» у кількості 1 одиниця;
- мобільний телефон «Ergo» у кількості 1 одиниця;
- мобільний телефон без маркування у кількості 1 одиниця;
- радіостанції у кількості 3 одиниці;
- батареї до радіостанцій у кількості 2 одиниці;
- зарядні пристрої до радіостанцій у кількості 2 одиниці;
- блокноти з чорновими записами у кількості 4 одиниці;
- пристрій нічного бачення у кількості 1 одиниця;
- зарядний пристрій до пристрою нічного бачення у кількості 1 одиниця.
Захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу на таке рішення із проханням скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на вказане майно.
Вказує, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, оскільки у ній фактично наведено загальні посилання на положення КПК та констатовано факт визнання вилученого майна речовим доказом, однак відсутній самостійний і повний аналіз того, чому саме кожен із предметів відповідає критеріям ст.98 КПК України та чому саме арешт є необхідним та пропорційним заходом.
Провадження №11-сс/822/135/26 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_8
Категорія: ст.422 КПК України Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Стверджує, що ні клопотання прокурора, ні оскаржувана ухвала не містять індивідуалізованого опису предметів та їх доказового значення. Не наведено IMEI мобільних телефонів, абонентських номерів, серійних номерів радіостанцій, характеристик пристрою нічного бачення, не описано зміст записів у блокнотах, не зазначено, коли, ким і за яких обставин ці записи були зроблені, не вказано, які саме дані на телефонах або в блокнотах мають значення для розслідування, та не пояснено, чому батареї й зарядні пристрої мають будь-яку самостійну доказову цінність.
Зазначає, що посилання на постанову слідчого про визнання вилучених речей речовими доказами не може замінити судову перевірку підстав арешту майна.
Вважає, що висновок слідчого судді про відповідність усього переліку вилучених предметів критеріям статті 98 КПК України ґрунтується не на конкретних фактах, а на припущеннях і загальних формулюваннях, що є неприпустимим при вирішенні питання про обмеження права власності.
Звертає увагу, що вилучене майно вже перебувало у фактичному розпорядженні органу досудового розслідування та прокурор не пояснив, у чому полягає ризик приховування, пошкодження, перетворення або відчуження цього майна у разі не накладення арешту і чому наявних процесуальних засобів недостатньо
Посилається на те, що слідчий суддя не проаналізував можливість досягнення мети кримінального провадження шляхом копіювання, фіксації, огляду та дослідження інформації з мобільних телефонів без тривалого позбавлення власника права на самі фізичні пристрої.
Вказує, що відповідно до ст.159 КПК України тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в них, без їх вилучення, а ст.168 КПК України встановлює заборону на тимчасове вилучення мобільних терміналів систем зв'язку, крім спеціально визначених законом випадків, а також передбачає можливість копіювання інформації із залученням спеціаліста.
Зазначає, що арешт батарей і зарядних пристроїв є необґрунтованим, така техніка не може визнаватись речовим доказом лише тому, що перебувала поруч із пристроями, які потенційно могли містити інформацію.
Твердить, що слідчий суддя не з'ясував і не оцінив наслідки арешту для ОСОБА_7 як власника майна, не дослідив, чи всі перелічені предмети є звичайними предметами особистого або побутового користування, та не пояснив, чому інтереси слідства не можуть бути забезпечені меншим обсягом обмежень.
ОСОБА_7 належним чином повідомлений про час та місце апеляційного розгляду, до суду не з'явився, клопотань про відкладення не заявляв. За таких обставин неявка ОСОБА_7 не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, який підтримав апеляційну скаргу, доводи прокурора про відсутність підстав для скасування судового рішення, дослідивши матеріали провадження та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно п.1 ч.2, ч.3 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів та з цією метою може бути накладений на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, відповідно до ст. 173 КПК України, повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу, розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 19 лютого 2026 року до ЄРДР внесені відомості за №12026260000000054 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України
Згідно внесених відомостей, ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою з іншими невстановленими на даний час особами, під час воєнного стану, організували незаконне переправлення осіб призовного віку через державний кордон України до Румунії, поза встановлених пунктів пропуску, в адміністративних межах Вижницького району Чернівецької області, за грошову винагороду.
23.02.2026 року ОСОБА_9 був затриманий в порядку ст.208 КПК України та 24.02.2026 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження встановлено факти причетності до протиправної діяльності громадяна ОСОБА_7 (а.с.6)
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05.03.2026 року було надано дозвіл на обшук у житлі та іншому володінні в АДРЕСА_1 ,яке використовує ОСОБА_7 , з метою виявлення та вилучення комп'ютерної техніки, електронних носіїв інформації,на яких містяться відомості з приводу незаконного перетину кордону особами,що підлягають мобілізації, документів,які надають право безперешкодно перетнути кордон,мобільних телефонів та сім-карт,чорнових записів.
(а.с.43)
На підставі ухвали слідчого судді проведено 12.03.2026 року обшук вказаного в ухвалі домоволодіння та виявлено і вилучено мобільні телефони «Nokia» у кількості 3 одиниці; мобільний телефон «Sigma» у кількості 1 одиниця; мобільний телефон «Ergo» у кількості 1 одиниця; мобільний телефон без маркування у кількості 1 одиниця; радіостанції у кількості 3 одиниці; батареї до радіостанцій у кількості 2 одиниці; зарядні пристрої до радіостанцій у кількості 2 одиниці; блокноти з чорновими записами у кількості 4 одиниці; пристрій нічного бачення у кількості 1 одиниця; зарядний пристрій до пристрою нічного бачення у кількості 1 одиниця (протокол обшуку на а.с.44-50).
Отже,було вилучене саме те майно,дозвіл на відшукання і вилучення якого був прямо наданий слідчим суддею в ухвалі.
Відтак,вказане майно не мало статусу тимчасово вилученого або отриманого у порядку тимчасового доступу,а тому посилання захисника на вимоги ст.ст.159, 168 КПК України є безпідставними.
Постановою слідчого від 12 березня 2026 року вилучене майно визнане речовими доказами у даному кримінальному провадженні (а.с.51-52).
Викладені вище обставини у їх сукупності із достатньою вірогідністю вказують на те,що було вчинене кримінальне правопорушення,передбачене ст.332 КК України,а вилучене майно могло зберегти на собі сліди цього злочину або містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження,а тому відповідає критеріям ст.98 КПК України.
Отже, слідчий суддя обґрунтовано наклав на таке майно арешт з метою запобігання ризику його приховування або відчуження, оскільки мав достатні на даний час підстави вважати, що вилучене майно має вважливе значення для встановлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доказів, що застосовані способи обтяження можуть істотно позначатися на інтересах власника майна або інших осіб, суду не надано.
При цьому, колегія суддів зауважує, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження та в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку,якщо у його застосуванні відпаде потреба.
За таких обставин слідчий суддя із метою забезпечення збереження речових доказів та унеможливлення ризиків приховування,знищення майна обґрунтовано наклав арешт, у тому числі у виді заборони користування ним, що на даний час є розумним та співмірним з метою забезпечення завдань кримінального провадження порівняно із тимчасовим обмеженням прав власника майна.
Отже,підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги судова колегія не вбачає.
Керуючись ст.ст.404,405,407,411,418,419,422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Чернівці від 23 березня 2026 року у кримінальному провадженні №12026260000000054 за ч.3 ст.332 КК України - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя доповідач: Судді:
_________________ __________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3