Іменем України
24 березня 2026 року
м. Харків
справа № 643/15704/21
провадження № 22-ц/818/1404/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання спадщини відумерлою, зобов'язання вчинити певні дії за апеляційною скаргою Харківської міської ради на заочне рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2025 року, під головуванням судді Харченка А.М.,-
У квітні 2024 року Харківська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання спадщини відумерлою, зобов'язання вчинити певні дії.
Заочним рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовільнити позовні вимоги в повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що після смерті ОСОБА_4 у Шостій ХДНК 19.07.2017 року заведена спадкова справа № 454/2017, яка зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ № 1234. Разом з тим встановлено, що із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, за даними Спадкового реєстру виявлено наявність заповіту від імені ОСОБА_4 , посвідченого 10.01.1986 року Першою Харківською нотаріальною конторою за №5-3-4, але лише на грошові заощадження ОСОБА_4 . Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріусом не приймалися. Вказують, що у матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , відсутні документи, які можуть бути доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем. Вважають, що саме по собі подання заяв про прийняття спадщини відповідачами, які тривалий час не доводять ні в межах спадкової справи, ні під час даного судового розгляду, що вони є родичами спадкодавця та мають інші законні підстави для вступу та прийняття спірної спадщини, не свідчить, що вони є спадкоємцями. При цьому судом першої інстанції визначено, що після відкриття спірної спадщини пройшов значний проміжок часу (більш 7 років), а жодний із відповідачів не вчинили передбачених законом дій для підтвердження її спадкоємства та оформлення спадщини. Тому апелянт зазначає, що відповідачі, знаючи про смерть ОСОБА_4 та подаючи заяви про прийняття спадщини після її смерті, вважаючи себе спадкоємцями повинні мати на меті цілі та вживати належні заходи щодо реалізації своїх спадкових прав. Кожний окремо один від одного, мав не тільки обов'язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а і здійснити відповідні вчинки щодо подання до нотаріуса належних документів для оформлення такої спадщини, отримати кінцевий результат у нотаріуса та підтвердити свої речові права шляхом отримання правовстановлюючого документа про прийняття спірної спадщини та внести такі відомості до державних реєстрів обліку нерухомого майна. Тож за наведених обставин невчинення нотаріусом певних дій стосовно не прийняття за результатами поданих заяв від відповідачів про прийняття спадщини, саме собою не створює перешкоди територіальні громаді заявити свої права про відумерлість такої спадщини. Чинним законодавством не визначено підстав, що саме по собі подання заяви про прийняття спадщини, свідчить, що така особа є спадкоємцем.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення про визнання спадщини відумерлою можливе лише у разі безумовного встановлення таких фактів, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, ніхто зі спадкоємців в силу різних причин не претендує, або спадкоємці фактично чи юридично взагалі відсутні, внаслідок чого (неможливості спадкування) територіальна громада за місцем відкриття спадщини на підставі рішення суду стає законним правонаступником (не спадкоємцем) померлої особи в частині тих прав та обов'язків, які залишилися після її смерті. Разом з тим встановлено, що із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Крім того, за даними Спадкового реєстру виявлено наявність заповіту від імені ОСОБА_4 , посвідченого 10.01.1986 року Першою Харківською державною нотаріальною конторою за № 5-3-4. Згідно з повідомленням Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори від 06.03.2025 року, на цей час свідоцтва про право на спадщину нікому не видавалися. Дані про прийняті постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріусом у суду відсутні. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади міста Харкова, оскільки наявність осіб, які звернулися із заявами про прийняття спадщини, щодо яких не прийняті рішення, виключає можливість застосування до правовідносин положень ст. 1277 ЦК України.
Судова колегія погоджується з такими висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Після її смерті відкрилась спадщина.
До складу спадщини входить квартира АДРЕСА_1 .
Дана квартира була зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 07.10.1996 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду.
Після смерті ОСОБА_4 у шостій ХДНК 19.07.2017 року заведена спадкова справа № 454/2017, яка зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 1234.
Із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
За даними Спадкового реєстру виявлено наявність заповіту від імені ОСОБА_4 , посвідченого 10.01.1986 року Першою Харківською державною нотаріальною конторою за № 5-3-4, за яким грошові кошти заповідала ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Згідно з повідомленням Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори від 06.03.2025 року, на даний час свідоцтва про право на спадщину не видавалися.
Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріусом в матеріалах спадкової справи відсутні.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24.10.2019 року по справі № 643/7680/18 залишено без задоволення заяву Харківської міської ради, заінтересована особа: Управління комунального майна Харківської міської ради, про визнання спадщини відумерлою та передачі нерухомого майна в комунальну власність міста Харкова, яке було подано в порядку окремого провадження. Постановою Харківського апеляційного суду від 21.01.2020 року по вказаній справі апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 24.10.2019 року - залишено без змін. Як встановлено рішенням Харківського апеляційного суду від 21.01.2020 року, 10.01.1986 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті залишила заповіт, за яким грошові кошти заповідала ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_4 у шостій ХДНК 19.07.2017 року заведена спадкова справа № 454/2017, яка зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ № 1234. Разом з тим встановлено, що із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, за даними Спадкового реєстру виявлено наявність заповіту від імені ОСОБА_4 , посвідченого 10.01.1986 року Першою Харківською нотаріальною конторою за №5-3-4, але лише на грошові заощадження ОСОБА_4 . У матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , відсутні документи, які можуть бути доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем, тому є підстави вважати, що нотаріус мав видати постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій та такі особи не є спадкоємцями після ОСОБА_4 . Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Згідно з листом КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 23.08.2017 № 7873 квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 07.10.1996 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду. Згідно з листом КП «Жилкомсервіс», квартира АДРЕСА_2 приватизована, комунальна, однокімнатна, загальною площею 32,40 кв.м, житловою площею 16,60 кв.м. Відповідно до довідки з місця мешкання про склад сім'ї та прописку, наданої КП «Жилкомсервіс» в квартирі АДРЕСА_2 була зареєстрована ОСОБА_4 , знята з реєстрації у зв'язку зі смертю. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно відомості про власників квартири АДРЕСА_2 відсутні. Згідно з листом Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 21.07.2017 року № 7645/15.10-04-06 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 08.06.2017 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Харківської області складено актовий запис про смерть № 8455. З поквартирної картки (форма Б) вбачається, що інші особи, у тому числі члени сім'ї, родичі при житті ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_2 не проживали. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_2 , яка відповідно до ст. 1277 ЦК України, на думку позивача, повинна бути визнана відумерлою спадщиною та передана до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Оскільки судом було встановлено, що до Шостої державної харківської нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то позивач вважає, що справу необхідно розглядати в позовному провадженні, так як вбачається спір про право, оскільки вказані особи до матеріалів спадкової справи не надали жодного доказу родинного зв'язку або судового рішення про встановлення відповідного факту.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається, Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до відповідачів, у якому просила: визнати відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається з квартири АДРЕСА_2 .
Правовідносини, щодо спадкування в основному регулюються главою 86 ЦК України.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша та друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Однак, положення зазначеної глави ЦК України передбачають також спадкування не тільки на підставі споріднення, а й за фактом спільного проживання (статті 1258-1265). Зокрема, за положеннями статті 1264 і 1265 ЦК України передбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини та інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (п'ята черга спадкування), причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Відтак, законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п'яти років до часу відкриття спадщини як член сім'ї спадкодавця. Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім'ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п'яти черг, передбачених законом.
Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.
Зокрема, частини перша та друга статті 1277 ЦК України в редакції, чинній на час подання позову до суду, визначає, що в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (частина третя статті 1277 ЦК України та частина перша статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час подання позову до суду).
Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.
Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов'язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).
Відповідно до положення глави дев'ятої розділу IV ЦПК України справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб.
За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв'язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи спірна квартира АДРЕСА_2 на праві власності належала ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 07.10.1996 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду..
Після смерті ОСОБА_4 у Шостій ХДНК 19.07.2017 року заведена спадкова справа № 454/2017, яка зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 1234.
Із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Крім того, за даними Спадкового реєстру виявлено наявність заповіту від імені ОСОБА_4 , посвідченого 10.01.1986 року Першою Харківською державною нотаріальною конторою за № 5-3-4.
Згідно з повідомленням Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори від 06.03.2025 року, на час розгляду справи судом першої інстанції свідоцтва про право на спадщину нікому не видавалися.
Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріусом в копіях спадкової справи відсутні.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Разом з тим у даній справі убачається, що відповідачі у визначений законом строк подали заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
Статтею 1297 ЦК України передбачено обов'язок спадкоємця звернутись до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на нерухоме майно, що входить до складу спадщини.
Проте незвернення спадкоємця не позбавляє його такого права, та не є підставою для висновку про відсутність спадкоємців.
Доказів, що спадщину після смерті ОСОБА_4 ніхто не прийняв, а також відмови від її прийняття, матеріали справи не містять.
Підстав для висновку про визнання спадщини відумерлою не вбачається.
Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність осіб, які звернулися із заявами про прийняття спадщини, щодо яких не прийняті рішення, виключає можливість застосування до правовідносин положень ст. 1277 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Рішення суду ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавства та фактичних обставин справи.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст.367,368,375,379,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.
Заочне рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2025 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова