Іменем України
26 лютого 2026 року м. Кропивницький
справа № 404/287/21
провадження № 22-ц/4809/438/26
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,
при секретарі - Зайченко В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на ухвалу Фортечного районного суду міста Кропивницького від 05 листопада 2025 року (суддя Варакіна Н.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області про стягнення моральної шкоди,-
встановив:
У серпні 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області звернулося в суд із заявою, в якій просило визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист виданий Кіровським районним судом м. Кіровограда від 18.02.2022 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області про стягнення моральної шкоди, про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн.
Заява обґрунтована тим, що 18.02.2022 Кіровським районним судом м. Кіровограда по справі № 404/287/21 винесено рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , яким зокрема стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 28.09.2022 по справі № 404/287/21 апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області частково задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.09.2022 змінено, шляхом викладення його резолютивної частини наступним чином: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду внаслідок протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області у розмірі 30 000,00 (тридцять тисяч) гривень». Проте, позивачем 02.02.2023 отримано виконавчий лист виданий Кіровським районним судом м. Кіровограда від 18.02.2022 у справі про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн, незважаючи на висновки та прийняту постанову Кропивницького апеляційного суду від 28.09.2022.
Вважає, що підстав для примусового виконання виконавчого листа від 02.02.2023 у справі № 404/287/21 відсутні.
Ухвалою Фортечного районного суду м. Кропивницького від 05 листопада 2025 року у задоволенні відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградські області.
В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення заяви.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Кропивницьким апеляційним судом прийнято постанову від 28.09.2022 по справі, якою рішення Кіровського районного суду від 18.02.2022 змінено (в повному обсязі) та викладено його резолютивну частину в іншій редакції. Додаткових змін в частині стягнення з Головного управління правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн не вказано, тобто такого рішення не існує.
Також скаржник не погоджується з ухвалою суду в частині стягнення витрат на правову допомогу посилаючись на те, що заява представника позивача про прийняття рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,000 грн не є необхідною та співмірною із складністю справи, відповідно є безпідставною. Крім того, в матеріалах справи відсутнє належне обґрунтування та докази витраченого часу на правову допомогу, не доведено факт відповідності заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу законодавчо встановленому граничному розміру цих витрат, тому, правові підстави для задоволення даної вимоги позивача - відсутні.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної карги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Судом встановлено, що у січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом до Держави України в особі ГУ ПФУ в Кіровоградській області та ГУ ДКСУ в Кіровоградській області, у якому просила суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди за тривале невиконання рішень судів, що набрали законної сили та 3000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням суду від 18.02.2022 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Зокрема, суд вирішив: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 30 000 грн у відшкодування моральної шкоди, шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку України; у задоволенні вимог про стягнення 70 000 грн моральної шкоди відмовити; стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградські області; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь Держави судовий збір в розмірі 681 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ГУ Державної казначейської служби України у Кіровоградській області звернулося з апеляційною скаргою до Кропивницького апеляційного суду, у якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_1 відмовити.
Постановою суду апеляційної інстанції від 28.09.2022 апеляційну скаргу задоволено частково: рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.02.2022 змінено, викладеного його резолютивну частину у наступній редакції: стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду внаслідок протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області у розмірі 30 000,00 гривень; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області в дохід держави судовий збір у розмірі 1362,00 грн.
На підставі заяви ОСОБА_1 Кіровським районним судом м. Кіровограда були видані виконавчі листи про стягнення з відповідача моральної шкоди та витрат на правничу допомогу.
14.08.2025 року ГУ Пенсійного фонду України в Кіровоградській області до Фортечного районного суду м. Кропивницького була подана заява про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом вказаної норми, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20.
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 вказано, що законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку, саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, як повністю, так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком, як повного, так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а, отже, як повного, так і часткового задоволення заяви, поданої, відповідно до цієї норми закону.
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є одна з наступних обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов'язок припинився; обов'язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов'язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.
Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки заявником не надано доказів, які б підтверджували виконання ним матеріального обов'язку за рішенням суду. Доводи скаржника те, що судом першої інстанції помилково видано виконавчий лист про стягнення витрат на правову допомогу є безпідставним, оскільки питання щодо стягнення витрат на правову допомогу не було предметом апеляційного оскарження та в цій частині апеляційним судом не переглядалось.
Що стосується витрат на правову допомогу.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України відносяться витрати на професійну правничу допомогу у разі задоволення позову покладаються на відповідача (п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів ОСОБА_1 в суді першої інстанції здійснювалось адвокатом Суліменко Т.А. на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 20.10.2025 та ордеру на надання правничої (правової) допомоги № 1130175від 22.10.2025.
Додатковою угодою № 1 до вказаного договору від 20.10.2025 сторони погодили розмір, порядок і строки гонорару, зокрема вартість консультації становить 1000 грн; складання заперечень - 3000 грн.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Для цілей розподілу таких судових витрат між сторонами за результатами розгляду справи суд враховує, що: 1) розмір витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5. 6 ст. 137 ЦПК України).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області заяву про зменшення чудових витрат не подавало.
Доводи апелянта щодо неспівмірності понесених судових витрат, відхиляються колегією суддів, оскільки саме на сторону, яка подає клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а не на суд, покладено обов'язок доказування неспівмірності таких витрат.
Доказів неспівмірності судових витрат позивача у зв'язку із наданням правничої допомоги товариством не надано і обставин, встановлених ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суду не доведено.
Оцінивши надані докази на підтвердження розміру понесених позивачем судових витрат, складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відшкодування ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при постановленні ухвали судом першої інстанції були дотримані норми процесуального права, а тому оскаржувана ухвала як законна та обґрунтована підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення.
Ухвалу Фортечного районного суду міста Кропивницького від 05 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26.03.2026.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич